справа № 208/4787/23
№ провадження 2/208/1719/23
Іменем України
25 березня 2024 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: Головуючого судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання Грищенко О.Л., представника відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 24.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 144654442.
Відповідно до реєстру боржників № 50 від 29.10.2019 р. до Договору факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №144654442.
20.10.2022 р. між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», укладено Договір факторингу № 20102022, у відповідності до умов якого ТОВ «Таліон плюс» передає ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Таліон плюс» Права Вимоги до боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до реєстру прав вимог № 1 від 21.10.2022 року до Договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022р., ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 28 300,92 грн., з яких:
-10 427,82 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу;
-17 873,10 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Тому позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 28 300,92 грн., з яких: 10427,82 грн. - суми заборгованості за основною сумою боргу; 17873,10 грн. - сума заборгованості за відсотками; та судові витрати.
Заочним рішенням Заводського районного суду м.Дніпродержинська Дніпропетровської області від 12 жовтня 2023 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволені.
Ухвалою суду від 14 грудня 2023 року заочне рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 жовтня 2023 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, скасовано та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 позовні вимоги позивача не визнала, просила суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на підстави зазначені у відзиві на позовну заяву та у відповіді на заперечення позивача на відзив на позовну заяву. Представник відповідача зазначила, що ОСОБА_2 вказаний договір ніколи з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не укладав. ОСОБА_3 заперечує проти направлення йому одноразового ідентифікатору, він його не отримував, ним не користувався. Також стверджує, що зазначена в договорі електронна адреса поштової скриньки не була діюча станом на дату укладення кредитного договору №144654442 від 24.03.2019 року. На кредитному договорі відсутнє будь-яке посилання на його підписання електронним цифровим підписом з одноразовим ідентифікатором із зазначенням серії та номеру ідентифікатора, дати та часу підписання. Окрім цього, заборгованість за кредитом має доводитись первинними касовими документами, наприклад виписками за картковими рахунками за кредитним договором (ВС/КЦС у справі №278/2177/15-ц від 17.12.2021). Виписка із карткового рахунку суду не надана. Але в матеріалах справи міститься копія платіжного доручення від 24.03.2024 року про переказ коштів на картку за номером НОМЕР_1 в сумі 10 430 грн. через АТ КБ «ПриватБанк». Відповідач зазначає, що дійсно має таку картку, видану АТ «Ощадбанк», однак жодних переказів коштів від позивача на неї він не отримував. Відповідно до виписки із особового рахунку АТ «Ощадбанк» від 22.01.2024 року, наданої за період з 01.01.2019 року по 31.12.20219 року грошові кошти в сумі 10430 грн. на його рахунок не надходили. Окрім цього, матеріали справи міститься лише договір факторингу №2010222 від 20.10.2022 року, укладений між ТОВ «Таліон плюс» і ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів». Договір про відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги наступному кредитору, а саме ТОВ «Таліон плюс», суду не наданий. Отже, не доведено належними та допустимими доказами факту заміни кредитора у зобов'язанні. Не наданий реєстр боржників із переліком боржників, в тому числі саме ОСОБА_2 .. Окрім цього, відповідач та його представник просять застосувати строки позовної давності, оскільки за умовами кредитного договору, кредит мав бути повністю погашений не пізніше 23.04.2019 року. Таким чином, у кредитодавця виникло право пред'явлення до відповідача вимоги про примусове стягнення боргу протягом наступних трьох років після його закінчення, а саме не пізніше 23.04.2022 року. Позивач звернувся із позовною заявою 01.06.2023 року.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в позовній заяві просив суд розгляд справи проводити за відсутністю його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві та у додаткових поясненнях.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 24.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 144654442.
Позивач вказував, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №144654442, але копію даного договору суду не надав.
20.10.2022 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», укладено договір факторингу № 20102022, у відповідності до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» передає Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимог до боржників, вказаним у реєстрі прав вимоги.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №1 від 21.10.2022 р. до договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022 р., укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 144654442 у розмірі 28 300,92 грн..
З розрахунку заборгованості за кредитним договором № 144654442 від 24.03.2019 року за період з 21.10.2022 по 30.04.2023 ОСОБА_2 станом на 30.04.2023 року нарахована заборгованість в сумі 28 300,92 грн..
Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач отримав кредитні кошти, в подальшому порушив обов'язок із їх повернення, тобто не виконував, або неналежним чином виконував умови кредитного договору № 144654442 від 24.03.2019 року.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Розрахунок заборгованості за кредитним договором складений самим позивачем, а тому не може бути належним та допустимим доказам, оскільки інформація у таких доказах повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони позивача.
На підтвердження виконання обов'язку кредитора щодо переказу кредитних коштів відповідачу за кредитним договором позивачем до додаткових пояснень від 28 лютого 2024 року надав копію платіжного доручення №7eb53eed-ddcd-4665-abf7-af0342f77958 від 24.03.2019, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» переказав ОСОБА_2 кошти на картку за номером НОМЕР_1 в сумі 10 430 грн. через АТ КБ «ПриватБанк».
Суд звертає увагу на те, що докази, які були додані до додаткових пояснень від 28 лютого 2024 року, а саме: копія платіжного доручення №7eb53eed-ddcd-4665-abf7-af0342f77958 від 24.03.2019; розрахунок заборгованості, складений ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»; реєстр прав вимоги №50 від 29.10.2019 року; реєстр прав вимоги №1 від 21.10.2022 року; були подані з порушенням порядку їх подання, встановленого статтею 83 ЦПК України.
Так, відповідно до частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Відповідно до частини п'ятої статті 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Позивачем при поданні позовної заяви не було зазначено про наявність поважних причин неможливості подання певних доказів разом із позовною заявою та при поданні вказаних доказів до додаткових пояснень також не було зазначено про поважність причин (неможливість подання) доказів разом із позовною заявою.
В матеріалах справи відсутнє повідомлення позивача до суду про неможливість з об'єктивних причин подати докази разом з позовною заявою.
Суд вважає за необхідне зазначити, що не приймає до уваги долучені позивачем докази до додаткових пояснень, оскільки такі не були подані разом з позовною заявою.
Щодо підтвердження факту відступлення прав вимоги за кредитним договором
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно статті 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ч. 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Верховний Суд у постанові від 2 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Позивач не надав доказів переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі за кредитним договором від 24.03.2019 року №144654442, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 .
Зокрема, в якості доказів наявності у позивача права вимоги за кредитним договором №144654442 ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» надало суду лише окремі аркуші договору факторингу №20102022 від 20.10.2022 року. При цьому, договору факторингу №28/1118-01, що укладено між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», на який посилалась сторона позивача, надано не було взагалі.
Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
У ч. 2 ст. 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії окремих аркушів договорів факторингу не є належним чином засвідченими копіями документів та не є засвідченими витягами з них, тому суд не приймає як належний, допустимий та достовірний доказ у розумінні статті 77-79 ЦПК України.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жодний доказ не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами для підтвердження обставин, на які він посилається, а саме, не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором.
Щодо заяви представника відповідача стосовно застосування строків позовної давності
У п.53 постанови Великої Палати Верховного суду від 14 червня 2023 року по справі №755/13805/16-ц, визначено, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову.
Як зазначилаВП ВС, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Отже, враховуючи вищезазначену позицію, суд не може застосувати строки позовної давності, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
Відповідач також просить стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 10500,00 грн..
Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За ч.2 ст. 15 ЦПК України професійна правнича допомога здійснюється адвокатом.
Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Вивчивши надані відповідачем докази понесених ним судових витрат на правничу допомогу, а саме: договору на надання правничої допомогивід 20 жовтня 2023 року, акту приймання-передачі правничих послуг, складений 08.11.2023 року, акту приймання-передачі правничих послуг, складений 06.03.2024 року, квитанції № 114229022 від 08.11.2023 року на суму 536,80 грн., квитанції №114229240 від 08.11.2023 року на суму 6 000,00 грн., квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки # 0.0.3489250116.1 від 22.02.2024 на суму 1500,00 грн., квитанція до платіжної інструкції N 43328594 від 08 грудня 2023 року на суму 1500,00 грн., та з урахуванням матеріалів справи, її категорії та складності, характер та обсяг наданих адвокатом послуг, з огляду на те, що розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд прийшов до висновку, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн..
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 6, 205, 207, 512, 514, 526, 626-628, 638, 639, 1048, 1054, 1055, 1077 ЦК України, ст. ст. 4,13, 15, 76-79, 80, 81, 83, 89, 95, 137, 141, 263-265, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014, адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп..
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості сторін:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ЄДРПОУ 35625014, адреса: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30.
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя Похваліта С. М.