Справа № 760/13798/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Митрофанова А.О.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
16 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Костюк Л.О., Файдюка В.В.,
при секретарі Литвин С.В.
за участю:
представника позивача: Мотрука М.Ю.
представника відповідача: Панькіна Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Київської митниці на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 23 січня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці про скасування постанови, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Київської митниці (далі по тексту - відповідачі,) в якому просив скасувати постанову Київської митниці № 6216/10000/21 від 22 вересня 2022 року, винесену першим заступником начальника Київської митниці Сичем Павлом Володимировичем .
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 23 січня 2024 року зазначений позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з'явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 28 грудня 2021 року Київською митницею складено протокол про порушення митних правил №6216/10000/21, відносно громадянина Казахстану ОСОБА_1 , за ознаками правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України (в редакції станом на 28.12.2021 року), за фактом порушення порядку проходження митного кордону України особою, який формою проходження митного контролю обрав проходження (проїзд) через «зелений коридор», товарів переміщення, яких обмежено законодавством України, а саме: іноземну валюту, що перевищує в еквіваленті 10 000 євро, а саме 51 470 євро, згідно курсу НБУ станом на 28.12.2021 року становить - 1 586 284,81 гривні.
Протокол про порушення митних правил №6216/10000/21 відносно громадянина Казахстану ОСОБА_1 було направлено до Солом'янського районного суду міста Києва.
17 червня 2022 року постановою Солом'янського районного суду міста Києва справу про порушення митних правил, відносно ОСОБА_1 за ознаками порушення митних правил, передбаченого ст. 471 Митного кодексу України, повернуто до Київської митниці, у зв'язку із набранням чинності змін у Митному кодексі України.
Позивач вважає, що до компетенції митних органів є розгляд виключно справи про вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 471 МК України, його ж дії кваліфіковано за ст. 471 Митного кодексу України, розгляд справ за якою до компетенції митних органів не віднесено.
Постановою Київської митниці від 22.09.2022 року в справі про порушення митних правил №6216/10000/21 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, відповідно до ч. 1 ст. 471 Митного кодексу України (в редакції чинній на час складання оскаржуваної постанови) (далі по тексту - оскаржувана постанова).
У даному випадку, підставою притягнення ОСОБА_1 до відповідальності було порушення останнім вимог ч. 1 ст. 471 Митного кодексу України в частині незадекларованих валютних цінностей, що переміщуються громадянами через митний кордон України, в сумі, що перевищує дозволену законодавством України для їх переміщення без письмового декларування, а саме 51 470 євро, що за курсом НБУ станом на 28.12.2021 року становило 1 586 284,81 грн.
Вважаючи, що оскаржувану постанову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що митним органом, після встановлення факту вчинення ОСОБА_1 дій щодо переміщення через митний кордон України товарів шляхом недекларування, необхідно було визнати його винним за ч. 1 ст. 471 Митного кодексу України (в редакції чинній на час вчинення правопорушення) та притягнути до відповідальності у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто в редакції чинній на час вчинення правопорушення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що до позивача було безпідставно застосовано санкцію ч. 1 ст. 471 Митного кодексу України в редакції чинній на час прийняття оскаржуваної постанови.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно ч. 4 ст. 2 КпАП України питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України (далі - МК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Засади державної митної справи, зокрема, правовий статус органів доходів і зборів, митна територія та митний кордон України, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, митні режими та умови їх застосування, заборони та/або обмеження щодо ввезення в Україну, вивезення з України та переміщення через територію України транзитом окремих видів товарів, умови та порядок справляння митних платежів, митні пільги, визначаються Митним кодексом України та іншими законами України.
Відповідно до ст. 6 МК України митні інтереси України - це національні інтереси України, забезпечення та реалізація яких досягається шляхом здійснення митної справи; митна безпека - це стан захищеності митних інтересів України.
Згідно зі ст. 8 МК України митна справа здійснюється на основі, зокрема, принципів законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, додержання прав та охоронюваних законом інтересів осіб, заохочення доброчесності, відповідальності всіх учасників відносин, що регулюються цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 197 МК переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів через митний кордон України здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про валюту і валютні операції».
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про валюту і валютні операції» транскордонне переміщення фізичними особами валютних цінностей у сумі, що дорівнює або перевищує еквівалент 10 тисяч євро за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України на день переміщення через митний кордон України, підлягає письмовому декларуванню центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Частиною третьої цієї статті закону передбачено, що порядок транскордонного переміщення валютних цінностей суб'єктами валютних операцій і уповноваженими установами визначається Національним банком України з урахуванням норм частини першої цієї статті.
Порядок ввезення, пересилання на митну територію України, вивезення, пересилання з митної території України або транзит через митну територію України фізичними особами, юридичними особами та банками готівкової валюти і банківських металів визначено Положенням про транскордонне переміщення валютних цінностей, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 3 (далі - Положення № 3).
Пунктом 6 Положення № 3 передбачено, що фізична особа ввозить в Україну та вивозить за межі України готівкову валюту і банківські метали в сумі/вартістю, що дорівнює або перевищує в еквіваленті 10000 євро, за умови її письмового декларування митному органу в повному обсязі.
Заходи захисту, запроваджені Національним банком України (далі - Національний банк), порядок їх застосування (порядок здійснення валютних операцій в умовах запроваджених цим Положенням заходів захисту), а також порядок здійснення окремих операцій в іноземній валюті визначено Положенням про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 5 (далі - Положення № 5).
Відповідно до п. 18 Положення № 5 фізичні особи-резиденти здійснюють валютні операції з транскордонного переміщення валютних цінностей шляхом їх вивезення/пересилання за межі України в загальній сумі, що перевищує на день вивезення/пересилання в еквіваленті 10 000 євро, на підставі документів, що підтверджують:
1) зняття цією фізичною особою готівки з власних рахунків у банках і квитанції про здійснення валютно-обмінної операції з цією готівкою (у разі здійснення такої операції) виключно на ту суму, що перевищує на день вивезення/пересилання в еквіваленті 10 000 євро;
2) придбання цією особою банківських металів у банках та/або Національному банку виключно на ту суму, що перевищує на день вивезення/пересилання в еквіваленті 10 000 євро.
Документи, що підтверджують зняття готівки з власних рахунків у банках фізичними особами-резидентами з метою її вивезення, є чинними протягом 90 календарних днів із дня зняття ними готівки з власних рахунків у банках.
Таким чином, запровадження в Україні обмежень щодо вільного транскордонного переміщення валютних цінностей на суму понад 10 000 євро без їх письмового декларування є частиною програми фінансового моніторингу та заходом валютного контролю, направленим на забезпечення економічної безпеки країни, а також запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Згідно з ч. 1 ст. 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 471 МК України порушення встановленого цим Кодексом порядку проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю, тобто переміщення через митний кордон України особою, яка формою проходження митного контролю обрала проходження (проїзд) через «зелений коридор», товарів, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, або товарів в обсягах, що перевищують неоподатковувану норму переміщення через митний кордон України, -
Окремі положення абзацу другого статті 471, а саме «а у разі якщо безпосередніми предметами правопорушення є товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, - також конфіскацію цих товарів», визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 3-р(II)/2021 від 21.07.2021, тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі якщо безпосередніми предметами правопорушення є товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, - також конфіскацію цих товарів.
Згідно з ч. 1 ст. 486 МК України завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно зі ст. 366 МК України двоканальна система - це спрощена система митного контролю, яка дає громадянам змогу здійснювати декларування, обираючи один з двох каналів проходу (проїзду транспортними засобами особистого користування) через митний кордон України.
Канал, позначений символами зеленого кольору («зелений коридор»), призначений для декларування шляхом вчинення дій громадянами, які переміщують через митний кордон України товари в обсягах, що не підлягають оподаткуванню митними платежами та не підпадають під встановлені законодавством заборони або обмеження щодо ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території і не підлягають письмовому декларуванню.
Канал, позначений символами червоного кольору («червоний коридор»), призначений для всіх інших громадян.
Громадянин самостійно обирає відповідний канал («зелений коридор» або «червоний коридор») для проходження митного контролю за двоканальною системою.
Обрання «зеленого коридору» вважається заявою громадянина про те, що переміщувані ним через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та/або обмеження щодо ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території та свідчить про факти, що мають юридичне значення.
Громадяни, які проходять (проїжджають) через «зелений коридор», звільняються від подання письмової митної декларації. Звільнення від подання письмової митної декларації не означає звільнення від обов'язкового дотримання порядку переміщення товарів через митний кордон України.
16.06.2022 року набрав чинності Закон України №2058-ІХ від 16.02.2022 року «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо адміністративної відповідальності громадян з порушення митних правил», яким ст. 471 МК України викладено у новій редакції і таким законом посилена відповідальність осіб, які здійснили недекларування товарів, що переміщуються через митний кордон України, а саме зі стягнення у виді штрафу в розмірі сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на стягнення - 20 відсотків суми, що перевищує дозволену законодавством України для переміщення валютних цінностей без письмового декларування.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 28.12.2021 року Київською митницею складено протокол про порушення митних правил №6216/10000/21, відносно громадянина Казахстану ОСОБА_1 , за ознаками правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України (в редакції станом на 28.12.2021 року).
Так, контролюючим органом встановлено факт порушення порядку проходження митного кордону України позивачем, який формою проходження митного контролю обрав проходження (проїзд) через «зелений коридор», товарів переміщення, яких обмежено законодавством України, а саме: іноземну валюту, що перевищує в еквіваленті 10 000 євро, а саме 51 470 євро, згідно курсу НБУ станом на 28.12.2021 року становить - 1 586 284,81 гривні.
Протокол про порушення митних правил №6216/10000/21 відносно громадянина Казахстану ОСОБА_1 було направлено до Солом'янського районного суду міста Києва.
17.06.2022 року постановою Солом'янського районного суду міста Києва справу про порушення митних правил, відносно ОСОБА_1 за ознаками порушення митних правил, передбаченого ст. 471 Митного кодексу України, повернуто до Київської митниці, у зв'язку із набранням чинності змін у Митному кодексі України.
Оскаржуваною постановою від 22.09.2022 року в справі про порушення митних правил №6216/10000/21 Київська митниця притягнула до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , відповідно до ст. 471 Митного кодексу України у редакції чинній на час складання оскаржуваної постанови, тобто станом на 22.09.2022 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку, 28.12.2021 року громадянином ОСОБА_3 було порушено митні правила та вчинено порушення, передбачене ст. 471 МК України (в редакції станом на 28.12.2021 року).
Відповідно, Київською митницею правомірно було складено протокол про порушення митних правил №6216/10000/21, відносно громадянина Казахстану ОСОБА_1 , за ознаками правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України (в редакції станом на 28.12.2021 року).
Натомість, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Київською митницею порушено порядок притягнення громадянином ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , відповідно до ч. 1 ст. 471 Митного кодексу України, оскільки незаконно застосовано редакцію правої норми та санкцію вказаної правової норми, яка діяла станом на момент ухвалення оскаржуваної постанови, тобто станом на 22.09.2022 року.
Тобто, дії особи щодо недекларування товарів, що переміщуються через митний кордон України, в результаті прийняття Закону України №2058-ІХ від 16.02.2022 року, продовжують бути протиправними, однак відповідальність за такі дії пом'якшена.
Зазначене призвело до порушення законних прав та інтересів позивача, з огляду на імперативний характер ст. 58 Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку, підставою притягнення ОСОБА_1 до відповідальності було порушення останнім вимоги ст. 471 Митного кодексу України в частині незадекларованих валютних цінностей, що переміщуються громадянами через митний кордон України, в сумі, що перевищує дозволену законодавством України для їх переміщення без письмового декларування, а саме 51 470 євро, що за курсом НБУ станом на 28.12.2021 року становило 1 586 284,81 грн.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що в даному випадку, після встановлення факту вчинення ОСОБА_1 дій щодо переміщення через митний кордон України товарів шляхом недекларування, митний орган був зобов'язаний визнати позивача винним за вчинене порушення та притягнути до відповідальності за ч. 1 ст. 471 МК України, у редакції чинній на час вчинення, тобто станом на 28.12.2021 року.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Київської митниці - залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 23 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Л.О. Костюк
В.В. Файдюк
Повний текст виготовлено 23.04.2024 року