Справа № 620/4254/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Клопот С.Л.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
16 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Костюк Л.О., Файдюка В.В.
при секретарі: Литвин С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з даним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 26.05.2022 по 31.01.2023, у тому числі в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини за періоди з 27.05.22 по 29.06.22, з 05.07.22 по 13.07.22, з 04.10.22 по 26.10.22, з 09.11.22 по 18.11.22, з 21.11.22 по 02.12.22, з 15.12.22 по 23.12.22, з 10.01.23 по 26.01.23, з урахуванням виплачених сум.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , з 26.05.2022 по 31.01.2023, додаткову винагороду, згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у тому числі в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини за періоди з 2.05.22 по 29.06.22, з 05.07.22 по 13.07.22, з 04.10.22 по 26.10.22, з 09.11.22 по 18.11.22. з 21.11.22 по 02.12.22, з 15.12.22 по 23.12.22, з 10.01.23 по 26.01.23, з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 року у задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи.
Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувану ухвалу - змінити, виходячи з наступного.
Згідно із п.4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) у званні сержанта, на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії.
У період з 26.05.2022 по 31.01.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) позивачу не нараховувалась та не виплачувалась додаткова винагорода у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
29.03.2023 року ОСОБА_1 звернувся з листом-вимогою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про перерахунок та виплату додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за час перебування на лікуванні.
Проте, станом на момент звернення з даним позовом відповідь ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) не надходила.
Вважаючи, протиправною бездіяльність відповідача в частині виплати додаткової винагороди не в повному обсязі, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду докази безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, у спірний період з 26.05.2022 по 31.01.2023 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині з урахуванням висновків даної постанови, з огляду на наступне.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правовідносини між державою і громадянами України, у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Частинами 2-4 статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята Постанова №168, пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
01.04.2022 постановою Кабінету Міністрів України № 400 внесено зміни до вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України №168, згідно яких до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
- у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Згідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.2022 №400 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168» - ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується, з 24 лютого 2022 року.
Таким чином, особи, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини (включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого) включаються до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень.
З метою виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (із змінами) та з метою врегулювання виплат військовослужбовцям Державної прикордонної служби України Адміністрацією Державної прикордонної служби України було видано наказ від 30.07.2022 №392/0/81 - 22 - АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Наказ 2) (Довідково: Наказ 2 втратив чинність на підставі наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.12.2022 №628/0/81 - 22 - АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168»). Даний наказ діяв з 01.08.2022 - 30.11.2022.
Пунктом 2-1 даної Постанови (із змінами) від 7 липня 2022 р. № 793 (що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168) визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Пунктом 1 Наказу 2 визначено, що військовослужбовцям, які проходять військову службу в органах охорони державного кордону (далі - органи Держприкордонслужби) на період дії воєнного стану щомісячно здійснюється виплата додаткової винагороди в розмірі до 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання відповідно до законодавства України обов'язків військової служби.
Додаткова винагорода збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів.
Пунктом 2 Наказу 2 визначено, що заходами, передбаченими абзацом другим пункту 1 Наказу 2, визначається виконання у відповідні дні військовослужбовцем:
1) бойових завдань із ведення руху опору на тимчасово окупованій території України;
2) бойових завдань з пошуку, виявлення і знешкодження диверсійно - розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб), поєднаних з безпосереднім контактом з такими групами, формуваннями, особами;
3) бойових завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій з виявлення та вогневого ураження повітряних цілей;
4) польотів у районах безпосереднього ведення бойових дій або ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;
5) бойових (спеціальних) завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником;
6) бойових завдань з відбиття збройного нападу (безпосереднього вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються, у тому числі бойові позиції, блокпости, контрольно-пропускні пункти, спостережні пункти, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, за умови безпосереднього зіткнення з противником або нанесення руйнувань чи пошкоджень цим об'єктам під час вогневого ураження;
7) бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Держприкордонслужби оборони або наступу, контрнаступу, контратаки) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;
8) бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення органів Держприкордонслужби або їх підрозділів (у тому числі зведених), які виконують завдання у складі діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовим розпорядженням, поєднане з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником.
Пунктом 4 Наказу 2 визначено, що підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах: бойового наказу (бойового розпорядження); журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно - вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Пунктом 12 Наказу 2 визначено, що виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби. До наказу про виплату додаткової винагороди, виходячи з розміру до 100 000 гривень на місяць, в обов'язковому порядку додаються узагальнені дані, отримані з документів, передбачених пунктами 4 - 6 Наказу 2.
З метою виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (із змінами) та з метою врегулювання виплат військовослужбовцям Державної прикордонної служби України Адміністрацією Державної прикордонної служби України було видано наказ від 09.12.2022 №628/0/81 - 22 - АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Наказ 3). Даний наказ діяв з 01.12.2022 - 31.01.2023.
Пуктом 1 Наказу 3 визначено, що військовослужбовцям, які проходять службу в органах охорони державного кордону (далі - органи Держприкордонслужби) на період дії воєнного стану щомісячно здійснюється виплата додаткової винагороди в розмірі до 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання відповідно до законодавства України обов'язків військової служби.
Додаткова винагорода збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів.
Пунктом 2 Наказу 3 визначено, що до безпосередньої участі у бойових діях або заходах належать виконання військовослужбовцем у районах ведення бойових дій:
1) бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом Держприкордонслужби (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) під час перебування у складі штабу відповідного органу військового управління Збройних Сил України, угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угруповань військ (сил), та за умови вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником;
2) бойових (спеціальних) завдань із усебічного забезпечення органів Держприкордонслужби або їх підрозділів (у тому числі зведених), які згідно з бойовим розпорядженням виконують завдання у складі органів військового управління, військової частини (підрозділів), угрупувань військ, інших складових сил оборони, та за умови вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником;
3) бойових завдань з відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються, нанесення вогневого ураження на об'єкти, що охороняються (у тому числі бойові позиції, блокпости, контрольно-пропускні пункти, спостережні пункти), звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, за умови безпосереднього вогневого контакту з противником або нанесення руйнувань чи пошкоджень цим об'єктам під час збройного нападу (вогневого ураження);
4) бойових (спеціальних) завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) в умовах безпосереднього зіткнення або взаємного вогневого контакту з противником;
5) бойових завдань з виявлення та вогневого ураження повітряних цілей;
6) польотів, ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту згідно з бойовими розпорядженнями;
7) бойових (спеціальних) завдань екіпажами кораблів, катерів, суден забезпечення Держприкордонслужби в морській та річковій акваторіях, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником, а також при виконанні бойових завдань щодо пошуку (тралення) та знешкодження (знищення) мін, вибухонебезпечних предметів.
Пунктом 3 Наказу 3 визначено, що документами, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або заходах, є: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (службово- бойових дій, вахтовий, навігаційно - вахтовий, навігаційний журнал, журнал ведення оперативної обстановки, бойове донесення або постова відомість під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад чи копії або витяги з них; рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу (групи, загону, екіпажу) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військового звання, прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях або заходах.
Пунктом 5 Наказу 3 визначено, що виплата додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальників (командирів) органів охорони державного кордону за місцем проходження військової служби.
Відповідно до листа Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.04.2022 № 21-1215-2/0/22 визначено, що військовослужбовцям, які у районах ведення бойових дій здійснюють охорону і оборону об'єктів Державної прикордонної служби України (у т.ч. військові містечка, пункти постійної дислокації (пункти управління) органів (підрозділів), місця базування (стоянки) корабельно-катерного складу, стоянки літаків (вертольотів), місця тривалого несення служби, пункти пропуску (пункти контролю) через державний кордон України, інші місця й об'єкти, де особовий склад Державної прикордонної служби України виконує визначені законодавством України завдання, а також виконують бойові (спеціальні) завдання на бойових позиціях, блокпостах (контрольно-пропускних пунктах, спостережних пунктах, тощо), збільшення додаткової винагороди визначати лише за дні безпосереднього виконання бойових завдань з відбиття атак (вогневого ураження, бойового контакту з ворогом), збройного нападу на об'єкти, які охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення (вогневого ураження), у т.ч. перебування безпосередньо цих об'єктів під бомбардуванням, артилерійським, ракетним обстрілами
Отже, починаючи з 24.02.2022, у військовослужбовців Збройних Сил України, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100 000, 00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Підставою для нарахування та виплати такої винагороди є відповідний наказ командира.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, що докази безпосередньої участі у бойових діях ОСОБА_1 містяться в матеріалах справи та не заперечуються, а навпаки підтверджуються відповідачем.
Так, листом №22/1709-23-Вих від 08.03.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) підтверджується, що сержант ОСОБА_1 приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Чернігівської області, у період з 26.05.2022 по 31.12.2022 року (а.с.27-30).
Також, відповідно до актів відповідача № 31-22 та № 26-22 від 30.06.2022 року підтверджується розслідування нещасного випадку, що стався 27.05.2022 року, під час несення позивачем служби, як військовослужбовця, на позиції ВОП (а.с.35-41).
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що підставою відмови в задоволенні даного позову є відсутність доказів безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, у спірний період з 26.05.2022 по 31.01.2023 року, оскільки зазначені докази наявні в матеріалах справи та не заперечуються відповідачем.
Разом з тим, суд першої інстанції безпідставно взагалі не надав оцінку доводам та позовним вимогам позивача в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 , з 26.05.2022 по 31.01.2023, додаткової винагороди, згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у тому числі в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам в цій частині, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, в матеріалах справи міститься епікризи та довідки, які підтверджують перебування ОСОБА_1 на лікуванні у медичних закладах у спірний період.
Разом з тим, в матеріалах справи не міститься, а позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних доказів звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) з вказаними медичними документами. Зазначені медичні документи не зазначені ані позивачем, ані його представником, і в додатках до листа-вимоги від 29.03.2023 року.
Крім того, в матеріалах справи не міститься доказів звернення ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 , як це передбачено нормами чинного законодавства, з відповідними рапортами про виплату додаткової винагороди, що у свою чергу підтверджує про відсутність порушеного права позивача в цій частині.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду у постанові від 19.08.2020 у справі №826/4741/16 встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду.
Таким чином, обов'язковою умовою для визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень є наявність факту порушення останнім прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась за їх судовим захистом.
Відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.
Отже, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки.
Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси
Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.
При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішенням суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних позовних вимог можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення протиправно породжує, змінює або припиняє права та обов'язки саме позивача у сфері публічно-правових відносин.
Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо рішення суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позовні вимоги є безпідставними, а тому у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.
Так, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх дій, відповідно до норм чинного законодавства.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині з урахуванням висновків даної постанови, а апеляційна скарга частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 382 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 року змінити в мотивувальній частині з урахуванням висновків даної постанови.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Л.О. Костюк
В.В. Файдюк
Повний текст виготовлено 23.04.2024 року