Справа № 240/19143/23
Головуючий у 1-й інстанції: Горовенко А.В.
Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.
24 квітня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Позивач звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача які полягають у незастосуванні п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні в період з 29.01.2020 по 04.01.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок та доплатити за період з 29.01.2020 по 04.01.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення позивача, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованого грошового забезпечення.
ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу з 29.01.2020 до 04.01.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, відповідно.
Зобов'язано відповідача здійснити позивачу перерахунок з 29.01.2020 до 04.01.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021,
Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 відповідно, та на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по 29.07.2020.
В задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 30.07.2020 по день фактичної виплати перерахованого грошового забезпечення - відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 29.01.2020 по момент звільнення з військової служби - 04.01.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 відповідно є протиправними.
Крім того, зважаючи на встановлені ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, суд дійшов висновку, що враховуючи аналогію закону, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення також у межах шестимісячного строку, тобто за період з 29.01.2020 по 29.07.2020.
ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що зважаючи на встановлені ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актив України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-1 від 01.07.2022 обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, суд дійшов висновку, що враховуючи аналогію закону, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення також у межах шестимісячного строку, тобто за період з 29.01.2020 по 29.07.2020.
Тобто, суд, застосувавши аналогію закону, ототожнив поняття середнього заробітку і компенсації втрати частини доходів у зв'язку із пропущенням строків виплати доходу, однак середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні та компенсація втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати доходу, мають різне правове значення, а порядок нарахування та виплати регулюється різними нормативно-правовими актами.
ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою суду від 23.01.2024 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Позивач до 04.01.2023 проходив військову службу у в військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.
Згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі 826/6453/18 визнано протиправними та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб".
Сторонами не заперечується, що протягом 2020-2023 років грошове забезпечення позивача нараховувалося та виплачувалося відповідачем із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже апеляційний суд не надає правової оцінки постанові суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно з статтею 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: - посадовий оклад, оклад за військовим званням; - щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); - одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновку суду першої інстанції, апеляційний суд враховує наступне.
Законом України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі Закон України № 2050-ІІІ) врегульовано порядок нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Так, статтею 1 Закону України № 2050-ІІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У відповідності до ст.2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Отже, дія указаних норм поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Приписами ст.ст. 3, 4 Закону України № 2050-ІІІ обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації норм Закону України № 2050-ІІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пунктами 1, 2 Порядку № 159, які є подібними за змістом положенням Закону № 2050-ІІІ, конкретизовано підстави та механізм виплати компенсації.
Відповідно до абз. 1 п.4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відтак, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати за час вимушеного прогулу, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З огляду на приписи ст.3 Закону №2050 та п.4 Порядку №159, для виплати передбаченої вказаними правовими актами компенсації має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення та невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення).
Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
Разом з тим, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Відтак, у випадку не нарахування та не виплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов'язку здійснити виплату належних сум.
Так, згідно матеріалів справи у даній справі, відповідач, з вини якої не було вчасно нараховано та виплачено позивачеві належне грошове забезпечення, повинна була здійснити виплату такого грошового забезпечення з одночасною виплатою суми компенсації, а тому невиплата суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості грошового забезпечення, є порушенням прав позивача на отримання такої компенсації.
Оцінюючи доводи апелянта апеляційний суд звертає увагу, що у розумінні приписів ст.2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати затримки виплати доходів.
Наявність спору між сторонами не змінює строку, з якого у відповідача виник обов'язок виплатити на користь позивача грошового забезпечення, адже нарахування та виплата грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог чинного законодавства.
Крім того, колегія суддів також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, в якій Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Отже, застосовуючи висновок Верховного Суду, зроблений у справі №240/11882/19, враховуючи факт невиплати позивачу сум грошового забезпечення а період починаючи з 01.02.2020, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період починаючи з 01.02.2020 по день фактичної виплати.
Відтак, відповідач військова частина, з вини якої не було вчасно нараховано та виплачено позивачеві грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 04.01.2023, повинна була здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата індексації грошового забезпечення та окремих складових грошового забезпечення позивача, є порушенням прав військовослужбовця на отримання такої компенсації.
При цьому, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин аналогію закону, зокрема ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 та обмежив шестимісячним строком право на отримання компенсації втрати частини доходів позивача у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 29.07.2020, оскільки питання пов'язанні зі здійсненням компенсації громадянам частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати чітко врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, і зазначені нормативно правові акти не обмежують шестимісячним строком право на отримання компенсації.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, щодо відмови в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 30.07.2020 по день фактичної виплати перерахованого грошового забезпечення.
VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Таким чином, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови про задоволення позовних вимог.
У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року скасувати в частині зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по 29.07.2020.
В цій частині ухвалити нову постанову.
Позов задовольнити повністю.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованого грошового забезпечення.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.