Справа № 620/14727/23 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ
24 квітня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Заїки М.М.,
суддів - Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
при секретарі - Малій М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач, ЦВ ДВС у м. Чернігові), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - третя особа, ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), в якому просить зобов'язати відповідача зняти арешт із усього нерухомого майна ОСОБА_1 , яке накладене в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2, а саме обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 12363262, зареєстрований 05.04.2012 Чернігівською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП НОМЕР_2 від 05.04.2012 Центрального відділу ДВС Чернігівського МУЮ, об'єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 закрито провадження у справі.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх доводів позивач зазначає, що за правилами адміністративного судочинства мають оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.
Крім того, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 у справі № 620/6388/22 ухвалено зняти арешт із усього нерухомого майна ОСОБА_2 , яке накладене в рамках виконавчих проваджень № НОМЕР_3 та № НОМЕР_2, а саме обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 12362734, зареєстрований 05.04.2012 Чернігівською філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП НОМЕР_2 від 05.04.2012 Центрального відділу ДВС Чернігівського МУЮ, об'єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно.
Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалами від 19.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2024 задоволено заяву представника ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Відповідач та третя особа не подали відзивів або письмових пояснень на апеляційну скаргу позивача.
У судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.
Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасника справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, що позивач є співвласником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно виконавчого напису №667, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 23.02.2012 з позивача на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стягнуто 66724,06 доларів США та 1700,00 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (виконавче провадження № НОМЕР_2).
Відповідно до рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23.10.2017 у справі № 750/7879/17, яке набрало законної сили 03.11.2017, позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про захист прав споживачів та визнання недійним договору іпотеки, задоволено: визнано недійсним договір іпотеки № PML-N00/025/2008/2 (майнової поруки) від 18 червня 2008 року, укладений між Закритим акціонерним товариством «ОТП БАНК» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ; визнано недійсним договір поруки №SR-N00/025/2008/2 від 18 червня 2008 року укладений між Закритим акціонерним товариством «ОТП БАНК» та ОСОБА_2 .
Також згідно рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.03.2019, яке набрало законної сили 23.04.2019, позовні вимоги ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (місцезнаходження: вул. Фізкультурна, 28-д, м. Київ, ідентифікаційний номер 36789421) та Приватного акціонерного товариства «Акціонерне товариство «ОТП Банк» (місцезнаходження: вул. Жилянська, 43 м. Київ, ідентифікаційний код 21685166) про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації іпотеки та скасування державної реєстрації обтяжень задоволено: визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 18 березня 2011 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1677 в частині відступлення права вимоги за договором іпотеки № PML-N00/025/2008/2 від 18.06.2008 року укладеним між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Пантелеєнком О.С. та зареєстровано в реєстрі № 2622; скасовано державну реєстрацію обтяження щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору про відступлення права вимоги від 18 березня 2011 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1677, номер запису про іпотеку: 965684; скасовано державну реєстрацію обтяжень, а саме: заборону на нерухоме майно щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що була зареєстрована державним реєстратором Пінчуком І. Ю. реєстраційної служби Чернігівського управління юстиції Чернігівської області 18 червня 2008 року, номер запису про обтяження 965645 на підставі договору іпотеки № PML-N00/025/2008/2 від 18 червня 2008 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством «ОТП БАНК» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Пантелеєнком О. С. та зареєстровано в реєстрі № 2622.
Проте, як слідує з матеріалів справи, в єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна існує запис про наявність арешту на все нерухоме майно, а саме: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 12363262, зареєстрований 05.04.2012 Чернігівською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП НОМЕР_2 від 05.04.2012 Центрального відділу ДВС Чернігівського МУЮ, об'єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно.
28.08.2023 позивач звернулась до ЦВ ДВС у м. Чернігові із заявою щодо зняття вищевказаного арешту з всього нерухомого майна.
22.09.2023 позивач отримав від ЦВ ДВС у м. Чернігові відповідь на вказану заяву, в якій відповідачем було повідомлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису № 667 виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 23.02.2012 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 66724,06 доларів США та 1700,00 грн, а всього у гривневому еквіваленті 534631,73 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також 05.04.2012 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 05.08.2013 після проведення виконавчих дій винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 6 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна, яке він повинен передати) редакція закону 606-14. Роз'яснено ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає та надає можливість боржнику звернутись до суду щодо зняття арешту з майна.
З огляду на наведене та зважаючи на те, що наявність у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про арешт квартири, що належить позивачу на праві власності, створює перешкоди у реалізації її прав як власника, позивач звернулася до суду з вказаним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) закріпив поняття «суд, встановлений законом», яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.
Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Визначаючись щодо предметної юрисдикції даного спору колегія суддів враховує наступне.
За приписами частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIIІ) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Встановлено, що даний спір виник у зв'язку із не скасуванням арешту усього майна позивача, що позбавляє останнього права розпоряджатися своїм нерухомим майном, при цьому, позивачем не оскаржується правомірність накладення такого арешту та бездіяльність державного виконавця.
Згідно з частиною третьою статті 59 Закону № 1404-VIIІ у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 59 Закону № 1404-VIIІ зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках виключно на підставі рішення суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 340/25/19 висловлено правовий висновок, згідно із яким для визначення юрисдикції таких спорів необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/1247/18 вказано, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) й виникають із цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції.
Позивач вказує на те, що наявність арешту на належне майно перешкоджає їй вільно розпоряджатися своїм нерухомим майном.
В апеляційній скарзі позивач наголошує, що спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що на її заяву від 28.08.2023 про зняття арешту у зв'язку із визнанням договорів недійсними, відповідач відмовився зняти відповідний арешт. На думку позивача незняття арешту є протиправною бездіяльністю відповідача.
Разом з цим, позивачем не заявлено позовних вимог щодо визнання протиправними дій, бездіяльності або рішень відповідача щодо накладення арешту на майно чи незняття такого арешту.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, зокрема, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
В силу вимог частини другої статті 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Так, даний спір за своєю суттю не є публічно-правовим, а стосується захисту цивільних прав позивача щодо майна, яке обтяжене арештом і повинен розглядаються в порядку цивільного судочинства за місцезнаходженням майна або основної його частини.
З огляду на наявність вищевказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 22.01.2020 у справі № 340/25/19, апеляційний суд відхиляє посилання позивача в апеляційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, які висловлені у постанові від 02.10.2019 у справі № 346/79/17 та підтримані у ряді інших постанов Великої Палати Верховного Суду за 2018-2019 роки у справах за 2016-2017 роки.
Так, у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду при зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Також апеляційний суд критично розцінює посилання позивача на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 у справі № 620/6388/22, яким ухвалено зняти арешт із усього нерухомого майна ОСОБА_2 , яке накладене в рамках виконавчих проваджень № НОМЕР_3 та № НОМЕР_2, а саме обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 12362734, зареєстрований 05.04.2012 Чернігівською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП НОМЕР_2 від 05.04.2012 Центрального відділу ДВС Чернігівського МУЮ, об'єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно.
У вказаному рішенні від 13.10.2022 у справі № 620/6388/22 вказано, що позивач звертався до відповідача із відповідною заявою про зняття арешту, проте йому було відмовлено та роз'яснено, що наслідки завершення даних виконавчих проваджень не передбачають зняття арешту з майна боржника, які передбачались ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження». Стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» регулює порядок зняття арешту з майна боржника. Так, ч. 5 статті передбачає та надає можливість боржнику звернутись до суду щодо зняття арешту з майна. Додатково зазначено, що матеріали виконавчих проваджень знищені за закінченням трирічного терміну зберігання.
За змістом вказаного рішення від 13.10.2022 у справі № 620/6388/22 суд не вбачає у діях відповідача протиправної бездіяльності. Водночас, з метою захисту права позивача володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, за встановленого факту набуття права власності за позивачем та враховуючи, що у разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження, суд вважає за можливе зняти арешт із усього нерухомого майна ОСОБА_2 , яке накладене в рамках виконавчих проваджень № НОМЕР_3 та № НОМЕР_2, а саме обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 12362734, зареєстрований 05.04.2012 року Чернігівською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП НОМЕР_2 від 05.04.2012 Центрального відділу ДВС Чернігівського МУЮ, об'єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно.
Отже, ухвалення рішення від 13.10.2022 у справі № 620/6388/22 із резолютивною частиною наведеного змісту зумовлене виходом судом за межі позовних вимог з огляду на відсутність порушення відповідачем прав позивача у спірних правовідносинах.
Наведене у контексті спірних правовідносин у даній справі додатково підтверджує відсутність публічно-правового спору між ОСОБА_1 та ЦВ ДВС у м. Чернігові та необхідність захисту прав позивача, які порушуються наявність вказаного обтяження у порядку цивільного судочинства.
З урахуванням наведеного у сукупності апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що даний спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, у зв'язку із чим необхідно закрити провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.
Суд першої інстанції виконав вимоги частини першої статті 239 КАС України та роз'яснив позивачу, що вона має право звернутися до суду у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З огляду на наведене апеляційний суд надав правову оцінку визначальним доводам сторін. Суд зауважує, що ненадання оцінки іншим доводам сторін жодним чином не відобразилось на повноті та об'єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинуло на результат апеляційного розгляду.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, постановив оскаржену ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність закриття провадження у даній справі, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 48, 195, 242-244, 250, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя М.М. Заїка
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко
Повний текст постанови складено та підписано 24 квітня 2024 року.