24 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 311/2297/21
провадження № 61-5440ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Краснощокова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 січня 2022 року тапостанову Запорізького апеляційного суду від 13 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності упорядку спадкування за законом та заповітом, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,
12 квітня 2024 року через засоби поштового зв'язку адвокат Кара Р. Т. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
На підставі поданої касаційної скарги не може бути вирішено питання про відкриття (відмову у відкритті) касаційного провадження з таких підстав.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Тлумачення норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на підставу для касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.
Обов'язковою умовою касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України) - суд не дослідив зібрані у справі докази, є обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Заявник підставами касаційного оскарження зазначила необхідність відступлення від висновку викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21, який апеляційний суд врахував при винесенні оскаржуваної постанови.
Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати (частина друга статті 403 ЦПК України).
Практика Верховного Суду свідчить, що задля гарантування юридичної визначеності Об'єднаної палата та/або Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. Отже, має існувати необхідність відступу, така необхідність виникає з певних об'єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані.
Разом з тим, доводи заявника про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 зводяться виключно до незгоди з відповідним висновком щодо застосування статті 1257 ЦК України та посиланням на необхідність врахування протилежного висновку Верховного Суду у постановах від 28 вересня 2022 року у справі № 147/1062/21, від 09 грудня 2019 року у справі № 683/3061/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17, від якого власне Об'єднана палата Касаційного цивільного суду і відступила.
У скарзі також є формальне посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19, проте жодного обґрунтування щодо такого посилання в контексті підстав касаційного оскарження скарга не містить, а зміст вказаних постанов свідчить, що вони прийняті за інших фактичних обставин.
Тому касаційна скарга не містить належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених у частині другій статті 389 цього Кодексу.
Крім того, до скарги не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі (пункт 4 частини четвертої статті 392 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання позовних заяв) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 2 270,00 грн.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду фізичною особою або фізичною особою-підприємцем позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (908,00 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (11 350,00 грн).
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (908,00 грн).
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
За подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах (частина шоста статті 6 Закону України «Про судовий збір»).
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду справляється у розмірі, що становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Верховний Суд ураховує, що зі змісту касаційної скарги та її прохальної частини слідує, що заявниками оскаржується рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції як в частині первісного позову, так і в частині зустрічного позову.
Щодо вимог майнового характеру, то судовий збір має розраховуватися з вартості спірного нерухомого майна та кількості вимог щодо цього майна, як за первісним позовом, так і за зустрічним позовом (частина перша статті 176 ЦПК України).
З оскаржуваних судових рішень апеляційного суду вбачається, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 заявили дві вимоги немайнового характеру та вимогу майнового характеру (загальна вартість спірного майна становить 287 070,40 грн). За подання касаційної скарги в цій частині судовий збір підлягає сплаті у розмірі 3 632,00 грн (1 816,00 грн х 200%) та 5 741,40 грн (2 870,70 грн х 200%), відповідно.
ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати за нею право власності на все вищевказане майно, загальна вартість якого становить 287 070,40 грн. За подання касаційної скарги в цій частині судовий збір підлягає сплаті у розмірі 5 741,40 грн (2 870,70 грн х 200%).
У зв'язку з наведеним, за подання касаційної скарги загальний розмір судового збору становить 15 114,80 грн.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві / Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно надати до суду касаційної інстанції відповідний документ.
Крім того, у касаційній скарзі повинно бути зазначено, зокрема, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету (пункт 2 частини другої статті 392 ЦПК України).
У частині шостій статті 14 ЦПК України зазначено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Подана касаційна скарга не відповідає цим вимогам закону, оскільки не містить відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету осіб, які подали касаційну скаргу та їх адвоката.
Ураховуючи наведене, заявнику необхідно подати до Верховного Суду підписану касаційну скаргу у новій редакції, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та яка відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, вказати відомості про наявність або відсутність електронного кабінету заявника та їх представника (адвоката), додати до неї копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Згідно частин другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (касаційна скарга залишається без руху з наданням строку для виправлення її недоліків), про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Керуючись статтями 185, 392, 390, 393 ЦПК України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 березня 2024 року залишити без руху.
Надати строк для усунення зазначених недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснощоков