Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 квітня 2024 року Справа№200/2041/24
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області (84121, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3)
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Мендрика Дмитра Олександровича, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01.10.2022 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.10.2022 року та виплатити заборгованість з 01.10.2022 року.
10 квітня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
23 квітня 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Дослідивши матеріали адміністративного позову, відзиву на адміністративний позов та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки Обласної медико-соціальної експертної комісії Серії ДОН №141378 від 06.12.2001 року, позивачу встановлено 3 групу інвалідності безстроково.
Позивач знаходиться на обліку внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_2 , про що свідчить довідка № 1460-1374047 від 20.10.2017 року.
Доказів, що довідка скасована, суду сторонами не надано.
В обґрунтування адміністративного позову представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 є особою, яка отримує страхові виплати та внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якого було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач щомісячних страхових виплат.
Виплату щомісячних страхових виплат позивачу припинено з 01.10.2022 року.
Сторона позивача вважає, що відповідач зупинив виплату щомісячних страхових виплат безпідставно, оскільки статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права або «інші права», як це визначено статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи. Відповідно до преамбули вказаного Закону він встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. З огляду на це, наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створила для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, передбачених Законом № 1105-XIV.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька області, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, організаційно-правова форма - орган державної влади.
01.01.2023 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, яким Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 03 вересня 1999 року № 1105-XIV викладений в новій редакції.
Відповідно до ст. 4 Закону № 1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України.
Згідно п.п. 2-3, 7 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 03 вересня 1999 року № 1105-XIV, вирішено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
До завершення заходів, пов'язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» припинено з 1 січня 2023 року, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, зокрема, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1323 «Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням» встановлено, що залишки коштів, які утворилися на рахунках виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та її робочих органів станом на кінець останнього банківського дня у системі електронних платежів Національного банку у 2022 році, перераховуються власниками рахунків в перший банківський день 2023 року на дохідний рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в Державній казначейській службі для обліку коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, з подальшим їх спрямуванням цього ж дня на видатковий рахунок Пенсійного фонду України для здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Пунктом 3 вказаної Постанови доручено Пенсійному фонду України з 02 січня 2023 року забезпечено здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на підставі переданих виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування та її робочими органами справ, баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення, а також підготовлених нею виплатних документів на січень 2023 року.
Відповідач проти задоволення позову заперечує посилаючись на те, що позивач перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа у Вугледарському міському відділенні УВД ФСС України в Донецькій області до 30.09.2022, проте згідно постанови Вугледарського міського відділення від 24.10.2022 № 14032/50713/50179/23 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» виплати затримані з 01.10.2022 згідно п. 6 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 16 Закону України № 1105- XIV (невідоме місце мешкання). Починаючи з 01.10.2022 щомісячні страхові виплати потерпілому не нараховувалися. Надалі ОСОБА_1 до будь-якого відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області не звертався, необхідні документи так і не надав, тому управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щомісячні страхові виплати Позивачу з 01.10.2022 року не поновлювалися.
Порядок здійснення страхових виплат внутрішньо переміщеним особам врегульовано Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VІІ та постановами Кабінету Міністрів України: Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509; постанова Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» якою установлено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509; постанова Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»; тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595.
Відповідач вказує на те, що вищезазначеними нормативно-правовими актами не передбачено здійснення нарахування та виплату страхових виплат потерпілим (особам, які мають право на виплати), які не перемістилися на територію, де органи державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі.
Відповідач звертає увагу на те, що місто Донецьк віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, отже у зв'язку із неможливістю здійснення органами Фонду соціального страхування України своїх повноважень на окремих територіях Донецької і Луганської областей, зокрема в м. Донецьку, чинним законодавством України передбачений порядок реалізації права осіб на, зокрема, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який передбачає звернення особи до робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України або його відділення, розташованому на підконтрольній українській владі території з усіма необхідними документами.
Дослідивши надані сторонами докази суд встановив наступне.
Згідно постанови Вугледарського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 24 жовтня 2022 р. № 14032/50713/50179/23, потерпілий ОСОБА_1 перебуває на обліку з 01 квітня 2001 р., має зареєстрований страховий випадок трудове каліцтво, що стався 17 липня 2000 р.; потерпілому ОСОБА_1 , номер справи 50713, номер випадку 50179, затримано щомісячну страхову виплату в розмірі 7 818,30 грн на підставі п. 6 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 16 Закону № 1105-XIV (невідоме місце мешкання) з 1 жовтня 2022 р.
Згідно листа відповідача від 05.04.2024 № 0500-0202-8/33106, ОСОБА_1 на підставі ч. 1 п. 6 ст. 46, ч. 2 ст. 16 Закону України від 23.09.1999 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №1105-ХІV (в редакції, чинній на 02.04.2022) Вугледарським міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області призупинено нарахування щомісячних страхових виплат з 01.10.2022 відповідно п. 1.12 розділу 1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №11 від 19.07.2018 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» згідно з рекомендацій Міністерства фінансів України, щодо проведення щомісячної верифікації страхових виплат.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, факт припинення позивачу щомісячних страхових виплат підтверджуються відповідачем та відповідними доказами, тому встановлені обставини справи не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV) (надалі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до ст. 46 Закону № 1105-XIV, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Приписами ч. 1 ст. 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно приписам ч.ч. 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Пунктом третім розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства).
З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до п.п. 3.7, 3.8, 3.9 Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого Постановою Правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 № 27 (далі - Порядок №27), щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеній особі продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та фінансуються впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат.
Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду.
Відповідно до п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок до теперішнього часу не прийнято.
Щодо доводів відповідача відносно відсутності відомостей про місце перебування позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
За пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміну «законодавство» від 09 липня 1998 року № 12-рп/98, Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів. Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).
Разом з тим за змістом пункту 3 Рішення Конституційного Суду України у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000, виходячи з Конституції України Закон України Про Рахункову палату Верховної Ради України від 11 липня 1996 року, як і будь-який інший закон України, - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).
У межах своєї компетенції КМ України видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Нормативно-правові акти КМ України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом (стаття 117 Конституції України). Нормативно-правові акти КМ України належать до категорії підзаконних.
З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом. Закон не може бути змінений підзаконним правовим актом.
Проте на теперішній час будь-які зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо обмеження прав на отримання страхових виплат особами, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади або на якій ведуться активні бойові дії, не вносилися.
Навпаки, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Доводи відповідача, що позивач впродовж спірного періоду для вирішення питання щодо отримання щомісячних страхових виплат не звертався до робочих органів виконавчої дирекції Фонду з письмовою заявою про продовження страхових виплат як внутрішньо переміщена особа судом не приймаються, оскільки саме позивачу надано право вирішувати про необхідність звернення до відповідача щодо продовження страхових виплат, тож відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Така позиція суду кореспондує, правовим висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 243/3505/16-ц.
Поряд із цим, відповідно до п. 4 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)”, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни: забороняється здійснення перевірок фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщених осіб при призначенні (відновленні) соціальних виплат; продовжується виплата внутрішньо переміщеним особам соціальних виплат (пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування), призначених до періоду встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383, карантин діяв до 30.06.2023 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що щомісячні страхові виплати позивачу відповідачем припинено керуючись п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV, проте за відсутності відповідних правових підстав, встановлених цією нормою.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону № 1105-XIV, на який також посилається відповідач як на підставу припинення страхових виплат, застраховані особи зобов'язані:
1) надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону;
2) своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг;
3) знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації, гіг-контрактом та внутрішніми документами резидента Дія Сіті;
4) у разі настання нещасного випадку або професійного захворювання: лікуватися в лікувально-профілактичних закладах або в медичних працівників, з якими Фонд уклав угоди на медичне обслуговування; дотримуватися правил поведінки та режиму лікування, визначених лікарями, які його лікують; не ухилятися від професійної реабілітації та виконання вказівок, спрямованих на якнайшвидше повернення його до трудової діяльності;
5) дотримуватися режиму, визначеного лікарем на період тимчасової непрацездатності;
6) виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Проте, з матеріалів адміністративної справи суд встановив, що відповідачем не доведено, що відносно позивача існують обставини, які одночасно визначені п. 2 ч. 2 ст. 16 Закону № 1105-XIV та передбачені ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV.
Крім того, в постанові від 26 серпня 2021 року по справі № 440/4434/18, Верховний Суд звернув увагу, що «у межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини" від 02 березня 2005 року заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02 ("Von Maltzan and Others v. Germany").
Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.1999 в справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 610). Також у Рішенні від 13.12.2001 у справі "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109)».
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, відповідач, не поновивши страхові виплати за відсутності передбачених законами України підстав порушив право позивача на їх отримання, при цьому, зазначене право є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, відповідач не заперечує право позивача на отримання соціальних виплат.
В абз.2-4 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування“ від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, Конституційний суд зазначив, що зазначені конституційні положення розвинуті в розділі ІІ Конституції України „Права, свободи та обов'язки людини і громадянина“. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В абз. 1 підпункту 5.3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, Конституційний суд України зазначив, Україна як демократична і правова держава закріпила принцип поваги і непорушності прав та свобод людини, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави. Конституційний принцип правової держави вимагає від неї утримуватися від обмеження загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі майнових прав (стаття 1, частина друга статті 3, статті 21, 22, 64 Конституції України).
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідачем не надано суду жодного переконливого доказу правомірності дій щодо припинення страхових виплат та не заявлено доводів на обґрунтування цього, які б не були спростовані підчас розгляду справи.
Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з позовної заявою, суд зазначає, що страхову виплату призначено позивачу безстроково, тож позивач мав обґрунтовані правомірні очікування на отримання страхових виплат протягом всього строку, на який вони були призначені, тобто з дати первісного призначення та пожиттєво.
Відповідно до частини сьомої статті 47 Закону № 1105-XIV якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Процесуальний закон обмежує лише строк звернення до суду з позовом, та не може обмежувати строк захисту порушеного права, якщо нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, встановлені більші або необмежені строки для такого захисту.
Таким чином, порушене право позивача на отримання страхових виплат за минулий час має бути відновлено без обмеження будь-яким строком.
Поряд з цим, відповідно до абз. 4 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 р. № 167,починаючи з 1 липня 2016 р. виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, довічних державних стипендій за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”.
Згідно п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” в поточній редакції виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
В порядку касаційного перегляду постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2017 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 року по справі №826/11272/16, Верховний суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 25.09.2018 року прийняв постанову, в якій дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України, приймаючи оспорювані зміни до Постанови № 637, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки будь-яких обмежень прав громадян, зокрема, вільно переміщених осіб, пов'язаних із соціальними виплатами, не встановлено, також не вбачається також і не відповідність вказаної постанови вимогам Конституції України.
Так, Верховний суд зазначив, що обмеження права вибору банківської установи, що здійснює пенсійне обслуговування громадян, не можуть свідчити про незаконність оспорюваних змін до постанови Уряду, оскільки вона спрямована саме на збереження коштів соціально незахищених осіб, які перебувають на обліку як особи, що переміщуються з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, забезпечення виплати пенсій та соціальних допомог, недопущення застосування шахрайських схем і протиправних дій під час здійснення таких виплат, запобігання фінансуванню тероризму.
Оскільки внутрішньо переміщені особи, зокрема, потребують спеціального захисту з боку держави, надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом, встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян, тому оспорюванні позивачем зміни до Постанови № 637 не можуть вважатися дискримінаційними в розумінні положень Закону № 5207-VI.
Так, в постанові від 21.08.2018 року по справі №219/3611/17 Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив: «Без відкриття позивачем рахунку в установі - Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України , у відповідача відсутні правові підстави для виплати пенсії з 01.07.2016 року і заборгованість з виплати пенсії, яка повинна нараховуватися відповідачем щомісячно з 01.07.2016 року може бути виплаченою за умови відкриття позивачем рахунку в ПАТ «Державний ощадний банк України».
Враховуючи викладене, необхідною умовою для забезпечення ефективного захисту порушеного права позивача на відновлення страхових виплат є відкриття останнім банківського рахунку в АТ «Державний ощадний банк України».
Проте докази наявності у позивача відкритого рахунку в зазначеній банківській установі в матеріалах справи відсутні.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
З матеріалів адміністративної справи суд встановив, що рішення, яким припинено страхові виплати, оформлено постановою Вугледарського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 24 жовтня 2022 р. № 14032/50713/50179/23 про припинення щомісячної страхової виплати з 01 жовтня 2022 року.
Водночас, суд враховує, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області вибуло зі спірних правовідносин в наслідок реорганізації шляхом приєднання до відповідача до звернення позивача до суду з позовною заявою.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог задля забезпечення ефективного відновлення порушеного права позивача та часткове задоволення адміністративного позову шляхом: визнання протиправною та скасування постанови Вугледарського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 24 жовтня 2022 р. № 14032/50713/50179/23 про припинення щомісячної страхової виплати позивачу з 01 жовтня 2022 року; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.10.2022 року та виплатити заборгованість з 01.10.2022 року на рахунок, відкритий у АТ «Державний ощадний банк України» на його ім'я.
При зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, згідно квитанції про сплату судового збору від 08.04.2024 року № 3022-9691-9151-3006.
У відповідності до ч. 3, 8 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Ураховуючи викладене, суд вирішив стягнути судовий збір з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною та скасувати постанову Вугледарського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 24 жовтня 2022 р. № 14032/50713/50179/23 про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з 01 жовтня 2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.10.2022 року та виплатити заборгованість з 01.10.2022 року на рахунок, відкритий у АТ «Державний ощадний банк України» на його ім'я.
Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (Дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 24 квітня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до відповідного суду апеляційної інстанції.
Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко