вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"06" березня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3133/23
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом
Державної екологічної інспекції Столичного округу (03035, місто Київ, вул. Солом'янська, будинок 1, код: 42163667)
до
Комунального підприємства «Комбінат комунальних підприємств м. Василькова» (08601, Київська обл., місто Васильків, вулиця Гоголя, будинок 32, код: 37627469)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Васильківська міська рада (08601, Київська обл., Обухівський р-н, місто Васильків, вул. Покровська, будинок 4, код 34627780)
про стягнення 4730016,00 гривень,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Вікторов В.В.;
від відповідача: Каденко А.С.;
від третьої особи: не з'явився;
До Господарського суду Київської області 13.10.2023 надійшла позовна заява Державної екологічної інспекції Столичного округу (надалі по тексту - позивач/Інспекція) про стягнення з Комунального підприємства «Комбінат комунальних підприємств м. Василькова» (надалі по тексту - відповідач/Підприємство) збитків у розмірі 4730016,00 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в ході перевірки представниками Інспекції було встановлено, що відповідач у період з 01.01.2019 по 30.11.2021 здійснив самовільне користування надрами (підземні води), що є порушенням положень Кодексу України про надра, у зв'язку з чим відповідач внаслідок самовільного користування надрами (підземні води), без спеціального дозволу на користування надрами завдав збитків державі у розмірі 4730016 гривень.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.10.2023 позовну заяву Інспекції прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/3133/23, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 15.11.2023.
На адресу суду 13.11.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, за змістом якого відповідач заперечив пред'явленні позовні вимоги та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представником відповідача в системі «Електронний суд» 05.12.2023 до Господарського суду Київської області сформовано додаткові пояснення щодо позову, у яких відповідачем наведено додаткові заперечення проти пред'явлених вимог.
Від позивача 06.12.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач заперечує проти доводів відповідача наведених у відзиві.
Представником відповідача в системі «Електронний суд» 07.02.2024 до Господарського суду Київської області сформовано заяву про застосування строків позовної давності.
Представником відповідача в системі «Електронний суд» 06.03.2024 до Господарського суду Київської області сформовано заяву про розстрочку виконання рішення суду, а представником третьої особи сформовано заяву про задоволення вказаної заяви відповідача.
Підготовче судове засідання у справі неодноразово судом відкладалося та остаточно ухвалою суду від 10.01.2024 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 07.02.2024, яке в подальшому судом відкладалося та остаточно призначено на 06.03.2024.
В судове засідання 06.03.2024 з'явились представники позивача та відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, а представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, водночас у поданій до суду 06.03.2024 заяві просив суд розгляд справи здійснювати за відсутності представника.
У відповідності до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Інспекцією відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 01.06.2021 № 253, Плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) Державної екологічної інспекції України на 2021 рік, затвердженого наказом державної екологічної інспекції України від 27.11.2020 № 454, згідно наказу від 26.11.2021 № 1135-П та направлення від 30.11.2021 № 3/3/1085 в термін з 06.12.2021 по 16.12.2021 проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Підприємством.
В результаті перевірки встановлено порушення відповідачем вимог ст. 125, 126 Земельного кодексу України, п. 3 ч. 1 ст. 44, п. 1, 4 ч. 1 ст. 98, п. 6 ч. 3 ст. 110 Водного кодексу України, ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра, п. 3 Правового режиму зон санітарної охорони водних об'єктів, затвердженого ПКМУ № 2024, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про відходи», п. 3 Порядку, затвердженого ПКМУ № 118, абзц. 3, 6 п. 4, абзц. 4 п. 5, абзц. 4, 5, 8 п. 6, додатки 4, 5 Порядку, затвердженого ПКМУ № 1221, що зафіксовано Інспекцією у акті, складеного за результатами проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, від 16.12.2021 № 02-1239 (надалі - Акт від 16.12.2021 № 02-1239).
Зокрема Актом від 16.12.2021 № 02-1239 встановлено:
- на балансі знаходиться: 51 артезіанська свердловина (21 - резервних, 30 - діючих), споруди повного біологічного очищення стічних вод потужністю 2200 куб.м/добу, адмінприміщення. Речові права на об?єкти КП «ККП м. Василькова» відсутні;
- водоспоживання та водовідведення здійснюється відповідно дозволу на спеціальне водокористування від 19.04.2019 № 756/КВ/49д-19, термін дії по 18.04.2022. Водоспоживання на виробничі та питні і санітарно-гігієнічні потреби здійснюється з 51 артезіанської свердловини, розташовані на території м. Васильків, Васильківський район, р. Стугна, район басейну р. Дніпро. Свердловини паспортизовані, частина обладнана лічильниками, термін дії повірки - завершився. Тип насосної станції - підземний, гирла загерметизовані, здійснені заходи по запобіганню попадання негативних факторів (опадів) на підземні води. Технічний стан свердловин - задовільний. Частково встановлено огорожу зон суворого санітарного режиму 1 поясу. Не розроблено та не затверджено «Проект зон санітарної охорони (ЗСО) підземних вод водозабірних ділянок Василькова» та не погоджено відповідно чинного законодавства;
- забір води з підземних джерел - 2514,55 тис.м3/рік. Використання води - на питні і санітарно-гігієнічні потреби - 1,9 тис.м3/рік; на виробничі - 152,7 тис.м3/рік;
- спеціальний дозвіл на користування надрами: видобування питних підземних вод для господарсько-питних та виробничих потреб, назва родовища: ділянка «Васильківська» - відсутній, не виконання абзацу 6 пункту 5 умов дозволу.
Проведення вказаної перевірки здійснювалось за участю начальника Підприємства, про що свідчить його підпис на вказаному акті, при цьому акт з його боку підписано без заперечень та зауважень.
Підприємству було видано дозвіл на спеціальне водокористування від 19.04.2019 № 756/КВ/49д-19 терміном до 18.04.2022, відповідно до якого джерелами водокористування Підприємства є артезіанські свердловини (51 свердловина), розташовані на території м. Васильків, р. Стугна, район басейну р. Дніпро.
Згідно звітів про використання води (форма № 2 ТП-водгосп (річна)), затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 16.03.2015 № 78 за погодженням з Держстатом, Підприємством забрано за 2019 рік - 1486000 м3 підземної води; за 2020 рік - 1727900 м3 підземної води
Відповідно до довідки Підприємства у період з 01.01.2021 по 30.11.2021 піднято води свердловинами Підприємства - 1451,5 тис.м3, в тому числі за засобами обліку 421500 м3.
Як вказує позивач ним на адресу відповідача надіслано претензію про відшкодування завданих збитків від 28.12.2021 № 141/08-06, що відповідачем в перебігу розгляду справи не заперечувалось.
У вказаній претензії Інспекція посилалась на встановленні під час перевірки порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, якою, зокрема, встановлено, що у період з 01.01.2019 по 30.11.2021 Підприємство, за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)) забрало 4665400 м3 води з підземного горизонту (51 - артезіанська свердловина, в т.ч. 30 - діючих та 21 - резервних). Самовільне використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)) Підприємством є порушенням статей 4, 19, 21, 23 та 65 Кодексу України про надра.
До вказаної претензії додано розрахунок збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного користування води із підземних джерел, проведеного на підставі розділу ІХ Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 14.08.2009 за № 767/16783 (із змінами і доповненнями), розмір яких становить 4730016 гривень.
Доказів оскарження відповідачем дій посадових осіб Інспекції щодо порядку проведення перевірки, складання акту перевірки, складання розрахунку розміру збитків у судовому порядку сторонами в перебігу розгляду справи не надано.
Зважаючи на встановлені Інспекцією в ході перевірки порушення відповідачем вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, внаслідок яких державі завдано збитків у розмірі 4730016 гривень, які відповідачем в добровільному порядку не відшкодовані, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Відповідач проти встановлених судом обставин не заперечив, однак заперечує проти пред'явлених вимог та в обґрунтування своїх заперечень посилається на відсутність у його діях вини та причинно-наслідкового зв'язку, а також на недоведеність та необґрунтованість розміру збитків.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Суд зазначає, що під час вирішення спору керується вимогами законодавства, чинними на момент складання Інспекцією акта перевірки.
Згідно із частиною 1 статті 149, статтею 151 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища України регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
За приписами ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього середовища», використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Статтею 1 Водного кодексу України визначено, що водозабір - споруда або пристрій для забору води з водного об'єкта; ліміт використання води - граничний обсяг використання води, який встановлюється дозволом на спеціальне водокористування; ліміт забору води - граничний обсяг забору води з водних об'єктів, який встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування.
Таким чином, враховуючи положення ст. 1 Водного кодексу України кожна із артезіанських свердловин, з яких відповідач здійснює видобування води, є спорудою для забору води з підземного водного об'єкта, відповідно є водозабором.
Приписами ч. 2, 3 ст. 2 Водного кодексу України передбачено, що водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими актами законодавства. Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.
Відповідно до ст. 42 Водного кодексу України водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі - це ті, які мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води, а також отримують воду з каналів зрошувальних і осушувальних систем, водосховищ, ставків, водогосподарських систем, каналів та водогонів (водопроводів) міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів.
Водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу (п. 9 ч. 1 ст. 44 Водного кодексу України).
Згідно ст. 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне. Спеціальне водокористування, за визначенням наведеним у ст. 48 вказаного Кодексу, це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб. Не належать до спеціального водокористування, зокрема, забір та/або використання води в об'ємі до 5 кубічних метрів на добу, крім тієї, що використовується для виробництва (входить до складу) напоїв та фасованої питної води.
Спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства (ч.ч. 1, 2 ст. 49 Водного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.
Згідно зі статтею 21 Кодексу України про надра, надра у користування для видобування підземних вод (крім мінеральних) і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.
Статтею 23 Кодексу України про надра закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати, зокрема, підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб (крім виробництва фасованої питної води), за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.
Тобто, ст. 23 Кодексу України про надра звільняє певних суб'єктів (землевласників і землекористувачів в межах наданих їм земельних ділянок) від отримання спеціальних дозволів на користування надрами, що не слід ототожнювати з дозволами на спеціальне водокористування.
Чинне законодавство не містить норм, які б тлумачили поняття «господарсько-побутові потреби», проте із системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) Водного кодексу України та приписів глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість, виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями "водокористування для потреб галузей економіки" та "промислові потреби" (постанова Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 922/2610/14).
Отже, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 куб. м на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб. У свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.
З наявних у матеріалах справи доказів, суд встановив, що у період з 01.01.2019 по 30.11.2021 відповідач здійснював забір води без спеціального дозволу на користування надрами, що підтверджується актом від 16.12.2021 № 02-1239. Доказів надання заперечень відповідачем, під час складання акта від 16.12.2021 № 02-1239, або його оскарження у судовому порядку, сторонами в перебігу розгляду справи не надано.
До того ж, факт використання відповідачем підземних вод не заперечується, так само, як і обставина відсутності у нього спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами) упродовж спірного періоду.
Таким чином, у період з 01.01.2019 по 30.11.2021 відповідач здійснював самовільне користування надрами (підземні води), адже доказів отримання ним спеціального дозволу на користування цими надрами у спірний період під час розгляду справи надано не було, чим завдано шкоди, внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у розмірі 4730016,00 гривень.
Водночас, суд зазначає, що порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, встановлено Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009 (далі - Методика).
Відповідно до п. 1.7. Методики, самовільне водокористування - використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів.
Суд встановив, що розрахунок збитків за період з 01.01.2019 по 30.11.2021 у сумі 4730016,00 гривень здійснено позивачем відповідно до пункту 9.1. розділу ХІ Методики, згідно з яким розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, здійснюється за формулою:
Зсам = 5 х W х Тар (грн),
де:
W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, м3;
Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар'єрних та дренажних вод - грн/100 м-3, води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн/10000 м-3, води, яка входить до складу напоїв, - грн/м-3). Для морської води та води з лиманів Тар аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання поверхневих вод для показника "Інші водні об'єкти", встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення.
Пунктом 9.2. Методики визначено, що фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів визначається на основі даних: первинного обліку водокористування, звіту про використання води за формою № 2ТП-водгосп (річна), звітності за формою № 7-гр (підземні води) (річна), податкової декларації з рентної плати за спеціальне використання води, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи - підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності). За відсутності вимірювальних приладів обсяг фактично використаної води визначається за технологічними даними (тривалість роботи агрегатів, обсяг виробленої продукції чи наданих послуг, витрати електроенергії, пропускна спроможність водопровідних труб за одиницю часу тощо). У разі відсутності вимірювальних приладів, якщо можливість їх встановлення існує, Тар збільшується в 2 рази.
Перевіривши надайний позивачем розрахунок збитків, обумовлених самовільним використанням відповідачем водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)) за період з 01.01.2019 по 30.11.2021, суд встановив, що такий здійснено арифметично вірно, та у відповідності до обставин справи та вимог закону.
При цьому, суд критично оцінює доводи відповідача стосовно необґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку, оскільки, як зазначає відповідач, позивач підсумував загальний обсяг видобутої води за спірний період без перевірки того, чи мало місце перевищення 300 куб. м на добу з кожної з 51 свердловин, з огляду на наступне.
Положення ч. 1 ст. 23 Кодексу України про надра встановлюють одночасно дві умови видобування підземних вод: 1) наявність у видобувача/користувача підземних вод статусу власника чи користувача земельної ділянки (на якій здійснюється видобування підземних вод); 2) обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 куб.м. на добу.
Положеннями Земельного кодексу України (в частині наявності статусу землевласника або землекористувача) передбачено, зокрема наступне:
- встановлення меж земельної ділянки та певного місця її розташування (ст. 79);
- сформованість земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації до Державного земельного кадастру, реєстрації з присвоєнням земельній ділянці кадастрового номеру (ст. 79-1);
- виникнення права власності або користування на земельну ділянку пов'язується з моментом державної реєстрації таких прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.ст 125, 126).
Втім, у матеріалах справи відсутні докази формування із визначенням меж на місцевості та надання кадастрового номеру земельних ділянок як об'єктів комунальної власності, на яких розташовані свердловини, за допомогою яких відповідач здійснював видобування підземних вод впродовж розглядуваного періоду. Так само не вбачається і доказів реєстрації за відповідачем відповідних прав щодо таких земельних ділянок.
Зважаючи на те, що факт використання відповідачем підземних вод підтверджується матеріалами справи та ним не заперечується, так само, як і обставина відсутності у нього спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами) упродовж розглядуваного періоду, а також відсутності доказів щодо наявності у відповідача статусу землекористувача/землевласника, на яких розташовані свердловини, то під час здійснення розрахунку завданих відповідачем збитків у позивача були відсутні підстави застосування положень ч. 1 ст. 23 Кодексу України про надра.
Згідно з ч. 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі (ч. 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Відповідно до ст. 65 Кодексу України про надра порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні, зокрема, у самовільному користуванні надрами.
Згідно із ст. 67 Кодексу України про надра підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень законодавства про надра, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
З матеріалів справи прослідковується, що у діях відповідача наявні всі елементи складу правопорушення, а саме: протиправна поведінка відповідача полягає у використанні водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами) всупереч чинному законодавству; наявність завданої шкоди, яка правомірно розрахована відповідно до Методики; причинний зв'язок, що виражений у заподіянні зазначеної шкоди саме протиправною поведінкою відповідача; вина відповідача, виражена у самовільному користуванні надрами.
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суду слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже, саме відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Проте, відповідачем належним чином не доведено правомірності своєї поведінки, оскільки внаслідок відсутності відповідного спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) останній не мав права здійснювати забір води.
Наведені вище обставини дають суду підстави для висновку про доведення позивачем наявності у діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для відшкодування збитків, а відтак обґрунтованість позовних вимог про стягнення з підприємства шкоди, завданої навколишньому природному середовищу у розмірі 4730016,00 гривень.
Стосовно посилань відповідача на те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків за період з 01.01.2019 по 19.02.2019 у сумі 158059,21 гривень є безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що вказані вимоги були предметом розгляду у справі № 911/1886/21, суд зазначає, що у справі, на яку посилається відповідач, предметом розгляду були вимоги про стягнення з відповідача збитків, заподіяних державі самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів, коли як предметом розгляду у цій справі є вимоги про стягнення з відповідача збитків, завданих державі внаслідок відсутності спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами).
Щодо строків позовної давності, про пропуск яких заявлено відповідачем, суд дійшов наступних висновків.
Згідно приписів ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Статтею 267 Цивільного кодексу України встановлено, що сплив сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 Цивільний кодекс України).
Як встановлено судом, Інспекція у період з 06.12.2021 по 16.12.2021 здійснила планову перевірку щодо додержання Підприємством вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, за результатами якої 16.12.2021 складено акт № 02-1239. Тобто Інспекції стало відомо про порушене право держави лише 16.12.2021. Тому, строк позовної давності щодо стягнення шкоди, завданої державі порушенням природоохоронного законодавства спливає 16.12.2024.
Згідно відмітки на поштовому конверті, в якому надійшла позовна заява, позивач з вимогами про стягення з Підприємства шкоди, завданої державі порушенням природоохоронного законодавства, встановлених актом від 16.12.2021 № 02-1239, звернувся до суду 11.10.2023.
Отже, судом встановлено, що позивач звернувся до суду в межах строків позовної давності, тому відсутні підстави для застосування позовної давності.
Послання відповідача у заяві про застосування строків позовної давності про те, що про відсутність у відповідача дозвільних документів на користування надрами позивачу було відомо з 19.02.2019, що зафіксовано у акті, складеному за результатами проведення перевірки дотримання Підприємством вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, яка проведена на підставі наказу від 04.02.2019 № 222-П, який також був підставою звернення до суду позивача про стягнення з відповідача збитків, заподіяних державі самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів відповідно у справі № 911/1886/19, суд відхиляє, оскільки позовні вимоги у цій справі ґрунтуються на виявлених Інспекцією порушеннях Підприємством вимог природоохоронного законодавства, що зафіксовані у акті від 16.12.2021 № 02-1239.
Разом з тим, розрахунок завданих відповідачем збитків проведено за період з 01.01.2019 по 30.11.2021, що свідчить про триваючий характер правопорушення.
Триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Подібну правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю у заявленому розмірі.
А саме суд приймає рішення про стягнення з Підприємства на користь Інспекції 4730016,00 гривень збитків.
Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача у повному обсязі.
Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення.
Відповідач 05.03.2024 звернувся до суду із заявою про розстрочення виконання рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/3133/23 на дванадцять календарних місяців, шляхом відшкодування збитків щомісячно рівними частинами.
Обгрунтовуючи подану заяву відповідач зазначає, що визнає борг та не заперечує свого обов'язку щодо відшкодування збитків, але неможливість своєчасної оплати пов'язує також з військовими діями, які в свою чергу призвели до скрутного матеріального становища відповідача та значних збитків у вигляді недонадходження платежів від споживачів, знецінення коштів та істотного підвищення вартості енергоносіїв, запчастин на фоні зношення інженерних мереж централізованого водопостачання та водовідведення, спецтехніки та іншого комунального майна.
Також відповідач посилається на те, що є ліцензіатом та виконавцем комунальних послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення на території м. Василькова Київської області; є комунальним унітарним підприємством, яке здійснює свою господарську діяльність за рахунок комунального майна, яке передане йому засновником на правах господарського відання. В силу закону та Статуту відповідач не має можливості погашати збитки за рахунок комунального майна; єдиним активом підприємства є грошові кошти, які надходять на поточні рахунки відповідача від споживачів в якості плати за надані комунальні послуги.
Відповідач вказує, що можливість надання судом розстрочення виконання рішення суду, надасть відповідачу фінансову можливість погасити борг з найменшими негативними наслідками.
Відповідно до пункту 2 частини шостої 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Згідно з частиною першою статті 239 Господарського процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Представник позивача в судовому засіданні не заперечив проти задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення.
Надавши оцінку доводам відповідача та поданим на їх підтвердження доказам, суд дійшов висновку про можливість розстрочення виконання рішення у цій справі до 31.03.2025. При цьому, при вирішенні питання щодо розстрочення виконання рішення, суд вважає, що розстрочення виконання рішення суду, не порушить інтереси сторін, забезпечить їх баланс, з урахуванням здійснення боржником оплат у відповідності до графіку, буде співмірним можливості поновлення порушеного права позивача з можливістю відповідача забезпечити таке поновлення та матиме наслідком дотримання балансу інтересів сторін і унеможливить надмірне обтяження фінансової спроможності відповідача.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Державної екологічної інспекції Столичного округу задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Комбінат комунальних підприємств м. Василькова» (08601, Київська обл., місто Васильків, вулиця Гоголя, будинок 32, код 37627469) на користь Державної екологічної інспекції Столичного округу (03035, місто Київ, вул. Солом'янська, будинок 1, код 42163667) 4730016,00 гривень збитків та 70950,24 гривень судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/3133/23, в частині сплати збитків в сумі 4730016,00 гривень, на один календарний рік з дня його ухвалення, згідно із наступним графіком сплати заборгованості:
- 394168,00 гривень до 30.04.2024;
- 394168,00 гривень до 31.05.2024;
- 394168,00 гривень до 30.06.2024;
- 394168,00 гривень до 31.07.2024;
- 394168,00 гривень до 31.08.2024;
- 394168,00 гривень до 30.09.2024;
- 394168,00 гривень до 31.10.2024;
- 394168,00 гривень до 30.11.2024;
- 394168,00 гривень до 31.12.2024;
- 394168,00 гривень до 31.01.2025;
- 394168,00 гривень до 28.02.2025;
- 394168,00 гривень до 31.03.2025.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 24.04.2024.
Суддя Р.М. Колесник