ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.04.2024Справа № 910/646/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Міністерства молоді та спорту України
до Фізичної особи-підприємця Седякова Сергія Геннадійовича
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву
про стягнення 547 814, 00 грн.
За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 22.04.2024.
Міністерство молоді та спорту України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Седякова Сергія Геннадійовича про стягнення 547 814, 00 грн
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.04.2019 № 8403.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Підготовче провадження у справі призначено на 19.02.2024.
02.02.2024 від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення, в яких третя особа просила врахувати наданні пояснення під час розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 продовжено строк підготовчого провадження по справі. Розгляд справи відкладено на 25.03.2024.
23.02.2024 від позивача до суду надійшли заперечення, в яких позивач просив пояснення третьої особи відхилити, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 відкладено судове засідання на 08.04.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.04.2024.
Представник позивача в судовому засіданні 22.04.2024 надав пояснення суду та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник третьої особи в судовому засіданні 22.04.2024 надав пояснення суду та просив відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки, решту позовних вимог просив задовольнити.
Відповідач в судове засідання 22.04.2024 не з'явився та в попередні судові засідання не з'являвся. Ухвали суду не отримував у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду були направлена судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлені права та можливості ознайомитись із вищевказаними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача.
Відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим їм процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим їм процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 22.04.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Міністерство молоді та спорту України (далі - позивач/Міністерство) відповідно до наказу від 28.01.2022 № 334 «Про деякі питання приймання-передачі нерухомого майна» та акту приймання-передачі від 01.02.2022 є балансоутримувачем державного нерухомого майна, а саме будівлі (нежитлового будинку) за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 42.
Вказана будівля до 01.02.2022 перебувала на балансі Державного підприємства «Національний спортивний комплекс «Олімпійський» (ДП «НСК «Олімпійський»), органом управління якого, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 № 902-р «Про віднесення підприємств, установ та організацій до сфери управління Міністерства молоді та спорту» є Міністерство.
08.04.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - третя особа/орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Седяковим Сергієм Геннадійовичем (далі - відповідач/орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 8403 (далі - Договір).
Згідно п. 10.5. Договору реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності цього Договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого Майна (його правонаступників).
Відповідно до п. 1.1. Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 240,70 кв.м., (на 1-му поверсі будівлі, літера А), яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, буд. 42, реєстровий номер 14297707.1.ЛУЮЧЕК043 (далі - Майно) та перебуває на балансі Державного підприємства «Національний спортивний комплекс «Олімпійський», вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30 листопада 2018 і становить 5 893 584, 00 грн без урахування ПДВ.
Згідно з п. 1.2. Договору, майно передається в оренду з метою розміщення закладу громадського харчування (їдальні), який не здійснює продаж товарів підакцизної групи.
На виконання умов договору, 08.04.2019 між орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 42.
Відповідно до п. 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - лютий 2019 - 30 150, 70 грн. Розмір орендної плати за перший місяць оренди березень 2019 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень місяць 2019 року.
Згідно п. 3.2. Договору, нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3. Договору).
Відповідно до п. 3.6 Договору орендна плата перераховується до Державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Строк дії договору згідно п. 10.1. Договору, з 08.04.2019 до 08.03.25022 включно.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця цей договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються договором про внесення змін до договору, який є невід'ємною частиною цього договору (п. 10.4. Договору).
Відповідно до п. 5.10. Договору у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язується повернути балансоутримувачу/орендодавцеві орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу/орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.
Згідно п. 10.10. Договору у разі припинення або розірвання договору, майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу/орендодавцю або підприємству/товариству, яке визначить орендодавець. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.
Майно вважається поверненим балансоутримувачу/орендодавцю з моменту підписання балансоутримувачем/орендодавцем Акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання Акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (п. 10.11. Договору).
Пунктом 10.12. Договору сторони визначили, якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.
Позивач вказує, що з 01.02.2022 - дати, коли Міністерство стало балансоутримувачем орендованого майна, та станом на дату звернення з позовом до суду, об'єкт оренди залишається у відповідача, а орендна плата не сплачена, тому позивачем заявлено до стягнення з відповідача орендної плати за користування приміщенням в загальному розмірі 108 774, 57 грн за період з 01.02.2022 по 31.12.2023, пені у розмірі 87 463, 15 грн, 3 % річних у розмір 6249, 32 грн, інфляційних втрат у розмірі 34 081, 45 грн та згідно п. 10.12. Договору за неповернення орендованого майна у подвійному розмірі нараховано штрафних санкцій у сумі 217 549, 14 грн.
Крім того, позивачем нараховано відповідачу борг у розмір 93 689, 90 грн за спожиту теплову енергію.
Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Частиною 1 ст. 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Аналогічні положення закріплені у в ч. 1 ст. 283 ГК України.
Згідно ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, змістом взаємних договірних зобов'язань сторін є обов'язок позивача надати відповідачу в оренду приміщення, який породжує обов'язок відповідача прийняти приміщення, використовувати відповідно до умов договору та сплачувати у строки визначені договором орендні платежі.
Враховуючи, що строк оплати по орендних платежах настав, ненадання відповідачем контрозрахунку заборгованості та будь-яких заперечень, враховуючи відсутність доказів оплати, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за оренду приміщення в період з 01.02.2022 по 31.12.2023 у розмірі 108 774, 57 грн, є обґрунтованою та такою, що підлягають задоволенню.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Відповідно до п. 3.7. Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
З огляду на наведене нарахування пені має тривати протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 87 463, 15 грн за період з 01.02.2022 по 31.12.2023, що є більшим ніж шість місяців.
За розрахунком суду, з урахуванням обмежень встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 17 722, 22 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 6249, 32 грн 3 % річних та 34 081, 45 грн інфляційних втрат.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за Договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 ЦК України.
Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 3245, 79 грн.
Господарський суд міста Києва, здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку 3 % річних, дійшов висновку про його неточність, а тому за розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 1934,46 грн.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на підставі п. 10.12. Договору штрафних санкцій у розмірі 217 549, 14 грн за неповернення орендованого майна.
Пунктом 10.12. Договору, сторони визначили, якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.
Відповідно до ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
За умовами вказаної норми закону та п. 10.12. Договору, в разі неповернення майна з оренди, саме наймодавець/орендодавець має право вимагати від наймача/орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення щодо його повернення, а не балансоутримувач.
Позивач в даній справі є балансоутримувачем, а не орендодавцем, тому Господарський суд відмовляє позивачу в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача 217 549, 14 грн грошових коштів нарахованих, як неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача боргу за спожиту теплову енергію у розмір 93 689, 90 грн.
В підтвердження вказаного боргу відповідача перед позивачем, останній посилається лише на розрахунок суми заборгованості відповідача по тепловій енергії за період з 01.02.2022 по 31.12.2023. З рахунку вбачається одиниця вимірі/Гкал, розподіл за тарифом/ціна та сума заборгованості.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Згідно із ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі № 5-249кс15.
Частиною 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно ч. 4 ст. 74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Як вже зазначалось позивачем на підтвердження своєї позовної вимоги про стягнення 93 680, 90 грн боргу за надану відповідачу теплову енергію до позовної заяви додано лише розрахунок заборгованості за період з 01.02.2022 по 31.12.2023.
Позивачем не додано до матеріалів справи жодного доказу на підтвердження того, що відповідачем було спожито теплову енергію на суму 93 680, 90 грн та не зазначено, за якою методикою був розрахований вказаний борг, як і не заявлено до суду в порядку ст. 81 ГПК України клопотання про витребування доказів судом у разі неможливості їх самостійного подання.
За таких обставин, суд оцінивши подані позивачем докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 93 680, 90 грн за теплову енергію не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ СЕДЯКОВА СЕРГІЯ ГЕННАДІЙОВИЧА ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь МІНІСТЕРСТВА МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ (01601, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЕСПЛАНАДНА, будинок 42, ідентифікаційний код 38649881) заборгованість за оренду у розмірі 108 774 (сто вісім тисяч сімсот сімдесят чотири) грн 57 коп., пені у розмірі 17 722 (сімнадцять тисяч сімсот двадцять дві) грн 22 коп., 3 % річних у розмірі 1934 (одна тисяча дев'ятсот тридцять чотири) грн 46 коп., інфляційні втрати у розмірі 3245 (три тисячі двісті сорок п'ять) грн 79 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1975 (одна тисяча дев'ятсот сімдесят п'ять) грн 16 коп.
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 24.04.2024.
Суддя І.В. Алєєва