Дата документу 17.04.2024 Справа № 335/1962/23
Єдиний унікальний № 335/1962/23 Головуючий у 1 інстанції: Воробйов А.В.
Провадження № 22-ц/807/657/24 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
17 квітня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Крилової О.В.,
суддів: Гончар М.С.,
Подліянової Г.С.
Секретар: Камалова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький алюмінієвий комбінат» на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни від 21.07.2023 року про зупинення виконавчих дій за виконавчим провадженням ВП №73648478, боржник - АТ «ЗАлК»,
У січні 2024 року Сів'юк в особі представника адвоката Волошиної Є.В. звернувся до суду зі скаргою на постанову заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С. М. від 21.07.2023 2023 року про зупинення виконавчих дій за виконавчим провадженням ВП №73648478
В обґрунтування скарги зазначено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у справі № 335/1962/23 позовні вимоги ОСОБА_1 (далі стягувач, заявник) до Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (далі боржник, АТ «ЗАлК») задоволені, з АТ «ЗАлК» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість із заробітної плати у загальному розмірі 18407,34 грн.
Після набрання рішенням законної сили стягувачеві за його заявою було видано виконавчі листи, які заявник пред'явив до примусового виконання до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Відділ ДВС).
30.12.2023 року заявник отримав постанову від 21.12.2023 заступника начальника Відділу ДВС Соколенко С.М. про відкриття виконавчого провадження ВП №73648478. Також, разом з постановою про відкриття виконавчого провадження було направлено постанову від 21.12.2023 року про зупинення вчинення виконавчих дій за ВП№73648478 з посиланням на положення пункту 12 частини 1 статті 34, статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404 VIII (підстава Наказ Фонду державного майна України від 06.01.2021 №5«Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році». Продовжено у 2023 році).
Стягувач наголошує на тому, що зупиненням виконавчих дій державним виконавцем порушені законні права та інтереси заявника, за захистом яких він звернувся до суду. Вказує, що у спірних правовідносинах втручання держави у право на працю та право на мирне володіння майном здійснюється з порушенням принципу верховенства права та є непропорційним меті втручання.
Згідно з додатком № 1 до Наказу Фонду державного майна України «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році» №1 від 04.01.2022 (Перелік державних пакетів акцій (часток) господарських товариств та інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності) належний державі пакет акцій АТ «ЗАлК» в розмірі 68,0095% статутного капіталу включено в перелік об'єктів, що підлягають приватизації в 2022 році. Дійсно, приватизацію державного пакета акцій АТ «ЗАлК» дотепер не завершено.
Однак, вказаний пакет акцій боржника насправді включається до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, починаючи з 2018 року, і щоразу відповідне роздержавлення не відбувається та переноситься на наступний рік, що є надмірною тривалістю цього процесу. Зупинення вчинення виконавчих дій у даному випадку може тривати невизначений період часу, що порушує право стягувача на виконання судового рішення та отримання за цим рішенням заборгованості по заробітній платі.
Вважає, що усунення порушених прав заявника можливо шляхом зобов'язання державного виконавця скасувати незаконні постанови, що матиме наслідком відновлення виконавчих дій аж до повного виконання рішення.
Посилаючись на викладене, заявник просив визнати неправомірною постанову заступника начальника Відділу ДВС Соколенко С.М. від 21.07.2023 про зупинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями ВП №73648478, зобов'язати державного виконавця Відділу ДВС скасувати вказану постанову та поновити вказане виконавче провадження.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2024 року скарга задоволена частково.
Визнано неправомірною постанову заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни від 21.12.2023 року про зупинення виконавчих дій за виконавчим провадженням ВП №73648478.
Зобов'язано заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлану Миколаївну поновити виконавче провадження ВП №73648478.
У задоволенні іншої частини вимог скарги - відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Запорізький алюмінієвий комбінат» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представників учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Європейський суд наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece)).
У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (частина перша статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно з частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).
В силу приписів ст. 19 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України "Про виконавче провадження", а й відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
Отже, дії органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень регламентовані не тільки Законом України "Про виконавче провадження", а й іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Положеннями ст.2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов'язковості виконання рішень, законності.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у справі № 335/1962/23 позовні вимоги ОСОБА_1 (далі стягувач, заявник) до Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (далі боржник, АТ «ЗАлК») задоволені, з АТ «ЗАлК» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість із заробітної плати у загальному розмірі 18407,34 грн.
Після набрання рішенням законної сили стягувачеві за його заявою було видано виконавчі листи, які заявник пред'явив до примусового виконання до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Відділ ДВС).
30.12.2023 року заявник отримав постанову від 21.12.2023 заступника начальника Відділу ДВС Соколенко С.М. про відкриття виконавчого провадження ВП №73648478. Також, разом з постановою про відкриття виконавчого провадження було направлено постанову від 21.12.2023 року про зупинення вчинення виконавчих дій за ВП№73648478 з посиланням на положення пункту 12 частини 1 статті 34, статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404 VIII (підстава Наказ Фонду державного майна України від 06.01.2021 №5«Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році». Продовжено у 2023 році).
АТ «ЗАЛК» знаходиться в Додатку 6 (перелік державних пакетів акцій (часток) господарських товариств та інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності, приватизацію яких розпочато в 2018-2019 роках) до наказу Фонду державного майн України від28.12.2019 № 1574, як об'єкт малої приватизації, що підлягає приватизації в 2020 році.
У 2021 році АТ «ЗАЛК» також увійшло у перелік майна, об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у цьому році (Додаток 1 до наказу Фонду державного майн України від06.01.2021 № 5).
Згідно з додатком № 1 до Наказу Фонду державного майна України «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році» № 1 від 04.01.2022 (Перелік державних пакетів акцій (часток) господарських товариств та інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності) належний державі пакет акцій АТ «ЗАлК» в розмірі 68,0095% статутного капіталу включено в перелік об'єктів, що підлягають приватизації в 2022 році.
Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, зокрема включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації (п. 12 ч.1 ст. 34 Закону).
Посилаючись на цю обставину, державний виконавець прийняв оскаржувані постанови про зупинення вчинення виконавчих дій.
Разом з тим, гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів визначених Законом України «Про виконавче провадження"», та особливості їх виконання встановлюються Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI.
Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання (ч. 1 ст. 1 цього Закону), саме цим Законом затверджено порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою.
Відповідно до частини 1 ст. 2 цього Закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державне підприємство. Виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених Законом.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зупинення вчинення виконавчих дій порушує основоположні права особи - на виконання судового рішення та отримання за цим рішенням заробітної плати.
Згідно з ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 №95, ратифікованою Україною 04.08.1961, Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї. Зазначені положення Конвенції узгоджуються з положеннями Конституції України та прийнятим на їх виконання спеціальним законодавством.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.
Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року, «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року).
Відтак, суд першої інстанції дійшов переконливого висновку про те, що скарга підлягає задоволенню частково шляхом визнання неправомірною постанову заступника начальника Відділу ДВС Соколенко С.М. від 2.12.2023 про зупинення виконавчих дій за виконавчим провадженням №73648478 та зобов'язання суб'єкта оскарження поновити порушені права стягувача шляхом поновлення виконавчого провадження ВП №736484
Наведені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення апелянтом норм закону.
З огляду на наведене судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення скарги на дії ВДВС.
На підставі викладеного судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький алюмінієвий комбінат» залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24 квітня 2024 року
Головуючий: О.В. Крилова
Судді: М.С. Гончар
Г.С. Подліянова