вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" квітня 2024 р. Справа № 910/19584/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
секретар Місюк О.П.
за участю
представників: позивача - Гуленко Ю.М.;
відповідача-1 - не з'явилися;
відповідача-2 - не з'явилися;
відповідача-3 - не з'явилися;
відповідача-4 - не з'явилися;
відповідача-5 - не з'явилися;
відповідача-6 - не з'явилися.
розглянувши апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.06.2023
у справі №910/19584/20 (суддя - Нечай О.В.)
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до: 1. ОСОБА_1 ;
2. ОСОБА_2 ;
3. ОСОБА_3 ;
4. ОСОБА_4 ;
5. ОСОБА_5 ;
6. ОСОБА_6
про солідарне стягнення збитків.
У грудні 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про солідарне стягнення грошових коштів у сумі 137454309,83 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі, які входили до керівних органів Акціонерного товариства "Ерде Банк", приймали необґрунтовані рішення щодо кредитування прямо чи опосередковано пов'язаних із власниками банку позичальників без оформлення будь-якого забезпечення (або забезпечення, співмірного із сумою кредиту), з надмірною концентрацією кредитного ризику та безпідставного продовження строків виданих кредитів. Такі дії відповідачів завдали Акціонерному товариству "Ерде Банк" збитків на суму 137454309,83 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 у справі №910/19584/20, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021, позовну заяву повернуто на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
Постановою Верховного Суду від 05.08.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 у справі №910/19584/20 скасовано, а справу передано до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2021 відкрито провадження у справі №910/19584/20, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 закрито провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_7 .
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2022 ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/19584/20 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 у справі №910/19584/20 здійснено заміну відповідача-6 - ОСОБА_7 на її правонаступника - ОСОБА_6 .
04.11.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, відповідно до якої позивач просив:
- стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 майнову шкоду у розмірі 953000,00 грн;
- стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 майнову шкоду у розмірі 136501309,83 грн.
У підготовчому засіданні 07.11.2022 судом прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 позовну заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2023 ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 скасовано, а справу №910/19584/20 передано до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 справу №910/19584/20 прийнято до провадження суддею Нечай О.В. та залишено без розгляду позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Ухвала мотивована тим, що позивач має право звертатися з позовом до пов'язаних з банком осіб про відшкодування шкоди саме в процесі ліквідації неплатоспроможного банку, тобто до моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення банку як юридичної особи. Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся з даним позовом після внесення відповідного запису, вказане свідчить про відсутність процесуальної дієздатності позивача на подання даного позову і є підставою для залишення його без розгляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в іншому складі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали порушено приписи процесуального закону та неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи.
Відповідач стверджує, що судом першої інстанції в порушення вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України не було належним чином враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, наведені у постанові від 27.09.2022 у справі №904/3864/21. При цьому, висновки Верховного Суду у справі №904/3864/21 були враховані Північним апеляційним господарським судом під час прийняття постанови від 01.06.2023 у цій справі №910/19584/20, якою було скасовано попередню ухвалу суду першої інстанції про залишення без розгляду позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Також, за доводами позивача, висновки суду першої інстанції про відсутність у позивача процесуальної дієздатності на звернення до суду із заявленим позовом є хибними. Позивач вважає, що суд безпідставно ототожнює повноваження ліквідатора та визначені Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" функції ліквідатора з правом на звернення до суду за відшкодуванням заподіяних збитків (шкоди). Також суд безпідставно ототожнює припинення банку з припиненням права позивача на звернення до суду із зазначеним позовом та, крім того, безпідставно обмежує реалізацію вказаного права (процесуальну дієздатність позивача) посиланням на необхідність застосування норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній саме на момент припинення неплатоспроможного банку.
Окрім цього, скаржник також вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо обмеження процесуальної дієздатності позивача з посиланням на необхідність застосування виключно норм права, чинних на момент припинення неплатоспроможного банку, тобто норм Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" №4452-VI у редакції станом на 14.11.2018, а не норм, чинних на момент подання позивачем заявленого позову, зокрема, зі змінами, внесеними Законом №1588-ІХ.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2023 апеляційну скаргу у справі №910/19584/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2023 відкладено вирішення питання про відкриття/відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення апеляційної скарги без руху у справі №910/19584/20 до надходження її матеріалів до Північного апеляційного господарського суду.
17.07.2023 Господарський суд міста Києва скерував матеріали справи №910/19584/20 до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/19584/20, призначено її до розгляду на 19.09.2023, а також встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів.
Учасники справи у встановлений процесуальний строк не скористалася правом на подання відзивів на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
На електронну адресу суду 30.08.2023 надійшла копія ухвали Верховного Суду від 28.08.2023, згідно якої касаційним судом відкрито касаційне провадження у справі №910/19584/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2023, призначено її до розгляду у порядку письмового провадження, а також витребувано з Північного апеляційного господарського суду матеріали справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 зупинено апеляційне провадження у справі №910/19584/20 за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 до закінчення розгляду Верховним Судом касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2023.
20.09.2023 матеріали справи скеровано до Верховного Суду.
Постановою Верховного Суду від 14.02.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2023 у справі №910/19584/20 залишено без змін.
08.03.2024 від Верховного Суду надійшов лист, у якому повідомлено, що матеріли справи №910/19584/20 надіслано до Господарського суду міста Києва.
14.03.2024 Господарський суд міста Києва скерував матеріали справи №910/19584/20 за належністю до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 поновлено апеляційне провадження у справі №910/19584/20 та призначено її до розгляду на 16.04.2024.
До суду 25.03.2024 представником ОСОБА_1 через електронний кабінет подано заяву про припинення повноважень у зв'язку з розірванням договору про надання правничої допомоги.
У призначене судове засідання 16.04.2024 з'явився представник позивача. Натомість, представники відповідачів або ж особисто відповідачі у призначене засідання суду не з'явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Разом з цим, як було зазначено вище, відповідачі належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги та, у свою чергу, не повідомили суд про причини неявки у судове засідання. Отже, неявка у судове засідання відповідачів або їх представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Представником позивача у судовому засіданні 16.04.2024 надано пояснення по суті апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вже було зазначено, суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в оскаржуваній ухвалі зазначив, що позивач має право звертатися з позовом до пов'язаних з банком осіб про відшкодування шкоди саме в процесі ліквідації неплатоспроможного банку, тобто до моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення банку як юридичної особи. Тому, на переконання місцевого господарського суду, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб втратив право на звернення до суду з позовом до пов'язаних з банком осіб про відшкодування завданої банку шкоди з моменту державної реєстрації припинення (ліквідації) банку (14.11.2018), що свідчить про відсутність процесуальної дієздатності позивача на подання даного позову до суду та є підставою для залишення його без розгляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне.
У поданій апеляційній скарзі відповідач стверджує, що судом першої інстанції в порушення вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України не було належним чином враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, наведені у постанові від 27.09.2022 у справі №904/3864/21. При цьому, висновки Верховного Суду у справі №904/3864/21 були враховані Північним апеляційним господарським судом під час прийняття постанови від 01.06.2023 у цій справі №910/19584/20, якою було скасовано попередню ухвалу суду першої інстанції про залишення без розгляду позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Так, у справі №904/3864/21 як і у справі, що переглядається, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся з позовом про стягнення шкоди після того, як ПАТ "Меліор Банк" був припинений як юридична особа, але до набрання чинності новою редакцією ч. 5 ст. 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яка змінена Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" №1588-IX від 30.06.2021.
У постанові від 27.09.2022 у справі №904/3864/21 Верховний Суд, мотивуючи ухвалене рішення, зокрема, зазначив наступне:
"27. Повноваження Фонду, регулювання відносин між Фондом, банками, НБУ, визначення повноважень та функцій Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків урегульовано Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
28. Нормою ст. 52 указаного Закону передбачено, зокрема, повноваження Фонду на звернення з позовом про відшкодування збитків понесених банком та/або шкоди вкладникам та іншим кредиторам банку.
…32. До того ж, норма ч. 1 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент звернення з цим позовом) передбачала, що вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, що не позбавляє Фонд або уповноважену особу Фонду права звертатися з вимогами до пов'язаної з банком особи у порядку, визначеному ч. 5 цієї статті.
…34. Суд касаційної інстанції зазначає, що одним з головних завдань Фонду під час виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідації є задоволення вимог кредиторів (ч. 5 ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Нормативне регулювання задоволення вимог кредиторів, які не були задоволені під час ліквідації банку, знайшло своє відображення у Положенні про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженому рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №3711 від 21.08.2017. Зокрема, п. 11 глави VIII вказаного Положення визначено, що у разі, коли після затвердження ліквідаційного балансу банку Фонд одержав кошти в результаті вжиття заходів з відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку особами, визначеними у ч. 5 ст. 52 Закону, - такі кошти спрямовуються Фондом кредиторам банку - особам, акцептовані вимоги яких до банку були віднесені до першої-восьмої черги та в результаті ліквідаційної процедури залишилися незадоволеними та вважаються погашеними, у межах розміру шкоди, заподіяної їм внаслідок визнання погашеними їхніх акцептованих вимог, в порядку та черговості задоволення вимог, встановлених Законом і цим Положенням, після відшкодування витрат Фонду, понесених у зв'язку із стягненням шкоди (збитків).
35. Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
36. Отже, у разі недостатності майна банку норма ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наділяє Фонд правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди заподіяної кредиторам та/або банку. Норма ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містила заборони для Фонду звернутися до суду з позовом після ліквідації банку, а навпаки, враховуючи спеціальний статус Фонду, визначала, що ліквідація неплатоспроможного банку не припиняє таке право (абзац 2 ч. 1 ст. 52) та не є підставою для звільнення від відповідальності пов'язаної з банком особи (абзац 4 ч. 5 ст. 52). До того ж, таку прогалину у нормі було усунуто законодавцем шляхом ухвалення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" №1588-IX від 30.06.2021. Указаним законом було доповнено ст. 52, зокрема, частиною 7, абзацом 2 якої передбачено, що Фонд має право звертатися з такими позовами протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).
37. За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про те, що Фонд не може звертатися до суду з позовом про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням запису про припинення банку визнається необґрунтованим. У цій справі Фонд, обґрунтовуючи свої вимоги заподіянням шкоди банку та/або кредиторам, міг звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди, що було прямо передбачено законом. З наведених підстав визнаються помилковими висновки судів про те, що посадові особи мають відповідати за шкоду саме перед банком, адже в першу чергу за рахунок таких коштів мають задовольнятися вимоги кредиторів банку. З цих же підстав відхиляються мотиви судів попередніх інстанцій про те, що звернення з позовом можливе тільки під час ліквідації банку та відсутності у Фонду повноважень на представництво інтересів Банку.
38. При цьому помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскільки Фонд не є правонаступником банку та не набув статусу кредитора по відношенню до боржників, то Фонд не наділений правом звертатися з позовом про відшкодування шкоди, оскільки таке право Фонду надано в силу закону з огляду на його спеціальний статус та повноваження (ст. ст. 3, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). До повноважень Фонду, зокрема, віднесено звернення з позовами про відшкодування шкоди завданої банку, вкладникам та іншим кредиторам. Відповідно, Фонду не потрібно набувати статусу правонаступника банку, оскільки звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої банку або його кредиторам, безпосередньо віднесено до його функцій, передбачених законом. У вказаній частині судом касаційної інстанції приймаються доводи скаржника.
…40. Частинами 1 та 2 ст. 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини."
Апеляційний суд також вказує на те, що правовий висновок про право Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звертатися з позовом про стягнення шкоди до пов'язаних з банком осіб від власного імені після припинення банку як юридичної особи міститься і у постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №910/18526/21 та Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18. Такі ж висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №916/1489/22 та 12.12.2023 у справі №927/561/21 щодо застосування ст. 1166 ЦК України та ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Також, за доводами позивача, висновки суду першої інстанції про відсутність у позивача процесуальної дієздатності на звернення до суду із заявленим позовом є хибними. Позивач вважає, що суд безпідставно ототожнює повноваження ліквідатора та визначені Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" функції ліквідатора з правом на звернення до суду за відшкодуванням заподіяних збитків (шкоди). Також суд безпідставно ототожнює припинення банку з припиненням права позивача на звернення до суду із зазначеним позовом та, крім того, безпідставно обмежує реалізацію вказаного права (процесуальну дієздатність позивача) посиланням на необхідність застосування норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній саме на момент припинення неплатоспроможного банку.
Колегія суддів вказує на те, що відсутність у позивача процесуальної дієздатності суд першої інстанції обґрунтував припиненням Акціонерного товариства "Ерде Банк", щодо якого вчинено деліктні проступки та якому було заподіяно шкоду, до моменту внесення змін до ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон №4452-VI) у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" №1588-1Х від 30.06.2021 (Закон №1588-ІХ). Суд першої інстанції вважає, що у відповідності до приписів ч. ч. 3 та 4 ст. 53 Закону №4452-VІ у редакції, що діяла на час припинення банку - 14.11.2018, ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Завершення процедури ліквідації та припинення повноважень Фонду як ліквідатора банку, до моменту прийняття Закону №1588-ІХ та запровадження відповідних змін до ст. 52 Закону №4452-VІ, на переконання суду першої інстанції, виключає правові підстави для звернення позивача до суду із заявленим позовом.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 Закону №4452-VІ у редакції станом на 14.11.2018 в день внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців повноваження Фонду як ліквідатора щодо такого банку припиняються і Фонд надсилає Національному банку України звіт про завершення ліквідації банку.
При цьому, приписами ст. 48 Закону №4452-VІ у редакції станом на 14.11.2018 визначено виключні повноваження Фонду, які останній реалізовує в межах ліквідаційної процедури як ліквідатор неплатоспроможного банку. Так ч. 1 наведеної статті встановлює, що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює певні повноваження. Частина 2 наведеної статті визначає, що Фонд може здійснювати інші повноваження, що є необхідні для завершення процедури ліквідації банку.
Отже, наведена норма закону не відносить правомочність Фонду на звернення до суду із позовом про відшкодування заподіяних збитків (шкоди) до переліку дій, що вчиняються виключно в межах ліквідаційної процедури та реалізація яких пов'язана із чинністю такої процедури.
За своїм змістом ст. 52 Закону №4452-VІ не визначає, коли саме Фонд гарантування вкладів фізичних осіб може звернутися з позовом. Тобто, відсутнє конкретне посилання на час чи на період чи на момент, коли у позивача зникло би право на звернення до суду. При цьому, зазначена норма досить однозначно визначала, що ліквідація банку не звільняє від відповідальності.
У відповідності до ч. 6 ст. 53 Закону №4452-VІ повноваження Фонду, зазначені у п. 17 ч. 5 ст. 12, п. п. 5 і 6 ч. 2 ст. 37, ч. 7 ст. 44 та ч. ч. 5-10 ст. 52 цього закону, припиняються після повного завершення заходів щодо банку, передбачених ч. ч. 5-10 ст. 52 цього закону.
Такий висновок знаходить своє підтвердження у приписах іншої спеціальної норми Закону №4452-VІ, зокрема ч. 2 ст. 52 у редакції станом на 14.11.2018, яка передбачає, що вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, що не позбавляє Фонд або уповноважену особу Фонду права звертатися з вимогами до пов'язаної з банком особи у порядку, визначеному ч. 5 цієї статті.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, що були зроблені до моменту прийняття Закону №1588-ІХ, запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. Якщо процедуру ліквідації юридичної особи не було здійснено належним чином, зокрема якщо її було здійснено на підставі рішення про ліквідацію, прийнятого особами, які не мали повноважень його ухвалювати, на підставі сфальшованих документів, якщо у процедурі ліквідації не було відчужено все майно юридичної особи тощо, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не є актом, з яким пов'язується її припинення та припинення права власності на її майно, а лише записом, який не зумовлює наслідків. У справі банку належить майно - право вимоги про відшкодуванню шкоди, а тому внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Повноваження Фонду як ліквідатора банку не припинені, а підстави для закриття провадження відповідно до ч. 1 ст. 313 ГПК України відсутні. Фонд звертається з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної Фонду, від власного імені і на свою користь, а про відшкодування шкоди, заподіяної банку, - від імені та в інтересах банку. Таке регулювання узгоджується з ч. 6 ст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 53 ПІК України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали не врахував вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, здійснені у постанові у справі №910/11027/18.
Окрім цього, скаржник також вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо обмеження процесуальної дієздатності позивача з посиланням на необхідність застосування виключно норм права, чинних на момент припинення неплатоспроможного банку, тобто норм Закону №4452-VI у редакції станом на 14.11.2018, а не норм, чинних на момент подання позивачем заявленого позову, зокрема, зі змінами, внесеними Законом №1588-ІХ.
В контексті наведених аргументів позивача, апеляційний суд вказує на те, що приписи ч. ч. 5-7 ст. 52 Закону №4452-VІ, які встановлюють право позивача на звернення до суду та регулюють порядок реалізації такого права, за своєю суттю є процесуальними нормами.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, до норм матеріального права належать норми, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності. Тоді як до процесуальних, процедурних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності. Порядок дій Фонду як ліквідатора банку, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування збитків до пов'язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду є процесуальною, процедурною нормою. Відповідно, до правовідносин, у яких бере участь Фонд як ліквідатор неплатоспроможного банку (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов'язаних з банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов'язаних з банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватися редакції ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.
Варто також зауважити на висновках Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, відповідно до яких якщо банку належить майно, зокрема право вимоги про відшкодування шкоди, то внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Таким чином, колегія суддів зазначає, що виходячи з наведеної позиції Верховного Суду, для перевірки та підтвердження процесуальної дієздатності позивача на звернення до суду із заявленим позовом мають застосовуватися саме норми Закону №4452-VI у редакції, чинній на момент вчинення відповідної процесуальної дії, у даному випадку - подання позову (03.12.2020), що у свою чергу повністю відповідає принципу господарського судочинства, закріпленому в ч. 3 ст. 3 ГПК України, який передбачає, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Сам факт звернення з вимогами до керівників банку і у подальшому - звернення за захистом до суду є правом позивача, яке реалізується на момент вчинення позивачем такої дії і є процесуальною нормою.
З огляду на усе вищезазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви у цій справі без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України, адже відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема ст. 52 цього закону, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб мав процесуальну дієздатність для звернення до суду з позовом від власного імені в інтересах кредиторів ліквідованого банку до осіб, які відповідно до законодавства мають нести відповідальність за завдану шкоду Фонду та іншим кредиторам банку.
За вказаних обставин, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку стосовно того, що оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/19584/20 є необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.
За змістом ч. 3 ст. 271 ГПК України у випадку скасування судом апеляційної інстанції ухвали про залишення позову без розгляду справа передається на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 280 ГПК України).
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/19584/20 - скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
При цьому, розподіл сум судового збору, пов'язаного з поданням апеляційної скарги, повинен здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду справи по суті згідно з загальними правилами ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/19584/20 скасувати.
3. Справу №910/19584/20 передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складений 24.04.2024.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов