Справа № 450/5030/23 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.
Провадження № 22-ц/811/20/24 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
15 квітня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Цьони С.Ю.
з участю: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2023 року, -
у жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики удаваним та застосування до удаваного правочину правил договору купівлі-продажу.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 24 квітня 2020 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, що підтверджується розпискою, написаною ОСОБА_2 , за умовами якого відповідач взяв у борг у нього 4000 доларів США, які зобов'язався повернути до 16 год. 00 хв. 24 вересня 2020 року. Стверджує, що договір позики від 24 квітня 2020 року укладався з метою приховання договору купівлі-продажу транспортного засобу марки «Renault Grand Espace», 2003 року випуску, для зменшення витрат, пов'язаних з реєстрацією транспортного засобу. Зазначає, що про реальне відчуження вищезазначеного автомобіля шляхом видання відповідної довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сторожка Л.М., зареєстрованої в реєстрі за № 2573, свідчить те, що цією довіреністю його уповноважено на здійснення більшості прав власника майна, а крім того йому передано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Вважає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, однак договір позики від 24 квітня 2020 року укладений без очікування повернення коштів, а волевиявлення сторін спрямовані на оплату вартості транспортного засобу, яким він почав користуватися з моменту укладення договору позики. Вказує, що встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Звертає увагу, що у нього виникла потреба в реєстрації права власності на транспортний засіб марки «Renault Grand Espace», 2003 року випуску, оскільки транспортний засіб зареєстровано за відповідачем, а йому створюються перешкоди у користуванні його власністю у зв'язку з накладенням арешту на транспортний засіб. З наведених підстав просить визнати договір позики удаваним та застосувати до удаваного правочину правила договору купівлі-продажу транспортного засобу марки «Renault Grand Espace», 2003 року випуску, тип ТЗ - легковий загальний універсал - В, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що договір позики від 23 квітня 2020 року укладався між ним та відповідачем з метою приховання договору купівлі-продажу транспортного засобу для зменшення витрат зі сплати коштів, пов'язаних з реєстрацією транспортного засобу. Зазначає, що на підставі вищезазначеного договору до нього перейшло право власності на транспортний засіб марки «Renault Grand Espace», 2003 року випуску, тип ТЗ - легковий загальний універсал - В, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Вказує, що з метою купівлі автомобіля передав відповідачу кошти в розмірі 4000 доларів США, а факт приховання договору купівлі-продажу через укладення договору позики випливає також з логічної подальших подій, зокрема передачу йому автомобіля та видачу довіреності, а також поширеною практикою приховування договорів купівлі-продажу під виглядом інших договорів, в тому числі і позики. Звертає увагу, що через великі суми зборів та податків, вони з відповідачем вирішили приховати договір купівлі-продажу шляхом укладення договору позики, тому у виданій йому довіреності не зазначено про набуття ним права власності на транспортний засіб. Вважає, що право власності на транспортний засіб не могло бути зареєстроване за ним через наявність штрафів, оформлених за порушення правил дорожнього руху попереднім власником, про що він дізнався уже після укладення правочину. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що видача довіреності та розписка про тримання грошових коштів не свідчать про укладення між сторонами договору купівлі-продажу автомобіля, оскільки не є документами, на підставі яких здійснюється державна реєстрація транспортного засобу, що підтверджує правомірність його придбання, такі не містять інформацію про передачу автомобіля у власність позивачу, відтак відсутні підстави для визнання договору позики удаваним та застосування до удаваного правочину положень договору купівлі-продажу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст.203 ЦК України, зокрема, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Розписка має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
З наявної в матеріалах справи розписки вбачається, що 23 квітня 2020 року ОСОБА_2 взяв у борг у громадянина ОСОБА_1 4000 доларів терміном до 16:00 год. 24 вересня 2020 року.
Отже, в даній розписці містяться істотні умови договору позики, визначені положеннями ст. 1046 ЦК України.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 покликається на те, що договір позики від 24 квітня 2020 року є удаваним, оскільки укладений без очікування повернення коштів, а волевиявлення сторін спрямовані на оплату вартості автомобіля марки «Renault Grand Espace», 2003 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким він почав користуватися з моменту укладення договору позики, що, на його думку, свідчить про укладення договору купівлі-продажу вищезазначеного автомобіля.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно з ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до роз'яснень пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Удавані правочини вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі. Отже, в такому випадку завжди має місце укладення двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину.
Для визнання судом правочину удаваним необхідними умовами є те, що обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
Позивач, заявляючи вимогу про удаваність договору, має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Тобто, позивач повинен довести, що за удаваним договором сторони свідомо, з певною метою, документально оформили договір позики, але насправді між ними існують інші правовідносини, а саме договір купівлі-продажу.
На підтвердження укладення між сторонами договору купівлі-продажу транспортного засобу замість договору позики, позивач покликається на наявність самої розписки, яка свідчить про передачу коштів, факт передачі відповідачем автомобіля марки «Renault Grand Espace», 2003 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , в користування позивача, а також на видання ОСОБА_2 довіреності, якою уповноважено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в тому числі, і укладати та підписувати договори щодо розпорядження вищезазначеним автомобілем.
Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 підтверджується, що ОСОБА_2 є власником автомобіля марки «Renault Grand Espace», 2003 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Згідно з довіреністю від 21 жовтня 2020 року, посвідченою приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сторожкою Л.М., зареєстрованою в реєстрі за №2573, ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 або ОСОБА_3 , які діють окремо один від одного, представляти його інтереси в правочині з питань експлуатації, розпорядження (передачі в оренду, продажу при умові сплати всіх податків та платежів) належним йому автомобілем марки «Renault Grand Espace», 2003 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Для цього довірителем надано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право:
-представляти його інтереси в органах нотаріату, органах внутрішніх справ України, сервісних центрах МВС України (їх відділеннях), національній поліції, страхових органах, або будь-яких інших підприємствах, установах та організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності з усіх без винятку питань, пов'язаних з експлуатацією, наданням в користування та відчуженням ТЗ, його переобладнанням (встановлення газобалонного обладнання, зміна типу і моделі ТЗ, кольору, заміна у встановленому порядку двигуна, кузова, інших деталей тощо, ремонтом, проходженням державного технічного огляду, у разі необхідності здійснювати перереєстрацію ТЗ із заміною свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, змінювати номерні знаки, сплачувати платежі, податки, збори, в тому числі сплатити податок з доходу фізичної особи згідно з чинним законодавством України, військовий збір;
-подавати та одержувати необхідні заяви (включаючи заяви про надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, заяви про належність ТЗ на праві особистої приватної власності, про сімейний стан тощо), довідки та документи, включаючи тимчасовий реєстраційний талон, дублікат реєстраційного документа, у разі його втрати;
-укладати та підписувати від його імені договори щодо розпорядження та користування ТЗ (в тому числі договір купівлі-продажу ТЗ договір оренди ТЗ), визначаючи на власний розсуд ціну та інші їх умови, одержувати належні йому за цими договорами грошові суми, укладати договори обов'язкового страхування цивільної відповідальності, отримати поліс обов'язкового страхування цивільної відповідальності, у випадку спричинення ТЗ пошкодження іншими особами в результаті дорожньо-транспортної пригоди чи заподіяння шкоди повіреною особою іншим транспортним засобам під час управління ТЗ як джерелом підвищеної небезпеки, укладати від його імені договори про відшкодування заподіяної шкоди, одержувати та сплачувати за такими договорами грошові суми, одержувати страхові відшкодування, страхові виплати тощо, підписуватися;
-бути його представниками і вести справи щодо вказаного транспортного засобу в судових органах усіх інстанцій, з усіма необхідними для того повноваження, які надані законом позивачу, відповідачу, третій особі та/чи потерпілому, в тому числі з правом пред'явлення, повністю або частково відмовлятися від позовних вимог, визнавати позов, змінювати предмет позову; укладати мирові угоди, оскаржувати рішення суду, подавати виконавчі документи до стягнення, подавати, оформляти документи щодо зняття арештів, обтяжень, штрафів тощо, подавати скарги та інші документи, вчиняти також всі інші юридично значимі дії, пов'язані з цією довіреністю.
Довіреність видана з правом керування в Україні та за її межами, в тому числі участі в міжнародному русі, з правом передоручення, строком на три роки і дійсна по 21 жовтня 2023 року включно.
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ч. 1 ст. 1000 ЦК України).
Отже, довіреністю від 23 жовтня 2020 року уповноважено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в тому числі і користуватися та розпоряджатися автомобілем марки «Renault Grand Espace», 2003 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зокрема, укладати договори купівлі-продажу, оренди транспортного засобу підписувати від його імені договори, визначаючи на власний розсуд ціну та інші їх умови, одержувати належні йому за цими договорами грошові суми, від імені ОСОБА_2 та в його інтересах.
При цьому право розпоряджатися вищезазначеним автомобілем на підставі довіреності у позивача виникло не у власних інтересах, а в інтересах відповідача, що спростовує його доводи щодо виникнення у нього права власності на автомобіль на підставі договору купівлі-продажу, який приховано шляхом укладення договору позики.
Водночас довіреність видана позивачу після спливу шести місяців з моменту укладення оспорюваного договору позики, оформленого розпискою, що, на думку колегії суддів, свідчить про те, що ці документи видані на підставі різних договорів, які були укладені між сторонами.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази передачі автомобіля марки «Renault Grand Espace», 2003 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , позивачу саме 23 квітня 2020 року, тобто, безпосередньо в день укладення договору позики, а не після видачі відповідачем довіреності на керування та розпорядження автомобілем від його імені та в його інтересах.
Відтак, вищезазначені обставини в сукупності не доводять мети у прихованні своєї дійсної волі та намаганні спричинити інші наслідки, ніж ті, що випливають із договору позики.
Як вбачається зі змісту оспорюваного договору позики, оформленого розпискою, умов, які б свідчили про намір відповідача передати у власність позивача транспортний засіб, а кошти в розмірі 4000 доларів позивач передав саме як оплату вартості автомобіля, розписка не містить. Сам факт тривалого користування транспортним засобом позивачем не може свідчити про виникнення між сторонами прав та обов'язків, передбачених договором купівлі-продажу транспортного засобу.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази які б свідчили, що у сторін були будь-які перешкоди до укладення ними саме договору купівлі-продажу транспортного засобу у випадку існування таких правовідносин між ними або що у сторін існувала необхідність приховувати укладення договору купівлі-продажу під укладенням договору позики.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували наявність у сторін наміру укласти договір позики та підтверджували б те, що їх воля при укладанні оспорюваного договору була спрямована на приховування іншого правочину, а саме, договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Доводи апеляційної скарги про те, що шляхом укладення договору позики приховано договір купівлі-продажу автомобіля з метою уникнення сплати податків та зборів, є голослівними та не підтверджуються матеріалами справи.
Покликання апелянта на те, про фактичне укладення договору купівлі-продажу автомобіля свідчать подальші дії відповідача після передачі йому коштів за розпискою, а саме передача автомобіля та видача довіреності з правом розпоряджатися автомобілем, не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджують виникнення між сторонами правовідносин з купівлі-продажу автомобіля.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2023 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 23.04.2024 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк