24 квітня 2024 р. Справа № 160/7030/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/7030/24 за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
18.03.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить скасувати арешт з майна ОСОБА_3 , накладеного Соборним відділом державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (правонаступник - Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за виконавчими провадженнями № 54965695, № 54965261 із виключенням (скасуванням) відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників та за номером запису у спеціальному розділі про обтяження № 32811010, № 32811260 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна; визнати протиправною бездіяльність Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не скасування (не зняття) арешту з майна ОСОБА_3 , накладеного за виконавчими провадженнями № 54965695, № 54965261 із виключенням (скасуванням) відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників та за номером запису у спеціальному розділі про обтяження № 32811010, № 32811260 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та зобов'язати Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна ОСОБА_3 , накладеного в межах виконавчих проваджень № 54965695, № 54965261 із виключенням (скасуванням) всіх відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників та за номером запису у спеціальному розділі про обтяження № 32811010, № 32811260 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є спадкоємцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . При оформленні спадщини, нотаріусом було повідомлено, що згідно інформації, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_3 . У зв'язку з чим позивач звернулась до відповідача із заявою про зняття арешту з майна та виключенням відповідних відомостей. За наслідками розгляду заяви орган ДВС відмовив у скасуванні обтяжень (арештів), оскільки виконавчі провадження були повернуті без виконання та завершені на підставі статті Закону України «Про виконавчі провадження», якою не передбачено зняття арешту з майна (коштів) боржника.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/7030/24. Розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Цією ж ухвалою зобов'язано відповідача надати разом з відзивом на позов належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчих проваджень № 54965695 та № 54965261.
31.03.2024 року третьою особою надано пояснення на позовну заяву в яких зазначено про відсутність заперечень проти задоволення позовної заяви та обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 року продовжено строк для подання відзиву по справі.
Заперечуючи проти позовної заяви, Соборним відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. У відзиві відповідач зазначає, що виконавчі провадження ВП№54965261 та ВП №54965695 були завершені 07.12.2020 року, передані до архіву та знищені. Вказані виконавчі проваджені завершені на підставі пункту 7 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», яким не передбачено зняття арешту з майна. Зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі №643/3614/17 дійшла до висновку про те, що вимоги про звільнення майна з під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України, можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. Також відповідач зазначає, що ніяких документів про прийняття спадщини позивачем надано не було.
21.04.2024 року представником позивача надано відповідь на відзив в якій підтримано позицію наведену в позовній заяві.
В судове засідання 24.04.2024 року представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
В судове засідання 24.04.2024 року представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
В судове засідання 24.04.2024 року третя особа не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала клопотання про розгляд справи без її участі.
У відповідності до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
За таких обставин, враховуючи скорочені строки розгляду справ про оскарження рішень органів державної виконавчої служби, та керуючись частиною 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін повідомлених належним чином в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Згідно інформаційної довідки № 368234539 від 03.03.2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, містяться відомості про арешт нерухомого майна, накладеного на підставі постанов про арешт майна, виданих Соборним ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, серія та номер: 54965695 та 54965261, виданих 02.02.2018 року на все нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_3 .
Згідно свідоцтва про одруження, серії НОМЕР_1 від 27.04.2001 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є чоловіком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим 02.08.2022 року.
Позивач прийняла спадщину після померлого чоловіка.
Як стверджує позивач, про обтяження майна її повідомив нотаріус під час оформлення спадщини.
11.01.2024 року позивач звернулась до відповідача із заявою про зняття арешту з майна.
Листом Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 12854/7 від 23.01.2024 року позивача повідомлено, що виконавчі провадження № 54965695 та № 54965261 завершені на підставі пункту 7 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», яким не передбачено зняття арешту з майна (коштів) боржника. Вищезазначені обставини ст. 59 даного Закону відсутні, отже виконати вимоги заяви не має можливості. У даному випадку можливо звернутися до суду для вирішення даного питання.
Згідно інформаційних довідок з автоматизованої системи виконавчого провадження №84333 та №84334 від 29.03.2024 року, виконавчі провадження № 54965695 та № 54965261 завершені та виконавчі документи повернені стягувачу.
Позивач вважає протиправною бездіяльність Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо не зняття арешту з нерухомого майна, що стало підставою звернення до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
За змістом частини 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не - боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
З аналізу наведеної норми права можна дійти висновку, що для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення.
Частиною 2 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника, арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Відповідно до частин 3-5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Згідно частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частина 1 статті 1216 Цивільного кодексу України передбачає, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до частини 1 статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1297 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Зазначений висновок викладено в постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 03.05.2023 по справі № 463/3251/22.
Згідно з частиною 1 статті 19 Цивільного кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Як встановлено судом зі змісту позовної заяви, звернення позивача за судовим захистом в цій справі зумовлене наявністю арешту, накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_3 постановами Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в межах виконавчих проваджень № 54965695, № 54965261, що унеможливлює отримання позивачем свідоцтва на право на спадщину, до якої входить таке майно, та, як наслідок, перешкоджає належним чином володіти та розпоряджатися таким майном.
Відповідно до положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 січня 2020 року у справі №340/25/19, де зазначено, зокрема, що для визначення юрисдикції спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 січня 2020 року у справі №340/25/19 зроблено за аналогічних обставин.
Висновок щодо того, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі №643/3614/17.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 лютого 2021 року по справі №813/1009/17 також зазначено, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.
Разом з тим, якщо в результаті прийняття рішення особа набуває право на майно, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов, який спрямований на захист цивільних прав позивача та який пов'язаний з оформленням права власності на спадкове майно, фактично є різновидом негаторного позову, а тому з урахуванням суті цього спору, характеру правовідносин, суб'єктного складу сторін, підстав та предмету позову цей спір є приватно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спрямований на захист майнових прав позивача; такий позов підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Згідно з частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 2 та 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Відповідно пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі, у відповідності до приписів пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України та роз'яснити позивачу, що дана справа віднесена до юрисдикції загального суду, що здійснює її розгляд за правилами цивільного судочинства.
Відповідно частини 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Провадження в адміністративній справі № 160/7030/24 за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Повернути ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн., сплачений відповідно квитанції № 8277-4435-4125-3039 від 17.03.2024 року.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження, не допускається.
Копію ухвали надіслати сторонам у справі.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська