Дата документу 17.04.2024 Справа № 334/5135/23
Єдиний унікальний № 334/5135/23 Головуючий у 1-й інстанції: Новікова Н.В.
Провадження №22-ц/807/782/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
17 квітня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., Камалової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Вельможко Анни Ігорівни на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника, адвокат Вельможко Анни Ігорівни до Приватного акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна» про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
У червні 2023 року ОСОБА_1 в особі представника, адвокат Вельможко Анни Ігорівни звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна» про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначила, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Дніпроспецсталь» з 08 листопада 2018 року по 12 жовтня 2020 року, працюючи електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування СПЦ-3.
Розпорядженням заступника голови правління ПрАТ «Дніпроспецсталь» від 12 жовтня 2020 року №3573-к позивача було звільнено внаслідок виявленої невідповідності виконуваній роботі за станом здоров'я згідно із п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Із змісту Розпорядження від 12 жовтня 2020 року вбачається, що невідповідність ОСОБА_1 виконуваній роботі за станом здоров'я визначена відповідачем на підставі довідки до акта огляду МСЕК 12ААБ №657713 від 07 жовтня 2020 року про встановлення 3 групи інвалідності та індивідуальної програми реабілітації від 07 жовтня 2020 року №509, згідно із якими працездатність позивача обмежена, він може працювати без значних фізичних тривалих статико-динамічних навантажень.
Позивач із Розпорядженням від 12 жовтня 2020 року не погоджується та вважає його незаконним, оскільки звільнення відбулось за відсутності законних підстав для цього та без дотримання визначеної законодавством процедури.
Посилаючись на норми діючого законодавства, вважає, що доказами невідповідності працівника займаній посаді чи виконувані роботі через стан здоров'я можуть бути відповідні медичні висновки МСЕК, якими працівника визнано інвалідом і йому рекомендовано роботу іншу, ніж та, яку він виконує.
Згідно з довідкою МСЕК позивачу з 07 жовтня 2020 року по 01 листопада 2021 року встановлена 3 група інвалідності з причини загального захворювання. Індивідуальна програма реабілітації інваліда (позивача) від 07 жовтня 2020 року №509 містить ту саму інформацію, що і довідка МСЕК: обмежено працездатний, без значних фізичних тривалих статико-динамічних навантажень (Розділ І, п. 4 «Професійна реабілітація»). Отже, зазначені документи не містять інформації про неможливість позивача виконувати роботу за професією електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування, а також не містить рекомендації іншої роботи, ніж та, яку він виконував, тому не можуть бути доказом невідповідності позивача займаній посаді чи виконуваній роботі через стан здоров'я.
Позивач зазначає, що відповідачем не виконано вимоги ч. 2 ст. 40 КЗпП України, а саме не було запропоновано всіх наявних на момент його звільнення вакансій. Також, ОСОБА_1 був у складі цехової профспілкової організації СПЦ-3 ПО ПМГУ «Дніпроспецсталь» з 08 листопада 2018 року до моменту звільнення 12 жовтня 2020 року.
У порушення ч.2,3 ст.43 КЗпП України, ст.39 Закону України «Про професійні профспілки, їх права та гарантії діяльності» профспілковим органом подання відповідача щодо надання згоди на звільнення позивача було розглянуто без його участі та за відсутності письмової заяви позивача про розгляд відповідного подання за його відсутності.
Згідно ст. 170 КЗпП працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. При переведенні за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Згідно ст. 172 КЗпП у випадках, передбачених законодавством, на роботодавця покладається обов'язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці. Позивач доводить до відома суду, що жодних пропозицій про переведення на іншу роботу позивач не отримував.
Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що звільняючи його у незаконний спосіб відповідач порушив, як норми чинного законодавства України, так і міжнародні правові норми, які є частиною національного законодавства України, що є неприпустимим.
Позивач вважає, що має право на отримання від відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Заробітна плата ОСОБА_1 для обчислення середньо годинної заробітної плати за травень-червень 2020 року без виключення сум відрахування на податки та збори складає 17 184,36 (14 285,13+2 899,23), а кількість робочих годин становить 240 (192+48). У такому разі середньогодинна заробітна плата позивача становить 71,60 (17 184,36/240), а середньоденна при його 12-годинному графіку роботи становить 859,20 (71,6х12).
За змістом абз.2 п. 8 Порядку №100 після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Згідно із затвердженим графіком роботи позивача середньомісячне число робочих днів за один рік за період з 13 жовтня по 12 жовтня становить 15,25 (183/12). У зв'язку з наведеним позивач вважає, що середній заробіток за час його вимушеного прогулу за період з 13 жовтня 2020 року по 12 жовтня 2021 року становить 157 233,6 грн (859,2х15,25х12).
У зв'язку з незаконним звільненням позивач пережив сильні душевні хвилювання та стрес через відчуття несподіваності звільнення, неготовності до нього, реальної незахищеності від свавільного звільнення на тлі декларованих законодавством гарантій захисту від нього. Протиправні дії відповідача спровокували у позивача також відчуття неповноцінності, непридатності, в той час як медичні документи свідчать про зворотне. У зв'язку з чим, позивач оцінює спричинену йому моральну шкоду у сумі 10 000 грн.
Позивач також посилаючись на Закон України №540-ІХ від 30 березня 2020 яким строки, визначені ст. 233 КЗпП України, продовжуються на строк дії такого карантину, а тому з даним позовом звернувся у передбачені законом строки.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 , в особі свого представника, адвоката Вельможко А.І. просив суд скасувати розпорядження заступника голови правління ПрАТ «Дніпроспецсталь» від 12 жовтня 2020 року №3573-к про звільнення з 12 жовтня 2020 року ОСОБА_1 (таб.7570) згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України внаслідок виявленої невідповідності виконуваній роботі за станом здоров'я, електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду СПЦ-3. П оновити ОСОБА_1 на попередній роботі. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 157 233,6 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн та судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , представник, адвокат Вельможко Анна Ігорівнаподала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2024 рокускасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що відповідач при звільненні його з роботи не дотримався вимог трудового законодавства. Так, суд не взяв до уваги, що ані довідка МСЕК, ані Індивідуальна програма реабілітації інвалідів не містять інформації про неможливість позивача виконувати роботу за професією електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування, а також не містять рекомендації іншої роботи, ніж та, яку він виконував, а тому висновок суду про те, що не було підстав призначити медико-соціальну експертизу, суперечить вимогам Положення про медико-соціальну експертизу. Висновок суду про те, що позивачу було запропоновано всі вакансії, що відповідають стану його здоров'я, які існували на момент його звільнення на підприємстві з посиланням на акт від 08 жовтня 2020 року і підписання його ОСОБА_1 без зауважень, як на доказ доведеності відповідної пропозиції, неспроможні, оскільки сам акт не містить інформації про те, які саме вакансії позивачу були запропоновані, у зв'язку із чим неможливо встановити чи дійсно позивачу були запропоновані всі наявні на підприємстві вакансії на момент його звільнення. Із переліком усіх вакансій, наявних на момент його звільнення, позивач вперше дізнався тільки після отримання відповіді на адвокатський запит, до якої була додано " Зведення про комплектацію персоналу на 08.10.2020", проте вказане «зведення» не містить інформації щодо умов роботи та з її змісту неможливо встановити чи підходять вказані в ній вакансії позивачу за станом його здоров'я, так і підпису позивача, який би свідчив про ознайомлення його із переліком вакансій ані 09.10.2020, ані 12.10.2020. Матеріали справи не містять доказів відмови позивача ОСОБА_1 від переведення на запропоновані посади. Посилання суду на намір позивача звільнитись самостійно суперечить обставинам справи, оскільки позивач неодноразово повідомляв суд, що після встановлення йому інвалідності, до роботи його не допустили та одразу направили до відділу кадрів для оформлення звільнення. Оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням трудового законодавства, позивач вважає, що його слід поновити на роботі.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Приватне акціонерне товариство «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача відбулося без порушення норм трудового законодавства, тому підстави для поновлення позивача на роботі відсутні. Інші вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вимог про скасування розпорядження та поновлення позивача на роботі.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що 08 листопада 2018 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до ПрАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна» на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування по п'ятому розряду в СПЦ-3, що підтверджується записом 30 в Трудовій книжці позивача (а.с.16-17).
Відповідно до довідки МСЕК 12 ААБ № 657713 ОСОБА_1 встановлена 3 група інвалідності, причина інвалідності: загальне захворювання, дата чергового огляду: жовтень 2021 року (а.с18).
Відповідно до Переліку робочих місць, професій, посад, працівниками яких підтверджено право пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1 та Картою умов праці (а.с.53,54) посада яку обіймав ОСОБА_1 - електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування відноситься до Списку №1 та надає право на пільгове призначення пенсії, а важкість праці (п.12 Картки умов праці), в тому числі, визначається і зовнішнім фізичним динамічним навантаженням при загальному навантаженні та статичним навантаженням при утриманні вантажу, докладанні зусиль однією рукою.
Відповідно до Виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААБ N 657713 від 07 жовтня 2020 року (за формою 157-1/о) позивачу з 07 жовтня 2020 року встановлена III група інвалідності; причина інвалідності загальне захворювання. Відповідно до п. 13 вказаної Виписки "Висновок про умови та характер праці" зазначено, що позивач обмежено працездатний, без тяжких фізичних та тривалих статико-динамічних навантажень (а. с. 18).
Відповідно до Індивідуальної програми реабілітації інваліда N 509, ОСОБА_1 , який працює електриком (п. 7) встановлена І ступінь обмеження до самообслуговування, пересування, трудової діяльності (п. 13.1, 13.2, 13.6).
Відповідно до записів МСЕК в індивідуальній програмі реабілітації інваліда N 509 від 07 жовтня 2020 року в п. 4 «професійна реабілітація» наявний запис відділ кадрів «обмежено працездатний без значних динамічних, тривалих статико-динамічних навантажень - електрик, слюсар» (а.с.19-23).
Відповідно до Акту від 08 жовтня 2020 року вбачається, що Електромонтеру з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду СПЦ-3 ОСОБА_1 згідно з довідкою МСЕК 12 ААБ № 657713 встановлена 3 група інвалідності. Згідно з індивідуальною програмою реабілітації позивача визнано обмежено працездатним, без значних фізичних, тривалих статично-динамічних навантажень. Від усіх наявних на підприємстві вакансій ОСОБА_1 відмовляється за станом свого здоров'я. З даним актом ОСОБА_1 був ознайомлений про що свідчить його власноручний підпис (а. с. 30).
До матеріалів додано «Зведення про комплектацію персоналу на 08.10.2020», в якій зазначено перелік вакансій, які є на підприємстві станом на 08 жовтня 2020 року(а.с. 29).
Відповідно до Акту від 12 жовтня 2020 року наявність вакансій, які були запропоновані ОСОБА_1 08 жовтня 2020 року станом на 12 жовтня 2020 року не змінилися (а.с. 31).
09 жовтня 2020 року за вихідним № 125-579 заступником Голови Правління директора з персоналу ОСОБА_2 та начальником ВН та РП ОСОБА_3 було направлено лист до цехкому СПЦ-3, щодо розгляду питання про розірвання трудового договору з ініціативи власника та надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ст. 40 КЗпП України внаслідок виявленої невідповідності виконуваній роботі за станом здоров'я. До листа додана копія Довідки МСЕК та акт (а.с.56 зворот).
Відповідно до виписки з протоколу цехового комітету СПЦ-3 № 10 від 09 жовтня 2020 року вбачається, що члени цехкому ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у присутності ОСОБА_1 одноголосно прийняли рішення, яким дали згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 відповідно до п. 2 статті 40 КЗпП України (а.с. 57).
Відповідно до Розпорядження Заступника Голови Правління ПрАТ «Дніпроспецсталь» від 12 жовтня 2020 року за №3573-к «Про звільнення за станом здоров'я», Електромонтеру з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду СПЦ-3 ОСОБА_1 згідно з довідкою МСЕК 12 ААБ № 657713 встановлена 3 група інвалідності. Згідно з індивідуальною програмою реабілітації позивача визнано обмежено працездатним, без значних фізичних, тривалих статично-динамічних навантажень. Від усіх наявних на підприємстві вакансій позивач відмовляється за станом свого здоров'я, та на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України позивач звільнений з 12 жовтня 2020 року згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України внаслідок виявленої невідповідності виконуваній роботі за станом здоров'я з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, що підтверджується копією розпорядження від 12 жовтня 2020 року № 3573-к (а.с.27).
Відповідно до довідки МСЕК від 11 жовтня 2022 року серії 12 ААГ за №151296, ОСОБА_1 установлена 2 група інвалідності безтерміново (а.с.12).
Частина 3 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприйняття у збереженні роботи.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Частина друга статті 40 КЗпП України передбачає звільнення підстав, зазначених у пункті 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Порядок надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця установлено статтею 39 Закону України « Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року № 1045-Х1V і статтею 43 КЗпП України. У випадках, передбачених законодавством про працю, роботодавець для одержання згоди на розірвання з працівником трудового договору має внести до виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, відповідне обгрунтоване письмове подання. Виборний орган профспілки розглядає це подання відповідно до частини першої статті 39 Закону № 1045 та частини другої статті 43 КЗпП України у 15 - денний строк у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання розгляд подання відкладається до наступного засідання у межах вищезазначеного 15 - денного строку. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
У частині першій статті 170 КЗпП України встановлено, що працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 18 постанови від 06 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Порядок звільнення - це певна процедура, яка передбачає послідовність дій сторін трудового договору, спрямованих на його припинення, а тому залежить від того, хто виступає ініціатором розірвання трудових відносин. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 частин першої статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємства 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-Х11 ( далі Конвенція)
Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.
Крім того, невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров'я.
Згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року N 1317, МСЕК проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов'язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
Тобто МСЕК вирішує питання встановлення інвалідності за наявності стійкого порушення функцій організму, стійкої втрати працездатності (встановлює відсотки), профзахворювання. Доказами невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі через стан здоров'я можуть бути відповідні медичні висновки МСЕК, якими працівника визнано інвалідом і йому рекомендовано роботу іншу, ніж та, яку він виконує.
Відповідно до ст. 5 Закону України « Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями.
Статтею 17 Закону встановлено, що за ініціативою адміністрації, переведення інвалідів на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком МСЕК стан здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміни її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інваліда.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до положень частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до положень частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач працював в ПрАТ «Дніпроспецсталь» з 08.11.2018 року електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування по п'ятому розряду СПЦ-3 що підтверджується записом 30 в Трудовій книжці позивача. Номер робочого місця 03-126. Відноситься до чергового персоналу з безперервним 2-х змінним 4-х бригадним графіком з роботою в нічний час, тривалість роботи - 12 годин.
Відповідно до Переліку робочих місць, професій, посад, працівниками яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком N 1 та Картою умов праці (а.с.53,54) посада яку обіймав ОСОБА_1 - електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування відноситься до Списку N 1 та надає право на пільгове призначення пенсії, а важкість праці (п. 12 Картки умов праці), в тому числі, визначається і зовнішнім фізичним динамічним навантаженням при загальному навантаженні та статичним навантаженням при утриманні вантажу, докладанні зусиль однієї рукою.
Відповідно до карти умов праці дане робоче місце передбачає наявність шкідливих і небезпечних факторів, що надає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком N 1 (копії наказу від 02.07.2020 N 160 Про результати атестації робочих місць за умовами праці для визначення права працівників на пільги і компенсації, карти умов праці, акту визначення категорій працівників, які підлягають періодичному медичному огляду додаються).
Відповідно до опису робочого місця електромонтера і обслуговування електрообладнання (черговий персонал), робоче місце №03-126, затверджена головою атестаційної комісії ОСОБА_9 , провідний інженер по ОІНТ ОСОБА_10 , начальник БСП ОКіЗН ОСОБА_11 , зазначено, що черговий електромонтер, в процесі виконання своїх прямих обов'язків, виконує роботу на протязі зміни: проводить обходи електрообладнання цеха і дільниці; ремонт арматури освітлення і заміна ламп, заміна електродвигунів з наступним фазуванням та центруванням; ремонт електрообладнання: автоматичних вимикачів, пускачів, контакторів, реле, запобіжників, командно-контролерів, рубильників, розпредпунктів, щитків освітлення, кафів керування, КТП, кафів обліку, мотор-генераторів, трансформаторів, електродвигунів, панелів керування, силових і оперативних електропроводок, освітлювальних електромереж; транспортування електрообладнання по прольотам цеху вручну або з застосуванням ГПМ; виконує організаційно-технічні заходи по допуску ремонтних бригад до виконання праці по нарядам-допускам і розпорядженням. Крім того, зазначено, що праця організована по безперервному 2-х змінному 4-х бригадному графіку з працею в нічний час. Про тривалість роботи - 12,0 годин. (а.с.56).
Відповідно до Виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААБ N 657713 від 07.10.2020 р. (за формою 157-1/о) позивачу з 07.10.2020 встановлена III група інвалідності; причина інвалідності загальне захворювання.
Відповідно до п. 13 вказаної Виписки "Висновок про умови та характер праці" зазначено, що позивач обмежено працездатний, без тяжких фізичних та тривалих статико-динамічних навантажень (а. с. 18).
Відповідно до Індивідуальної програми реабілітації інваліда N 509, ОСОБА_1 , який працює електриком (п. 7) встановлена І ступінь обмеження до самообслуговування, пересування, трудової діяльності (п. 13.1, 13.2, 13.6).
Відповідно до п. 4 Індивідуальної програми інвалідів із зазначенням відділ кадрів: ОСОБА_1 визнано обмежено працездатним без значних фізичних, тривалих статико-динамічних навантажень електрик, слюсар (а. с. 19-23).
Таким чином, саме в Індивідуальної програми реабілітації інваліда N 509 визнано ОСОБА_1 обмежено працездатним без значних фізичних, тривалих статико-динамічних навантажень та визначені професії за таким обмеженням електрик та слюсар. Посаду електрика і займав позивач, а тому доводи представника позивача, що на момент звільнення у відповідачів були відсутні документи, що вказували на обмежену працездатність позивача, є безпідставними.
Позивач в апеляційній скарзі посилається на постанову Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 177/1120/21, що доказами невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі через стан здоров'я можуть бути медичні висновки МСЕК, якими працівника визнано особою з інвалідністю і йому рекомендовано роботу іншу, ніж ту, яку він виконує.
Водночас, слід зауважити, що у своєму висновку МСЕК зазначила про обмежену працездатність позивача без тяжких фізичних та тривалих статико-динамічних навантажень. Саме такі навантаження зазначені в карті умов праці електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування СПЦ-3, тобто ця робота йому вже протипоказана.
Такі великі навантаження притаманні майже всім робочим місцям, в тому числі ремонтного персоналу, які розташовані у виробничих цехах: сталеплавильних, прокатному, ковальському тощо, робота в яких за результатами атестації робочих місць дає право на пільгову пенсію за Списком N 1.
Згідно з індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 509 визнано ОСОБА_1 обмежено працездатним, без значних фізичних, тривалих статично-динамічних навантажень та визначені професії за такими обмеженнями електрик та слюсар. Посаду електрика і займав позивач.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача не було підстав для направлення позивача на позачерговий медогляд для отримання висновку про його придатність за професією електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування СПЦ-3, оскільки МСЕК про це вже зазначив, що також підтверджується індивідуальною програмою реабілітації інвалідів № 509.
Відповідно до акту від 08 жовтня 2020 року вбачається, що електромонтеру з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду СПЦ-3 ОСОБА_1 згідно з довідкою МСЕК 12ААБ № 657713 з 07 жовтня 2020 року встановлена третя група інвалідності. Згідно з індивідуальною програмою реабілітації ОСОБА_1 визнана обмежено працездатним, без значних фізичних, тривалих статично-динамічних навантажень. Від усіх наявних на підприємстві вакансій ОСОБА_1 відмовляється за станом свого здоров'я, про що свідчить його особистий підпис, що він з актом ознайомлений. Будь яких зауважень до змісту зазначеного акту не надав (а.с. 30).
До матеріалів справи додано "Зведення про комплектацію персоналу на 08.10.2020" в якій зазначені всі наявні вакантні посади у відповідача (а. с. 29).
Також до матеріалів доданий Акт від 12.10.2020 відповідно до якого наявність вакансій, які були запропоновані ОСОБА_1 08.10.2020 станом на 12.10.2020 не змінилися (а. с. 31).
Доказів того, що він звертався до відповідача із відповідною заявою про те, що він бажає займати якусь із цих запропонованих посад, матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги про те, що акт не містить в собі перелік запропонованих позивачу професій, а вказане зведення про комплектацію персоналу позивач побачив лише при ознайомленні з відзивом, суд до ваги не приймає, оскільки форма Акту не регламентована законодавцем, а Акт було підписано позивачем без жодних зауважень, із зазначенням, що позивач відмовляється від усіх запропонованих йому вакансій за станом здоров'я.
Згідно зі статтею 170 КЗпП України працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.
Відповідно до вимог законодавства позивачу було запропоновано продовжити роботу на підприємстві на інших робочих місцях, які б відповідали висновку МСЕК. Але він категорично відмовився від всіх запропонованих вакансій, в тому числі від вакансій з нормальними умовами праці, які спеціально створені для осіб з інвалідністю, як то робітник зеленого будівництва, аргументуючи тим, що йому важко рухатися за станом здоров'я і забажав звільнитись в той же день (08.10.2020), підписався в акті, що відмовляється від всіх запропонованих йому вакансій.
Лише в разі, якби позивач погодився на переведення на будь-яку з запропонованих вакансій з урахуванням рекомендацій МСЕК, то він був би направлений в структурний підрозділ, в якому знаходиться вакансія, для ознайомлення з умовами праці. Якщо б умови праці його задовольнили, то він був би направлений на позачерговий медичний огляд до Університетської клініки, з якою у ПрАТ «Дніпроспецсталь» укладено відповідний договір, для визначення його придатності за новою професією. Тільки за результатами даного огляду підприємство змогло би допустити позивача до іншої роботи
09.10.2020 до цехкому СПЦ-3, заступником Голови Правління директором з персоналу та начальником ВН та РП було направлено лист щодо розгляду питання про розірвання трудового договору з ініціативи власника та надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ст. 40 КЗпП України внаслідок виявленої невідповідності виконуваній роботі за станом здоров'я. До листа додана копія Довідок МСЕК та акт. (а. с. 56 об.).
Відповідно до виписки із протоколу цехового комітету СПЦ-3 3 10 від 09 жовтня 2020 року, було постановлено дати згоду розірвання трудового договору з ОСОБА_1 , відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Зі змісту цього протоколу вбачається, що ОСОБА_1 на засіданні цехкому був присутній та комісія слухала його пояснення ( а.с. 57).
Слід зауважити, що звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України проводять лише за попередньою згодою профспілки. Для узгодження такого звільнення передбачені строки у відповідності до вимог ст. 43 КЗпП України.
Така згода була отримана. Крім того, в позові містяться спечні відомості щодо членства ОСОБА_1 у профспілковій організації.
12 жовтня 2020 року Розпорядженням Заступника Голови Правління "Про звільнення за станом здоров'я" Електромонтеру з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розраду СПЦ-3 ОСОБА_1 згідно з довідкою МСЕК 12 ААБ N 657713 встановлена 3 група інвалідності. Згідно з індивідуальною програмою реабілітації позивача визнано обмежено працездатним, без значних фізичних, тривалих статично-динамічних навантажень. Від усіх наявних на підприємстві вакансій позивач відмовляється за станом свого здоров'я, та на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України позивач звільнений з 12.10.2020 згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України внаслідок виявленої невідповідності виконуваній роботі за станом здоров'я з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, що підтверджується копією розпорядження від 12.10.2020 N 3573-к (а. с. 27).
З огляду на викладене, встановивши на підставі доказів, наданих сторонами й належним чином оцінених судом, що у матеріалах справи містяться докази, які підтверджують невідповідність позивача займаній посаді або виконуваній ним роботі за станови здоров'я, йому пропонувалися всі вакантні посади, що були на підприємстві на зайняття яких він свою згоду не надав, згода профспілки на його звільнення була отримана, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що відповідач мав підстави для розірвання із позивачем трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.
Також, правильним є висновок суду про те, що оскільки судом не встановлено порушення прав позивача, підстав для покладення на відповідача згідно зі ст. 235 КЗпП України обов'язку виплатити працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу немає, та не має підстав для відшкодування моральної шкоди.
Посилання апеляційної скарги на відсутність підстав для звільнення позивача , а саме недоведеність факту неможливості виконання позивачем обов'язків електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування СПЦ-3 спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи.
Так, згідно даних висновку МСЕК в індивідуальній програмі реабілітації інваліда N 509 від 07 жовтня 2020 року зазначених в п. 4 «професійна реабілітація» наявний запис відділ кадрів «обмежено працездатний без значних динамічних, тривалих статико-динамічних навантажень - електрик, слюсар» (а.с.19-22).
Відповідно до статті 69 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року № 2802-XII (зі змінами) індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
Як вбачається з Виписки з акта огляду медико-соціальною комісією до довідки серії 12 ААБ №657713, виданої 01 листопада 2021 року на підставі акту МСЕК №79 від 07 жовтня 2020 року, встановлено, що ОСОБА_1 обмежено працездатний зазначені умови праці без тяжких фізичних та тривалих статико-динамічних навантажень, встановлено третю групу інвалідності загального захворювання (а.с.18).
Даними Індивідуальної програми реабілітації інваліда № 509 від 07 жовтня 2020 року ОМСЕК №3, ОСОБА_1 працює на посаді електрик, має 3 групу інвалідності з причини загального захворювання. Має клініко - функціональний діагноз та код за МКХ-10: І-70 (а.с.19-22).
Отже, у виданих документам стосовно ОСОБА_1 МСЕК зазначено, що він є обмежено працездатним, встановлено 3 групу інвалідності, зазначені умови праці без тяжких фізичних та тривалих статико-динамічних навантажень - електрик, слюсар у індивідуальній програмі запис для відділу кадрів.
Таким чином, наявні висновки МСЕК про неможливість ОСОБА_1 за станом здоров'я виконувати роботу електрика, слюсаря.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції врахував даний висновок МСЕК зазначений в Індивідуальній програмі реабілітації інваліда №509 від 07 жовтня 2020 року про неможливість ОСОБА_1 за станом здоров'я виконувати роботу, яку він виконує.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 , який працював у відповідача 08 листопада 2018 року на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування СПЦ-3, було обумовлено необхідністю, викликаною станом його здоров'я, оскільки в матеріалах справи наявні відповідні медичні висновки про неможливість позивача за станом здоров'я виконувати роботу на посаді (слюсар), електрик, яку він займав.
Отже, позивачем не доведено належними і допустимими доказами викладені ним обставини, а саме, що його звільнення було незаконним, а роботодавцем порушено процедуру про його звільнення, натомість, відповідач повністю спростував всі обставини, на які позивач посилався, як на підставу своїх позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції виконав усі вимоги цивільного судочинства та дійшов правильного висновку, що звільнення позивача відбулося без порушенням норм трудового законодавства, а тому ОСОБА_1 необхідно відмовити у скасуванні розпорядження про звільнення, поновленні на роботі та похідних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Доводи ОСОБА_1 про допущення відповідачем під час його звільнення істотних порушень КЗпП України, в тому числі, як інваліда, не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції. Позивача звільнено у зв'язку виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи з причин виявлення загального, а не професійного захворювання та встановленням на підставі цього інвалідності, та у зв'язку з тим, що продовження роботи на цій посаді відповідно до вимог до охорони праці становитиме загрозу як для здоров'я позивача та тягтиме погіршення його стану, так і для безпеки праці інших осіб, у зв'язку з чим доводи позивача про недодержання відповідачем вимог ст. 17 Закону України «Про основи захищеності інвалідів в Україні» безпідставні. Гарантії передбачені зазначеною правовою нормою поширюються на осіб, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідачем йому не була запропонована інша посада, що відповідає його фаху і кваліфікації, спростовується даними «Зведення про комплектацію персоналу на 08.10.2020"(а.с.29), та складеними підприємством актом від 08.10.2020 про відмову ОСОБА_1 від запропонованих вакансій та актом від 12.10.2020, що станом на дату його складення вакантні посади на підприємстві запропоновані позивачу не змінились (а.с.30,31). З огляду на вищезазначене судова колегія вважає, що звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України відбулося відповідно до вимог закону. Тому підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що встановлені ст. 235 КЗпП України, також відсутні.
Доводи позивача про те, що він просив відповідача перевести його на легшу роботу є необґрунтованими, навпроти поведінка позивача є суперечливою, оскільки позивач жодних заяв про те, що ОСОБА_1 просив підприємство створити умови, передбачені ст. 173 КЗпП України суду не надано. Водночас, відповідач надав доказ, що позивачу було запропоновано вакантні посади у ПрАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім.А.М. Кузьміна, які він міг зайняти згідно з Індивідуальною програмою реабілітації інваліда від 07 жовтня 2020 року №509, що підтверджується «Зведення про комплектацію персоналу на 08.10.2020"(а.с.29), та складеними підприємством актом від 08.10.2020 про відмову ОСОБА_1 від запропонованих вакансій та актом від 12.10.2020, що станом на дату його складення вакантні посади на підприємстві запропоновані позивачу не змінились (а.с.30,31).
Крім того, ОСОБА_1 не мав наміру продовжувати працювати в ПрАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім.А.М. Кузьміна, хотів звільнитися якомога швидше і був невдоволений проходженням всіх необхідних кроків в процедурі звільнення: у п'ятницю 09.10.2020 питання розглядав цехком, субота та неділя 10.10.2020 та 11.10.2020 - вихідні, і тільки в понеділок 12.10.2020 його було звільнено.
Також, ОСОБА_1 після звільнення протягом майже двох років неодноразово звертався на підприємство з приводу фінансового розрахунку з ним при звільненні. Так, в своєму листі від 23 листопада 2020 він виказав невдоволення тим, що його звільнили пізніше, ніж він розраховував, тобто не в день звернення на завод 08.10.2020, а 12.10.2020. Далі він звертався з заявами стосовно фінансових виплат 28.12.2020 і 14.02.2021, і жодного разу не було згадки про поновлення на роботі або компенсації щодо незаконного звільнення.
Також, позивач скаржився з цього приводу в інспекцію по труду, в результаті чого відповідач 05.04.2021 листом №103-245 надавав пояснення Головному державному інспектору з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів, але в своїй скарзі він не підіймав питання про незаконне звільнення.
З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Вельможко Анни Ігорівни залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 24 квітня 2024 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С.Кочеткова І.В.