ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.04.2024Справа № 910/12611/23
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софарма Україна"
до Фізичної особи - підприємця Гаасс Лесі Василівни
про стягнення 79 148,45 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Софарма Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Гаасс Лесі Василівни про стягнення 79 148,45 грн, з яких 69 621,45 грн інфляційних втрат та 9 527,00 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов'язання на підставі рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/19575/21 від 15.08.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
23.08.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/12611/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/16237/23 сторони повідомлялися належним чином, що підтверджується повернутим на адресу суду повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення.
12.10.2023 та 13.10.2023 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про долучення відзиву на позовну заяву.
16.10.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
27.10.2023 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доповнень до відзиву.
31.10.2023 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
01.01.2024 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі № 910/12611/23 до моменту набрання законної сили рішенням суду за наслідками перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 у справі № 910/19575/21 за нововиявленими обставинами.
02.01.2024 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла зава про вступ у справу як представника та заперечення на заяву про зупинення провадження у справі № 910/12611/23.
05.04.2024 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява по суті справи № 910/12611/23.
Розглянувши заяву про зупинення провадження у справі № 910/12611/23 та додані до неї документи, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/19575/21 у задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Гаасс Лесі Василівни про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 у справі № 910/19575/21 за нововиявленими обставинами відмовлено та залишено в силі рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2022, відтак правові підстави для зупинення провадження в цій справі відсутні, у зв'язку з чим вказане клопотання відповідача не підлягає задоволенню.
Станом на поточну дату інших заяв та/або доказів від сторін на підтвердження своїх вимог та заперечень, в тому числі клопотань процесуального характеру до Господарського суду міста Києва не надходило.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
08.06.2018 між ФОП Гаас Лесею Василівною (далі - суборендодавець, відповідач) та ТОВ "Софарма Україна" (далі - суборендар, позивач) був укладений Договір суборенди №36/18 (далі - Договір), за умовами якого суборендодавець передає, а суборендар приймає у тимчасове користування нежитлове приміщення 300 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Прирічна, 9, зона 3, для розміщення офісних приміщень (розділ 1).
Пунктом 3.1 Договору визначено, що він є укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 01.10.2021.
Відповідно до пункту 4.1 Договору розмір орендної плати складається з фіксованої та змінної частин, при цьому компенсація комунальних послуг є складовою змінної частини орендної плати. Розмір фіксованої орендної плати на місяць на момент підписання договору складає 196 125,00 грн без ПДВ, що еквівалентно 7 500 дол. США (за офіційним курсом НБУ 26,15 грн за 1 дол. США станом на 06.06.2018).
Розмір орендної плати за користування об'єктом суборенди складає 7 500 доларів США.
Плата встановлена з розрахунку 25 доларів США за 1 кв.м на місяць. Винагорода за адміністрування та обслуговування орендованого об'єкту суборенди складає 5,25 %, що є еквівалентом 394 дол. США від суми орендної плати та є невід'ємною частиною орендної плати.
Сума фіксованої щомісячної орендної плати разом з винагородою складає 7 894 в еквіваленті доларів США.
У день підписання акта прийому-передачі суборендар повинен сплатити одноразово суму коштів у розмірі 206 428,10 грн, що є гарантійним платежем, у рахунок належних з нього платежів, яка повертається суборендарю протягом 5 робочих днів з дати підписання акта прийому-передачі об'єкту оренди суборендарю, або не повертається у разі порушення суборендарем своїх зобов'язань та на умовах, визначених цим договором.
Сума орендної плати та гарантійного платежу вноситься суборендарем на рахунок суборендодавця в гривнях України та визначається в еквіваленті 15 788 дол. США згідно встановленого НБУ курсу долара до гривні на останній робочий день місяця, попереднього за розрахунковим.
Згідно з пунктом 4.9 Договору суборендодавець має право в односторонньому порядку зарахувати гарантійний платіж в рахунок погашення можливих збитків, сплати неустойки (пені, штрафів), інших платежів у разі їх виникнення внаслідок порушення суборендарем положень договору, за умови повідомлення про це суборендаря в письмовій формі за 3 робочих дні до такого зарахування.
06.10.2021, у зв'язку із закінченням дії Договору та поверненням орендованого майна, ТОВ "Софарма Україна" звернулось до ФОП Гаасс Л.В. з вимогою, у якій просило повернути гарантійний платіж у сумі 217 265,58 грн.
У відповідь на вказану вимогу, посилаючись на пункт 4.9 Договору, ФОП Гаасс Л.В. листом від 05.11.2021 повідомила позивача про відсутність підстав для повернення гарантійного платежу, оскільки він був зарахований у рахунок сплати орендної плати за вересень 2021 у сумі 212 597,40 грн.
Як вбачається з рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 у справі №910/19575/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Софарма Україна" задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Гаасс Лесі Василівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Софарма Україна" гарантійний платіж у сумі 206 428,10 грн та судовий збір у сумі 3 096,42 грн. В задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено. В задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця Гаасс Лесі Василівни відмовлено повністю.
06.04.2023 на виконання зазначеного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.
Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Також суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.11.1999 року в справі "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України" від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Відтак обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 у справі № 910/19575/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 та набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доказування при розгляді цієї справи не потребують.
З матеріалів справи також вбачається, що відповідачем на рахунок позивача було повернуто гарантійний платіж у розмірі 206 428,10 грн, що підтверджується квитанцією №А9КТ-Х0М0-60К7-К643 від 20.04.2023 на суму 100 000,00 грн з призначенням платежу: "На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 по справі № 910/19575/21 - гарантійний платіж частково у сумі 100 000 грн" та квитанцією № Е77Е-НРК6-Е4М9-ХХА9 від 21.04.2023 на суму 106 428,10 грн з призначенням платежу: На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 по справі № 910/19575/21 - гарантійний платіж 2 частка у сумі 106 428,10 грн ".
Позивач зазначає, що відповідач своєчасно не виконав свої зобов'язання за рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 у справі №910/19575/21, а тому просить суд стягнути з відповідача на підставі частини 2 статті 625 ЦК України нараховані за період з жовтня 2021 року по квітень 2023 року інфляційні втрати в сумі 69 621,45 грн та 3% річних в сумі 9 527,00 грн.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що його обов'язок з повернення гарантійного платежу виник після набрання чинності рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 у справі № 910/19575/21, відтак вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є безпідставними та необґрунтованими.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 у справі № 910/19575/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 та набрало законної сили, виконав повністю тільки у квітні 2023 року.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача нараховані за період з жовтня 2021 року по квітень 2023 року інфляційні втрати в сумі 69 621,45 грн та 3% річних в сумі 9 527,00 грн.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18 та від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що розрахунок відповідає вимогам законодавства та є арифметично вірним, а тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 69 621,45 грн підлягає задоволенню.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних судом встановлено, що він також відповідає вимогам законодавства та є арифметично вірним, а тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 9 527,00 грн підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 69 621,45 грн інфляційних втрат та 9 527,00 грн 3 % річних.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 684,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 233, 237, 238, 240 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Гаасс Лесі Василівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Софарма Україна" (04205, місто Київ, проспект Оболонський, будинок 26; ідентифікаційний код: 38323318) 69 621 (шістдесят дев'ять тисяч шістсот двадцять одну) грн 45 коп. інфляційних втрат, 9 527 (дев'ять тисяч п'ятсот двадцять сім) грн 00 коп. 3 % річних та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 24.04.2024.
Суддя О.В. Нечай