Справа № 454/2285/23 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М. Я.
Провадження № 22-ц/811/3085/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
20 грудня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Суди В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року, -
у травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного Бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 16 червня 2020 року звернувся до Державного бюро розслідувань із заявою про кримінальне правопорушення, в якій просив зареєструвати дану заяву в Єдиному реєстрі досудових розслідувань та відкрити кримінальне провадження за ст. 366, 375 КК України відносно судді Апеляційного суду Львівської області Павлишина О.Ф., судді Сокальського районного суду Львівської областіСтрус Т.В. та колегії суддів Апеляційного суду Львівської області в складі: Павлишина О.Ф., Приколоти Т.І., Мікуш Ю.Р., які, зловживаючи своїм посадовим становищем, всупереч інтересам служби, при розгляді його позовних вимог, порушуючи вимоги щодо неупередженого розгляду позовів шляхом внесення в офіційні документи завідомо неправдивої інформації постановили завідомо неправосудні ухвалу про повернення справи від 03 березня 2017 року, додаткове рішення від 03 жовтня 2017 року та ухвалу від 03 жовтня 2017 року у справі № 454/80/15-ц. Стверджує, що 02 липня 2020 року отримав з Державного бюро розслідувань листа від 24 червня 2020 року за вих. № 3556зкп/10-16-06-8417/20, в якому зазначено, що його заяву направлено за належністю для організації розгляду в межах чинного законодавства до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року його скаргу задоволено, зобов'язано уповноважену особу Державного бюро розслідувань виконати вимоги ч. 1 ст. 214 КПК України та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, викладені у його заяві від 16 червня 2020 року про кримінальні правопорушення, передбачені ст. 366 КК України, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Зазначає, що невнесенням відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі його заяви від 16 червня 2020 року про вчинене кримінальне правопорушення Державним бюро розслідувань порушено його права, гарантовані ст. 40, 55, 56 Конституції України. Вказує, що Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року підтверджується грубе порушення Державним бюро розслідувань норм Конституції України та норм КПК України, оскільки працівникам Державного бюро розслідувань відомо, що в КПК України відсутні норми, які надають право Державному бюро розслідувань не вносити відомості до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення, однак, посадові особи Державного бюро розслідувань, зловживаючи своїм службовим становищем незаконно відмовили йому у внесенні відомостей до ЄРДР на підставі поданої ним заяви, чим спричинили йому моральну шкоду. Вказує, що моральна шкода полягала у приниженні честі, гідності та ділової репутації, а також моральних переживаннях, які він зазнав через порушення нормальних ділових зв'язків та стосунків з оточуючими людьми, які глузують з нього, стверджуючи, що він не знає чинного законодавства, а відтак, не веде свою діяльність в межах закону. Вважає, що для відновлення попереднього стану та компенсації завданої йому моральної шкоди справедливим буде стягнення на його користь з відповідача відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000000. З наведених підстав просить стягнути з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 1 000 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доказам, які він подав на підтвердження заявлених ним позовних вимог, в тому числі і підстав їх відхилення, а також доказам, які подані відповідачем щодо спростування позовних вимог. Зазначає, що має право на відшкодування за рахунок держави майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Державного бюро розслідувань при розгляді його заяви про злочин, водночас Конституція України гарантує у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на забезпечення діяльності державного органу, який завдав шкоди. Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що вину та незаконність дій відповідача встановлено ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року у справі № 761/565/21, а відтак, суд першої інстанції зобов'язаний був захистити його права, задовольнивши позовні вимоги повністю або вказати в оскаржуваному рішенні суду, що його права не порушувалися і не порушуються, чого не зроблено, в порушення норм чинного законодавства. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судове засідання не з'явилися сторони, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки текст постанови складено 20 грудня 2023 року, то незважаючи на те, що судове засідання призначене на 18 грудня 2023 року, датою ухвалення постанови є саме 20 грудня 2023 року.
В апеляційній скарзі апелянт звернувся з клопотаннями про вирішення питання щодо звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення ст. 56 Конституції України, а саме: чи має ОСОБА_1 право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб Державного бюро розслідувань за наслідками перевірки його заяви про вчинення кримінального правопорушення та чи може дане право бути обмежене, у яких випадках, на підставі яких норм Конституції України.
Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Згідно пункту 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.
Заявлене скаржником клопотання за своїм змістом стосується не питання тлумачення положень статті 56 Конституції України та роз'яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов'язковим для всіх суб'єктів їх застосування і реалізації, натомість це клопотання спрямоване на вирішення питання встановлення факту порушення суб'єктивного права ОСОБА_1 на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди та захисту цього права, тобто, вирішення спору по суті, а відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що клопотання не підлягає до задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували заподіяння йому моральної шкоди бездіяльністю відповідача, а оскарження позивачем невнесення службовими особами Державного бюро розслідувань відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою у визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України порядку є належним захистом його прав, що свідчить про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 16 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Державного бюро розслідувань із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, в якій просив зареєструвати дану заяву в Єдиному реєстрі досудових розслідувань та відкрити кримінальне провадження за ст. 366, 375 КК України відносно судді Апеляційного суду Львівської області Павлишина О.Ф., судді Сокальського районного суду Львівської областіСтрус Т.В. та колегії суддів Апеляційного суду Львівської області в складі: Павлишина О.Ф., Приколоти Т.І., Мікуш Ю.Р., які, зловживаючи своїм посадовим становищем, всупереч інтересам служби, при розгляді його позовних вимог, порушуючи вимоги щодо неупередженого розгляду позовів шляхом внесення в офіційні документи завідомо неправдивої інформації постановили завідомо неправосудні ухвалу про повернення справи від 03 березня 2017 року, додаткове рішення від 03 жовтня 2017 року та ухвалу від 03 жовтня 2017 року у справі № 454/80/15-ц, в результаті чого мали намір завдати йому шкоду в розмірі 243,60 грн., та визнати ОСОБА_1 потерпілим у даному кримінальному провадженні.
Згідно з листом Державного бюро розслідувань від 24 червня 2020 № 3556зкп/10-16-06-8417/20 вищезазначену заяву ОСОБА_1 направлено за належністю для розгляду в межах чинного законодавства до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано уповноважену особу Державного бюро розслідувань виконати вимоги ч. 1 ст. 214 КПК України та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, викладені у заяві ОСОБА_1 від 16 червня 2020 року про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК України, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
В задоволенні інших вимог скарги - відмовлено.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із пунктом 3 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації.
Моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України.
Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Згідно із частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відсутність однієї із складових цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та завданою шкодою є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Обгрунтовуючи завдання йому моральної шкоди, позивач покликається на те, що бездіяльністю Державного бюро розслідувань щодо невнесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі його заяви від 16 червня 2020 року про вчинене кримінальне правопорушення, йому спричинено моральну шкоду, що полягала у приниженні честі, гідності та ділової репутації, а також моральних переживаннях, які він зазнав через порушення нормальних ділових зв'язків та стосунків з оточуючими людьми, однак, не навів жодних випадків приниження його честі, гідності та ділової репутації, а також порушення нормальних ділових зв'язків, зокрема, розірвання чинних господарських чи цивільно-правових договорів, стороною яких він був, чи неукладення угод, потенційною стороною яких він міг бути, внаслідок постановлення ухвали слідчого судді.
Відтак, звертаючись до суду, позивач не довів належними і допустимими доказами завдання йому моральної шкоди внаслідок бездіяльності Державного бюро розслідувань щодо невнесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі його заяви від 16 червня 2020 року про вчинене кримінальне правопорушення, а також причинного зв'язку між такою бездіяльністю Державного бюро розслідувань та настанням тих негативних наслідків, на які покликається ОСОБА_1 в позовній заяві.
У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 641/5005/20 зазначено, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
Сам факт постановлення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов'язано відповідача внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру й не може бути доказом того, що бездіяльність відповідача заподіяла позивачу моральну шкоду. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача та притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц та від 19 червня 2023 року у справі № 638/10789/20.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та не підлягають до задоволення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 20.12.2023 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк