вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"24" квітня 2024 р. Справа № 911/377/24
Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянув матеріали справи
за позовом фізичної особи-підприємця Абрамчук Ганни Вікторівни
до Товариства з додатковою відповідальністю “Узинський цукровий комбінат”
про стягнення 246930,28 грн,
без виклику представників учасників провадження
Фізична особа-підприємець Абрамчук Ганна Вікторівна (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Київської області із позовною заявою від 07.02.2024 до Товариства з додатковою відповідальністю “Узинський цукровий комбінат” (далі - відповідач) про стягнення 246930,28 грн, з яких: 179084,40 грн основного боргу, 42371,86 грн пені, 21490,13 грн 12% штрафу, 3061,61 грн 3% річних та 922,28 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки № 1003/2023НЯ від 10.03.2023.
Господарський суд Київської області ухвалою від 19.02.2024 залишив без руху зазначену позовну заяву та встановив позивачу спосіб усунення виявлених недоліків позовної заяви, у строк до десяти днів з дня вручення вказаної ухвали, шляхом подання до суду документів, які підтверджують відправлення (опис вкладення та фіскальний чек про надання послуг поштового зв'язку) Товариству з додатковою відповідальністю “Узинський цукровий комбінат” копії долученого до позовної заяви договору поставки № 1003/2023НЯ від 10.03.2023 зі специфікацією №1 до договору.
Через підсистему “Електронний суд” 22.02.2024 від фізичної особи-підприємця Абрамчук Ганни Вікторівни надійшла позовна заява уточнена, до якої долучено докази надіслання відповідачеві копії договору поставки № 1003/2023НЯ від 10.03.2023 зі специфікацією № 1.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.02.2024 року відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи); сторонам встановлено строки для вчинення процесуальних дій у справі.
Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Абзацом 2 ч. 6 даної статті, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до Довідки про доставку електронного листа - ухвали суду про відкриття провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, документ було доставлено до електронного кабінету одержувача - ТОВ «Узинський цукровий комбінат» 28.02.2024 о 00:19. Тобто, днем вручення ухвали є 28.02.2024.
У відповідності до ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки судом було вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи та відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається виключно за наявними матеріалами, відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
10 березня 2023 року між Фізичною особою - підприємцем Абрамчук Ганною Вікторівною (далі - постачальник) та ТДВ «Узинський цукровий комбінат» (далі - покупець) було укладено Договір поставки № 1003/2023НЯ (далі - Договір), відповідно до умов якого в порядку, передбаченому даним Договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його згідно з умовами Договору.
Пунктом 1.2 Договору визначено, що найменування, асортимент, комплектність, кількість, ціна одиниці і загальна вартість товару в обсязі кожної партії поставки визначається в Специфікаціях на поставку товару, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Ціна товару, вартість конкретної партії товару погоджуються сторонами в Специфікації та вказується у видаткових накладних (п. 2.1).
Поставка товару здійснюється однією чи кількома партіями. Кількість товару в кожній партії вказується у видаткових накладних, підписаних уповноваженою особою покупця (п. 3.2).
Згідно п. 3.3 Договору, постачальник зобов'язується поставити товар у повному обсязі в термін, що визначається в Специфікації. Якщо після узгодження Специфікації на поставку товару склались непередбачені обставини, які тягнуть за собою неможливість поставки товару, постачальник зобов'язаний негайно письмово повідомити про це покупця.
Як зазначає позивач, ним було поставлено відповідачу товар за накладними №2486/0304 від 03.04.2023, № 2363/0304 від 03.04.2023, № 2425/0104 від 01.04.2023, який в повному обсязі не оплачено, що свідчить про неналежне та неповне виконання покупцем своїх договірних зобов'язань з приводу вчасної та повної оплати. Як наслідок за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 179084,40 грн, за стягненням якої позивачка і звернулась до суду.
Поряд з вказаною заборгованістю, позивачем заявлені до стягнення 42371,86 грн пені, 21490,13 грн 12% штрафу, 3061,61 грн 3% річних та 922,28 грн інфляційних втрат.
Як зазначалось вище, відзиву на позов відповідач не подав. Як і не надав власного контрозрахунку та/або доказів повної оплати товару чи повернення товару позивачеві, у зв'язку з неможливістю здійснити його оплату; будь-яких інших доказів та пояснень, які стосуються розгляду вказаної справи також від відповідача не надходило.
Таким чином, справа розглядається за наявними в матеріалах справи доказами, поданими позивачем.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань за Договором поставки № 1003/2023НЯ від 10.03.2023.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно умов Договору № 1003/2023НЯ позивач передав, а відповідач отримав наступний товар: лушпиння соняшникове гранульоване (пелета з лушпиння соняшника), що підтверджується наступними видатковими накладними №2486/0304 від 03.04.2023 на суму 84151,10 грн, №2363/0304 від 03.04.2023 на суму 79987,55 грн, № 2425/0104 від 01.04.2023 на суму 82086,25 грн, копії яких містяться в матеріалах справи.
Судом було досліджено зазначені накладні та встановлено, що накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками підприємства.
Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Вищеперелічені видаткові накладні є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки містять інформацію про господарську операцію та про осіб, які її вчинили.
За твердженням позивача та наявними у справі доказами, станом на момент подачі позову за відповідачем наявна заборгованість за трьома видатковими накладними, зокрема: №2486/0304 від 03.04.2023 не здійснено частково оплату в сумі 17010,60 грн, № 2363/0304 від 03.04.2023 повністю не оплачена накладна на суму 79987,55 грн, № 2425/0104 від 01.04.2023 повністю не оплачена накладна на суму 82086,25 грн.
Таким чином, вартість неоплаченого товару за Договором № 1003/2023НЯ склала суму 179084,40грн (17010,60+79987,55+82086,25).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно спірних видаткових накладних, останні датовані 01.04.2023 року та 03.04.2023, тобто факт отримання товару покупцем визначений датою накладних.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказано в п. 5 Специфікації №1, підписаної сторонами 10.03.2023, розрахунки за товар здійснюються на умовах: 100% оплата протягом 1-3 банківських днів з моменту поставки на склад покупця.
Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, відповідач повинен був оплатити товар, поставлений позивачем за накладною №2425/0104 від 01.04.2023 року на суму 82086,25 грн, включно до 05.04.2023 року (оскільки першим банківським днем після отримання товару є 03.04.2023). Таким чином, початком для настання у відповідача грошового зобов'язання зі сплати заборгованості в розмірі 82 086, 25 грн буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано, тобто 06.04.2023.
За накладними № 2486/0304 від 03.04.2023, де залишок заборгованості склав 17010,60 грн та № 2363/0304 від 03.04.2023 на суму 79987,55 грн відповідач повинен був оплатити товар, поставлений позивачем в строк до 06.04.2023 включно. Таким чином, початком для настання у відповідача грошового зобов'язання зі сплати заборгованості в розмірі 17010,60 грн та 79987,55 грн буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано, тобто 07.04.2023.
Разом з тим, ані у строк визначений Договором, ані на момент розгляду справи, заборгованість в сумі 179084,40 грн відповідачем не погашена.
Слід зазначити, що в матеріалах справи також міститься Акт звіряння взаємних розрахунків станом на 01.09.2023 року, в якому прослідковується факт підтвердженої з боку ТДВ «Узинський цукровий комбінат» заборгованості в розмірі 179084,40 грн.
За висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 10.09.2019 по справі №916/2403/18, від 19.09.2019 по справі №910/14566/18, від 04.12.2019 по справі №916/1727/17, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.
Отже, акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не є первинним документом та може бути належним доказом на підтвердження наявності заборгованості, лише за наявності первинних документів.
Втім, як встановлено судом, позивачем надано належні первинні документи (видаткові накладні) на підтвердження факту поставки товару та наявності у відповідача заборгованості, яка додатково відображена в акті звірки взаєморозрахунків.
До того ж з метою досудового врегулювання спору, ФОП Абрамчук Г.В. зверталась до ТДВ «Узинський цукровий комбінат» з вимогою № 5 за вих. номером 1409/2023 від 14.09.2023, в якій просила протягом двох днів з моменту отримання даної вимоги виконати свої зобов'язання по оплаті заборгованості в сумі 179084,40 грн.
Вказана вимога за номером накладної № 4909401811381 була направлена на адресу відповідача 14.09.2023, про що також свідчить опис вкладення до цінного листа, однак залишена відповідачем без відповіді та належного реагування.
За змістом ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Враховуючи вище встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з ТДВ «Узинський цукровий комбінат» заборгованості за отриманий товар за Договором поставки №1003/2023НЯ від 10.03.2023, внаслідок чого вимога позивача про стягнення з відповідача 179084,40 грн визнається судом правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Поряд з сумою основного боргу, позивачем заявлені до стягнення 42371,86 грн пені (за період з 07.04.2023 по 06.10.2023) та 21490,13 грн 12% штрафу.
Пунктом 6.2 Договору визначено, що у разі прострочення оплати поставленого товару покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення.
У разі прострочення оплати товару більш ніж 60 календарних днів, покупець додатково зобов'язується сплатити постачальнику штраф в розмірі 12% від вартості неоплаченого (несвоєчасно оплаченого товару).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 Господарського кодексу України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.
Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штраф - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.
Тобто, на відміну від пені, яка є довготривалою санкцією, штраф застосовується одноразово у відсотковому відношенні від суми невиконаного зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. Відповідну правову позицію викладено в постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19.
В постанові зазначено, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Таким чином, суд визнає правомірною та обґрунтованою вимогу позивача про стягнення пені та штрафу.
Згідно положеннями Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З розрахунку позивача вбачається, що ним при здійсненні розрахунку застосовано подвійну облікову ставку НБУ та нараховано пеню наступним чином: на загальну суму боргу 179084,40 грн за період з 07.04.2023 по 06.10.2023 року.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого статтею 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом шести місяців.
Як зазначено в п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Як встановлено судом та про що зазначалось вище, початком для настання у відповідача грошового зобов'язання зі сплати заборгованості в розмірі 82 086, 25 грн (накладна № 2425/0104 від 01.04.2023 року) є 06.04.2023.
За накладними № 2486/0304 від 03.04.2023 на залишок суми боргу 17010,60 грн та №2363/0304 від 03.04.2023 на суму боргу 79987,55 грн (загалом 96998,15 грн) початком для настання у відповідача грошового зобов'язання зі сплати заборгованості є 07.04.2023.
Зважаючи на те, що позивач здійснив обрахування штрафних санкцій на всю суму боргу з 07.04.2023, а у суду відсутнє право виходити за межі заявлених позовних вимог та збільшувати період нарахування, суд перевірив за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга:Закон», заявлену до стягнення пеню за період визначений позивачем з 07.04.2023 та від кожної накладної окремо та встановив, що заявлена до стягнення пеня в сумі 42371,86 грн підлягає задоволенню частково в сумі 42371,85 грн.
Перевіривши розрахунок штрафу, нарахованого позивачем на суму простроченого зобов'язання з оплати товару понад 60 (шістдесят) календарний день, судом встановлено, що 12% штрафу від суми заборгованості у розмірі 179084,40 грн становить 21490,13 грн.
Отже позовні вимоги про стягнення 21490,13грн 12% штрафу підлягають задоволенню повністю у заявленій позивачем сумі.
Також позивачем заявлені до стягнення інфляційні втрати в розмірі 922,28 грн, нараховані за період з 07.04.2023 по 31.08.2023 та 3% річних в сумі 3061,61 грн, нараховані за період з 07.04.2023 по 31.10.2023.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга:Закон» власний розрахунок 3% річних, за періоди надані позивачем з 07.04.2023 по 31.10.2023, судом встановлено, що 3% річних підлягають задоволенню повністю в сумі 3061,61 грн.
Що стосується заявлених інфляційних втрат в розмірі 922,28 грн, нарахованих на суму боргу 179084,40 грн за період з квітня 2023 по серпень 2023, суд зауважує наступне.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Дана правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.
Статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної Палати Касаційного господарського Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19 та від 20.11.2020р. у справі № 910/13071/19.
Верховний Суд у складі колегії суддів Об'єднаної Палати Касаційного господарського Суду у постанові від 20.11.2020р. у справі № 910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Таким чином під час перевірки розрахунку інфляційних втрат суд врахував, що в квітні 2023 індекс інфляції становив 100,20; в травні 2023- 100,50; в червні 2023 - 100,80; в липні 2023 - 99,40 та в серпні 2023 - 98,60.
Здійснивши розрахунок інфляційних втрат, шляхом множення коефіцієнтів за цей період вбачається, що сукупний індекс інфляції з квітня 2023 по серпень 2023 дорівнював 0,99485002 (1,002*1,005*1,008*0,994*0,986), тобто переважав процес дефляції, який складає мінусову суму: -922,28 грн, розраховану на суму боргу 179084,40 грн.
Однак позивач зазначену суму в розмірі -922,28 грн враховує як інфляційну складову боргу, що є невірним тлумаченням.
Зважаючи на те, позивач безпідставно нарахував за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання 922,28 грн інфляційних втрат, у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат слід відмовити повністю.
Враховуючи викладене вище в сукупності, а також те, що факт порушення відповідачем договірних зобов'язань судом встановлений і по суті останнім не спростований, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково та з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 179084 грн 40 коп. основного боргу, 42371 грн 85 коп. пені, 21490 грн 13 коп. штрафу, 3061 грн 61 коп. 3% річних. В іншій частині заявлених позовних вимог суд відмовляє.
Щодо розподілу судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, сума судового збору, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача з урахуванням часткового задоволення позову становить 3690,11 грн.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Задовольнити позов частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» (09161, Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. В.Симиренка, 2, код ЄДРПОУ 00372536) на користь фізичної особи-підприємця Абрамчук Ганни Вікторівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ): 179084 (сто сімдесят дев'ять тисяч вісімдесят чотири) грн 40 коп. основного боргу, 42371 (сорок дві тисячі триста сімдесят одну) грн 85 коп. пені, 21490 (двадцять одну тисячу чотириста дев'яносто) грн 13 коп. 12% штрафу, 3061 (три тисячі шістдесят одну) грн 61 коп. 3% річних та 3690 (три тисячі шістсот дев'яносто) грн 11 коп. судового збору.
3. Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Щоткін