ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.04.2024Справа № 910/1426/24
За позовом Акціонерного товариства "Антонов"
до Державного підприємства "Завод 410 ЦА"
про стягнення 133 577,31 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Патрікеєва Т.В.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Державне підприємство "Антонов" (далі - позивач, ДП "Антонов") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (далі - відповідач, ДП "Завод 410 ЦА") про стягнення 133 577,31 грн на підставі Договору про надання послуг № 11/05/21 від 11.05.2021, з яких: -89 100,73 грн основного боргу; 30 149,68 грн інфляційних втрат; 5 697,56 грн 3% річних; 8 629,34 грн пені. Позивач також просив суд, відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України зазначити в рішенні про нарахування 3% річних за кожен день затримки до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування та визначити в рішенні правила розрахунку остаточної суми відсотків за аналогією із розрахунками у позові.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про надання послуг № 11/05/21 від 11.05.2021 (далі - Договір) в частині здійснення розрахунків за надані послуги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 позовну заяву Державного підприємства "Антонов" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/1426/24, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/1426/24.
В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 про відкриття провадження у справі № 910/1426/24. Матеріали справи містять повідомлення про доставку електронних листів позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів.
27.02.202 в системі "Електронний суд" представником відповідача сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій.
20.03.2024 в системі "Електронний суд" представником позивача сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відповідь на відзив на позовну заяву. Згідно поданої відповіді на відзив на позовну заяву позивач просить суд поновити строк для подання відповіді на відзив, долучити відповідь на відзив до матеріалів справи, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2024 у справі № 910/1426/24 клопотання позивача про поновлення строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву задоволено, поновлено строк для подання відповіді на відзив та долучено до матеріалів справи.
У період з 08.04.2024 по 19.04.2024 суддя Гумега О.В. перебувала у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 у справі № 910/1426/24 замінено позивача у справі Державне підприємство "Антонов" (ідентифікаційний код 14307529) на правонаступника - Акціонерне товариство "Антонов" (ідентифікаційний код 14307529).
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті справи та додані до них докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд
11.05.2021 між ДП "Завод 410 ЦА" (замовник, відповідач) та ДП "Антонов" (виконавець, позивач) був укладений Договір № 11/05/21 про надання послуг (далі - Договір або Договір № 11/05/21 від 11.05.2021).
28.05.2021 між позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода №1 до Договору (далі - Додаткова угода №1), відповідно до п. 1 якої, п.1.1 Договору викладено в наступній редакції: «виконавець приймає на себе зобов?язання надати послуги з виконання випробувальних, приймально-здавальних польотів та обльотів на літаках «Ан» на базі замовника за адресою: м. Київ. Повітрофлотський пр., 94 (далі - «послуги»), а замовник зобов?язується оплатити такі послуги».
26.11.2021 між позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода №2 до Договору (далі - Додаткова угода №2), відповідно до п. 1 якої, сторони погодили, що виконавець приймає на себе зобов?язання надати послуги з виконання льотно-випробувального польоту на літаку Ан-26 борт 46, зав. №3701 льотно-випробувальним екіпажем у складі льотчика-випробувача, другого льотчика-випробувача, штурмана-випробувача та інженера-випробувача бортового терміном на 1 день для виконання одного випробувального польоту.
Згідно з п. 2 Додаткової угоди №2, договірна ціна за надання послуг з виконання одного випробувального польоту льотно-випробувальним екіпажем виконавця, зазначеного у п. 1 даної Додаткової угоди №2, складає 89 100,73 (вісімдесят дев?ять тисяч сто грн 73 коп.) грн, у тому числі ПДВ (20 %) - 14 850,12 грн.
Відповідно до п. 3 Додаткової угоди №2, інші умови Договору №11/05/21 від 11.05.2021р. залишаються чинними і сторони підтверджують обов?язковість їх виконання.
Дана Додаткова угода №2 набуває чинності з моменту її підписання обома сторонами та є невід?ємною частиною Договору №11/05/21 від 11.05.2021 р (п. 4 Додаткової угоди №2).
Згідно з п. 2.2 Договору, за надання послуг замовник здійснює їх оплату протягом 3 (трьох) банківських днів після підписання Акту наданих послуг відповідно до банківських реквізитів виконавця, що вказані в р. ХІ даного Договору, на підставі виставленого виконавцем рахунку.
Умовами пункту 3.2.1 Договору сторони встановили, що замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі провести оплату виконавцю за надані послуги згідно п. 2.2 даного Договору.
Після закінчення надання послуг (протягом 10 днів) до даному Договору виконавець надсилає Замовнику Акт приймання-передачі послуг (п.4.1 Договору).
Відповідно до п. 9.1 Договору, даний Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2022 року.
29.11.2021 сторонами було підписано Акт №2 приймання-передачі послуг за Договором №11/05/21 від 11.05.2021 р. (далі - Акт), відповідно до якого виконавець надав замовнику послуги з виконання одного випробувального польоту на літаку Ан-26 борт 46, зав. № 3701 льотно-випробувальним екіпажем виконавця на суму 89 100,73 (вісімдесят дев?ять тисяч сто грн 73 коп.) грн, у тому числі ПДВ (20 %) - 14 850,12 грн. До сплати замовником підлягає сума 89 100,73 (вісімдесят дев?ять тисяч сто грн 73 коп.) грн, у тому числі ПДВ (20 %) - 14 850,12 грн.
Зазначений Акт підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками. В даному Акті сторони погодили, що замовник претензій до об'єму і якості отриманих послуг не має.
Отже, відповідно до умов пункту 2.2 Договору, замовник мав здійснити оплату наданих виконавцем послуг по 02.12.2021 (включно), проте у вказаний строк оплата здійснена не була.
13.04.2023 на адресу відповідача позивачем було направлено вимогу №126/5343-23, відповідно до якої протягом 7 днів з дати отримання цієї вимоги позивач вимагав здійснити оплату наданих послуг у розмірі 89 100,73 грн, а також 8 629,34 грн пені за період з 03.12.2021 по 02.06.2022, 26 089,08 грн інфляційних втрат та 3 581,12 грн 3% річних за період з 03.12.2021 по 05.04.2023.
05.05.2023 від відповідача надійшла відповідь на вимогу щодо сплати заборгованості №51-681, згідно з якою відповідач не заперечив факт невиконання своїх зобов'язань по Договору в частині повної оплати за надані послуги, однак послався на настання форс-мажорних обставин непереборної сили, а саме військової агресії рф проти України, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість по Договору. Разом з тим, відповідач зобов'язався після повного відновлення робочого циклу виконати умови Договору в частині повної оплати за надані послуги та просив розглянути питання щодо можливості перенесення терміну проведення розрахунків по даному Договору на більш пізній строк.
Листом від 05.05.2023 №25-679 відповідач повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин непереборної сили з 24 лютого 2022 року.
З огляду на невиконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогами про стягнення з відповідача 89 100,73 грн заборгованості, 8 629,34 грн пені, 5 697,56 грн 3% річних та 30 149,68 грн інфляційних нарахувань.
Відповідач заперечив проти позову в частині стягнення штрафних санкцій, зазначивши таке:
- карантин та збройний конфлікт, згідно чинного законодавства, є обставинами непереборної сили, їх введення підтверджене КМУ, Указами Президента України та листом ТП (що дозволяється умовами Договору), а тому відповідач жодним чином не міг вплинути на їх введення і, безпосередньо, постраждав від них у зв?язку зі специфікою діяльності - відповідач не може нести відповідальність за порушення зобов?язання;
- відповідно до п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, на підтвердження скрутного матеріального становища відповідач надає копію Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2022 рік відповідно до якого ДП «ЗАВОД 410 ЦА» за звітний період має збитки у розмірі 109 000 тис. грн.
Відхиляючи заперечення відповідача, позивач зазначив таке:
- в порушення п. 7.2. Договору відповідач проінформував позивача про настання форс-мажорних обставин непереборної сили з 24.02.2022 лише 05.05.2023 з одночасним наданням листа Торгово-промислової палати України;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов?язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- у відповідача зобов?язання зі сплати за надані послуги згідно Договору виникло ще до настання обставин непереборної сили.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу, у розумінні норм статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України (далі - ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивачем були надані відповідачу послуги з виконання одного випробувального польоту на літаку Ан-26 борт 46, зав. № 3701 льотно-випробувальним екіпажем виконавця загальною вартістю 89 100,73 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи Актом №2 приймання-передачі послуг за Договором від 29.11.2021.
Суд встановив, що вказаний акт підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача.
Зокрема, відповідачем у поданому відзиві на позовну заяву не заперечується факт наданих позивачем послуг, що були прийняті відповідачем, як замовником без зауважень за Актом.
З урахуванням викладеного, суд приймає вказаний акт як належний та допустимий доказ, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, докази на підтвердження надання позивачем послуг за Договором та їх прийняття відповідачем.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням погодженого сторонами у п. 4.7 Договору порядку розрахунків, зобов'язання відповідача щодо оплати послуг мало бути виконано до 10 числа розрахункового місяця.
Враховуючи умови пункту 2.2 Договору та встановлені судом обставини, суд доходить до висновку, що відповідач мав здійснити оплату за надані послуги за Договором по 02.12.2021 включно.
Таким чином, строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором є таким, що настав.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості у повному обсязі відповідачем суду не надано.
Враховуючи, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили б про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму боргу, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані позивачем послуги за Договором № 11/05/21 про надання послуг від 11.05.2021 у загальному розмірі 89 100,73 грн нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 8 629,34 грн пені, 5 697,56 грн 3% річних та 30 149,68 грн інфляційних нарахувань.
Судом встановлено, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання щодо оплати послуг згідно з Актом №2 приймання-передачі послуг за Договором у строк, встановлений Договором, відтак допустив порушення зобов'язання.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.
Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання.
Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 6.2 Договору, у разі порушення замовником термінів оплати послуг, що вказані в пункті 2.2 даного Договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті, за кожний день затримки платежу.
Дослідивши розрахунок пені, наведений позивачем у позовній заяві, судом встановлено, що позивач правильно визначив період прострочення відповідачем грошового зобов'язання за спірним Актом №2, починаючи з 03.12.2021 по 02.06.2022, що відповідає умовам пункту 2.2 Договору.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наведеного позивачем розрахунку пені, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним.
Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наведеного позивачем розрахунку 3% річних за період з 03.12.2021 по 19.01.2024, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат за період з 03.12.2021 по 19.01.2024, судом встановлено, що інфляційні втрати за вказаний період складають 30 626,68 грн.
Разом з тим, частиною першою статті 14 ГПК України передбачено, зокрема, що суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог, згідно з частиною другою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Відтак, оскільки суд не може виходити за межі вимог позивача щодо стягнення інфляційних втрат, то судом визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення 30 149,68 грн інфляційних втрат, у межах заявлених позовних вимог.
Щодо форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідач посилається на факт настання форс-мажорних обставин у зв'язку з чим зазначає, що відповідно до умов п. 7.1 Договору, відповідач звільнений від відповідальності за невиконання в частині оплати за цим Договором.
Пунктом 7.1 Договору встановлено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов?язань за Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою Палатою (пункт 7.3 Договору).
Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
При цьому, сторона, яка не виконує зобов'язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов'язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Відповідно до п. 7.2. Договору, сторона, що не може виконувати зобов?язання за цим Договором унаслідок обставин непереборної сили, повинна протягом 15 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, а також запропонувати вирішення для урегулювання даної проблеми.
Перший лист, яким відповідач повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин та неможливість оплати за Договором, із посиланням на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, датований лише 05.05.2023. Отже, відповідач не виконав обов'язку, встановленого п. 7.2 Договору, щодо повідомлення позивача про настання обставин непереборної сили протягом 15 днів з моменту їх виникнення.
Щодо листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким засвідчено, що військова агресія рф проти України є форс-мажорною обставиною, то судом враховано, що такий лист ТПП України фактично не свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між введенням військового стану, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором. Матеріали справи не містять сертифікату Торгово-промислової палати України, виданого за зверненням відповідача.
Зокрема, суд звертає увагу на те, що строк виконання зобов'язань по Договору в частині оплати за надані послуги виник ще до настання обставин непереборної сили (військової агресії рф проти України).
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 на всій території України карантин. Постановою КМУ № 392 від 20.05.2020 року «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» продовжено на всій території України дію карантину до 31.07.2020. Постановою КМУ №1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» продовжено на всій території України дію карантину до 31.12.2021.
Проте, суд звертає увагу на те, що такі обставини непереборної сили, як встановлення карантину на всій території України вже існували під час укладання між сторонами Договору (11.05.2021).
Отже, відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором.
Щодо посилань відповідача у відзиві на позовну заяву на приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України стосовно зменшення розміру штрафних санкцій.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 13.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій обґрунтоване запровадженням на всій території України дії карантину (постанова Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020) та введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 (указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022), що є форс-мажорними обставинами, які на твердження відповідача унеможливлюють виконання зобов'язань за Договором, відповідач також звернув увагу на скрутне матеріальне становище, специфіку діяльності відповідача, як державного підприємства.
Водночас судом враховано, що станом на час розгляду справи по суті зобов'язання відповідача з оплати за поставлений товар не виконано відповідачем взагалі, прострочення виконання відповідачем такого зобов'язання розпочалось ще до запровадження введення воєнного стану в Україні та триває значний час (більше трьох років), відповідачем не надано доказів вжиття ним заходів до своєчасного виконання зобов'язання з оплати за поставлений товар.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність у спірному випадку виняткових обставин, за яких можливе зменшення розміру заявленого до стягнення пені.
Із положень статей 230, 233 ГК України та статей 549, 551 ЦК України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, 27.04.2018 у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі №905/305/18.
Суд відзначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку посилався відповідач у відзиві на позовну заяву, викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Проте, у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за ст. 625 Цивільного кодексу України. В той же час як у даній справі, сторонами у Договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст. 625 ЦК України.
У спірному випадку застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
Таким чином, під час вирішення спору у даній справі суд не враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, оскільки обставини даної справи № 910/1426/24 є відмінними від обставин у справі № 902/417/18.
Отже, з огляду наведене, у суду відсутні підстав для зменшення розміру нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства "Антонов" до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про стягнення 89 100,73 грн основного боргу, 30 149,68 грн інфляційних втрат, 5 697,56 грн 3% річних, 8 629,34 грн пені підлягають повному задоволенню.
Крім того, позивач просить суд зазначити в рішенні про нарахування 3% річних на суму боргу до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.
За змістом ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності повторно звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих 3% річних, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.
Згідно з ч. ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача в цій частині та зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), який буде здійснювати примусове виконання рішення, 3 % річних на основний борг за Договором № 11/05/21 про надання послуг від 11.05.2021 у розмірі 89 100,73 грн, починаючи з 20.01.2024 до моменту повної оплати основного боргу за цим правочином, з урахуванням приписів законодавства України.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем у позовній заяві (уточненій) наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, понесених позивачем, який складається з суми судового збору у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи суду не подав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та повне задоволення позову, судовий збір у сумі 3 028,00 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (Україна, 03151, місто Київ, пр.Повітряних Сил, будинок 94; ідентифікаційний код 01128297) на користь Акціонерного товариства «АНТОНОВ» (Україна, 03062, місто Київ, вул. Мрії, будинок 1; ідентифікаційний код 14307529) 89 100,73 грн (вісімдесят дев'ять тисяч сто гривень 73 коп.) основного боргу, 30 149,68 грн (тридцять тисяч сто сорок дев'ять гривень 68 коп.) інфляційних втрат, 5 697,56 грн (п'ять тисяч шістсот дев'яносто сім гривень 56 коп.) 3% річних, 8 629,34 грн (вісім тисяч шістсот двадцять дев'ять гривень 34 коп.) пені та 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.) судового збору.
3. Органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 у справі №910/1426/24, в порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати 3 % річних на суму основного боргу в розмірі 89 100,73 грн, починаючи з 20.01.2024 до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також стягнути вказану суму нарахованих 3% річних з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (Україна, 03151, місто Київ, пр. Повітряних Сил, будинок 94; ідентифікаційний код 01128297) на користь Акціонерного товариства «АНТОНОВ» (Україна, 03062, місто Київ, вул. Мрії, будинок 1; ідентифікаційний код 14307529).
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 24.04.2024.
Суддя Оксана ГУМЕГА