вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" квітня 2024 р. Справа№ 910/15908/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 (повний текст рішення складено 19.12.2023)
у справі №910/15908/23 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " 555-ІВ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"
про стягнення 300 000,00 грн
Товариства з обмеженою відповідальністю " 555-ІВ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про стягнення 300 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/15908/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " 555-ІВ" основну заборгованість у розмірі 300 000 грн 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 4 500 грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість. Крім того суд зазначав, що на момент укладення додаткової угоди до попереднього договору оренди нежитлового приміщення № 14 від 19.04.2023 від 04.07.2023 відвідачу вже було відомо про факт настання форс-мажорних обставин, отже відповідач на підтвердження дії форс-мажорних обставин повинен був надати підтвердження їх впливу на права та обов'язки сторін, які передбачені додатковою угодою.
Крім того задовольняючи заявлені витрати позивача на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 4 000,00 грн суд першої інстанції виходив з того, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат у розмірі 4 000,00 грн підтверджується матеріалами справи та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, і відповідач в порядку визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" подало апеляційну скаргу, у якій просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду м. Києва від 19.12.2023 у справі № 910/15908/23; прийняти апеляційну скаргу до розгляду; рішення Господарського суду м. Києва від 19.12.2023 у справі №910/15908/23 скасувати, та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "555-ІВ" відмовити у повному обсязі; судові витрати покласти на позивача.
В обґрунтування своєї скарги відповідач зазначав, що рішення Господарського суду м. Києва від 19.12.2023 у справі № 910/15908/23 (далі - Рішення) за позовом ТОВ « 555-ІВ» до ТОВ «ДІЄСА» про стягнення заборгованості винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Також відповідач зазначав, що документом, що засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), є виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами, як для суб'єктів господарювання так і для населення.
Також на підтвердження настання форс-мажорних обставин з 24.02.2022 відповідачем було надано копій наказів про припинення торгової діяльності магазинів відповідача, які опинилась на окупованій території, були втрачені та/або розграбовані. Окремо слід зазначити, що настання форс-мажорних обставин з 24.02.2022 відносно до магазинів різноманітних мереж, включаючи і магазини відповідача є загальновідомою обставиною, яку Суди визнають навіть за відсутності Сертифікатів про настання форс-мажорних обставин, про що зазначено в рішенні Господарського суду м. Києва від 13.07.2023 у справі №910/7605/23 та у постанові Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 року по справі № 910/12606/22), але при винесенні рішення у даній справі суд першої інстанції зазначив, що чомусь не відомі настання зазначеної відповідачем форс-мажорної обставини яка до того ж є загальновідомою, та надання повного комплекту доказів настання таких форс-мажорних обставин, включаючи Сертифікати ТПП ігнорується судом та робиться не законний висновок про відсутність таких обставин. Враховуючи викладене вище, Відповідачем обґрунтовано наявність форс-мажорних обставин, що в силу статті 614 ЦК України є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання,
Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просив суд, залишити апеляційну скаргу подану ТОВ «Дієса», на рішення Господарського суду міста Києва від 19 грудня 2023 року без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19 грудня 2023 року у справі № 910/15908/23 залишити без змін, з підстав законності та обґрунтованості прийнятого рішення.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" у справі №910/15908/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Шапран В.В.
Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду (через електронний суд).
Ураховуючи вищезазначене, суд був позбавлений можливості вирішити питання щодо подальшого руху апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15908/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/15908/23.
01.02.2024 на адресу суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/15908/23 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині, а саме сплату судового збору у розмірі 5 400,00 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2023 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду м. Києва від 19.12.2023 у справі №910/15908/23 задоволено. Поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію рішення Господарського суду м. Києва від 19.12.2023 у справі №910/15908/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/15908/23. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Установлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу упродовж 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна установити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Як убачається із матеріалів справи, 19.04.2023 між Товариства з обмеженою відповідальністю " 555-ІВ" (надалі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" (надалі - відповідач, орендар) був укладений попередній договір оренди нежитлового приміщення № 14 (надалі - попередній договір), відповідно до якого сторони взяли на себе зобов'язання протягом терміну дії цього попереднього договору впродовж 30 днів з моменту отримання орендодавцем права власності на ТРЦ та у будь якому випадку не пізніше дати відкриття торгово-розважального центру "Велес +" (надалі - "ТРЦ") як це передбачено п.1.6 цього попереднього договору, що знаходиться за адресою:76006, область Івано-Франківська, м. Івано-Франківськ, с. Вовчинець, вул. Вовчинецька 225, укласти договір оренди відповідно (надалі - основний договір), що є додатком № 1 до договору, згідно якого орендодавець передає у тимчасове платне володіння та користування орендарю нежитлове приміщення (п.1.1. попереднього договору).
Відповідно до п.3.1. попереднього договору, даний попередній договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до настання одної з наступних подій, в залежності від того, яка з них сталася раніше: - моменту укладення основного договору - в порядку, передбаченому чинним законодавством України ти цим договором; - укладення сторонами додаткової угоди про припинення цього попереднього договору; - розірвання (припинення), відмова від попереднього договору орендодавцем або орендарем в односторонньому порядку в передбачених цим договором випадках.
Відповідно до умов попереднього договору, сторони склали та підписали:
Додаток № 1 - Проект основного договору - Договору оренди нерухомого майна з усіма додатками;
Додаток № 2 - План-схема розміщення Приміщення в ТРЦ;
Додаток № 3 - Технічний стан Приміщення;
Додаток № 4 - Розділова відомість.
Позивачем на адресу відповідача направлявся лист № 120 від 14.06.2023, у якому позивач просив відповідача підтвердити можливість відкриття магазину.
Також позивач направляв на адресу відповідача лист № 124 від 15.06.2023, у якому повідомляв останнього про те що, всупереч умов договору № 14 від 19 квітня 2023 року відповідачем не здійснено приймання приміщення для виконання оздоблюваних робіт в строк, визначений договором, а також відповідно до п.7.3. орендодавець розпочинає нарахування неустойки на суму 1/15 базової ставки орендної плати за кожен день існування даного порушення умов договору та повідомив якщо проект не буде подано до 16.06.2023, позивач буде змушений розірвати договір та застосувати санкції у зв'язку із порушенням орендаря.
04.07.2023 позивач та відповідач дійшли згоди та уклали додаткову угоду до попереднього договору оренди нежитлового приміщення № 14 від 19.04.2023 (надалі - додаткова угода).
Згідно п.1. додаткової угоди, керуючись п.3.1. попереднього договору сторони домовились достроково припини дію попереднього договору оренди нежитлового приміщення №14 від 19.04.2023 та, відповідно, усі зобов'язання за ним з дати укладення цієї додаткової угоди.
Відповідно до п.3. додаткової угоди, у зв'язку із достроковим припиненням попереднього договору, сторони узгодили, що:
3.1 сплачений орендарем у відповідності до розділу 5 попереднього договору оренди нежитлового приміщення №1 від 22 квітня 2020 року 50 % забезпечувального платежу у розмірі 649 459,78 грн (шістсот сорок дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять грн 78 коп.) з урахуванням ПДВ, який надалі був зарахований сторонами у відповідності до укладених між ними попереднього договору оренди нежитлового приміщення №14 від 21 квітня 2021 року, а також у відповідності до попереднього договору оренди №14 від 20.04.2022, та надалі зарахований сторонами в рахунок 50% забезпечувального платежу за цим попереднім договором оренди нежитлового приміщення №14 від 19.04.2023, лишається в орендодавця в якості неустойки та поверненню орендарю не підлягає, що, у тому числі, покриває усі можливі збитки орендодавця (які окремому відшкодуванню орендодавцеві не підлягають)
3.2 орендар додатково не пізніше 17 серпня 2023 року включно сплачує орендодавцеві суму у розмірі 300 000 (триста тисяч) грн, що є узгодженою сторонами штрафною санкцією.
Пунктом 4 додаткової угоди орендодавець підтверджує відсутність будь яких інших претензій та фінансових вимог до орендаря, в тому числі з оплати будь-яких платежів, штрафних санкцій, збитків тощо, що визначені попереднім договором та/або чинним законодавством України, у зв'язку та/або пов'язано із укладанням/зміною/припиненням/виконанням цього попереднього договору.
Додаткова угода набирає чинності із моменту її укладання та є невід'ємною частиною попереднього договору (п.6. додаткової угоди).
Звертаючись із позовом, позивач зазначав, що відповідачем у строки визначені умовами п.3.2. додаткової угоди не сплачено грошові кошти у розмірі 300 000,00 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією вих. №329 від 21.09.2023, у якій останній просив відповідача задовольнити претензію та погасити заборгованість. Оскільки претензія залишена з боку відповідача без задоволення, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення грошових коштів з відповідача у судовому порядку.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі установлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів установила наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом.
За приписами ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
У відповідності до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи убачається, що 04 липня 2023 року позивач та відповідач уклали додаткову угоду до попереднього договору оренди нежитлового приміщення №14 від 19.04.2023, відповідно до якої сторони домовились достроково припинити дію попереднього договору оренди нежитлового приміщення №14 від 19.04.2023 та відповідно усі зобов'язання за ним з дати укладення цієї додаткової угоди, також згідно до п.3.2. цієї додаткової угоди відповідач повинен був у строк до 17.08.2023 сплати позивачу штрафну санкцію у розмір 300 000, 00 грн.
Однак, доказів на підтвердження оплати, штрафної санкції, у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Зі змісту апеляційної скарги відповідача убачається, що відповідач посилався на те, що унаслідок настання форс-мажорних обставин відповідач не може виконувати в повному обсязі зобов'язання. На підтвердження настання форс-мажорних обставин відповідачем до матеріалів справи були долучені наступні документи, зокрема: - копію листа від Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022; - копію акта про пожежу від 12.03.2022; - копію довідки про знищення/знесення майна від 31.03.2022; - копію сертифіката № 3000-22-0457 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 25.07.2022; - копію сертифіката №3000-22-1393 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 11.11.2022; - копію сертифіката № 3000-22-0752 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 06.09.2022; - копію сертифіката № 3000-22-1398 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 11.11.2022; - копію сертифіката № 3000-22-0654 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 25.08.2022; - копію сертифіката № 3000-22-1394 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 11.11.2022; - копію сертифіката № 3000-22-1397 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 11.11.2022; - копію сертифіката № 3000-22-0062 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 29.12.2022; копію сертифіката № 3000-22-0018 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 29.12.2022; - копію сертифіката № 3000-22-0556 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 10.08.2022; - копію сертифіката № 3000-22-0460 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 25.07.2022; - копію сертифіката № 3000-22-0461 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 02.11.2022.
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на установлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року у справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 ЦК України).
За своєю сутністю цивільно-правова відповідальність означає виникнення у особи обов'язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. У статті 617 ЦК України містяться підстави звільнення (випадок, непереборна сила) саме від відповідальності за порушення зобов'язання, а не за виконання договірного зобов'язання. Тому стаття 617 ЦК України не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов'язання (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/58385/16-ц (провадження № 61-17601свп18)).
Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов'язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).
Частиною першою статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" установлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас, інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням установлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Суд зазначає що, відповідно до діючого законодавства України форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов'язання, що сталося унаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов'язання і не є підставою для припинення зобов'язань.
Судом установлено що, на момент укладення додаткової угоди до попереднього договору оренди нежитлового приміщення № 14 від 19.04.2023 від 04.07.2023 відвідачу вже було відомо про факт настання форс-мажорних обставин, отже на переконання суду відповідач проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про ризик.
Таким чином, відповідач на підтвердження дії форс-мажорних обставин повинен був надати підтвердження їх впливу на права та обов'язки сторін, які передбачені додатковою угодою.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, також оскільки надані сертифікати відповідачем ТПП датовані 2022 роком, тобто до укладення попереднього договору №14.
З огляду на викладене вище, оскільки відповідач, діючи на власний ризик, в умовах, коли йому було відомо про дію форс-мажорних обставин, все ж уклав договір з позивачем, покладення на нього відповідальності за неналежне виконання цього договору є правомірним.
Таким чином, оскільки за установленими судом першої інстанції обставинами справи форс-мажорні обставини існували, в основному, до укладення попереднього договору оренди нежитлового приміщення №14, то суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю " 555-ІВ" у повному обсязі.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Що стосується витрат позивача на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 4 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано Договір про правову допомогу від 12.09.2023 (надалі - договір), укладений між адвокатом Паньківим Степаном Степановичем та позивачем, Ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АТ №1049927 від 21.09.2023, Акт прийняття-передачі правової допомоги від 07.11.2023, платіжну інструкцію № 5093 від 24.10.2023, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 250 від 06.01.1998.
Відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Ураховуючи викладене, а також те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат у розмірі 4 000,00 грн підтверджується матеріалами справи та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, і відповідач в порядку визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача, стягнувши з останнього на користь позивача 4 000,00 грн.
Щодо доводів Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса", наведених у апеляційній скарзі, про невмотивованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, слід зазначити наступне.
Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши висновків про задоволення позову, тому твердження скаржника про їх невмотивованість є безпідставними.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/15908/23 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/15908/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/15908/23 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/15908/23.
4. Витрати по сплаті судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса".
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов