Справа №461/1942/24
Провадження №3/461/978/24
24 квітня 2024 року суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи, які надійшли з Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, фізичної особи-підприємця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ст.ст. 122-4, 124, ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
23.02.2024 о 19 годині 05 хвилин у м. Львові на вул. Дорошенка, 60, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 , проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не дотримався безпечного бокового інтервалу, здійснив наїзд на припарковані автомобілі CHERY QQ д.н.з. НОМЕР_2 , Jaguar XF д.н.з. НОМЕР_3 , Mercedes-Benz G 500 д.н.з. НОМЕР_4 , внаслідок чого вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3 Б, 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Також, 23.02.2024 о 19 годині 05 хвилин у м. Львові на вул. Дорошенка, 60, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 , будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди, а саме наїзду на припаркований транспортний засіб, не залишився на місці та не повідомив про подію підрозділ поліції. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п.п. 2.10 А, Д Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Крім цього, 23.02.2024 близько 19 години 10 хвилин у м. Львові, на вул. Кропивницького, 1, водій ОСОБА_1 , в порушення вимог п. 2.9А Правил дорожнього руху України, керував транспортним засобом Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння проводився за допомогою спеціального технічного пристрою Drager Alcotest 6820, результат тесту - 1,34%. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9А Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
ОСОБА_1 у судове засідання неодноразово не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зокрема скеруванням судового виклику рекомендованою кореспонденцією, sms-повідомленнями та розміщенням оголошення на сайті «Судова влада».
Статтею 1 КУпАП встановлено, що завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Відповідно до положень ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту. В поняття «розумний строк» розгляду справи Європейський суд з прав людини включає: складність справи, поведінку заявника, поведінку органів державної влади, важливість справи для заявника. В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Відповідно до статті 129 Конституції України розумні строки розгляду справ судом віднесено до основних засад судочинства в Україні. Ця засада втілена, зокрема, у статті 245 КУпАП.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності особи відносно якої складено протокол, суд враховує принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, оскільки неявка в судове засідання особи, в тому числі внаслідок неотримання нею поштової кореспонденції, відсутності за місцем проживання зазначеним у протоколі тощо, нівелює завдання КУпАП, яким є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством визначених статтею 1 КУпАП.
Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У свою чергу, законодавством встановлено строки здійснення провадження у справах про притягнення до відповідальності з метою забезпечення учасникам процесу визначеності у часі, протягом якого суд розгляне справу та ухвалить остаточне рішення, а також визначені строки притягнення до відповідальності. Добросовісна участь особи у процесі вирішення її справи полягає, серед іншого, у недопущенні зловживань наданими правами. Дотримання балансу між інтересами усіх сторін при розгляді справи законодавцем покладено на суд, який, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін, також зобов'язаний дотримуватися встановлених законодавством засад та строків розгляду справи.
За наведених обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що особа, яка притягається до відповідальності не з'явилася у судове засідання, обізнана про наявність даного адміністративного провадження та скерування справи на розгляд до суду, а також повідомлялася про місце, час, дату розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи, вважаю можливим провести розгляд справи у її відсутності.
При цьому, також виходжу з того, що положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану» покладають на суд обов'язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства прямо забороняється Законом.
Разом з тим, матеріали справи містять також дані про оповіщення захисника ОСОБА_1 - адвоката Геша І.Ю. про дату, час та місце розгляду справи та відомості про ознайомлення адвоката з матеріалами судового провадження. До суду надійшло письмове клопотання захисника про закриття провадження у справі. Зі змісту даного клопотання вбачається, що захисник просить закрити провадження у справі за ст. 130 КУпАП. Доводи щодо протоколів за ст.ст. 122-4, 124 КУпАП захисник не наводить.
Обґрунтовуючи клопотання, сторона захисту, посилаючись на наведені у ньому нормативні акти та практику ЄСПЛ, наголошує на тому, що поліцейськими на місці події не дотримано вимог чинного законодавства щодо належної відеофіксації правопорушення, не забезпечено присутності двох свідків при складанні адміністративних матеріалів, не направлено ОСОБА_1 до медичного закладу для проходження огляду.
Потерпілі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , кожен окремо, в ході провадження у справі в судовому засіданні протоколи підтримали. Зазначили, що вони підтримують письмові пояснення наявні у матеріалах справи, зокрема підтверджують факт пошкодження їх транспортних засобів, а також те, що на місці події був присутній свідок який повідомив, що ДТП спричинено автомобілем з номерним знаком НОМЕР_1 , який залишив місце ДТП.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Правила, встановлені ст. 36 КУпАП, допускають розгляд одним і тим же органом справ про адміністративні правопорушення відносно особи, яка вчинила кілька адміністративних правопорушень.
Адміністративні матеріали складені у відношенні однієї особи та знаходяться у провадженні одного органу, уповноваженого на їх розгляд, у зв'язку чим підлягають об'єднанню в одне провадження з присвоєння єдиного унікального номера справи 461/1942/24 (провадження 3/461/978/24).
Відповідно до ст. 280 КпАП України, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 124 КУпАП передбачена відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.
Згідно п. 1.5 Правил дорожнього руху, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган.
Відповідно до п. 2.3 б цих же правил, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Згідно п. 10.1 ПДР, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу (п. 13.1 Правил дорожнього руху України).
Статтею 122-4 КУпАП передбачена відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від одного до двох років, або адміністративний арешт на строк від десяти до п'ятнадцяти діб.
Відповідно до п.2.10 А, Д Правил дорожнього руху України, у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди та повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських.
Статтею 130 КУпАП України встановлено відповідальність як за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно п.2.9 А Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 3 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України, МОЗ України від 09.11.2015р. №1452/735 (надалі - Інструкції), визначено, що ознаками алкогольного сп'яніння є:
-запах алкоголю з порожнини рота;
-порушення координації рухів;
-порушення мови;
-виражене тремтіння пальців рук;
-різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя;
-поведінка, що не відповідає обстановці.
За вимогами пунктів 6, 7 Розділу І Інструкції, огляд на стан сп'яніння проводиться:
- поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби);
- лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Згідно п. п. 6 Розділу ІІ Інструкції, огляд на стан сп'яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції.Огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться в присутності двох свідків.
Відповідно до положень чч. 2, 3, 6 ст. 266 КУпАП, огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 5, 6 та 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. № 1103 передбачено, що підтвердження стану сп'яніння в результаті огляду та згода водія транспортного засобу з результатами такого огляду є підставою для його притягнення згідно із законом до відповідальності. Водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я. У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Заслухавши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вважаю, що у діях ОСОБА_1 наявний склад вказаних вище адміністративних правопорушень, що підтверджується дослідженими в ході судового розгляду:
- протоколами про адміністративні правопорушення серії ААД №569739 від 23.02.2024, серії ААД № 637263 від 27.02.2024, серії ААД № 637262 від 27.02.2024, які містять формулювання суті вчинених правопорушень, а також дані про учасників провадження;
- рапортом інспектора поліції від 24.02.2023 щодо подій які наведені у протоколі за ст. 130 КУпАП, зі змісту якого вбачається, що інспектор поліції вказує на обставини виявлення порушення ПДР наведені у протоколі, зокрема встановлення факту керування ОСОБА_1 автомобілем у стані алкогольного сп'яніння;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння, згідно якого ОСОБА_1 з результатами такого згоден, а проба позитивна - 1,34%;
- показником приладу Drager alcotest 6820 тест №1923, згідно якого результат тесту 1,34 %;
- письмовими поясненнями свідка ОСОБА_5 , згідно яких 23.02.2024 він бачив як на вул. Дорошенка у м. Львові автомобіль Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 рухався хаотично по дорозі, створював небезпеку для інших учасників дорожнього руху, у автомобіля було викривлене праве переднє колесо. Він повідомив про дану подію у поліцію і продовжив рухатись за автомобілем Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 . Водій даного транспортного засобу зупинився і похитуючись вийшов з-за керма, він мав ознаки алкогольного сп'яніння. Також, він був свідком проходження огляду даною особою за допомогою приладу драгер. Крім того, свідок вказав, що наведені події ним зафіксовано на відео;
- відеоматеріалами наявними у справі на яких зафіксовано рух автомобіля Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 , а також його зупинка. Крім того, зазначені матеріали фіксують те, що саме ОСОБА_1 виходить з автомобіля Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 з місця водія, після зупинки і до нього підходять інспектори поліції. Зазначені відеоматеріали фіксують спілкування інспекторів поліції з ОСОБА_1 , а також проходження ним огляду на стан сп'яніння за допомогою приладу «драгер». Крім того, на відео зафіксовано свідка ОСОБА_5 , який доводить до відома інспекторів обставини справи наведені у його письмових поясненнях, а також зафіксовано присутність на місці події особи, яка, за твердженням ОСОБА_1 , є його адвокатом та прибула на місце події за його проханням;
- схемою місця ДТП, яка фіксує розташування пошкоджених транспортних засобів потерпілих на вул. Дорошенка у місті Львові;
- рапортом інспектора поліції від 23.02.2024 щодо обставин ДТП, зокрема виявлення свідка який вказав на спричинення пошкоджень автомобілям на вул. Дорошенка транспортним засобом Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 ;
- письмовими поясненнями потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які зазначили про пошкодження їх транспортних засобів, а також те, що на місці події був присутній свідок який повідомив, що ДТП спричинено автомобілем з номерним знаком НОМЕР_1 ;
- поясненнями потерпілих в процесі розгляду справи у суді;
- письмовими поясненнями свідка ОСОБА_6 , згідно яких останній вказав на пошкодження автомобілів потерпілих транспортним засобом Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 ;
- письмовими поясненнями ОСОБА_1 , згідно яких останній вказав, що 23.02.2024 близько 19 години він їхав по вул. Дорошенка, керуючи автомобілем Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 , та почув дивний звук, але не звернув на нього увагу. Згодом він побачив пошкодження на цьому автомобілі.
За змістом ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновків експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозаписуючих записів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, з досліджених судом доказів та обставин встановлених в ході розгляду справи встановлено те, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень передбачених ст.ст. 122-4, 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ні ОСОБА_1 , ні його захисником фактично не оспорюються. Наведені правопорушення доведено вищезазначеними доказами, які досліджені судом безпосередньо, вони є належними та допустимими.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушень передбачених ст.ст. 122-4, 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення
Оцінюючи заперечення ОСОБА_1 зафіксовані на відеоматеріалах долучених до протоколу та його захисника наведені у зазначеному вище клопотанні, щодо правопорушення передбаченого ст. 130 КУпАП, суд виходить з наступного.
Як наведено вище, факт вчинення правопорушення повинен бути доведений та перевірений за допомогою протоколу про адміністративне правопорушення, пояснень особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновків експерта, речових доказів, показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозаписуючих записів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколів про вилучення речей і документів, а також інших документів.
Отже, суд не встановлює факт вчинення правопорушення ОСОБА_1 лише на підставі одного доказу, а робить це на підставі сукупності усіх наявних у справі доказів. При цьому суд виходить з того, що жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Доводи ОСОБА_1 зафіксовані на відеоматеріалах про те, що він не керував транспортним засобом спростовуються наведеними вище доказами та поясненнями свідка. При цьому в ході розгляду справи не встановлено жодних підстав ставити наведені докази та пояснення під сумнів, зокрема в ході судового розгляду не встановлено жодних даних про те, що згаданий свідок оговорює ОСОБА_1 . З відео наданого свідком ОСОБА_5 чітко видно, що після зупинки з місця водія Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 виходить саме ОСОБА_1 . Крім того, жодним доказом не зафіксовано присутність у згаданому транспортному засобі інших осіб.
Більше того, у ході спілкування з поліцейськими сам ОСОБА_1 неодноразово вказав, що саме він був за кермом автомобіля, хоча він же неодноразово цей факт на відео заперечив. Разом з тим, версія ОСОБА_1 озвучена ним на місці події про те, що він зупинив автомобіль Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 аби його підвезли, а водій автомобіля одразу після зупинки покинув транспортний засіб не знайшла свого підтвердження в ході розгляду справи.
Отже, суд зауважує, що пояснення ОСОБА_1 в процесі провадження у справі були непослідовними та суперечать дослідженим в судовому засіданні вищенаведеним доказам, які були перевірені судом безпосередньо, є належними та допустимими.
Оцінюючи доводи сторони захисту щодо відсутності у матеріалах справи направлення на медичний огляд, суд виходить з наступного.
Під час судового розгляду судом були створені необхідні умови для реалізації сторонами процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, що зокрема доводиться тим, що суддя безпосередньо дослідив усі наявні у справі докази, не обмежував учасників процесу у можливості реалізувати свої процесуальні права, надав можливість висловитись у засіданні усім учасникам, які з'явились на виклик суду та неодноразово відкладав розгляд справи через неявку у судове засідання ОСОБА_1 та його захисника, у тому числі за клопотанням сторони захисту.
Як наведено вище, відповідно до статті 266 КУпАП, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення.
Відповідно до положень ч.3 та ч.6 ст.266 КУпАП, у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Отже, аналіз наведених положень свідчить про те, що таке направлення надається лише у випадку відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським.
У даному випадку ОСОБА_1 добровільно погодився на проходження огляду на місці зупинки та не заперечував результатів огляду. ОСОБА_1 заперечував сам факт керування автомобілем. Також, на відео наданих суду зафіксовано, що поліцейські готують відповідне направлення, але таке не було вручено, адже ОСОБА_1 погодився на проходження огляду.
Більше того, у зазначеному вище акті огляду на стан сп'яніння ОСОБА_1 вказав, що з результатами огляду згоден та засвідчив це своїм власноручним підписом.
Таким чином, зазначені доводи сторони захисту є необґрунтовані, а тому відхиляються судом.
Стосовно тверджень захисника про те, що поліцейські не дотримались вимог закону щодо фіксування події відеореєстратором, суд виходить з наступного.
Аргументи сторони захисту на підтвердження підстав для закриття провадження про те, що відео з місця події, відображається фрагментами та являється не безперервним, відхиляються судом, з огляду на наступне.
Як зазначено вище, відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про Національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Згідно з пунктом 2 Розділу І «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026 (далі Інструкція № 1026), застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.
Пунктами 4, 5 Розділу ІІ Інструкції № 1026 установлено, що під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов'язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відео реєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення.
Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Хоч наявні у матеріалах справи відеозаписи є фрагментарними, водночас на таких зафіксовано в повному обсязі обставини, що підлягають з'ясуванню та вони дають можливість встановити обставини для перевірки наявності у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Окрім того, дані відеозаписів, надані працівниками поліції, узгоджуються з іншими дослідженими доказами. На відеозапису зафіксовано процедуру спілкування ОСОБА_1 та свідків з поліцейськими, огляд документів, огляд на стан алкогольного сп'яніння та складання протоколу про адміністративне правопорушення тощо. Той факт, що відеозаписи складаються з кількох частин (фрагментів), сам по собі не може свідчити про фальсифікацію вказаного доказу або його недопустимість. Жодних доказів у підтвердження того, що співробітники поліції сфальсифікували відеозаписи або зміст цих відеозаписів не відповідає фактичним обставинам події у матеріалах справи немає і таких не надано суду.
Крім того, до справи долучено відеоматеріали надані свідком, які отримання інспектором поліції задля забезпечення виконання вимог ч. 2 ст. 251 КУпАП, згідно яких обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Надаючи оцінку доводам захисника про те, що огляд здійснено з порушенням, оскільки під час його проведення був присутній лише один свідок, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 266 КУпАП, огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Наведені вимоги закону виконано поліцейськими у повному обсязі належним чином, а отже безпідставним є посилання захисника на ч. 5 ст. 266 КУпАП.
Згідно п. 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. № 1103 у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Згідно п. 6 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
З огляду на те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на місці і пройшов такий, а також зважаючи на застосування відеофіксації під час його проходження, доводи сторони захисту з приводу відсутності двох свідків, є безпідставними та відхиляються судом.
Більше того, очевидним та загальновідомим є те, що Кодекс має вищу юридичну силу ніж відомчі інструкції органів МВС та поліції.
Ухвалюючи рішення у справі, суд враховує необхідність дотримання принципу презумпції невинуватості, зокрема те, що ОСОБА_1 не повинен доводить свою невинуватість та може не давати свідчення на будь-якій стадії провадження, натомість наведені обставини вказують саме на непослідовність позиції ОСОБА_1 , що є однією з обставин, окрім наведених вище доказів, які свідчать про те, що його пояснення та доводи наведені у клопотанні захисника не відповідають фактичним обставинам справи.
Отже, виходячи з наведеного, оцінюючи зміст та характер пояснень ОСОБА_1 зафіксовані на місці події та доводи сторони захисту наведені у клопотанні, суд розцінює їх як такі, що наведені з метою уникнення відповідальності за вчинені правопорушення.
Суд виходить з того, що порушення порядку отримання доказів призводить до їх недопустимості. Водночас, не будь-яке формальне недотримання вимог процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Суд повинен надати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення процесуального закону істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.
Таким чином, сторона, яка стверджує про процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати, що ці порушення позначилися або могли позначитися на результаті судового розгляду, у тому числі на допустимості доказів, використаних у судовому розгляді.
Не у всіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час провадження у справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема й на допустимість доказів. Навіть якщо докази отримані в той час, коли сталося порушення того чи іншого права, однак це порушення прямо не впливало на отримання доказу, а лише співпадало у часі, це не є достатньою підставою для висновку, що докази отримані внаслідок такого порушення.
Для вирішення питання, чи може порушення певних основоположних прав і свобод особи стати підставою для визнання доказів недопустимими, необхідно взяти до уваги не лише сам факт такого порушення, але й встановити його вплив на процес і характер отримання доказів.
У даній справі не встановлено фактів, які можуть бути визнані істотним порушенням прав людини та свідчать про очевидну недопустимість доказів прийнятих судом до уваги на підтвердження винуватості особи у вчиненні відповідного правопорушення.
Під час оцінки доказів з точки зору їх допустимості в межах судового розгляду, суд здійснив перевірку їх відповідності вимогам процесуального закону і надаючи їм всебічну оцінку у сукупності з конкретними обставинами справи, приходить до висновку, що такі є допустимими.
Крім того, оцінюючи доводи сторони захисту та дотримуючись стандартів мотивування судами своїх рішень, суд враховує неодноразово висловлені у відповідних рішеннях позиції Європейського суду з прав людини про те, що не можна тлумачити п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень.
Суд вважає, що здобуті та досліджені в ході розгляду у суді даної справи докази є достатніми для ухвалення законного рішення та належної перевірки доводів учасників процесу.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (у даному випадку суть правопорушення наведена у протоколах представниками поліції) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто в даному випадку - версії працівників поліції. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.
Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені у судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об'єктивному взаємозв'язку з інкримінованими правопорушеннями, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності процесуальними нормами, відтак вважає доведеним факт вчинення особою інкримінованих адміністративних правопорушень.
Таким чином, аналізуючи докази по даній справі з точки зору їх допустимості, об'єктивності, належності та достатності, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124, ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена належним чином.
Статтею 33 КУпАП передбачено, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Згідно ст.36 КУпАП, при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.
Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Беручи до уваги те, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, суд дійшов висновку, що з врахуванням положень визначених ст. 36 КУпАП, необхідним та достатнім у даному випадку є адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, тобто стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених - ч.1 ст.130 КУпАП.
Крім того, ст.40-1 КУпАП передбачено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з правопорушника стягується 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому з особи яка притягається до відповідальності на користь держави слід стягнути судовий збір у встановленому розмірі.
Керуючись ст.ст. 36, 122-4, 124, 130, 283, 284 КУпАП,
постановив:
Об'єднати в одне провадження справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.ст. 122-4, 124, ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Присвоїти об'єднаній справі № 461/1942/24 (провадження 3/461/978/24).
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124, ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень 00 копійок, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 605 гривень 60 копійок судового збору.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя В.В. Стрельбицький