Справа № 357/9278/23
Провадження № 2/357/203/24
16 квітня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий суддя - Цукуров В. П. ,
секретар судового засідання - Чайка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біла Церква Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УкрГлобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Короткий зміст позовних вимог. Рух справи.
В серпні 2023 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УкрГлобал-Фінанс» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на ступні обставини.
Відповідно до укладеного Договору № 3118815 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 23.08.2022 року (далі - Кредитний договір) між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (торгова марка «Credit7») (далі - Первісний Кредитор) та ОСОБА_1 (далі - Відповідач/Позичальник), Відповідач отримала кредит у розмірі 15 000,00 гривень, строком на 360 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «КБ «Приватбанк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,99 % від суми кредиту за кожен день користування.
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді за допомогою інформаційно- телекомунікаційної системи Первісного кредитора (далі по тексту - ІТС). Кредитний договір підписаний Відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
28.06.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» (Кредитор) та ТОВ «ФК «УкрГлобал- Фінанс» (далі по тексту - Новий кредитор, Позивач), укладено Договір відступлення права вимоги № 28/06/23 від 28.06.2023 року, відповідно до умов якого право вимоги за Договором №3118815 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 23.08.2022 року перейшло до ТОВ «ФК «УкрГлобал-Фінанс».
Відповідач не повернула своєчасно суму кредиту та нараховані відсотки для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, відповідно до умов Кредитного договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості, що наданий Первинним кредитором.
Таким чином, в порушення умов Кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань, заборгованість за Кредитним договором станом на 25.07.2023 року становить 100 968,00 гривень, яка складається з: 15 000,00 грн. - заборгованість за кредитом; 85 968,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами, відповідно до п. 1.4. Кредитного договору за ставкою 1,99 % за кожен день користування кредитом за період з 23.08.2022 року по 18.08.2023 року (включно).
Сума заборгованості, Відповідача ОСОБА_1 за Кредитним договором відповідно до Реєстру боржників від 28.06.2023 року до Договору відступлення права вимоги № 28/06/23 від 28.06.2023 р. становить 100 968,00грн.
Просили суд стягнути з Відповідача на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УкрГлобал-Фінанс'заборгованість за Договором № 3118815 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 23.08.2022 р. у розмірі 100 968,00 гривень, яка складається з: 15 000,00 гривень - заборгованість за кредитом; 85 968,00 гривень - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.4. Кредитного договору за ставкою 1,99% за кожен день користування кредитом за період з 23.08.2022 року по 18.08.2023 року (включно), а також судові витрати у розмірі 2684 гривень та 5000 гривень витрат на правову допомогу (а. с. 1-12).
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді від 09.10.2023 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 121-122).
Одночасно, вказаною ухвалою вище, витребувано у АТ «КБ «Приватбанк» наступну інформацію: чи було емітовано на ім'я ОСОБА_1 платіжну картку № НОМЕР_1 ; виписку з карткового рахунку про рух коштів, відкритого до платіжної картки № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 за період з 23.08.2022 року по 28.08.2022 року, з відображенням часу зарахування коштів; інформацію про номер телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операції ( фінансовий номер телефону ) за платіжною карткою № НОМЕР_1 , за період з 23.08.2022 року по 28.08.2022 року.
13 листопада 2023 року за вх. № 50402 судом отримано від АТ «КБ «Приватбанк»» інформацію, яка витребовувалася ухвалою судді від 09.10.2023 року.
У судове засідання представник позивача не з'явився, надав суду клопотання про розгляд справи без його присутності. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с. 131, 144, 149, 160).
У судове засідання відповідач ОСОБА_1 , не з'явилася про дату, час та місце розгляду справи вважається повідомленою належним чином, про причини неявки не повідомила, відзиву або будь-яких заяв або клопотань на адресу суду від неї не надходило (а.с. 159, 167).
Згідно з ст. ст. 280-282 ЦПК України суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.
У зв'язку з тим, що сторони не з'явилися в судове засідання, згідно із ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Встановлено, що 23 серпня 2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 3118815 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (а. с. 16-33).
Відповідно до умов вказаного договору, відповідач отримав кредит у розмірі 15 000,00 гривень, строком на 360 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану AT «КБ «Приватбанк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,99 % від суми кредиту за кожен день користування ( п.п. 1.2., 1.3., 1.4.1., 1.4.2. п. 1 Договору ).
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді за допомогою інформаційно- телекомунікаційної системи Первісного кредитора (далі по тексту - ІТС). Кредитний договір підписаний Відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідач відповідно до умов Кредитного договору, п. 6.1.17,6.1.18 Правил, в особистому кабінеті в ІТС прийняв пропозицію укласти Кредитний договір та підписав Кредитний договір 23.08.2022 року о 23:55:48 годині шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором С398, надісланий на номер телефону, що наданий відповідачем.
Відповідно до п. 9.7. Кредитного договору, електронний підпис Товариства створюється на Договорі шляхом накладання аналогу власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами електронного копіювання, за зразком, попередньо узгодженим Сторонами в укладеному Договорі про використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Клієнта, що відтворений шляхом використання Клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором, якийформується автоматично на стороні Товариства для кожного разу використання та направляється Клієнту на номер мобільного телефону, повідомлений останнім Товариству в ІТС Товариства/зазначений в цьому Договорі. Введення Клієнтом коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору створює підпис Клієнта на Договорі та вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору.
З відповідді АТ «КБ «Приватбанк»», яка отримана судом 13.11.2023 року на виконання ухвали від 09.10.2023 року, встановлено, що Банком було ініційовано детальну перевірку в ході якої було підтверджено, що на ім'я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , номер телефону на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_2 , за період з 23.08.2022 року по 28.08.2022 року - НОМЕР_3 .
Згідно листа ТОВ «Пейтек Україна» від 18.07.2023 року вбачається, що було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Лінеура Україна» 23.08.2022 року о 23 годині 57 хвилини на суму 15 000 грн., номер картки НОМЕР_1 (а. с. 78).
Встановлено, що відповідач не повернув своєчасно суму кредиту та нараховані відсотки для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, відповідно до умов Кредитного договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості.
Окрім того, на виконання ухвали від 09.10.2023 року, АТ «КБ «Приватбанк»» надав суду Виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів, відкритого до платіжної карки №5168742733011567, що належить ОСОБА_1 , за період з 23.08.2022 року по 28.08.2022 року.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань, заборгованість за Кредитним договором станом на 25.07.2023 року становить 100 968,00 гривень, яка складається з: 15 000,00 грн. - заборгованість за кредитом; 85 968,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами, відповідно до п. 1.4. Кредитного договору за ставкою 1,99 % за кожен день користування кредитом за період з 23.08.2022 року по 18.08.2023 року (включно).
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Також, відповідно до ч. 1,2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувана електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до ст. 8 вказаного Закону, юридична сила електронного документу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
За змістом ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документу з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документу.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частина перша стаття З Закону України «Про електронну комерцію»).
Також, приписами ст. 12 цього закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг Кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрові підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути передані йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше і встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмо форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважаєте таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомого телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважаєте таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позиція суддів Верховного Суду з питання «письмової форми» одностайна. Наприклад, у справі №561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 р. у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 р. у справі №404/502/18, від 7 жовтня 2020 р. у справі №127/33824/19.
Таким чином, електронна форма договору прирівнюється до письмової, проте з певними особливостями щодо укладення таких договорів. Сторони вільні обрати форму правочину, в т.ч. електронну. Тож електронний договір не може бути визнаний недійсним виключно через те, що він має електронну форму.
Також, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Подібна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020 р., проте у цій справі мова йшла про відсутність відображення електронного підпису на договорі та відсутність доказів отримання такого підпису позичальником: «Без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Проаналізувавши зазначені постанови Верховного Суду, можна дійти висновку, що кредитодавець вправі надати доказ підписання договору, що міститься у іншому документі (ч. 13 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»), навіть у разі відсутності відображення підпису в договорі. Такі дії є законними та свідчать про волевиявлення сторін на укладення договору, тож за таких обставин у суду немає підстав для визнання електронного кредитного договору недійсним.
Відповідно до вище наведеного, обґрунтованим висновком є те, що без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на вебсайт Кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, Кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, а кредитні кошти відповідно не перераховані відповідачу.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі 127/33824/19.
Так, Клієнт створює заявку на отримання кредиту, отримує дзвінок від співробітника, проходить перевірку та надає сканкопії документів (паспорту та ідентифікаційного коду) або верифікується за допомогою технології BankID; (BankID - спосіб електронної автентифікації громадян за допомогою їхніх даних в банку, де вони обслуговуються); отримує рішення Кредитора щодо можливості надання кредиту; при позитивному рішенні щодо надання кредиту, Клієнт отримує доступ до «особистого кабінету»; в «особистому кабінеті» Клієнт отримує гіперпосилання для ознайомлення з Офертою щодо укладення договору. Оферта, що міститься за гіперпосиланням, є пропозицією у розумінні ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію» та, відповідно до ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію», включає умови, викладені у Правилах надання споживчих кредитів, що є невід'ємною частиною договору, що пропонується до укладення клієнту; Клієнт самостійно вносить до інформаційно-телекомунікаційної системи Кредитора номер своєї банківської картки, на яку бажає отримати кредит; (відповідно по Правил надання споживчих кредитів Клієнт повинен володіти відкритим на власне ім'я банківським рахунком в українському банку, грошовими коштами на якому має змогу розпоряджатися; діяти від власного імені, за власним інтересом, не стримувати Кредит в якості представника, агента третьої особи і не діяти на користь третьої особи (вигодонабувача або бенефіціара).
Після прийняття Клієнтом оферти, йому на телефонний номер (зазначений Клієнтом при реєстрації) надсилається одноразовий ідентифікатор для підписання Кредитного договору.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що одноразовий ідентифікатор це - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Клієнт в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитора, підписує Кредитний договір шляхом введення одноразового ідентифікатора; після підписання Кредитного договору інформаційно-телекомунікаційна система Кредитора, в автоматичному режимі направляє екземпляр Кредитного договору, Правила та інші супутні документи на e-mail вказаний Клієнтом (також вони доступні 24/7 в особистому кабінеті Клієнта); Інформаційно-телекомунікаційна система Кредитора, в автоматичному режимі перераховує кредитні кошти за реквізитами вказаними Клієнтом.
Відповідно Правил надання споживчих кредитів, Клієнт заповнює заявку на отримання кредиту на Сайті, обов'язково вказуючи всі дані, відмічені в Заявці в якості обов'язкових для заповнення. У Заявці Клієнт зобов'язаний вказати повні, точні та достовірні дані про себе, які необхідні для прийняття Кредитодавцем рішення про подальше надання Кредиту Клієнту. Клієнт несе особисту відповідальність за правильність та достовірність даних, зазначених під час укладання Договору.
Як вбачається з вищенаведеного порядку при укладенні договору, відповідачем здійснені дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення договору. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору було б неможливе.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак, під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим, ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вчиняється у формі, встановленій законом, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в строк, встановлений договором, відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
В силу ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визнанні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
На підставі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно з ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Отже, підписання кредитного договору № 3118815 від 23.08.2022 року, свідчить про те, що відповідачу всі умови даного договору цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього.
Вказаний договір був прочитаний та підписаний сторонами.
Оскільки відповідач підтвердила свою згоду та погодилася з усіма умовами вищевказаного договору, підписавши його, а тому зазначені умови були прочитані, з якими погодилися сторони.
Таким чином, своїми підписами сторони письмово підтвердили та закріпили те, що вони діяли свідомо, були вільні в укладенні договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Позичальник зобов'язаний, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Отже, в порушення вищезазначених вимог закону та умов договору, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов'язання, які випливають з кредитного договору, ними дотримано письмову форму укладення кредитного договору, цей договір є укладеним відповідно до вимог ст.ст. 639, 1054 ЦК України, оскільки передача грошей відбулася і сторонами кредитного договору було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов.
Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань заборгованість за Кредитним договором станом на 25.07.2023року становить 100 968,00 гривень, яка складається з: 15 000,00 грн. - заборгованість за кредитом; 85 968,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.4. Кредитного договору за ставкою 1,99 % за кожен день користування кредитом за період з 23.08.2022 року по 18.08.2023 року (включно), що підтверджуєть наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості та випискою з карткового рахунку.
Отже, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за кредитом.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19 ).
До того ж, за матеріалами справи встановлено, що у зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань, відповідач має сплатити окрім заборгованість за кредитом, заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.4. Кредитного договору.
До того ж, в правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», що відображено в постановах від 12.01.2022р. у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 р. у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 р. у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 р. у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 р. у справі № 234/8079/20.
Волевиявлення сторони щодо підписання договору свідчить, що особа, яка погоджується укласти договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов договору.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
28 червня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» (Кредитор) та ТОВ «ФК «УкрГлобал- Фінанс» (далі по тексту - Новий кредитор, Позивач), укладено Договір відступлення права вимоги № 28/06/23 від 28.06.2023 року, відповідно до умов якого право вимоги за Договором №3083734 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 23.08.2022 року перейшло до ТОВ «ФК «УкрГлобал-Фінанс» (а. с. 66-71).
Додано Акт приймання-передачі документації Боржників (а. с. 65) та Витяг з реєстру Боржників (а. с. 72), де боржником значиться ОСОБА_1
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні, саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Отже, звертаючись до суду з вказаними вимогами, позивач просить стягнути з відповідача у загальному розмірі 100 968,00 грн., заборгованість, яку мав відповідач станом на укладання між позивачем та ТОВ «Лінеура Україна» Договору відступлення права вимоги № 28/06/23 від 28.06.2023 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В свою чергу, з боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо наявної заборгованості та нарахованих сум.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому, враховуючи, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, суд приходить до висновку, що відповідач дійсно має заборгованість, яка підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку та розрахунком заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
Висновки суду.
За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УкрГлобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати.
Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати понесені на правову допомогу в розмірі 6 000 гривень.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, було надано до суду: Договір № 03/07/2023 про надання юридичних послуг від 03.07.2023 року ( а. с. 94-97); Акт приймання-передачі наданих послуг № 1 до Договору № 03/07/2023 про надання юридичних послуг від 03.07.2023 року, складеного 24.07.2023 року ( а. с. 98-99); Витяг з Реєстру № 1 до Акту приймання-передачі наданих послуг № 1 до Договору № 03/07/2023 про надання юридичних послуг від 03.07.2023 року (а. с. ); платіжна інструкція на сплату 55 000 грн. (а. с. 100).
Пунктом 3.1. Договору № 03/07/2023 про надання юридичних послуг від 03.07.2023 року, вартість Послуг Виконавця становить 6 000 грн. складання позовної заяви про стягнення заборгованості з боржника.
Отже, судом встановлено, що з боку позивача дійсно були понесені судові витрати на правничу допомогу та відповідно між позивачем та адвокатом склалися договірні відносини.
В своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Під -час розгляду справи з боку сторони відповідача не надходило жодних клопотань, як і клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Така правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.
У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Також суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо).
Оскільки витрат понесені на професійну правничу допомогу з боку позивача підтверджені, при цьому, з боку відповідача жодних заяв та клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до суду не надходило, а зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони, з урахуванням вищевикладених позицій Верховним Судом, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача з урахуванням вищенаведеного, підлягає стягненню понесення витрат на правову допомогу у розмірі 6 000 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем ТОВ «ФК «УкрГлобал-Фінанс» були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 684 гривень, які документально підтверджені (а.с. 117).
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, які складаються з судового збору за подачу позову в розмірі 2 684 гривень, понесення яких документально підтверджується наявною платіжною інструкцією № 122 від 24.07.2023 року.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд ,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» заборгованість за договором № 3118815 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 23.08.2022 року у розмірі 100 968,00 грн., (сто тисяч дев'ятсот шістдесят вісім грн., 00 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» судовий збір у розмірі 2 684,00 грн., понесені витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн., а всього стягнути 8 684,00 грн. (вісім тисяч шістсот вісімдесят чотири грн. 00 коп.).
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС», місцезнаходження: вулиця Василенка Миколи, будинок 7, місто Київ, 03124, код ЄДРПОУ 41915308.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_4 .
Повне судове рішення складено 22.04.2024 року.
Суддя Білоцерківського міськрайонного
суду Київської області Владислав ЦУКУРОВ