Справа № 448/337/24 Головуючий у 1 інстанції: Білоус Ю.Б.
Провадження № 33/811/561/24 Доповідач: Партика І. В.
19 квітня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Партики І.В., за участі представників ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Мостиського районного суду Львівської області від 26 лютого 2024 року, щодо ОСОБА_3 ,
встановив:
цією постановою, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП і призначено йому адміністративне стягнення у виді 10 діб адміністративного арешту.
У строк адміністративного арешту зараховано строк адміністративного затримання з 17 год. 30 хв. 24 лютого 2024 року до 13 год. 00 хв. 26 лютого 2024 року.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у сумі 605 грн. 60 коп.
Згідно постанови, 24 лютого 2024 року, о 12 год. 30 хв., ОСОБА_3 , тримаючи поряд гірський велосипед, разом із ОСОБА_4 , вчинив незаконне перетинання державного кордону з України в РП, поза пунктом пропуску через державний кордон України, на напрямку 521 прикордонного знаку на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б), територія Шегинівської ОТГ Яворівського району Львівської області, внаслідок чого о 13 год.10 хв., 24 лютого 2024 року був затриманий посадовими особами Прикордонної Варти Республіки Польща, та того ж дня о 17:30 год., на підставі Угоди між Україною та ЄС «Про реадмісію осіб» даного громадянина було передано на територію України представникам відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в п/п через державний кордон «Шегині-Медика».
Тобто ОСОБА_3 , вчинив перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктом пропуску через державний кордон України групою осіб, порушивши при цьому вимоги ст. 9 Закону України «Про державний кордон України», тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
24 лютого 2024 року о 17:30 год., на підставі ст. 3.5 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством «Про реадмісію осіб», даного громадянина було передано на територію України представниками відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в пункті пропуску через державний кордон «Шегині-Медика».
Не погоджуючись з даною постановою, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану постанову та закрити провадження у справі за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Наголошує, що йому не було надано можливості скористатися правовою допомогою, не роз'яснено його права та обов'язки під час складання протоколу, внаслідок чого порушено його право на захист, окрім того під час складання протоколу він не був присутнім, та копію даного протоколу не отримував, також він не був повідомлений про час та місце розгляду справи.
Звертає увагу, що працівники прикордонного загону поводили себе зухвало та зверхньо, фотографували його документи на особистий мобільний телефон, під час складання протоколу до нього підійшов працівник прикордонного загону та наказав зняти головний убір, стати біля стіни, після чого вдарив його по руці та зняв кепку, звернувся до нього нецензурною лайкою.
Окрім того, зазначає, що його було доставлено до Мостиського районного суду Львівської області працівниками прикордонного загону, перед тим вручено копію протоколу.
Звертає увагу, що суддею місцевого суду порушено норми процесуального права, також розгляд справи було проведено не уповноваженою особою.
Повідомляє, що вирішив покинути територію України у зв'язку із збройною агресією рф проти України та загрозою повторного повномасштабного вторгнення, оскільки не відчував себе в безпеці на території м. Ірпінь, окрім того зазначав, що на протязі тривалого часу був волонтером та возив гуманітарні вантажі по території України.
Також звертає увагу, що жодними нормами Конституції України не передбачено сплату судового збору, а копію постанови він отримав із печаткою, яка не відповідає зразку, встановленому ДСА України, за підписом помічника судді та без підпису судді.
ОСОБА_3 , у судові засідання апеляційного суду, призначені на 16 квітня 2024 року, 19 квітня 2024 року не прибув, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, клопотання про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки не повідомив.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна особа має право на справедливий суд.
Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Європейський суд з права людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до положень ст. 268 КУпАП, неявка особи, відносно якої складено протокол не перешкоджає розгляду справи.
З метою забезпечення розумних строків розгляду справи, з урахуванням належного повідомлення про судове засідання та думки представників ІНФОРМАЦІЯ_1 , які не заперечували проти розгляду справи у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, апеляційний суд вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_3 .
Заслухавши пояснення представників ІНФОРМАЦІЯ_1 на заперечення доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
Згідно з вимогами ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Окрім того, ч. 3 ст. 9 вказаного Закону визначено, що пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 зазначеного Закону пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України.
Відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» 24 лютого 2022 року на території Україні запроваджено воєнний стан (воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень).
Апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 в Україні запроваджено загальну мобілізацію, що передбачає здійснення, визначених Законом України «Про правовий режим воєнного стану», заходів, зокрема, обмеження виїзду чоловіків 18-60 років за кордон.
Частиною 2 ст. 204-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинені групою осіб.
Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері охорони державного кордону.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади (формальний склад).
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.
Всупереч тверджень апелянта ці вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 було дотримано, а висновок суду про доведеність винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі та постанові, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними по справі доказами у їх сукупності, наведені у постанові, а саме:
-даними протоколу про адміністративне правопорушення ЗхРУ №154954 від 25 лютого 2024 року (а.с.4), відповідно до якого ОСОБА_3 , 24 лютого 2024 року, о 12 год. 30 хв., у складі групи з громадянином України ОСОБА_4 , вчинив незаконний перетин державного кордону України в Республіку Польща, поза пунктом пропуску через державний кордон України на напрямку 521 прикордонного знаку на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) та того ж дня був затриманий посадовими особами Прикордонної Варти Республіки Польща, о 17 год. 30 хв., на підставі угоди між Україною та ЄС даного громадянина передано на територію України;
-інформацією з протоколу про адміністративне затримання від 24 лютого 2024 року (а.с. 5), згідно із яким ОСОБА_3 , затримано о 17 год . 30 хв. 24 лютого 2024 року на строк до 3-х діб з метою з'ясування обставин правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, а саме 24 лютого 2024 року о 12 год. 30 хв. ОСОБА_3 діючи у складі групи з ОСОБА_4 , вчинили незаконний перетин державного кордону України в Республіку Польща, поза пунктом пропуску через державний кордон України;
-довідкою, щодо виникнення обставин на ділянці ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону ( АДРЕСА_1 ) від 24 лютого 2024 року (а.с. 6-7), згідно із якою о 12 год. 30 хв. відбувся перетин державного кордону двома особами, після чого було виявлено та зафіксовано маршрут перетину кордону та сліди які залишили дані особи;
-копією паспорта ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 8);
-рапортом підполковника ОСОБА_5 (а.с. 9), з якого вбачається, що о 17 год. 20 хв. у міжнародному пункті пропуску «Шегині» було прийнято двох громадян України ( ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ) , які здійснили незаконний перетин кордону з України в Республіку Польща, поза встановленим пунктом пропуску через державний кордон, на напрямку 521 прикордонного знаку;
-протоколом переказу особи (а.с. 10);
-актом приймання-передавання 24 лютого 2024 року (а.с.11), з якого встановлено, що ОСОБА_3 24 лютого 2024 року було передано на території України на підставі п. 3.5 Угоди між Україною та ЄС «Про реадмісію осіб».
Доводи апелянта, що йому не було роз'яснено права та обов'язки, не надано можливості скористатися послугами адвоката, не повідомлено про час та місце розгляду справи, апеляційний суд розцінює критично, оскільки з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №154954 від 25 лютого 2024 року (а.с. 4), вбачається, що ОСОБА_3 було роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, окрім того зроблено відмітку, що він не потребує послуг захисника (адвоката), та повідомлено йому про місце розгляду справи.
Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_3 в тексті апеляційної скарги зазначав, що його було доставлено працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 до Мостиського районного суду Львівської області, також з протоколу судового засідання (а.с. 19-20) вбачається, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності приймав участь в розгляді справи в суді першої інстанції.
Твердження апелянта, що під час складання протоколу він не був присутнім, та копію даного протоколу він не отримав, не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки ОСОБА_3 в тексті своєї апеляційної скарги зазначав, що такий протокол було складено в його присутності та вручено йому.
Аргументи апелянта, що працівники прикордонного загону поводили себе зухвало та зверхньо, порушували його права, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Що стосуються доводів ОСОБА_3 про те, що розгляд справи було проведено не уповноваженою особою, а копію постанови він отримав без підпису судді, лише з підписом помічника, то такі не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки мають формальний характер та не спростовують вини особа, яка притягується до адміністративної відповідальності в інкримінованому йому адміністративному правопорушенні.
Твердження апелянта, що сплата судового збору не передбачена жодними нормами, апеляційний суд розцінює критично та зазначає, що ст. 40-1 КУпАП передбачено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
В апеляційній скарзі не наведено доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
При апеляційному перегляді, не встановлено порушень судом першої інстанції вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність, відповідно до положень ст. 252 КУпАП, а усі обставини, що мають значення для вирішення справи, судом встановлено та правильно кваліфіковано дії ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
Накладаючи адміністративне стягнення на ОСОБА_3 , суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 30, 33 КУпАП, і призначив таке в межах санкції ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, з урахуванням даних про особу, й інших обставин справи.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови, апеляційним переглядом не встановлено.
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 є необґрунтованими, у зв'язку з чим його апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, як безпідставну, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
постановив:
постанову Мостиського районного суду Львівської області від 26 лютого 2024 року, про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення залишити без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова є остаточна й оскарженню не підлягає.
Суддя Партика І.В.