28.03.2024 року м.Дніпро Справа № 908/1447/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Солодова І.М.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Зозуля Василя Анатолійовича на рішення Господарського суду Запорізької області від 31.08.2023 (суддя Науменко А.О.)
у справі № 908/1447/20
за позовом Першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області
в інтересах держави в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області
до відповідача-1 Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області
відповідача-2 Фізичної особи - підприємця Зозуль Василя Анатолійовича
про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява виконувача обов'язків керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області, подана в інтересах держави в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та фізичної особи-підприємця Зозуля Василя Анатолійовича, в якій заявник просить:
- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 09.12.2015 № 8-857/27-15-СГ "Про передачу в оренду земельної ділянки";
- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 10.12.2015, укладений між ГУ Держгеокадастру та Зозуль В.А., на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право № 12533520 щодо оренди земельної ділянки площею 33,0900 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2025, розташованої на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту;
- зобов'язати ФОП Зозуля В.А. ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ін. код НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку площею 33,0900 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2025, розташовану на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту, на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області (70413, Запорізька обл., Запорізький р-н., с. Широке, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 26013402).
Справа переглядалася судами різних інстанцій неодноразово.
За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.08.2023 закрито провадження в частині вимог про зобов'язання фізичної особи-підприємця Зозуля Василя Анатолійовича ІНФОРМАЦІЯ_1 повернути земельну ділянку площею 33,0900 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2025, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту, на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
Позов задоволено в частині вимог про визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10.12.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області та ОСОБА_1 , на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право № 12533520 щодо оренди земельної ділянки площею 33,0900 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2025, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Зозуля Василя Анатолійовича ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Запорізької обласної прокуратури 1051 грн 00 коп. судового збору за позовною вимогою, 1576 грн 50 коп. за апеляційною скаргою.
Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на користь Запорізької обласної прокуратури 1 051 судового збору за позовною вимогою, 1 576 грн 50 коп. за апеляційною скаргою.
Стягнуто з Запорізької окружної прокуратури Запорізької області на користь Фізичної особи-підприємця Зозуля Василя Анатолійовича 22.11.1964 р.н. 4 204 грн 00 коп. судового збору за касаційною скаргою.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Фізична особа-підприємець Зозуль Василь Анатолійович, в якій, з посиланням на порушення при його ухваленні норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована:
- неправильним застосуванням судом норм статей 256, 261, 267 ЦК України, без врахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах (911/3681/17 від 21.08.2019, 921/430/19 від 06.07.2021, 922/1467/19 від 15.05.2020);
- незастосуванням судом доктрини заборони суперечливої поведінки та залишенням поза увагою правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та від 12.01.2022 у справі № 520/13586/18;
- порушенням принципів правомірного втручання у право мирного користування спірною земельною ділянкою;
- порушенням судом процесуальних прав відповідача-2 (право на судовий захист, принцип змагальності сторін та гласності судового процесу).
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
20.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.
06.02.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд задовольнити апеляційну скаргу відповідача-2 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
15.02.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача та його представника надійшли ідентичні відзиви на апеляційну скаргу, в яких просять суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.
В судовому засіданні 28.03.2024 приймали участь представник відповідача-2 (апелянт) та представник відповідача-1 (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду), представник позивача та прокурор (в залі суду).
Представники відповідача-2 (апелянт) підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача та прокурор заперечили проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у поданих ними відзивах та клопотаннях, наполягали на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.
Представник відповідача-1 підтримав вимоги скаржника та наголосив на необхідності скасування судового рішення та постановлення нового - про відмову в позові.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, прокуратурою Запорізької області в ході вивчення стану законності надання у власність та користування, а також використання земель, виявлені факти порушення інтересів держави Головним управлінням Держземагенства у Запорізькій області та громадянином ОСОБА_1 , що полягають у прийнятті незаконного наказу про передачу земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, а також укладення договору оренди землі сільськогосподарського призначення з огляду на наступне.
08.12.2015 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру Запорізької області з клопотанням про надання в оренду земельної ділянки площею 33,0900 га для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за кадастровим №2322184600:03:001:2025 строком на 49 років (т. 1 а.с. 33).
До клопотання ОСОБА_1 надано письмове обґрунтування з питання досвіду роботи у сфері фермерського господарства, плани щодо подальшого використання земельної ділянки, та зобов'язання використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням (т. 1 а.с. 34).
Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 09.12.2015 №8-857/27-15-СГ Зозулю Василю Анатолійовичу надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 33,0900 га (кадастровий номер 2322184600:03:001:2025) строком на 49 років для ведення фермерського господарства, розташованої на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області (т. 1 а.с. 31-32).
На підставі зазначеного наказу між Головним управлінням Держгеокадастру в Запорізькій області та ОСОБА_1 10.12.2015 укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 2322184600:03:001:2025 для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 15.12.2015 за №12533520 (т. 1 а.с. 41-44).
Сторони погодили, що договір оренди землі укладається строком на 49 років, для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення (п “а” ст. 19 Земельного кодексу України).
Договір оренди землі від 10.12.2015 підписаний уповноваженими представниками Орендаря і Орендодавця, та скріплений печаткою управління.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, власником земельної ділянки кадастровий номер 2322184600:03:001:2025, площа 33,09 га є Широківська сільська рада Запорізького району Запорізької області (код ЄДРПОУ 26013402), на підставі акту приймання - передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 22.12.2018, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області / Широківська сільська об'єднана територіальна громада Запорізького району Запорізької області, наказ про передачу у власність земельних ділянок державної власності у комунальну власність, серія та номер: 8-2315/15-18-СГ, виданий 22.12.2018, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46495164 від 16.04.2019 (т. 1 а.с. 57-59).
21.04.2020 до Запорізької місцевої прокуратури №2 з Державного архіву Запорізької області надійшло рішення чотирнадцятої сесії Бердянської районної ради народних депутатів № 4 від 31.03.1994, оформлене протоколом № 15, яким ОСОБА_1 надано в постійне користування для ведення фермерського господарства землю (колгосп ім. Смирнова, поле № 1, ґрунтозахисна сівозміна) (т. 1 а.с. 75-83).
При цьому, у супровідному листі зазначено, що додатки до рішення відсутні, зокрема Державний акт на право постійного користування землею серії ЗП 000001 № 59 від 31.05.1994 (т. 1 а.с. 75).
08.05.2020 до Запорізької місцевої прокуратури №2 на її запит № 34-3029 від 30.04.2020 з боку Міськрайонного управління у Бердянському районі та м. Бердянську Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області надійшла завірена копія Державного акту на право постійного користування землею серії ЗП 000001 № 59, реєстр № 176 від 31.05.1994, виданого на підставі рішення сесії Бердянської районної ради від 31.03.1994 № 4 на ім'я ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 62).
Отже, на підставі рішення чотирнадцятої сесії Бердянської районної ради народних депутатів № 4 від 31.03.1994 ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 36,02 га для ведення фермерського господарства, що розташована на території Долинської сільської ради, про що видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЗП 000001 № 59 від 31.05.1994 (т. 1 а.с. 63-64).
Відповідно до положень Закону України “Про добровільне об'єднання територіальних громад” Лукашівська сільська рада Запорізького району Запорізької області, на території якої розташована спірна земельна ділянка, та ще п'ять сільських рад Запорізького району об'єдналися в Широківську об'єднану територіальну громаду Запорізького району Запорізької області.
Так, рішенням Широківської сільської ради від 29.05.2017 № 1 “Про підсумки виборів, визнання повноважень та реєстрацію депутатів Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області” визнано повноваження депутатів Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, обраних на перших виборах депутатів сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів 30.04.2017.
За матеріалами справи на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2018 та наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області № 8-2315/15-18-СГ від тієї ж дати земельну ділянку з кадастровим номером 2322184600:04:002:0815 площею 22 га передано в комунальну власність Широківської сільської об'єднаної територіальної громади в масиві земель загальною площею 2037,0838 га.
За рішенням Широківської сільської ради від 11.02.2019 на підставі вказаних документів прийнято у комунальну власність Широківської сільської ради ( об'єднаної територіальної громади ) вказані земельні ділянки та за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.05.2019 проведено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою сіл і селищ в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області з кодом ЄДРПОУ 26013402.
У червні 2020 року до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява виконувача обов'язків керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області (далі - прокурор), подана в інтересах держави в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та фізичної особи-підприємця Зозуля Василя Анатолійовича про визнання недійсним та скасування наказу, визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що:
- прокуратурою Запорізької області в ході вивчення стану законності надання у власність та користування, а також використання земель, виявлені факти порушення ГУ Держземагенства та громадянином ОСОБА_1 інтересів держави, що полягають у прийнятті незаконного наказу про передачу земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, а також укладення договору оренди землі сільськогосподарського призначення;
- при подачі клопотання до ГУ Держгеокадастру Зозуль В. А. не обґрунтував розмір земельної ділянки та не зазначив перспективи діяльності фермерського господарства, тобто не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства обробляти отриману земельну ділянку, чи має він власну техніку для обробітку землі тощо;
- ГУ Держгеокадастру, приймаючи наказ щодо передачі ОСОБА_1 земельної ділянки державної форми власності в користування, належним чином не пересвідчилось в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та можливості самостійно обробляти земельну ділянку;
- ФОП Зозулем В.А. не створене фермерське господарство;
- право на пільгове отримання земельної ділянки державної форми власності для створення фермерського господарства громадянин може використати лише один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Натомість ОСОБА_1 на момент прийняття оскаржуваного наказу вже реалізував своє право на пільгове отримання земельної ділянки державної власності у користування для ведення фермерського господарства, отримавши у постійне користування 50 га на підставі рішення чотирнадцятої сесії Бердянської районної ради народних депутатів від 31.03.1994 № 4 (колгосп ім. Смирнова, ґрунтозахисної сівозміни, поле № 1). На підставі того ж рішення ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 36,02 га для ведення фермерського господарства, розташовану на території Долинської сільської ради, про що видано Державний акт на право постійного користування землею від 31.05.1994 серії ЗП 000001;
- наказ ГУ Держгеокадастру від 09.12.2015 № 8-857/27-15-СГ суперечить вимогам статей 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство”, статті 123 та частини 2 статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
У позовній заяві прокурор зазначає, що оскільки договір оренди землі від 10.12.2015 є похідним від незаконного наказу ГУ Держгеокадастру від 09.12.2015 № 8-857/27-15-СГ, останній підлягає визнанню судом недійсним з моменту його вчинення, оскільки його укладено з порушенням вимог статей 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство”, статей 123, 124, 134 ЗК України.
Позовна вимога про зобов'язання повернути земельну ділянку є похідною від позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу та визнання недійсним договору оренди землі.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.10.2020 (суддя Топчій О.А.) у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний наказ прийнято ГУ Держгеокадастру в чіткій відповідності до норм діючого законодавства, а договір оренди землі укладено з урахуванням статей 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", статей 123, 124, 134 ЗК України.
Враховуючи викладене, суд не знайшов правових підстав для зобов'язання ФОП Зозуля В.А. повернути земельну ділянку площею 33,0900 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2025, розташовану на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту, на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
Оскільки станом на 09.12.2015 процес створення та реєстрації фермерського господарства позивачем не був завершений, а тому заявник мав повне право одержати відповідну земельну ділянку під створення фермерського господарства на умовах оренди, що фактично відповідає вимогам Закону України "Про фермерське господарство” та ЗК України у редакціях як на час видання відповідачем-1 наказу, так і на час винесення судового рішення.
Крім того, суд дійшов висновку, що прокурором безпідставно позивачем визначено Широківську сільську раду, оскільки Широківська сільська рада Запорізького району Запорізької області не видавала наказ від 09.12.2015 № 8-857/27-15-СГ та не є стороною договору оренди землі від 10.12.2015.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.02.2021 (колегія суддів Іванов О.Г. - головуючий, доповідач, судді - Дармін М.О., Березкіна О.В.) апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.10.2020 у справі № 908/1447/20 - задоволено; рішення Господарського суду Запорізької області від 07.10.2020 у справі №908/1447/20 - скасовано; прийнято у справі нове рішення, яким позов задоволено.
Постанову мотивовано тим, що відповідно до положень земельного законодавства (ЗК України, Закону України "Про фермерське господарство"), які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства громадянин міг використати один раз. Додатково земельні ділянки громадяни або фермерські господарства могли отримувати лише на конкурентних засадах шляхом участі у торгах.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна давність на момент звернення до суду не сплила, тому що лише з 08.05.2020 прокурору стало відомо про первинне отримання в 1994 році ОСОБА_1 у постійне користування земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства.
Постановою Верховного Суду від 07.03.2023 у справі №908/1774/20 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.02.2021 у справі № 908/1447/20 скасовано; рішення Господарського суду Запорізької області від 07.10.2020 у справі №908/1447/20 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про:
- визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10.12.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області та ОСОБА_1 , на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право № 12533520 щодо оренди земельної ділянки площею 33,0900 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2025, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту;
- зобов'язання фізичної особи-підприємця Зозуля Василя Анатолійовича ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ін. код НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку площею 33,0900 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2025, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту, на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області (70413, Запорізька обл., Запорізький р-н., с. Широке, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 26013402).
У частині зазначених позовних вимог справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У решті рішення Господарського суду Запорізької області від 07.10.2020 у справі №908/1447/20 залишено без змін.
У постанові касаційна інстанція зазначила, що: «…висновки господарського суду першої інстанції у цій справі про те, що право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності одного виду громадянин може використати один раз за умови завершення процесу створення та реєстрації фермерського господарства не відповідають наведеним нормам законів та правовій позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Разом з тим Верховний Суд позбавлений можливості в силу визначених законом меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України) з'ясувати всі істотні обставини справи щодо визначення початку перебігу позовної давності, оцінки доводів позивача і відповідача-2 та заперечень прокурора щодо доводів, викладених в їх заявах про застосування наслідків спливу строку позовної давності, дослідити докази, якими підтверджується та обставина, що прокурор у відповідну дату довідався або міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, дати їм належну правову оцінку, тому під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно розглянути цю справу по суті позовних вимог з урахуванням правових висновків, на які посилається скаржник та які взяті до уваги Верховним Судом, під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі.
Зважаючи на викладене, оскільки допущені попередніми судовими інстанціями порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом, касаційну скаргу ФОП Зозуля В. А. належить задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати повністю, рішення суду першої інстанції у цій справі щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру слід залишити без змін, а в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди земель та зобов'язання ФОП Зозуля В. А. повернути земельну ділянку на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради необхідно скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції».
Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду суду необхідно врахувати наведене, перевірити доводи учасників справи, повно дослідити наявні в матеріалах справи докази, на підставі яких встановити істотні для справи обставини, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Як передбачено ч. 5 ст. 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
В свою чергу, за приписами ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Таким чином, розгляд даної справи повинен відбуватися з обов'язковим урахуванням висновків та вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 07.03.2023.
З огляду на що, предметом розгляду у даній справі при новому розгляді є вимоги про визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10.12.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області та ОСОБА_1 , на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право № 12533520 щодо оренди земельної ділянки площею 33,0900 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2025, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту; та зобов'язання фізичної особи-підприємця Зозуля Василя Анатолійовича ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ін. код НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку площею 33,0900 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2025, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту, на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області (70413, Запорізька обл., Запорізький р-н., с. Широке, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 26013402).
Так, відповідно до положень статей 22, 31, 93, 124 Земельного Кодексу України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.
За правилом ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.
Частинами 2 та 3 ст. 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 3 ст. 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, ст. 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
Разом з тим відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України від 19.06.2003 № 973-IV Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон № 973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV Про фермерське господарство (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 цього Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 4, 7 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.
Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.
Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.
Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.
Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.
У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.
Земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).
Отже, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинні бути зазначені не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).
Крім того, Закон № 973-IV передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону № 973-IV не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.
При вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства згідно ст. 7 Закону № 973-IV як спеціального по відношенню до ст. 123 ЗК України.
Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою без проведення земельних торгів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 22.05.2019 у справі №366/2648/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 20.06.2018 у справі № 378/766/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц; постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.
Відповідно до правового висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.
Колегія суддів зауважує, що вказаний висновок стосується застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах, а відтак враховується судом при розгляді даної справи в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, тим самим відхиляються відповідні заперечення відповідача-2 за їх безпідставністю.
В порушення вищенаведених норм ЗК України та Закону № 973-ІV Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області при винесені наказу про передачу в оренду гр. ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не встановлено волевиявлення заявника на створення фермерського господарства з урахування перспектив його діяльності, не перевірено наявність власних матеріальних та трудових ресурсів для обробітку землі.
Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі, наголошує на тому, що право на пільгове отримання земельної ділянки державної форми власності для створення фермерського господарства громадянин може використати лише один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Натомість ОСОБА_1 на момент прийняття оскаржуваного наказу вже реалізував своє право на пільгове отримання земельної ділянки державної власності у користування для ведення фермерського господарства, отримавши у тимчасове користування 50 га в постійне користування на підставі рішення чотирнадцятої сесії Бердянської районної ради народних депутатів від 31.03.1994 №4. На підставі того ж рішення ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 36,02 га для ведення фермерського господарства, що розташована на території Долинської сільської ради, про що видано Державний акт на право постійного користування землею від 31.05.1994 серії ЗП 000001.
Так, 08.12.2015 р. ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо передачі йому в оренду земельної ділянки площею 33,0900 га для ведення фермерського господарства, розташованої на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області терміном на 49 років. До клопотання ним надано обґрунтування, яке звелось до наявності досвіду роботи у сфері фермерського господарства більше 10 років, планів щодо подальшого використання земельної ділянки шляхом вирощування сільськогосподарських культур та зобов'язання її використання за цільовим призначенням. Також до клопотання ОСОБА_1 надано копії паспорта та трудової книжки щодо перебування його з 2000 по 2015 роки на посадах директорів ТОВ «Лукашеве» і ТОВ «Бі-Прайм-3», які здійснюють виробництво сільськогосподарської продукції, а також схему бажаного місця розташування земельної ділянки.
Апеляційний суд констатує, що ОСОБА_1 звертаючись з клопотанням про передачу в оренду спірної земельної ділянки не обґрунтував належним чином необхідності одержання землі такої значної площі з урахуванням можливості її обробітку, не вказав перспектив діяльності фермерського господарства, наявності в нього техніки для обробітку землі, не зазначив про кількість членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, а додане до клопотання обґрунтування розмірів земельної ділянки має загальний характер та не містить будь-якої конкретики, що свідчить про відсутність в нього волевиявлення та можливості ведення фермерського господарства, раціональному використанні земельних ділянок у відповідності до норм та мети Закону № 973-IV.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області при винесені спірного наказу про передачу в оренду земельної ділянки гр. ОСОБА_1 було порушено порядок, визначеного Законом № 973-IV щодо надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства, тобто спірний наказ не відповідає вимогам закону.
Матеріалами справи, поясненнями учасників справи та даними з Єдиного державного реєстру судових рішень також засвідчено, що до отримання в користування земельної ділянки з кадастровим номером 2322184600:03:001:2025 площею 33,09 га, наказами Відповідача - 1 від 09.12.2015 р. № 8-856/27-15-СГ та від 18.12.2015 № 8-1045/27-15-СГ Зозулю В.А. передано в оренду для ведення фермерського господарства дві земельні ділянки з кадастровим номером 2322184600:03:001:2035 площею 19,7 га та з кадастровим номером 2322184600:04:002:0815 площею 22,0000 га, розташовані на території Лукашівської сільської ради Запорізького району.
Таким чином, ОСОБА_1 у грудні 2015 року отримано в оренду 3 земельні ділянки державної власності загальною площею понад 75 га.
Крім того, гр. ОСОБА_1 вже одержав в оренду для створення фермерського господарства земельну ділянку загальною площею 36,02 га, розташовану на території іншої сільської ради.
21.04.2020 до Запорізької місцевої прокуратури № 2 з Державного архіву Запорізької області надійшло рішення чотирнадцятої сесії Бердянської районної ради народних депутатів № 4 від 31.03.1994, оформлене протоколом № 15, яким ОСОБА_1 надано в постійне користування для ведення фермерського господарства землю (колгосп ім. Смирнова, поле № 1, ґрунтозахисна сівозміна). У супровідному листі зазначено, що додатки до рішення відсутні, зокрема Державний акт на право постійного користування землею серії ЗП 000001 № 59 від 31.05.1994
08.05.2020 до Запорізької місцевої прокуратури № 2 на її запит № 34-3029 від 30.04.2020 з боку Міськрайонного управління у Бердянському районі та м. Бердянську Головного управляння Держгеокадастру у Запорізькій області надійшла завірена копія Державного акту на право постійного користування землею серії ЗП 000001 № 59, реєстр № 176 від 31.05.1994, виданого на підставі рішення сесії Бердянської районної ради від 31.03.1994 № 4 на ім'я ОСОБА_1 .
Отже, на підставі рішення чотирнадцятої сесії Бердянської районної ради народних депутатів № 4 від 31.03.1994 ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 36,02 га для ведення фермерського господарства, що розташована на території Долинської сільської ради, про що видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЗП 000001 № 59 від 31.05.1994.
Відповідно до ст. 8 Закону України Про фермерське господарство, після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
Таким чином, з одного боку, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, з іншого - відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.
Вищенаведений висновок про застосування норм права у спірних правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.10.2019 у справі №365/65/16-ц.
З матеріалів справи вбачається, що державну реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи - підприємця проведено 25.05.2016 р., тобто через півтора року після отримання спірної земельної ділянки.
Водночас, ОСОБА_1 так і не було зареєстроване фермерське господарство для оброблення отриманої в оренду спірної земельної ділянки.
Таким чином, апеляційний господарський суд констатує, що ОСОБА_1 не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, адже йому вже надавались в оренду (поза конкурсом), а також на праві постійного користування земельні ділянка саме для ведення фермерського господарства.
Дані обставини свідчить про те, що ОСОБА_1 штучно застосував пільговий порядок для отримання спірної земельної ділянки.
Наведене призвело до порушення правових засад рівності прав та загального доступу громадян до земельних ресурсів, як власності Українського народу, визначених у ст.ст. 13, 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України, які на практиці реалізуються шляхом запровадження механізму передачі земель державної та комунальної власності в оренду за результатами земельних торгів.
На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується з доводами прокурора щодо доведення матеріалами справи факту отримання ОСОБА_1 з порушенням встановленого порядку, поза конкурсною процедурою в грудні 2015 року для ведення фермерського господарства спірної земельної ділянки державної власності площею 22 га, кадастровий номер 2322184600:04:002:0815, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту, що суперечить положенням ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" та ст. ст. 116, 123, 134 Земельного кодексу України.
Позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного у позові наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).
Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18).
В свою чергу, відповідно до викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №922/1795/19 правового висновку: договірні правовідносини виникають з моменту укладення сторонами договору оренди. Цей момент не пов'язується з моментом видання наказу про передання в оренду земельної ділянки. Отже, такий наказ не є правовстановлюючим документом, а вимога про визнання його незаконним не відповідає належному способу захисту.
Встановлені обставини вказують на обґрунтованість заявлених позовних вимог, з огляду на що, апеляційний суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка передана ОСОБА_1 із порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", що свідчить про незаконність наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області Про передачу в оренду земельної ділянки від 09.12.2015 №8 -857/27-15-СГ та згідно з ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України є підставою для визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10.12.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області та ОСОБА_1 , та повернення спірної земельної ділянки на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
Щодо строку позовної давності.
З матеріалів справи також вбачається, що відповідачем-1 (щодо вимог про визнання незаконним та скасування наказу) та відповідачем-2 (в цілому) під час розгляду справи було заявлено про застосування строків позовної давності до вимог прокурора, про що свідчать подані ними процесуальні документи.
Так, за твердженням відповідачів прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду. Прокурор звернувся до господарського суду з позовом 05.06.2020 р. Предметом позову є наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізької області від 09.12.2015 № 8-857/27-15-СГ «Про передачу в оренду земельної ділянки» та договір оренди землі б/н від 10.12.2015 р. Тому, позовні вимоги по заявленим позовним вимогам сплили 09.12.2018 та відповідно 10.12.2018 р., а прокурор звернувся до господарського суду з пропуском строку позовної давності.
В свою чергу, господарський суд дійшов висновку, що позовна давність не пропущена і відраховується з 08.05.2020.
Мотиви, з яких виходив суд зводяться до такого:
«За матеріалами справи факт незаконного набуття ОСОБА_1 права оренди спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної або комунальної власності поза конкурсом, що і було підставою для пред'явлення даного позову прокурором, встановлено саме після отримання 08.05.2020 копії Державного акту на право постійного користування землею серії ЗП000001 № 59 від 31.05.1994.
21.04.2020 до Запорізької місцевої прокуратури № 2 з Державного архіву Запорізької області надійшло рішення чотирнадцятої сесії Бердянської районної ради народних депутатів № 4 від 31.03.1994, оформлене протоколом № 15, яким ОСОБА_1 надано в постійне користування для ведення фермерського господарства землю (колгосп ім. Смирнова, поле № 1, ґрунтозахисна сівозміна).
При цьому, у супровідному листі зазначено, що додатки до рішення відсутні, зокрема Державний акт на право постійного користування землею серії ЗП 000001 № 59 від 31.05.1994.
У подальшому до Запорізької місцевої прокуратури № 2 саме 08.05.2020 на її запит від 30.04.2020 № 34-3029 з боку Міськрайонного управління у Бердянському районі та м. Бердянську ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області надійшла завірена копія Державного акту на право постійного користування землею площею 36,02 га серії ЗП 000001 № 59 від 31.05.1994, виданого на підставі рішення сесії Бердянської районної ради від 31.03.1994 № 4 на ім'я ОСОБА_1 та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 176.
Ні Широківська сільська рада Запорізького району Запорізької області, ні Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області не було обізнано з існуванням та змістом вказаного акта постійного користування землею, публічна інформація, яка міститься у вказаному державному акті на право постійного користування землею, відсутня в відкритому доступі, у тому числі на електронних сервісах, державних реєстрах, зокрема Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Публічній кадастровій карті України, Національній кадастровій системі, тощо.
Земельну ділянку площею 36,02 га виділено відповідачу-2 іншим органом, а саме Бердянською районною радою народних депутатів, у 1994 році на території іншого, Бердянського району області. Остання не мала кадастрового номеру за діючим на той час законодавством.
Також будь-якої інформації щодо отримання ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки останній при зверненні 08.12.2015 до ГУ Держгекокадастру у Запорізькій області щодо виділення йому додатково спірної земельної ділянки площею 33,09 га відповідач-2 не надав.
З урахуванням наведеного, прокурор та орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, на час прийняття рішення у грудні 2015 року щодо виділення додаткової земельної ділянки для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 2322184600:03:001:2025 площею 33,09 га не знало не могло довідатись про вказаний факт порушення прав держави».
Разом з тим, вирішуючи питання про застосування позовної давності апеляційний суд звертає увагу, що Європейський Суд з прав людини наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів ст. 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому і в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 17.03.2021 у справі № 922/1017/20, від 30.06.2021 у справі №922/3274/19, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі № 915/826/16, від 23.10.2019 у справі № 359/6456/15, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц.
У застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).
Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.
У постановах Верховного Суду у справах № 922/1467/19, № 904/1080/19, № 902/326/16, № 922/1151/18 зазначено, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову) не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.
Так, у даній справі прокурором подано даний позов в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2322184600:03:001:2025 площею 33,09 га була передана з державної у комунальну власність Широківської сільської ради на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в області від 22.12.2018р. № 8-2315/15-18-СГ. Фактична реєстрація права комунальної власності за Широківською сільською радою відбулась лише 10.05.2019 (номер запису про право власності 46784076).
Колегія суддів зазначає, що зміна власника земельної ділянки не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності. За таких обставин передача земельної ділянки з державної у комунальну власність не змінює початку перебігу позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (п. 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).
З урахуванням того, що перебіг позовної давності починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а зміна орендодавця його правонаступником не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності, апеляційний суд доходить висновку, що перебіг позовної давності для пред'явлення вимог про визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10.12.2015 має обліковуватися саме з дня укладення оспорюваного договору.
Водночас, з огляду на положення ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.
Прокурор звернувся до господарського суду з позовом по цій справі - 05.06.2020 р.
Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі від б/н від 29.12.2015 р. та зобов'язання повернути спірну земельну ділянку власнику, як вже було зазначено, якщо прокурором пред'явлено позов в інтересах держави у зв'язку із вчиненням порушення тим органом, на який покладено владні повноваження в цій сфері, момент початку перебігу строку позовної давності повинен відліковуватися з моменту коли про порушення прав або про особу, яка їх порушила дізнався або мав можливість дізнатися відповідний орган державної влади.
В даному випадку оспорюваний договір оренди землі б/н був укладений 10.12.2015, тобто саме з цієї дати розпочинає свій перебіг трирічний строк позовної давності для пред'явлення вимог про визнання означеного правочину недійсним.
Таким чином, доводи скаржника у відповідній частині апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом норм статей 256, 261, 267 ЦК України, без врахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах (911/3681/17 від 21.08.2019, 921/430/19 від 06.07.2021, 922/1467/19 від 15.05.2020), знайшли своє підтвердження.
Суд першої інстанції неправильно визначився з моментом початку перебігу строку позовної давності даній справі, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.
Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що прокурор має право, враховуючи конкретні обставини справи, у тому числі вчинення порушення тим органом, на який покладено владні повноваження в цій сфері, просити суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними.
Як зауважив Верховний Суд в постанові від 08.03.2023 у справі № 908/423/20 (аналогічний спір між тими самим сторонами, що й у даній справі), направляючи справу на новий розгляд в суд апеляційної інстанції, законом не встановлено вимог щодо форми клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Відповідно до ст. 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відтак, відповідне клопотання може бути викладено у позові або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведеної статті процесуального законодавства.
З матеріалів справи та даних Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що виконувач обов'язків керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 - 07.12.2018 р. звертався до Запорізького районного суду Запорізької області з позовом в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказу №8-857/27-15-СГ від 09.12.2015 «Про передачу в оренду земельної ділянки»; визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10.12.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області та ОСОБА_1 , на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право №12533520 щодо оренди земельної ділянки площею 33,0900 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2025, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту; зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 33,0900 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2025, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.
Ухвалою Запорізького районного суду від 22.08.2019 у справі №317/4075/18 провадження за позовом прокурора було закрито, оскільки остання не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Правовою підставою для закриття провадження у справі суд визначив п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, а фактичною те, що: «з матеріалів справи вбачається, що згідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області № 8-857/27-15-СГ від 09.12.2015 р. ОСОБА_1 , як фізичній особі, передано в оренду земельну ділянку площею 33,0900 га з кадастровим номером 2322184600:03:001:2025 для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, а відповідно до договору оренди від 10.12.2015 р. ОСОБА_1 , як фізична особа, прийняв в платне користування спірну земельну ділянку.
Однак, відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 25.05.2016 зареєструвався в якості фізичної особи-підприємця. В якості виду діяльності зазначено: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний).
Крім того, з матеріалів, доданих представником ОСОБА_1 адвокатом Баришніковим А.Г. до відзиву на позовну заяву, вбачається, що ОСОБА_1 фактично здійснює зазначену господарську діяльність».
Таким чином, користувачем спірної земельної ділянки є фізична особа-підприємець Зозуль В.А.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 23.10.2019 у справі № 317/4075/18 ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 22 серпня 2019 року у цій справі залишено без змін.
Ухвалою Запорізького районного суду від 17.02.2020 у справі №317/4075/18 заяву начальника відділу прокуратури Запорізької області Токмакової Кристини Михайлівни про виправлення помилки у судовому рішенні задоволено. Виправлено помилку в ухвалі Запорізького районного суду Запорізької області від 22 серпня 2019 року № 317/4075/18 за позовом Виконуючого обов'язки керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки. У резолютивній частині ухвали вказано правильну назву органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету «Управління Державної казначейської служби України у Запорізькому районі Запорізької області», замість раніше невірно зазначеної «Управління Державної казначейської служби України у Запорізькому районі».
Колегія суддів зауважує, що питання щодо поважності причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц).
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо.
За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на прокурора відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, за умов його необізнаності щодо дій відповідача-2 в частині оформлення прав на спірну земельну ділянку та обставин фактичного користування нею у статусі фізичної особи-підприємця.
Ці тези відповідають правовим висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постановах від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18, від 17.06.2020 у справі № 916/1689/17, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 07.09.2020 у справі № 904/1080/19; об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.
Також, у постанові від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, зважаючи на факт тривалого розгляду іншої справи, у якій позивач звертався з аналогічними вимогами та у якій позов було залишено без розгляду. Щодо вказаних обставин Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у позивача були наявні підстави вважати, що його права будуть захищені в цьому судовому провадженні. Крім того, враховано також звернення позивача до суду з новою позовною заявою через незначний проміжок часу після залишення без розгляду попереднього позову.
Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що звернувшись із позовною заявою щодо захисту певного порушеного права, у позивача виникають очікування щодо розгляду такої справи і можливого захисту відповідного права.
Як зауважила об'єднана палата Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 і з якою погодилася Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/3405/19, перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів.
Тобто, з правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 слідує, що незалежно від причин залишення позовної заяви без розгляду, звернення до суду за захистом прав і тривалий розгляд такої справи може вважатися поважною причиною пропуску позовної давності і судам варто враховувати такі обставини.
Слід наголосити, що оскільки прокурор вчиняв дії щодо захисту порушеного права у межах справи № 317/4075/18, він правомірно очікував, що воно буде захищене у належний спосіб, на чому вказується у позові та клопотанні позивача щодо поважності причин пропуску строку позовної давності.
У той же час, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №904/3405/19 під час визнання поважними причин пропуску позовної давності враховано обставини звернення позивача до суду з новою позовною заявою через незначний проміжок часу після залишення без розгляду попереднього позову.
У справі, що розглядається, прокурор після закриття провадження у справі №317/4075/18 звернувся із позовом у межах справи № 908/1447/20 із аналогічними вимогами. При цьому час, який минув є незначним (з урахуванням апеляційного перегляду ухвали Запорізького районного суду від 22.08.2019 у справі №317/4075/18 та внесення виправлень в її резолютивну частину), а вказані обставини є об'єктивними критеріями, які впливають на тривалість витрачання часу для подачі нової позовної заяви.
До таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов оцінивши всі доводи, наведені заявником, у їх взаємозв'язку та з урахуванням встановлених судом обставин справи, підстав закриття провадження у цивільній справі, поведінки сторін, в тому числі і щодо особи, чиї права порушені.
Крім того, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, було встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 до 22.05.2020 року, та в подальшому неодноразово продовжено, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 дію карантину було продовжено до 31.07.2020.
Вирішуючи даний спір, судом враховуються положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 №540-IX, якими було внесено зміни до Цивільного кодексу України (доповнено Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) пунктом 12) та фактично продовжено строки, визначені, зокрема, ст. 257 ЦК України на строк дії карантину.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів визнає поважними причини пропуску строку для пред'явлення позовних вимог прокурором та вбачає підстави для його поновлення, відхиляючи наведені відповідачами заперечення як необґрунтовані.
Крім того, суд апеляційної інстанції відхиляє заперечення відповідачів про те, що заявником в позовній заяві невірно визначений позивач (Широківська сільська рада Запорізького району Запорізької області), зважаючи на таке.
Відповідно до положень Закону України Про добровільне об'єднання територіальних громад Лукашівська сільська рада Запорізького району Запорізької області, на території якої розташована спірна земельна ділянка, та ще п'ять сільських рад Запорізького району об'єдналися в Широківську об'єднану територіальну громаду Запорізького району Запорізької області.
Так, рішенням Широківської сільської ради від 29.05.2017 № 1 Про підсумки виборів, визнання повноважень та реєстрацію депутатів Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області визнано повноваження депутатів Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, обраних на перших виборах депутатів сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів 30.04.2017.
За матеріалами справи на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2018 та наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області № 8-2315/15-18-СГ від тієї ж дати земельну ділянку з кадастровим номером з кадастровим номером 2322184600:03:001:2025 площею 33,0900 га передано в комунальну власність Широківської сільської об'єднаної територіальної громади в масиві земель загальною площею 2037,0838 га.
За рішенням Широківської сільської ради від 11.02.2019 на підставі вказаних документів прийнято у комунальну власність Широківської сільської ради (об'єднаної територіальної громади) вказані земельні ділянки та за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.05.2019 проведено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою сіл і селищ в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області з кодом ЄДРПОУ 26013402.
У зв'язку з викладеним Широківська сільська рада представляє інтереси ОТГ, є юридичною особою та відповідно до вимог ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 122 Земельного кодексу України здійснює на теперішній час повноваження власника земельної ділянки з кадастровим номером 2322184600:03:001:2025.
Обґрунтовуючи недійсність спірного наказу відповідача - 1 та договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області, прокурор просив повернути земельну ділянку саме власнику, а тому з урахуванням вимог ст. 45 ГПК України належним позивачем у вказаному спорі є Широківська сільської рада Запорізького району Запорізької області.
При цьому колегія суддів враховує, що прокурор належним чином обґрунтував в позовній заяві необхідність звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі позивача та визначив відповідачем-1 за позовом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, оскільки просить скасувати накази Головного управління Держземагенства у Запорізькій області, яким і допущено порушення вимог законодавства при винесенні спірних наказів, тобто у даному випадку прокурор захищає інтереси держави, що узгоджується з приписами ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», враховуючи, що орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є відповідачем у справі та заперечує проти позовних вимог прокурора, що також підтверджує обґрунтованість звернення прокурора з позовом до господарського суду за захистом інтересів держави.
Стосовно доводів відповідача-2 про те, що представляючи в суді Широківську сільську раду Запорізького району Запорізької області та подаючи позов від її імені, прокурор здійснює захист інтересів територіальної громади, а не держави, що суперечить приписам ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", колегія суддів зазначає наступне.
Предметом спору в даному випадку є передача в оренду земельної ділянки з порушенням вимог чинного законодавства.
Проте, Широківською сільською радою Запорізького району Запорізької області з моменту набуття права власності на спірну земельну ділянку та після відповідних звернень прокурора не вживалося заходів до її повернення, визнання наказу та договору недійсними.
Відповідно до ст.ст. 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
За приписами ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
В силу ч.ч. 3, 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 1-1/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Поняття "орган уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження" визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
З наведеного слідує, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 02.10.2019 по справі №4/166 "Б".
Крім того, право звернення прокурора в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування підтверджене у постанові Великої Плати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 32/563 (провадження № 12-172гс18).
В аспекті зазначеного, судом досліджується питання щодо способу захисту порушеного права, його належності та ефективності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21, частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину (близький за змістом висновок викладено в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Отже, якщо договір є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21).
З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що у разі якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту.
При цьому як вже було зазначено вище по тексту постанови, зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб'єкта (територіальної громади).
Крім того, апеляційним судом встановлено, що звертаючись з даними позовом прокурор одночасно з вимогою про визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10.12.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області та ОСОБА_1 , на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право №12533520 щодо оренди земельної ділянки площею 33,0900 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2025, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту, також просив припинити право оренди ФОП Зозуля Василя Анатолійовича, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.12.2015 за номером запису про інше речове право №12533520.
За приписами ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Таким чином, судове рішення, яким визнано недійсним документ, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а саме: договір оренди землі б/н від 10.12.2015, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області та ОСОБА_1 , згідно якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право №12533520 щодо оренди земельної ділянки площею 33,0900 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2025, є підставою для припинення відповідного права в силу приписів Закону та не вимагає додаткового визнання судом права таким, що припинилось, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Вищенаведене не було враховано судом першої інстанції та залишено поза увагою відсутність підстав для задоволення позову в цій частині вимог, що є підставою для зміни оскаржуваного рішення.
Водночас, стосовно вимог про зобов'язання повернути земельну ділянку площею 33,0900 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2025, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту, суд дійшов правильного висновку, що в цій частині провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, за змістом якої господарський суд закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору, оскільки боржником відповідачем-2 вже повернуто спірну земельну ділянку, і повернення її вдруге не є можливим.
Наведене підтверджується тим, що 20.04.21 згідно акту державним виконавцем Запорізького районного відділу державної виконавчої служб Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) під час примусового виконання виконавчого провадження № 64999033 земельну ділянку площею 33,0900 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2025, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області передано Широківській сільській раді.
22.04.21 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Запорізької області щодо зобов'язання відповідача-2 повернути земельну ділянку площею 33,0900 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2025.
Копії Акту та Постанови, які є належними доказами викладених обставин, містяться в матеріалах справи.
Щодо тверджень апелянта про порушення принципів правомірного втручання у право мирного користування спірною земельною ділянкою, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ в питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії")
Одночасно, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, ЄСПЛ загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008).
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте та поведінка особи, з володіння якої майно витребовується.
Втручання держави в право особи на мирне володіння майно є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».
Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Як уже зазначалося, відповідно до положень земельного законодавства (Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство"), які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства громадянин міг використати один раз. Додатково земельні ділянки громадяни або фермерські господарства могли отримувати лише на конкурентних засадах шляхом участі у торгах.
При цьому офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів є публічними та загальнодоступними, у зв'язку з чим набувач землі не мав перешкод у доступі до законодавства, міг і повинен був знати про те, що громадянин може набути земельну ділянку державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів лише один раз, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки зазначеної особи під час набуття права користування спірними земельними ділянками під обґрунтований сумнів.
Таким чином, набувач спірних земельних ділянок не міг законно набути право користування ними. Натомість він набув зазначене право в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, однак юридичне оформлення права користування землею стало можливим у результаті прийняття органом державної влади низки рішень, які не є такими.
Отже, у даній справі № 908/1447/20 втручання держави ґрунтується на законі, є виправданим обставинами спірних правовідносин, направлене на задоволення суспільного, публічного інтересу (захисту прав власності територіальної громади Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області), тобто переслідувало легітимну мету (контроль за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом).
З огляду на недобросовісність поведінки як ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, так і ОСОБА_1 , втручання у право останнього на мирне володіння та користування спірною ділянкою та її повернення у володіння власника є пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи обставини справи, зокрема, повернення земельної ділянки, не становило для відповідача-2 надмірного тягаря, чим спростовуються його протилежні доводи.
Також, заслуговує на увагу справа № 922/1377/19 за позовом Прокурора до Фізичної особи, Держгеокадастру та Фермерського господарства про скасування наказів і державної реєстрації, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки, зобов'язання повернути земельну ділянку, де Верховний Суд у постанові від 26.05.2020 дійшов висновку, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").
Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.
Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.
Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
Відтак, дії особи спрямовані, на отримання інших земельних ділянок після отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у передбаченому законодавством спрощеному порядку до моменту реєстрації фермерського господарства, не відповідають критеріям справедливості, добросовісності, розумності та фактично спрямовані на обхід законодавчо встановленого порядку набуття права на земельну ділянку.
Апеляційний суд враховує, що у випадку отримання земельної ділянки та створення фермерського господарства, як це передбачено законодавством, наступні земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності можуть бути отримані у користування виключно у порядку, передбаченому статтею 134 Земельного кодексу України, що і підтверджується усталеною практикою суду касаційної інстанції, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17 та від 30.06.2021 у справі № 917/1134/19.
З огляду на викладене заперечення скаржника про те, що позбавлення набувача спірної земельної ділянки його майнових прав є непропорційним втручанням у вказані права, оскільки він не знав і не міг знати про відчуження спірного майна поза межами повноважень державного органу, є необґрунтованими та такими, що не відповідають приписам законодавства та спростовуються обставинами справи.
Аргументи апелянта про незастосування судом доктрини заборони суперечливої поведінки відхиляються як безпідставні з огляду на таке.
Доктрина заборони суперечливої поведінки, базується ще на римській максимі - максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, постанові Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 910/2443/22.
За матеріалами справи при розгляді вказаного позову у 2020 році у суді першої інстанції Широківська сільська рада Запорізького району Запорізької області просила відмовити у задоволенні позову прокурора, посилаючись на те, що останній не має повноважень на представництво Широківської об'єднаної громади, та остання не є належним позивачем у справі. У подальшому Позивачем змінено позицію, та сільська рада підтримала вимоги прокурора у повному обсязі.
Колегія суддів наголошує, що Широківська сільська рада Запорізького району Запорізької області є представницьким органом місцевого самоврядування.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно ч. 1 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Широківською сільською радою Запорізького району Запорізької області, як представницьким органом місцевого самоврядування, не приймалось рішення про відмову від позову по справі № 908/1447/20.
Як передбачено ч. 4 ст. 56 ГПК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
У даній справі Широківську сільську раду Запорізького району Запорізької області представляє представник в рамках самопредставництва, уповноважений рішенням Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
Слід зауважити, що справа № 908/1447/20 за результатом перегляду Верховним Судом, була передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Повернення справи на новий розгляд зумовлює її повторний розгляд з самого початку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Широківська сільська рада Запорізького району Запорізької області, як позивач у справі № 908/1447/20, позов повністю підтримує.
До того ж, позов було пред'явлено прокурором в інтересах держави в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
За положеннями ст.ст. 53, 55 ГПК України та вимог ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» прокурор має специфічний процесуальний статус, пов'язаний з представництвом не окремих органів державної влади та місцевого самоврядування, а саме держави.
Зокрема за ч. 5 ст. 55 ГПК України відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
У зв'язку з цим, висновок відповідача-2, що дії Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, яку представляє прокурор, є обов'язковими для прокуратури, є безпідставним та таким, що не ґрунтується на нормах процесуального закону.
При цьому посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та від 12.01.2022 у справі № 520/13586/18 не можна визнати обґрунтованими, позаяк у справах № 390/34/17 та № 520/13586/18 дії позивачів до оспорення в судовому порядку правочинів суперечили їх попередній поведінці, натомість у справі № 908/1447/20 позивач є правонаступником відповідача-1, яким протиправно передано відповідачу-2 в оренду спірну земельну ділянку. Всі оспорені у цій справі правочини Широківська сільська рада Запорізького району не вчиняла, що вказує на інший зміст спірних правовідносин, відмінність суб'єктного складу сторін, їх поведінку та як наслідок нерелевантність цих висновків до даної справи.
Щодо тверджень апелянта про порушення судом процесуальних прав відповідача-2 (права на судовий захист, принципу змагальності сторін та гласності судового процесу), то такі обґрунтовані тим, що судом було відхилено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з його участю в судовому засіданні у кримінальній справі та розгляд справи по суті без нього.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Необхідно наголосити, що явка учасників справи Господарським судом Запорізької області обов'язковою не визнавалась, а відповідач-2 як учасник судового процесу, не був позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 31.08.2023 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, як безпосередньо в залі суду, так і в режимі відеоконференції.
Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.
Визначення пріоритетності участі в тих чи інших судових засіданнях є процесуальним правом сторони, реалізація якого не може бути безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на викладене, а також необхідність дотримання процесуальних строків розгляду справи, у господарського суду були відсутні підстави для відкладення розгляду справи, що спростовує тези апелянта про порушення його процесуальних прав, який прийняв на себе ризик настання наслідків неучасті в судовому засіданні як особисто так і через представника.
Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).
Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).
Оскільки доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване судове рішення ухвалено судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права, проте, враховуючи визнання судом поважними причини пропуску строку для пред'явлення позовних вимог прокурором та його поновлення, наявні підстави для зміни рішення Господарського суду Запорізької області від 31.08.2023 у справі № 908/1447/20 шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови та доповнення резолютивної частини висновком про відмову в задоволенні вимог про припинення права оренди Фізичної особи - підприємця Зозуля Василя Анатолійовича, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.12.2015 за номером запису про інше речове право №12533520.
В іншій частині оскаржуване рішення належить залишити без змін.
Частиною 14 ст. 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
А у відповідності до. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги та вирішення справи, зважаючи на причини виникнення спору, судові витрати прокурора зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги слід покласти на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам щодо кожного з них. Натомість витрати відповідача-2 (апелянта) за подання апеляційної скарги слід залишити за ним.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Зозуля Василя Анатолійовича на рішення Господарського суду Запорізької області від 31.08.2023 у справі № 908/1447/20 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 31.08.2023 у справі № 908/1447/20 - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а резолютивну частину доповнити абзацом такого змісту:
«В частині вимог про припинення права оренди Фізичної особи - підприємця Зозуля Василя Анатолійовича, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.12.2015 за номером запису про інше речове право №12533520 - відмовити».
В решті рішення Господарського суду Запорізької області від 31.08.2023 у справі №908/1447/20 залишити без змін.
Змінити розподіл судових витрат в суді першої та апеляційної інстанцій.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Зозуля Василя Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Запорізької обласної прокуратури (69005, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Матросова Олександра, буд. 29А, код ЄДРПОУ 02909973) судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 3 153,00 грн та апеляційної скарги в розмірі 4 729,50 грн, про що видати наказ.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50, код ЄДРПОУ 39820689) на користь Запорізької обласної прокуратури (69005, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Матросова Олександра, буд. 29А, код ЄДРПОУ 02909973) судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 1 051,00 грн та апеляційної скарги в розмірі 1 576,50 грн, про що видати наказ.
Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Запорізької області.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу - підприємця Зозуля Василя Анатолійовича.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 23.04.2024
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Л.А. Коваль
Суддя А.Є. Чередко