Справа № 450/3105/23 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.
Провадження № 22-ц/811/3217/23 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
01 квітня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючої судді Мікуш Ю.Р.,
Суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,
Секретар Cалата Я.І.,
З участю: позивача ОСОБА_1 та його представника- адвоката Довгангя В.І., представника відповідача-адвоката Шаповал І.О.
розглянувши в м.Львові у відкритому судовому засіданні цивільну справу №450/3105/23 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Львівська залізниця» на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця»,- про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
03 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом АТ «Укрзалізниця» № 389/ос від 01.04.2022 з ним, як старшим ревізором відділу контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень Управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», з 01 квітня 2022 призупинено трудовий договір. Вважає такий наказ протиправним, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню. Незважаючи на введення та дію на території України правового режиму воєнного стану, АТ «Укрзалізниця», зокрема її регіональна філія «Львівська залізниця», будучи об'єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, свою діяльність не призупинило та здійснює й надалі протягом усього часу. Стверджує, що у роботодавця була і є можливість забезпечити позивача роботою, дійсних причин та підстав для призупинення дії трудового договору з ним не було. Звертає увагу, що головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи, а також, що ці умови повинні існувати одночасно. Крім цього, він не отримує заробітної плати, страховий стаж йому не зараховується. Безпідставне та необґрунтоване призупинення дії трудового договору порушує його права та інтереси, за своїми ознаками є вимушеним прогулом, оскільки працівник позбавлений можливості працювати з вини роботодавця.
Просить скасувати наказ №389/ос від 01 квітня 2022 року в частині призупинення з ним дії трудового договору, поновлення дії такого та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано Наказ АТ «Українська залізниця» № 389/ос від 01 квітня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 ..
Стягнуто з АТ«Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2022 року по березень 2023 року включно середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 238 499 грн. 19 коп., із якого підлягають вирахуванню обов'язкові податки, збори та інші платежі.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 1073 грн. 60 коп. сплаченого судового збору.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць, із якого підлягають вирахуванню обов'язкові податки, збори та інші платежі.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 жовтня 2023 року оскаржила представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Говорова А.І.
В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Зазначає, що з тексту оскаржуваного рішення вбачається, що одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливості виконувати цю роботу працівником оцінюється судом як незалежні один від одного обставини, і ті, які мають існувати окремо одна від одної та бути обумовленими різними та незалежними передумовами. Проте таке тлумачення ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є хибним, оскільки при такому тлумаченні норми, її практично неможливо застосувати на практиці. Набувши причин для призупинення дії трудового договору однією стороною, вона б мала очікувати настання причин для такого призупинення від іншої сторони, що можуть ніколи не виникнути. При цьому такі умови унеможливлять виконання стороною своїх обов'язків за трудовим договором, що матиме негативні правові наслідки, якщо такий договір діє і не є призупиненим. Встановивши, що роботодавець у зв'язку із збройною агресією перебуває у таких умовах, коли не може надати відповідному працівнику роботу, працівник автоматично є таким, що не може виконувати роботу, оскільки робота для такого працівника відсутня. Висновки суду першої інстанції про те, що стороною відповідача не було доведено наявності передбачених законом підстав для призупинення дії трудового договору саме з позивачем, спростовуються в сукупності наданими відповідачем доказами, зокрема: рішенням правління від 05.03.2022, актом простою від 24.02.2022, наказом від 24.02.2022 року «Про запровадження режиму простою», листами від 19.08.2022 року та від 16.09.2022, якими підтверджується факт критичного зменшення обсягів господарської діяльності, втрата майна та активів товариства. Через вторгнення росії в Україну показники роботи залізничного транспорту значно скоротилися-обсяги вантажних перевезень у 2022 році зменшились на 52,1% або на 163,7 млн.т.
Щодо посилання суду на те, що відповідач не запропонував позивачу іншої роботи, звертає увагу, що характер виконуваної позивачем роботи унеможливлює його переведення на іншу роботу. Також вважає помилковим застосування до цих правовідносин ч.2 ст.235 КЗпП України, оскільки стягнення середнього заробітку можливе лише у разі поновлення на роботі у зв'язку з незаконним звільненням або незаконним переведенням на іншу роботу. Зазначає, що відповідно до частини 1 ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
04.03.2024 від представника відповідача АТ «УЗ» Говорової А.І. надійшло клопотання про зупинення провадження у зазначеній справі до закінчення перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у касаційній інстанції Другою судовою палатою касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі №757/17315/22-ц.
Зазначене клопотання не було підтримано сторонами по справі, відтак його вирішення не відбулося.
29.03.2024 представник позивача-адвокат Довгань В.І. надав суду додаткові пояснення у справі за апеляційною скаргою АТ «Українська залізниці» (далі по тексту АТ «УЗ»). У додаткових поясненнях посилається на правові позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах з такого ж предмету спору, де відповідачем є АТ «УЗ». Просить взяти за основу додані ним додаткові пояснення та відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення представника відповідача АТ «УЗ» Шаповал І.О. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 та його представника-адвоката Довганя В.І., вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Матеріалами справи та судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 відповідно до Наказу № 1995/ос ПАТ «УЗ» від 18 серпня 2017 року переведений на посаду старшого ревізора відділу контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень Управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».
Згідно з витягом з Наказу АТ УЗ» від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В та Додатку №1 до нього на підприємстві введено режим простою певним працівникам, в тому числі позивачу ОСОБА_1 .
Витягом з Наказу АТ «УЗ» від 24 березня 2024 №Ц-42/12-В та Додатку №1 до нього припинено простій, введений наказом №Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року з Додатком №1, внесено зміни в останній, виклавши його у новій редакції, згідно якої старшому ревізору ОСОБА_1 встановлено режим простою з 24 лютого 2022 до 28 лютого 2022 року та з 01 березня 2022 року до 31 березня 2023 року.
Наказом АТ «УЗ» від 01.04.2022 №389/ос у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України можливості повноцінно організувати процеси діяльності Товариства та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану, керуючись ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів- наказано призупинити з 01 квітня 2022 року простій, введений наказом №Ц-42/6-В від 24.02.2022 року та з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинити дію трудових договорів з працівниками, зазначеними в Додатку №1, в тому числі із позивачем.
З часу введення відповідачем простою та призупинення з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні, позивач ОСОБА_1 не працює та не звільнений з роботи, не отримує ніяких доходів, відповідно, йому не враховується страховий стаж, що для нього, як для особи передпенсійного віку важливо.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції прописав, що відповідачем АТ «УЗ» не доведено законність та обґрунтованість наказу АТ «УЗ» від 01 квітня 2022 року №389/ос в частині, що стосується старшого ревізора ОСОБА_1 про призупинення трудового договору з останнім. Зокрема, не доведено, що на час видання оспорюваного наказу, існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором ( посадовою інструкцією), тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника-виконувати іі.
З висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується.
Відповідно до ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК), ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача є порушені.
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного стану або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу.
Воєнний стан-це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України »Про правовий режим воєнного стану».
Частиною першою та другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статтей 43,44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
У постанові Верховного Суду від 21 червня 2923 року у справі № 149/1089/22 зроблено висновок, що наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Із матеріалів справи встановлено, що відповідно до наказу №389-ос від 01 квітня 2022 року АТ «УЗ» припинено з 01 квітня 2022 року простій, введений наказом № Ц-42-В від 24 лютого 2022 року працівнику ОСОБА_1 та з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинити дію трудових договорів з працівниками, зазначеними в Додатку №1 з 01.04.2022 року, в тому числі з позивачем ОСОБА_1 .
Призупиняючи дію трудового договору з позивачем на підставі статті 13 Закону № 2136-ІХ, відповідач виходив із відсутності у нього роботи, яку б можна було виконувати позивачу. Через зменшений обсяг вантажних поставок, зменшився обсяг господарської діяльності, втрата майна та активів товариства. Обсяги вантажних перевезень у 2022 році зменшилися на 52,1% або на 163,7 млн. тонн.
Однак, на час дії оспорюваного наказу про припинення дії трудового договору та на час розгляду справи, АТ «УЗ» працює, обсяги поставок збільшуються, працює бухгалтерія та економічний відділ, виробничі підрозділи працюють, можливо, в менших обсягах, однак працюють.
Відповідачем по справі не доведено належними доказами, що позивача неможливо було забезпечити роботою, а позивачу її виконувати, тому суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення, що призупинення дію трудового договору з позивачем є незаконним.
Щодо доводів апеляційної скарги про незаконне застосування судом першої інстанції ст.235 КЗпП України колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року, справа № 464/2944/22 з приводу аналогічного спору прописано, що у КЗпП України відсутня норма права, яка б у даній ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як зазначене не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частини першої, другої статті 235 КЗпП України, яку суд першої інстанції належно застосував і обґрунтував.
Встановивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суд першої інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов'язок відшкодувати йому середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6ст.81 ЦПК).
Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду.
Відповідно до ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Львівська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.
Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш
Судді: Т.І.Приколота
Р.В.Савуляк