Справа № 447/2322/23 Головуючий у 1 інстанції: Друзюк М.М.
Провадження № 22-ц/811/3086/23 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
18 квітня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючої судді: Мікуш Ю.Р.,
суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,
секретар Cалата Я.І.,
у відсутності учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу №447/2322/23 за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» -адвоката Блажевського Петра Івановича на рішення Миколївського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" про захист прав споживачів, -,
Позивачка звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" про захист прав споживачів, у якому просить суд застосувати наслідки виконання нікчемного правочину та зобов'язати банк здійснити перерахунок сплачених позичальником платежів по рахунку за кредитною карткою.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 01.09.2020 року підписала з Акціонерним товариством «СЕНС БАНК» оферту на укладення угоди про надання кредиту №501262326. Відповідно до оферти позивач отримав від відповідача кредит на суму 50097, 81 грн. для власних потреб на строк 5 років. Вважає, що положення кредитного договору в частині стягнення комісійної винагороди зі обслуговування кредиту в розмірі 3, 5% нікчемними оскільки: 1) окрема додаткова плата за розрахунково-касове обслуговування кредиту ( основної картки) є нікчемною умовою і не являється послугою за яку банк на постійній основі може отримувати плату; 2) встановлена на постійній основі банком по кредитуванню рахунку окрема комісійна винагорода за розрахунково касове обслуговування кредиту по основній картці є нікчемним та надуманим платежем та умовою кредитування його рахунку, оскільки банк вже окремо (щомісячно) встановив на постійній основі основну плату у вигляді процентів за користування кредитними коштами; додаткова комісійна винагорода за обслуговування кредиту (основної картки) є фактичним подвійним стягненням плати за користуванням кредитом; 4) у період дії кредитного договору кошти по кредиту сплачувались виключно у безготівковому порядку шляхом переказу відповідних сум через електронні платіжні системи з картки на картку, за що з нього окремо знімались комісії за переказ таких платежів, а відтак в період дії кредитного договору; 5) банк завжди, в автоматичному порядку здійснює позивачу нарахування та стягує з нього плату за розрахунково-касове обслуговування по кредиту, коли він взагалі не здійснює жодного платежу, позивач ніколи не платив кредит через касу банку, а отже банк навіть теоретично не міг йому надати послуги з розрахунково - касового обслуговування, а тому просить позов задоволити.
Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено.
Зобов'язано Акціонерне товариство «Сенс Банк» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 по поточному рахунку № НОМЕР_1 , що відкритий згідно кредитного договору №501262326 від 01.09.2020 року шляхом зарахування вже сплачених ОСОБА_1 коштів, що були спрямовані Акціонерним товариством «Сенс Банк» на погашення плати за розрахунково-касове обслуговування основної картки - у рахунок погашення основного боргу (кредитного ліміту) по поточному рахунку № № НОМЕР_1 .
Стягнуто з Акціонерного товариства «Сенс Банк» в користь держави судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок.
Рішення оскаржив представник відповідача-адвокат Блажевський П.І. В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням , вважає його незаконним та необґрунтованим. Стверджує, що оскільки станом на дату укладення кредитного договору норми спеціалізованого закону щодо споживчого кредитування передбачають можливість нарахування комісійної винагороди, то підстав для застосування ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» немає. Кредитний договір повністю відповідає вимогам закону «Про споживче кредитування» та іншим нормам права, що регулюють споживче кредитування. Звертає увагу, що в даних правовідносинах немає публічної пропозиції банку, на які погодився відповідач. Правовідносини, що є в цьому спорі утворюються внаслідок виконання письмового договору , що складається із оферти та акцепту. Наголошує, що цей кредитний договір не є аналогічний до договору інших банків України щодо яких сформована судова практика. У цьому спорі письмовий правочин вчинений в порядку ст.ст.641,642,643 ЦК України, однак суд цього не дослідив та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог. Більше того, саме з такими умовами кредитування звернувся сам позивач , а банк лише акцептував такі умови кредитування. Стверджує, що так як в оферті та акцепті передбачена щомісячна комісія то вона має сплачуватись . Крім цього, Закон «Про споживче кредитування» та Закон «Про банки і банківську діяльність» передбачають право встановлювати комісійну винагороду за надані послуги. Отже умова договору щодо нарахування та оплати комісії за обслуговування кредиту відповідає вимогам закону , чинному на день укладення кредитного договору, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу не подано, однак відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст.360 ЦПК України).
Учасники справи в судове засідання не з'явились, хоч були належними чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що стверджується рекомендованим повідомленням та довідкою про доставку судової повістки до електронного кабінету відповідача.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи , законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Судом встановлено такі обставини.
01.09.2020 року ОСОБА_1 підписала з Акціонерним товариством «Альфа -Банк», який змінив назву на АТ «Сенс Банк» оферту на укладення угоди про надання кредиту №501262326 . За умовами цієї угоди позивач отримада суму кредиту в розмірі 50097,81 на строк 60 місяців та із встановленою фіксованою процентною ставкою 18,99% річних. Дата повернення кредиту 01.09.2025 рік. Угодою встановлена комісія за обслуговування кредиту в розмірі 2,25% від суми кредиту.
Також сторонами підписано графік платежів, розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та паспорт споживчого кредиту.
У Графіку платежів та розрахунку сукупної вартості кредиту та орієнтовної реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, що є Додатком №1 до угоди про надання кредиту №501262326 зазначено, що позивач повинна окрім внесення плати за тілом кредиту, процентів, сплачувати за розрахунково-касове обслуговування кредиту з 01.10.2020 по 01.09.2025 у сумі 1127,20 грн.
Відповідно до Розрахунку заборгованості за кредитом № 501262326, позивач сплачувала комісію за обслуговування кредиту в сумі 1 127, 20 грн. з 01.10.2020 по 01.03.2022 , загальна сума якої становить 19 162, 4 грн.
Зазначене підтверджується випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 за період 01.09.2020 по 22.01.2023.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд виходив з того, що положення Оферти на укладення угоди про надання кредиту щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за розрахунково-касове обслуговування щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними.
Крім цього, судом враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (п. 57),яким визначено, що відповідно до звичаїв ділового обороту у кредитних правовідносинах саме банк або інша фінансова установа розраховує заборгованість, маючи для цього необхідні технічні та професійні ресурси. Хоча такі дії кредитор вчиняє на власну користь, їх не вчинення зумовлює стан юридичної невизначеності, неможливість припинення боржником зобов'язання виконанням, проведеним належним чином, за відсутності інформації про дійсну суму його заборгованості. Тому боржник може вимагати належного розрахунку заборгованості, а кредитор повинен виконати такий обов'язок (п. 5 ч. 1 ст. 16 ЦК України) задля задоволення інтересу боржника у юридичній визначеності.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із вимогами частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Пунктом 1 угоди про надання кредиту № 501262326, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 01.09.2020 року передбачено, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором. За ці послуги банком встановлюється комісійна винагорода, а саме: а) за надання кредиту 0,00 % від суми кредиту; б) за обслуговування кредиту 2,25 % від суми кредиту, зазначеної в угоді. Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки на рахунки в банку сплачується згідно діючих тарифів банку.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена підпунктом (б) пункту 1 угоди про надання кредиту № 501262326, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 01.09.2020 року та колонкою 8 Графіку платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту, що є додатком № 1 до угоди.
При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Крім того, в підпункті (б) пункту 1 угоди про надання кредиту № 501262326 передбачено, що комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки на рахунки в банку сплачується згідно діючих тарифів банку, що свідчить про те, що вказані послуги оплачуються окремо.
Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів, в чому полягає касово-розрахункове обслуговування за яке споживач повинна щомісячно оплачувати 1127,20 грн., зазначене положення угоди є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З врахуванням викладеного, висновки суду першої інстанції про задоволення позову є правильними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального права.
З огляду на нікчемність умов угоди про надання кредиту № 501262326, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 01.09.2020 року, укладеної між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , в частині встановлення щомісячної плати за обслуговування кредиту в розмірі 2,25 % від загальної суми кредиту на день видачі, та, враховуючи вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості за вказаною угодою, зарахувавши сплачену позичальником комісію в рахунок погашення суми основного боргу за кредитом, підлягають застосуванню правові наслідки виконання нікчемного правочину шляхом зобов'язання банку здійснити перерахунок заборгованості за угодою про надання кредиту та зарахування вже сплачених позивачем комісійних винагород банку за обслуговування кредиту в рахунок погашення суми основного боргу за кредитом, що забезпечить захист інтересів позивача.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що правовідносини, які виникли між сторонами, виникли внаслідок виконання письмового договору, що складається з оферти та акцепту, і що саме з такими умовами кредитування звернувся сам позивач, а банк акцептував лише такі умови кредитування, колегія суддів не приймає до уваги враховуючи наступне.
У постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року (в аналогічній справі № 461/2857/20) висловлено позицію з приводу правовідносин, які виникли у цій справі, зокрема Верховний Суд вказав:- «що споживач є слабшою стороною у відносинах із банком. Очевидним є те, що умови кредитування, бланки документів розробляв саме банк, а позиція банку про те, що споживач звернувся з офертою до банку, а банк лише акцептував його оферту є явно надуманою. При цьому в акцепті пропозиції на укладання угоди про надання кредиту, яку позивач долучив до позовної заяви і яка була предметом дослідження як доказ судів попередніх інстанцій, комісійна винагорода за ставкою 2,45 % визначена без вказівки про її щомісячний характер, незважаючи на те, що процентна ставка за кредитом визначена у річному вимірі. В акцепті також зазначено, що комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки на рахунки банку сплачується згідно діючих тарифів банку, що свідчить про те, що вказані послуги оплачуються окремо».
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про нікчемність умов договору щодо сплати щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1,375; 383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ,-
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» -адвоката Блажевського Петра Івановича залишити без задоволення.
Рішення Миколївського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 18 квітня 2024 року.
Головуюча суддя Ю.Р. Мікуш
Судді: Т.І. Приколота
Р.В. Савуляк