Справа 757/35791/22-п
Провадження 3/362/1076/24
22.04.2024 року м. Васильків
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі судді Дорошенко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Василькові Київської області справу про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України житель АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП
встановив:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 892273 від 26.11.2022 15.11.2022 у АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство щодо колишньої дружини ОСОБА_2 , а саме телефонував, погрожував та переслідував, що завдало шкоди психологічному здоров'ю потерпілої, чим порушив п. 4 ст. 1, ст. 14 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
21.03.2024 ця справа надійшла на адресу Васильківського міськрайонного суду Київської області.
У призначені судові засідання 28.03.2024, 09.04.2024 та 22.04.2024 ОСОБА_1 до суду не прибув, скерувавши до суду клопотання про повернення протоколу на доопрацювання до Печерського УПНП в м. Києві, яке обґрунтував тим, що недоліки протоколу і додатки до нього позбавляють ОСОБА_1 здійснювати ефективний захист по цій справі.
Інших клопотань від ОСОБА_1 на адресу суду не надходило.
Так, за приписами ч. 2 ст. 268 КУпАП не передбачена обов'язкова участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 КУпАП.
Отже, суд дійшов до переконання про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 .
Щодо його клопотання про повернення справи до Печерського УПНП в м. Києві на доопрацювання, то суд не вбачає підстав для задоволення цього клопотання, оскільки наведені у ньому підстави для повернення підлягають оцінці при ухваленні остаточного рішення по справі, у тому числі належності та допустимості наданих доказів, а тому не можуть бути самостійною підставою для повернення протоколу для належного оформлення.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про таке.
За правилами ст. 7 КУпAП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з aдміністративним прaвопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про aдміністративні прaвопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Положеннями ст. 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Так диспозиція ч. 1 ст. 173-1 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
Пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно п. 14 ст. 1 цього Закону, психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Об'єктивна сторона ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає існування обов'язкової ознаки, якою є можливість настання чи настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.
Отже, законодавець визнав адміністративним правопорушенням не будь-яке домашнє насильство, а лише те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого або ж могло спричинити таку шкоду.
Ці обставини (завдання шкоди фізичному здоров'ю або завдання шкоди психічному здоров'ю чи можливість спричинення якогось виду шкоди), як обов'язкові елементи складу правопорушення повинні бути зазначені у протоколі або у додатках до нього.
Однак у протоколі про адміністративне правопорушення, складеному відносно ОСОБА_1 , не зазначено про настання наслідків вчинення ним адміністративного правопорушення: не конкретизовано яка шкода була завдана чи могла бути заподіяна ОСОБА_3 , у чому це проявилося, хоча це прямо випливає з диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Натомість у протоколі про адміністративне правопорушення, реквізити якого наведено вище, уповноваженою на те особою зазначено, що своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», де наведено визначення терміну «економічне насильство», а також що порушив вимоги ст. 14 цього ж Закону України, якою регламентовано повноваження загальних та спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб.
Тобто, фактично об'єктивна сторона правопорушення в протоколі не розкрита.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодного доказу у розумінні ст. 251 КУпАП, які б підтверджували вчинення ОСОБА_1 15.11.2022 поставленого в провину правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме домашнього насильства.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (пункт 34 Рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, пункт 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року та інші), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Статтею 62 Конституції України визначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зважаючи на викладене, дослідивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов до висновку про недоведеність у даному випадку вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за стандартом доведення «поза розумним сумнівом» і наявність підстав для закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 cт. 247 КУпAП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. ст. 247, 283-285, 294 КУпАП, суд
постановив:
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП на підставні п 1 ч. 1 cт. 247 КУпАП.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня її винесення до Київського апеляційного суду через Васильківський міськрайонний суд Київської області.
Суддя В.М. Дорошенко