вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" квітня 2024 р. Справа№ 910/16919/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Руденко М.А.
при секретарі: Муковоз В.І.;
За участю представників сторін:
від позивача: Носик Б.М.;
від відповідача: Жабровець О.І.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та Корпорації "ТСМ Груп"
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 року (повний текст складено 24.01.2024)
у справі №910/16919/23 ( суддя Полякова К.В.)
за позовом Корпорації "ТСМ Груп"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 1 210 462,88 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Корпорація "ТСМ Груп" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом") про стягнення за договором на виконання проектних робіт від 29.07.2021 № 08/21 основного боргу в розмірі 914 819,53 грн, трьох процентів річних у сумі 46 914,58 грн, інфляційних втрат у сумі 248 728,77 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором в частині здійснення оплати за виконані роботи.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ Груп" 914 819 грн 53 коп. заборгованості, 23 457 грн 29 коп. трьох процентів річних, 248 728 грн 77 коп. інфляційних втрат, 12000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також 14 525 грн 55 коп. витрат зі сплати судового збору.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що оскільки сума боргу відповідача становить 914 819,53 грн. та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв'язку з чим позов у відповідній частині підлягає задоволенню.
Також суд першої інстанції зазначив на обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, водночас дійшов до висновку про можливість зменшення 3 процентів річних на 50 %.
В частині витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вказав, що виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги заперечення відповідача, конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката до 12 000 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Корпорація "ТСМ Груп" звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 року у справі №910/16919/23 в частині зменшення 3% річних та зменшення витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги позивача про стягнення 3% річних та витрат на правничу допомогу задовольнити в повному обсязі, стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ Груп" 46 914, 58 грн. 3 % річних та 57 000 грн. витрат на правничу допомогу.
Доводи апеляційної скарги на основне рішення зводяться до наступного:
- 3 % річних не є штрафними санкціями, а тому суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про можливість їх зменшення;
- посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/417/18 є помилковим, оскільки у даній постанові викладена позиція щодо зменшення 96 % річних, а не 3 % річних, встановлених ст. 625 ЦК України;
- суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про можливість зменшення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розмір витрат у сумі 57 000,00 грн є цілком співмірним виконаній роботі з підготовки та поданню позовної заяви.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі №910/16919/23 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 248 728, 77 грн інфляційних втрат та зменшити суму інфляційних втрат, що підлягає стягненню.
Доводи апеляційної скарги на основне рішення зводяться до наступного:
- через втрату відповідачем значної частини своїх виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу та необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС є надзвичайними обставами, які перешкодили компанії своєчасно виконати свої зобов'язання;
- з цих підстав скаржник вбачає підстави щодо можливості зменшення сум інфляційних втрат, що підлягають стягненню, враховуючи умови воєнного стану та приймаючи до уваги ситуацію, яка склалась в енергетичній галузі України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/16919/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з перебуванням судді Руденко М.А. у відпустці.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №910/16919/23 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Барсук М.А., судді Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою суду від 12.02.2024 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 року у справі №910/16919/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою суду від 19.02.2024 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Корпорації "ТСМ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 року у справі №910/16919/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.
На адресу суду надійшли матеріали справи.
Ухвалами суду від 26.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та Корпорації "ТСМ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 року у справі №910/16919/23 і призначено справу до розгляду на 02.04.2024.
Також, ухвалою суду від 26.02.2024 замінено Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» його правонаступником Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
В той же час, при визначенні дати судового засідання не було враховано, що головуюча суддя Барсук М.А. 02.04.2024 перебуватиме у відрядженні, у зв'язку з чим засідання у справі №910/16919/23, призначене на 02.04.2024, не відбудеться.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з перебуванням судді Кропивної Л.В. у відпустці.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №910/16919/23 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Барсук М.А., судді Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою суду від 13.03.2024 судове засідання призначено на 16.04.2024.
Ухвалою суду від 22.03.2024 розгляд справи призначено у режимі відеоконференції.
Позиції учасників справи
06.03.2024 через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги позивача та просив відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги.
13.03.2024 через систему «Електронний суд» позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача та просив відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
29.07.2021 між Корпорацією "ТСМ Груп", як підрядником, та Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (правонаступником якого є акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом") в особі відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС», як замовником, укладено договір на виконання проектних робіт № 08/21, згідно з пунктом 1.1 якого Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе зобов'язання з виконання робіт на тему: «Виконання проектних робіт з розробки робочої документації на систему фізичного захисту для об'єкту будівництва «Нове будівництво сховища легкого типу для тимчасового зберігання кондиціонованих РАВ в залізобетонних контейнерах на Запорізькій АЕС в м. Енергодар, вул. Промислова,133».
Відповідно до п. 2.1. договору ціна робіт за договором складає 925 776,00 грн., розрахунок чого зазначено в «Протоколі погодження договірної ціни» (додаток № 1 до договору).
У пункті 2.2. договору зазначено, що оплата виконаних робіт Замовником проводиться за фактично виконаний обсяг робіт на підставі Актів здачі-приймання виконаних робіт, підписаних обома сторонами, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Підрядника протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дня підписання Акта здачі-приймання виконаних робіт. Оплата Замовником частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Підрядника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
Згідно з п. 5.6. договору належним виконанням робіт за договором є підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт.
Відповідно до п. 5.7 договору Підрядник зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довiрчi послуги».
Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 30.03.2022 (пункт 12.1 договору).
Із матеріалів справи слідує, що сторонами оформлено та підписано акти здачі-приймання виконаних робіт від 29.10.2021 №1 за жовтень 2021 року на суму 117600 грн. та від 22.12.2021 №2 за грудень 2021 року на суму 797219,53 грн.
Одночасно, позивачем здійснено в Єдиному реєстрі податкових накладних реєстрацію податкових накладних від 29.10.2021 № 5 на суму 117600 грн., у т.ч. 19600 грн. ПДВ, та від 22.12.2021 №12 на суму 797219,53 грн., у т.ч. 132869,92 грн. ПДВ. Дані обставини підтверджуються квитанціями про реєстрацію податкової накладної від 11.11.2021 та від 13.01.2022 року.
Також, між сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2017-12.05.2023 за договором від 29.07.2021 № 08/21, відповідно до якого борг відповідача перед позивачем станом на 12.05.2023 складає 914819,53 грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що замовник свої грошові зобов'язання належним чином не виконав, виконані роботи не оплатив, у зв'язку з чим за ним обліковується заборгованість 914 819,53 грн, та були нараховані три проценти річних у сумі 46 914,58 грн, інфляційні втрати у сумі 248 728,77 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. ч 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору підряду, згідно якого в силу вимог ст. 837 Цивільного кодексу України, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.
За положеннями статті 887 ЦК України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частинами 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Частиною 1 статті 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 статті 854 ЦК України).
Судом першої інстанції установлено, що сторонами за наслідками виконання позивачем обумовлених договором від 29.07.2021 № 08/21 робіт підписано акти здачі-приймання виконаних робіт від 29.10.2021 №1 за жовтень 2021 року на суму 117 600 грн. із ПДВ 20 % та від 22.12.2021 №2 за грудень 2021 року на суму 797 219,53 грн. із ПДВ 20 %.
З цих підстав, враховуючи приписи п. 2.2. договору, суд першої інстанції дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 914 819,53 грн. основної заборгованості за виконані роботи.
Рішення суду першої інстанції в цій частині ні позивачем, ні відповідачем не оскаржується, та відповідно до приписів ст. 269 ГПК України, не переглядається.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 610 та частина 1 статті 612 ЦК України).
Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Як вірно встановив суд першої інстанції, позивачем було вірно нараховані на суму боргу 117600 грн. за актом від 29.10.2021 № 1 за період з 29.12.2021 до 30.10.2023 три проценти річних у сумі 6485,72 грн. та інфляційні втрати за період з 29.12.2021 до 30.09.2023 у розмірі 35766,98 грн., а також на суму боргу 797219,53 грн. за актом від 22.12.2021 №2 за період з 21.02.2022 до 30.10.2023 три проценти річних у сумі 40428,86 грн. та інфляційні втрати за період з 21.02.2022 до 30.09.2023 у розмірі 212961,79 грн.
Разом із цим, відповідач просив зменшити розмір нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки дохід відповідача більше ніж на 90 % складається з виручки з реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами.
Водночас, відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» з 04.03.2022 перебуває в тимчасовій окупації, відпуск електричної енергії зі станції не здійснюється. Відтак, втрата відповідачем виробничих потужностей негативно вплинула на фінансовий стан останнього. Одночасно, відповідач послався на відсутність його вини в порушенні умов договору, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій, яке пов'язане з наявністю виняткових обставин, вимагає надання судом оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України, на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Разом з цим, в постанові від 18.03.2020 у справі №902/471/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
З наведеного вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду, який оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Тобто, таке право (на зменшення розміру неустойки, штрафу, процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності) перебуває у межах дискреції суду.
А тому, суд першої інстанції вірно застосував загальний висновок Великої Палати у справі № 902/417/18 щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, у зв'язку з чим доводи позивача щодо неможливості зменшення процентів річних колегія суддів відхиляє.
Можливість зменшення розміру 3 % річних також підтверджується у постанові Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 910/12277/23 за участю тих же самих сторін, що і у даному спорі.
Колегія суддів враховує, що відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.
Колегією суддів враховано, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією росії проти України згідно з Указом Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджено Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" в країні введено воєнний стан.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». пункт 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні")
Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований «Всім кого це стосується», згідно якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідно до ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно (ч.1).
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч.2).
Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, який зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Відповідно до статуту АТ «НАЕК «Енергоатом» (затверджений Постановою КМУ від 29 грудня 2023 р. №1420) метою діяльності товариства є одержання прибутку від провадження господарської діяльності для задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб в електричній енергії; забезпечення ефективної, безпечної експлуатації атомних електростанцій, безпеки під час будівництва, експлуатації та зняття з експлуатації ядерних установок. Предметом діяльності товариства є, зокрема, виробництво та постачання електричної енергії. Джерелами формування майна товариства є, в тому числі, доходи, отримані в результаті провадження господарської діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, договір від 29.07.2021 був укладений АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС».
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 ДП "НАЕК "Енергоатом" належить до числа підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
Дохід ДП "НАЕК "Енергоатом" в основному складається з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами - атомними електростанціями.
Загальновідомим є факт, що 04.03.2022 місто Енергодар Запорізької області та філія «Відокремлений підрозділ «Запорізька АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» були захоплені збройними силами російської федерації та до теперішнього часу перебувають в тимчасовій окупації.
Енергодарська міська територіальна громада, у якій розташована ВП ЗАЕС, віднесена до тимчасово окупованих російською федерацією територій України з 02.03.2022 згідно із переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309.
Як зазначає відповідач, з моменту окупації ВП ЗАЕС працює в екстремальних умовах, на початку захоплення атомна станція працювала на мінімальних потужностях, а вже з вересня 2022 відпуск електричної енергії у мережу зі станції не здійснюється. Разом з цим, для підтримання життєздатності атомних блоків живлення станції відбувається за рахунок виробленої електричної енергії іншими атомними станціями України. В структурі електроенергії, виробленої відокремленими підрозділами АТ «НАЕК «Енергоатом», до моменту окупації військовими російської федерації найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме ВП ЗАЕС, оскільки з 15 діючих атомних енергоблоків енергосистеми України - 6 енергоблоків належать ВП ЗАЕС.
Відповідно до розпоряджень Держатомрегулювання від 18 серпня 2022 року, від 10 лютого 2023 року, 08 червня 2023 року, експлуатація енергоблоків ВП ЗАЕС - №№1, 2, 3, 4, 5, 6 - була обмежена станом «холодний зупин», під час якого реактори не генерують електроенергію.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи звіту про фінансові результати за 2022 рік, відповідачем був отриманий збиток в розмірі 6,75 млрд грн.
Таким чином, на теперішній час апелянтом втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Поряд з цим, як зазначає відповідач, ДП "НАЕК "Енергоатом" продовжує нести витрати з утримання об'єктів і персоналу ВП "Запорізька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" (заробітна плата персоналу, матеріальне забезпечення невідкладних потреб безпечної експлуатації об'єктів тощо), не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу.
Ураховуючи втрату відповідачем значної частини своїх виробничих потужностей, внаслідок чого було розбалансованого його фінансовий стан, постійні ракетні атаки російської федерації на енергетичну інфраструктуру України, які впливають на роботу інших атомних електростанцій України, зважаючи на виконання відповідачем спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку інших атомних електростанцій, беручи до уваги також відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем строку проведення взаєморозрахунків за виконані роботи, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість зменшити розмір заявлених до стягнення трьох процентів річних на 50 %, а саме до 23 457,29 грн.
Таке зменшення є оптимальним в контексті балансу інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача. При цьому, колегією суддів враховано, що відповідні обставини є виключними для відповідача, що повністю відповідає висновкам Великої Палати у справі № 902/417/18, а саме за яких умов підлягають зменшенню нараховані відсотки річних.
Водночас, хоча нарахування процентів річних і інфляційних втрат передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, у вищенаведеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку щодо можливості зменшення розміру саме відсотків річних, адже розмір втрат від інфляції неможливо зменшити через їх правову природу.
А тому, як вірно зазначено судом першої інстанції, не підлягають зменшенню інфляційні втрати, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому не підлягають зменшенню.
А тому доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, щодо можливості зменшення розміру нарахованих інфляційних втрат, колегія суддів відхиляє.
Стосовно розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На обґрунтування заявлених до розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем долучено до матеріалів справи копію договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021, укладеного між Корпорацією "ТСМ Груп", як клієнтом, та Адвокатським об'єднанням «ВіннерЛекс».
У пункті 4.2 договору зазначено, що обчислення та сплата гонорару (вартості послуг) за договором буде здійснюватися відповідно до специфікації та складених на підставі неї рахунків.
Відповідно до специфікації від 16.10.2023 № 53 (додаток № 53 до договору) за надання професійної правничої допомоги Корпорації "ТСМ Груп" під час розгляду Господарським судом міста Києва справи про стягнення заборгованості з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", у тому числі зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги в судових засіданнях, - фіксований розмір гонорару становить 57 000 грн.
На підставі вказаної специфікації від 16.10.2023 № 53 Адвокатським об'єднанням «ВіннерЛекс» сформовано рахунок на оплату правової допомоги на суму 57 000 грн.
Даний рахунок оплачений позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією від 17.10.2023 № 1124 на суму 57 000 грн.
Відповідно до ст.26 Закону "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За змістом ч.3 ст.27 Закону "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Стаття 30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та / або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 21.03.2019 у справі №914/359/18, від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 23.03.2021 у справі № 903/330/20, від 18.11.2021 у справі № 918/370/21, від 19.11.2021 у справі №910/4317/21, від 30.11.2021 у справі №925/331/20, від 19.01.2022 у справі №910/1344/19, від 03.02.2022 у справі №910/17183/20.
За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Водночас, об'єднана палата Верховного Суду у справі № 922/445/19 (постанова від 03.10.2019) зробила висновок, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України.
Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
У таких випадках суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Як зауважила Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховний Суд у справі № 905/1795/18, у справі № 922/2685/19, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу в цій справі суд також враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Крім того Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд першої інстанції під час вирішення питання розподілу витрат на правову допомогу вірно враховано категорію справи, яка не є складною, так як в межах даної справи було заявлено до стягнення лише заборгованість зі сплати виконаних робіт та нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат.
Колегія суддів також враховує, що судова практика у даних спорах є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню спірні правовідносини не передбачають.
Кількість засідань, яка була проведена судом першої інстанції, не впливає на вірну кваліфікацію даного спору, як нескладного.
А тому, з огляду на предмет позову та підстави позовних вимог, оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності справи, беручи до уваги, що запропонований позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу у суді першої інстанції у даному випадку не повністю відповідає критеріям обґрунтованості, співмірності та пропорційності, а їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, а також керуючись принципом розумності судових витрат, з урахуванням усіх встановлених вище обставин, колегія суддів погоджується із обґрунтованим висновком суду першої інстанції про покладення на відповідача лише 12 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі № 910/16919/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни в межах доводів та вимог апеляційних скарг не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, судові витрати за подання апеляційних скарг покладаються на заявників.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та Корпорації "ТСМ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі № 910/16919/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі № 910/16919/23 залишити без змін.
3. Судові витрати за подачу апеляційних скарг покласти на апелянтів.
4. Матеріали справи № 910/16919/23 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 22.04.2024
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Руденко