П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/10277/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Турецької І.О.,
- Осіпова Ю.В.,
за участю: секретаря судового засідання - Тимінської Д.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року, прийняте у складі суду судді Левчук О.А. в місті Одеса, по справі за заявою Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту,-
02 квітня 2024 року Головне управління ДПС в Одеській області звернулось до Одеського окружного адміністративного суду в порядку ст. 283 КАС України із заявою про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 згідно рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 02.04.2024 року.
В обґрунтування вимог заявник зазначив, що Головним управлінням ДПС в Одеській області додержано всіх законодавчо визначених підстав щодо проведення фактичної перевірки, тому відмова відповідача у допуску до проведення фактичної перевірки підприємства є підставою для застосування адміністративного арешту майна платника податків, відповідно до підпункту 94.2.3 п.94.2 ст.94 Податкового кодексу України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року заяву Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту задоволено Підтверджено обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна ФОП ОСОБА_1 , згідно рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 02.04.2024 року.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вказує, що при винесенні оскаржуваного рішення судом були зроблені висновки з порушенням норм процесуального права, з не правильним врахуванням відповідних правових позицій Верховного Суду щодо застосування норм права, висновки суду не відповідають обставинам справи, при цьому судом також неповно з'ясовано об ставини, що мають значення для справи, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про підтвердження обґрунтованості умовного арешту майна.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що в наказі Головного управління ДПС в Одеській області про проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відсутня певна конкретна інформація, яка б свідчила про можливі порушення відповідного законодавства, а посилання в цьому наказі на надходження листа ДПС України само по собі не є підставою, яка передбачена законом для проведення фактичної перевірки платника податків та видання відповідного наказу, що свідчить про невідповідність наказу вимогам ПК України. Апелянт вказує, що копія наказу про проведення перевірки, не була засвідчена належним чином. На думку апелянта, під час розгляду даної категорії спорів, суд зобов'язаний перевірити як доводи плат ника податків, так і наявність підстав для прийняття відповідного рішення, тобто чи відпові дає наказ про проведення перевірки вимогам ПК України, чого в даному випадку здійснено не було. Крім того, апелянт зауважує, що на території готелю знаходились військові, при цьому станом на березень - квітень 2023 року існував мораторій на здійснення податкових перевірок, а суб'єкт господарської діяльності не зобов'язаний контролювати строки використання відповідних РРО.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 13.08.2004 року проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
28 березня 2024 року Головним управлінням ДПС в Одеській області видано наказ № 2909-п про проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (податкова адреса: АДРЕСА_1 , адреса господарського об'єкту: АДРЕСА_2 ) з 28 березня 2024 року тривалістю 10 діб. Перевірку провести за період діяльності з 29.03.2021 року по дату закінчення фактичної перевірки з метою здійснення контролю щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (а.с. 14).
01 квітня 2024 року о 16:45 год. посадовими особами Головного управління ДПС в Одеській області складено акт № 1829/15-32-07-06-17 про недопуск до фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , згідно наказу № 2909-п від 28.03.2024 року (а.с. 17).
02 квітня 2024 року о 10:35 год. заступником начальника Головного управління ДПС в Одеській області прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (а.с. 20-21).
З метою підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків, податковий орган звернувся до суду із заявою в порядку ст. 283 КАС України.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність обставин, передбачених ст. 94 ПК України, які є підставою для застосування адміністративного арешту майна відповідача, а саме, відмова від проведення фактичної перевірки та відмова від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки за наявності підстав.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний, зокрема, не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов'язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи; допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Пунктом 94.1 статті 94 Податкового кодексу визначено, що адміністративний арешт майна платника податків (далі арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Відповідно до підпункту 94.2.3. пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується, що платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Враховуючи викладене, що під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо адміністративного арешту майна платника податків шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для прийняття такого рішення. Обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника податків входять до предмета доказування у справах, передбачених пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України.
Так, з матеріалів справи вбачається, що фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 на підставі п.п.19-1.1.4, 19-1.1.8 п.19-1.1 ст.19-1, ст.20, п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.2 п.80.2 ст.80, пп. 69.2-1, п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ перехідних положень ПК України, у зв'язку з отриманням листа ДПС України від 31.01.2024 року № 2692/7/99-00-07-04- 02-07.
В свою чергу, зазначеним листом було надано контролюючому органу інформацію щодо створення чеків з використанням РРО/ПРРО, реєстрація яких скасована, може свідчити про порушення суб'єктами господарювання вимог Закону № 265, і зазначена інформація зокрема стосувалась відповідача.
На підставі вказаного листа ДПС України, відділом фактичних перевірок управління податкового аудиту Головного управління ДПС в Одеській області на ім'я заступника начальника Управління було подано доповідну записку № 1375/15-32-07-06-11 від 14.03.2024 року про надання дозволу на проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 .
При цьому, посадових осіб податкового органу було не допущено до фактичної перевірки без зазначення причини такого не допуску. Під час розгляду справи у суді відповідач, зокрема, посилається на відсутність у наказі Головного управління ДПС в Одеській області про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 конкретної інформації, яка б свідчила про можливі порушення відповідного законодавства.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).
У цій справі в основу проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем покладено підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України (правова підстава).
За приписами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року (справа №420/9909/23).
Як встановлено колегією суддів, наказ № 2909-п від 28 березня 2024 року про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 містить як правову підставу для призначення перевірки (посилання на підпункт 80.2.2 ПК України), так і фактичну. У зазначеному наказі фактичну підставу деталізовано шляхом посилання на отриману інформацію щодо можливого порушення, зазначено сферу, щодо якої її отримано, тобто має місце конкретизація фактичної підстави. Обсяг зазначеної у наказі інформації у повному обсязі відповідає вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.
Доводи апелянта, що копія наказу про проведення перевірки, не була засвідчена належним чином, колегією суддів оцінюється критично, оскільки матеріали справи свідчать, що відповідач відмовився від отримання копії вказаного наказу, при цьому відповідно до положень ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Судом першої інстанції вірно відхилено посилання відповідача на те, що посадовими особами Головного управління ДПС в Одеській області не надано документів із дозволом на перевірку підприємства з доступом до таємниці, оскільки приписами ст. 81 ПК України визначений вичерпний перелік документів, за наявності та за умови пред'явлення яких посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки, а саме направлення на проведення перевірки, копія наказу про проведення перевірки, службові посвідчення осіб. При цьому, жодні норми чинного законодавства не містять заборони проводити податкові перевірки об'єкта, на території якого перебувають військовослужбовці.
При цьому, в наказі № 2909-п від 28.03.2024 року чітко визначено суб'єкт перевірки - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (податкова адреса: АДРЕСА_1 , адреса господарського об'єкту: АДРЕСА_2 ).
Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на платника податків ФОП ОСОБА_1 , який здійснює господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_2 , діє мораторій на проведення фактичної перевірки за місцезнаходженням об'єктів оподаткування, передбачений пп. 69.35-1 п. 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України та іншими приписами чинного законодавства України, суду не надано, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.
Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, проведення контролюючим органом інших перевірок ФОП ОСОБА_1 в попередні роки та сплата ним штрафних санкцій не свідчить про відсутність підстав для проведення перевірки відповідно до наказу № 2909-п від 28.03.2024 року.
У зв'язку з викладеним колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність обставин, передбачених ст. 94 ПК України, які є підставою для застосування адміністративного арешту майна відповідача, а саме, відмова від проведення фактичної перевірки та відмова від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки за наявності підстав.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у заяві, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 283, 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року по справі за заявою Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: І.О. Турецька
Суддя: Ю.В. Осіпов