вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
22 квітня 2024 р. м. Ужгород Справа № 907/7/24
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
Розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», м. Київ
до відповідача ОСОБА_1 , смт Дубове Тячівського району Закарпатської області
про стягнення 2575,60 доларів США
секретар судового засідання ОСОБА_2
учасники справи не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ПП (Фізичної особи - підприємця) ОСОБА_1 про стягнення 2575,60 доларів США - 3% річних за кредитним договором від 19.10.2007 №0032/07/26-КL. Окрім того позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/7/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 січня 2024 року.
Ухвалою від 16.01.2024 суд залишив без руху позовну заяву від 22.12.2023 № 14040549 (вх. №02.3.1-05/7/24 від 02.01.2024) та встановив позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом - десять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до Господарського суду Закарпатської області заяви про усунення недоліків позовної заяви із зазначенням відомостей щодо статусу відповідача у справі.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06 лютого 2024 року позовну заяву повторно залишено без руху та встановлено позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків, виявлених судом.
У зв'язку з усуненням позивачем виявлених судом недоліків позовної заяви ухвалою суду від 23 лютого 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено строки для подання заяв по суті спору.
Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов. Ухвала суду про відкриття провадження у справі, яка була надіслана на встановлену згідно з відповіддю №458450 від 21.02.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру адресу місця проживання відповідача ( АДРЕСА_1 ) отримана ОСОБА_1 13.03.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за трек-номером 0600092243971.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Кредитним договором №0032/07/26-KL від 19.10.2007, у зв'язку з чим рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06 жовтня 2010 року у справі №14/57 було, зокрема, стягнуто з відповідача 70 736,99 доларів США заборгованості за означеним кредитним договором на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Форум».
Позивач, як правонаступник ПАТ «Банк Форум» у спірних правовідносинах вказує, що вказане рішення суду не було виконано відповідачем в добровільному порядку, сума заборгованості за Кредитним договором №0032/07/26-KL від 19.10.2007 залишилася незмінною - 70 736,99 доларів США та на зазначену суму заборгованості ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» в порядку ст. 625 ЦК України за період з 08.12.2020 по 23.02.2022 нараховано 3% річних в сумі 2576,60 доларів США, з вимогами про стягнення яких і подано даний позов до Господарського суду.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відповідачем не подано суду відзиву на позов.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.10.2010 року у справі №14/57 частково задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» та стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум», зокрема, заборгованість за Кредитним договором №0032/07/26-KL від 19.10.2007 у загальній сумі 70 736,99 доларів США, з яких 64 500,00 доларів США прострочена заборгованість по тілу кредиту та 6236,99 доларів США простроченої заборгованості по процентах за користування кредитом.
Вказане судове рішення набрало законної сили у встановленому законом порядку.
Під час розгляду справи №14/57 судом встановлено, що 19 жовтня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Форум» в особі Відділення №3600 «Ужгородське відділення ПАТ «Банк Форум», як Банком та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , як Позичальником було укладено кредитний договір №0032/07/26-KL (надалі - Договір), за умовами якого Банк надає Позичальнику кредитні кошти у формі кредитної лінії для поповнення обігових коштів з максимальним лімітом заборгованості в сумі 64 500,00 доларів США строком по 17.10.2008р. з платою за користування кредитними коштами у розмірі 12,5 процентів річних.
Встановлено також, що Банком, на виконання умов Договору, на підставі заявки Позичальника надано останньому кредитні кошти у сумі 64 500,00 доларів США, проте Позичальником взяті на себе грошові зобов'язання за Договором щодо повернення в повному обсязі отриманих кредитних коштів та сплати нарахованих процентів за користування кредитними коштами у строки встановлені Договором виконано не було, у зв'язку з чим у нього виникла перед Банком заборгованість у загальній сумі 70 736, 99 доларів США (з якої 64 500,00 доларів США простроченої заборгованість по тілу кредиту та 6236,99 доларів США простроченої заборгованості по процентах за користування кредитом).
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З врахуванням викладеного, обставини щодо укладення Кредитним договором №0032/07/26-KL від 19.10.2007 та наявності у відповідача простроченої заборгованості за даним Договором, її розміру на час прийняття рішення у справі №14/57 не доказуються сторонами під час розгляду даної справи та вважаються судом встановленими.
Згідно з протоколом електронного аукціону №UA-EA-2019-01-31-000076-b за результатами проведення на електронному майданчику dgf.рrоzоrrо.sale відкритих електронних торгів 02.04.2019 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Форум» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Веста» було укладено Договір про відступлення прав вимоги № 0002/19/15, відповідно до якого ПАТ «Банк Форум» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Веста», а останнє, в свою чергу, набуло право вимоги до позичальників, заставодавців, іпотекодавців та поручителів, зазначених у Додатку №1, Додатку №2, Додатку №3, Додатку №4 та Акті №1 приймання-передачі документації до цього договору, зокрема й право вимоги заборгованості за Договором кредиту № 0032/07/26-KL від 19.10.2007 року, укладеного з відповідачем у даній справі.
Протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Веста» за №06/08-2019 від 06.08.2019 року прийнято рішення про перейменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Веста» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», яке стало правонаступником всіх прав та обов'язків товариства.
Означені обставини встановлені в ухвалі Господарського суду Закарпатської області від 05.08.2021 у справі №14/57 під час розгляду клопотання про заміну стягувача в даній справі з ПАТ «Банк Форум» на ТОВ «Фінансова компанія «Веста» та за диспозицією ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доведенню у даній справі.
Як стверджує позивач, та вказане не заперечено відповідачем у справі, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (чи до 02.04.2019 - перед ПАТ «Банк Форум») за Договором кредиту № 0032/07/26-KL від 19.10.2007 року в сумі 70 736, 99 доларів США, яка стягнута рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.10.2010 року у справі №14/57 залишається непогашеною Відповідачем.
Доказів сплати вказаної суми грошових коштів відповідачем суду не надано.
З огляду на невиконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення отриманого кредиту, як і невиконання ОСОБА_1 рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.10.2010 року у справі №14/57, позивач звернувся з даним позовом в порядку ст. 625 ЦК України про стягнення з відповідача трьох процентів річних за період з 08.12.2020 по 23.02.2022, що за підрахунками позивача становить 2575,60 доларів США.
Судом встановлено також, що відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницька діяльність Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинена 01.08.2014 за власним рішенням підприємця, про що в реєстрі вчинено запис за № 23190060005002899.
За положеннями ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію Господарського чи управлінсько-Господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст.509,526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої палати Верховного суду від 05.06.2018 в справі №338/180/17 фізична особа, яка мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства (п. 73 постанови).
Відповідно до ст.ст. 51, 52, ст.ст. 598-609 ЦК України, однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що спірні правовідносини виникли з приводу виконання укладеного між правопопередником позивача та відповідачем як суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем договору, пов'язаного зі здійснення останнім господарської (підприємницької) діяльності, незважаючи на припинення 01.08.2014 підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , вказана справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (стаття 345 Господарського кодексу України).
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).
Згідно із статтею 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №0032/07/26-KL від 19.10.2007 не виконував належним чином, у зв'язку з чим рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.10.2010 року у справі №14/57 з нього стягнуто на користь правопопередника позивача, зокрема, 64 500,00 доларів США простроченої заборгованості по тілу кредиту та 6236,99 доларів США простроченої заборгованості по процентах за користування кредитом, що разом в цій частині стягнення становить 70 736,99 доларів США.
Доказів сплати відповідачем зазначених сум грошових коштів відповідачем суду не надано.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно поданого Позивачем розрахунку в даній справі, за неналежне виконання Кредитного договору № 0032/07/26-KL від 19.10.2007 року та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.10.2010 року у справі №14/57 в частині сплати 70 736,99 доларів США заборгованості ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» нараховано відповідачу за період з 08.12.2020 по 23.02.2022 три проценти річних в сумі 2575,60 доларів США.
Здійснивши перевірку заявлених до стягнення 3% річних, суд вважає правомірним та обґрунтованим нарахування відповідачу за означений позивачем період 2575,22 доларів США - 3% річних, а позов в цій частині - таким, що підлягає задоволенню.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 0,38 доларів США - 3% річних суд відмовляє, позаяк вказані вимоги невірно розраховані позивачем.
В той же час, судом встановлено, що позивачем в прохальній частині невірно визначено гривневий еквівалент заявленої до стягнення суми грошових коштів в доларах США, позаяк відповідно до офіційного курсу НБУ гривні до долара США на час подання позовної заяви в даній справі (29.12.2023) - 37,9824 грн/1 долар США, гривневий еквівалент заявлених до стягнення 2576,60 доларів США - 3% річних становить - 97 865,45 грн та, відповідно, гривневий еквівалент визнаних судом обґрунтовано нарахованими 3% річних 2575,22 доларів США становить 97 813,04 грн.
Наведене, при цьому, не є виходом за межі позовних вимог, позаяк предметом стягнення є нараховані позивачем відсотки річні в іноземній валюті, а необхідність зазначення в рішенні їх гривневого еквіваленту зумовлене редакцією прохальної частини позовної заяви ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» у даній справі.
При вирішенні спору між сторонами суд також враховує, що набрання законної сили рішенням про присудження не змінює і не припиняє того зобов'язання, до примусового виконання обов'язку з якого присуджений боржник (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №761/16124/15-ц), у зв'язку з чим наявність судового рішення у справі №14/57 про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав не припиняє правовідносин сторін цього договору; не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ст. 625 ЦК України відсотків річних за час прострочення виконання зобов'язання.
Зазначене узгоджується також з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2019 у справі №924/312/18 та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, а передбачені ст. 625 ЦК України відсотки річні (за умови відсутності підстав вважати прострочене зобов'язання натуральним) нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Схожі правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Суд зауважує, що якщо кредитор в зобов'язанні вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов'язання вже не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум передбачених ст. 625 ЦК України, у тому числі, за останні три роки до моменту пред'явлення позову.
У спірних правовідносин, з огляду на те, що зобов'язання відповідача в даній справі з повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом підтверджене судовим рішенням, тобто не є натуральним (вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном - постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі 757/44680/15, від 17.11.2020 у справі №904/6892/17, від 28.09.2021 у справі №759/4755/19, від 29.09.2021 у справі №548/223/19), відповідачем після набрання законної сили рішенням суду у справі №14/57, вищевказане рішення суду не було виконано, а відтак у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення передбачених 3% річних.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.04.2018 та 27.04.2018 у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про валюту і валютні операції».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків, зокрема, за операціями банків з надання банківських та інших фінансових послуг на підставі банківської ліцензії.
Сплата комісії, інших платежів за здійснення операцій, визначених пунктами 1-6 частини другої цієї статті, здійснюється виключно у гривні, крім розрахунків зі сплати процентів (відсотків) за депозитами або кредитами (позиками), що можуть проводитися в іноземній валюті, банківських металах та у гривні (ч. 3 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції»).
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Означена правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої палати Верховного суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, в якій також зазначено, що при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони в справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, у позовній заяві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» просить суд стягнути з відповідача 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу відповідно до укладеного між ним та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» Договору про надання правової допомоги №02-01/2023 від 03.01.2023 року.
Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
За приписами частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Звертаючись до суду із вимогою про стягнення з відповідача 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу, позивач посилається на умови укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» Договору про надання правової допомоги №02-01/2023 від 03.01.2023 року (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. Договору якого Клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, що передбачені даним Договором.
Згідно з п. 2.1. Договору, адвокатське об'єднання на підставі звернення клієнта, яке оформлено у формі заявки на надання юридичної допомоги, приймає на себе зобов'язання з надання юридичної допомоги.
Відповідно до п. 4.1. Договору, вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги, які є невід'ємними додатками до договору.
Пунктом 4.2. Договору встановлено, що якщо інше не передбачено заявкою на надання юридичної допомоги, клієнт зобов'язується оплатити надані адвокатським об'єднанням послуги у строк до 60 (шістдесяти) банківських днів з моменту підписання акту про надання юридичної допомоги та надання адвокатським об'єднанням клієнту відповідного рахунку для оплати.
Згідно із п. 4.3. та 4.4. Договору акт про надання юридичної допомоги готується адвокатським об'єднанням та надсилається клієнту не пізніше 10 числа місяці, наступного з місяцем, в якому була надана юридична допомога. Акт про надання юридичної допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 (п'яти) днів з моменту його отримання клієнтом, останній не надав адвокатському об'єднанню письмові аргументовані заперечення на акт.
За умовами п. 4.5 Договору, сума, визначена актом про надання юридичної допомоги цього договору є гонораром адвокатського об'єднання за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає.
Відповідно до п. 7.1. Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання та є безстроковим у своїй дії.
У заявці на надання юридичної допомоги №1 від 07.11.2023 сторони Договору погодили надання наступних послуг Адвокатським об'єднанням позивачу по супроводу примусового стягнення заборгованості з відповідача у даній справі на загальну суму 20000,00 грн, а саме:
1. Консультація усна (з вивченням документів) по Кредитній справі №0032/07/26-KL - 2 год. - 3000,00 грн;
2. Консультація письмова по судовому рішенню по справі №14/57 - 2 год. - 3000,00 грн;
3. Підготовка (складення) позовної заяви про стягнення 3%, інфляційних збитків у відповідності до ст. 625 ЦК України з клопотанням - 3 год. - 9000,00 грн;
4. Формування додатків до позовної заяви, зібрання та передача справи замовнику - 2 год. - 5000,00 грн.
Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
В даному контексті суд звертається до правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);
2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);
3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).
Поряд з цим відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».
Суд звертається також і до правової позиції висловленої Великою Палатою Верховного Суду у справі №904/4507/18 від 12.05.2020, яка полягає в тому, що: «не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність»
Європейський суд з прав людини у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява N 35839/97) ЄСПЛ також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
Також Суд виходить з того, що ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Оцінюючи докази на підтвердження наданої позивачу Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» правової допомоги в розмірі 20 000,00 грн, суд, керуючись зазначеними вище принципами обґрунтованості судових витрат, їх неминучості та необхідності для розгляду даної справи, приходить до висновку, що такі види наданої позивачу правової допомоги як: «Консультація усна…» та «Консультація письмова…», на які, за твердженням заявника, адвокатом витрачено 4 год вартістю 6000,00 грн, фактично охоплюється та включаються в надану адвокатом правничу допомогу з «Підготовки позовної заяви…», позаяк очевидною є неможливість підготовка та написання позовної заяви без вивчення змісту правовідносин між сторонами-учасниками спору, а доказів надання таких послуг як усну та письмова консультації позивачу окремо, поза зв'язком з поданою в даній справі позовною заявою суду не надано.
В той же час, дії адвоката позивача, пов'язані з оформленням (формуванням) додатків до позовної заяви, їх передача замовнику не можуть бути віднесені до передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видів правничої допомоги, яка надається безпосередньо адвокатом клієнту, у зв'язку з чим необґрунтованими також суд вважає включення в перелік правничої допомоги «Формування додатків до позовної заяви, зібрання та передача справи замовнику», на які, за твердженням заявника, адвокатом витрачено разом 2 год. вартістю 5000,00 грн.
Зважаючи на наведене, суд вважає обґрунтованим, співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт, пропорційним часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги саме за розгляд даної справи в господарському суді 9000,00 грн судових витрат на правничу допомогу, яка є необхідною, неминучою та пов'язаною саме з розглядом даної справи, співмірною, обґрунтованою і підтвердженою документально - «Підготовка (складення) позовної заяви про стягнення 3%...», а витрати позивача в цій части підлягають розподілу між сторонами.
За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, за наслідками розгляду спору в справі 907/7/24 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» задоволено частково, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 9000,00 грн покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 81, 126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (03035, м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3, корп. 8Б, офіс 103, код ЄДРПОУ 41264766) 2575,22 доларів США (дві тисячі п'ятсот сімдесят п'ять доларів США 22 центи) - 3% річних, що за курсом НБУ на дату подачі позову складає 97 813,04 грн (дев'яносто сім тисяч вісімсот тринадцять гривень 04 копійки).
3. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (03035, м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3, корп. 8Б, офіс 103, код ЄДРПОУ 41264766) 2683,60 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят три гривні 60 копійок) в повернення сплаченого судового збору та 8998,67 грн (вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім гривень 67 копійок) судових витрат на професійну правничу допомогу.
4. В решті позову - відмовити.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 23 квітня 2024 року.
Суддя Лучко Р.М.