24.04.2024
Справа № 642/4137/21
Провадження № 1-кс/642/1316/24
Іменем України
24 квітня 2024 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , розглянувши матеріали скарги потерпілої ОСОБА_2 на бездіяльність слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, у кримінальному провадженні № 42017220000000097 від 02.02.2017, яка полягає у не розгляді клопотання в строк і порядку, що передбачені ст.220 КПК України,-
23.04.2024 заявник звернувся до слідчого судді із скаргою на бездіяльність слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, у кримінальному провадженні № 42017220000000097 від 02.02.2017, яка полягає у не розгляді клопотання в строк і порядку, що передбачені ст.220 КПК України.
Вивчивши матеріали скарги, вважаю, що таку слід повернути особі, яка її подала з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
У скарзі заявник посилається на те, що її клопотання всупереч положенням ст.220 КПК України не було розглянуто протягом трьох днів.
Статтею 303 КПК України визначено вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Бездіяльність, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, передбачає три обов'язкові ознаки: 1) слідчий або прокурор наділені обов'язком вчинити певну процесуальну дію; 2) така процесуальна дія має бути вчинена у визначений КПК строк; 3) відповідна процесуальна дія слідчим чи прокурором у встановлений строк не вчинена. Таким чином, наведена норма дозволяє звернутися до слідчого судді зі скаргою не на будь-яку бездіяльність слідчого, прокурора, а лише щодо обов'язків, строк виконання яких чітко регламентований КПК.
Згідно частини першої ст.220 КПК України клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй (ч.2 ст.220 КПК України).
Враховуючи ст. 220 КПК, а також ч. 5 ст. 115 КПК, відповідно до якої при обчисленні строків днями не береться до уваги той день, від якого починається строк, а також ч. 7 ст. 115 КПК України, відповідно до якого при обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, перший день з якого скаржник мав право подати скаргу до 09.04.2024.
Правилами частини 1 ст. 304 КПК України передбачено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Правило дотримання десятиденного строку на оскарження до слідчого судді рішення слідчого має на меті гарантувати правову визначеність і забезпечити, щоб кримінальні провадження розглядалися впродовж розумного часу, не змушуючи органи влади та інших зацікавлених осіб перебувати у стані невизначеності.
Це правило надає особі, яка має право на оскарження, достатній строк для роздумів стосовно того, чи подавати скаргу, для чіткого визначення своїх аргументів та окреслення стверджувальної правової позиції, і визначає період, після закінчення якого контрольна функція суду не здійснюється.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 304 КПК України передбачено, що скарга повертається, якщо скарга подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
Згідно зі ст. 113 КПК України процесуальні строки - це встановлені, зокрема, законом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь- яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням КПК.
Відповідно до частин 3, 5, 7 ст. 115 КПК при обчисленні строку днями строк закінчується о двадцять четвертій годині останнього дня строку. При обчисленні строків днями не береться до уваги той день, від якого починається строк. При обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами - і неробочий час. Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Поняття поважних причин пропуску строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. Зокрема, під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини належить підтверджувати відповідними доказами. При цьому особа, яка бажає подати скаргу має діяти сумлінно для того, що б ефективно реалізувати своє право. Тобто окрім принципу правової визначеності важливим також є і принцип добросовісності, як загально правовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність може розглядатися як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Хоча ст. 117 КПК України містить норму щодо поновлення пропущеного строку, але це можливо лише в разі наявності поважних причин пропуску такого строку. Тому при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку, у тому числі й строку на оскарження рішення слідчого, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) в межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) в межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) та інші доречні обставини.
Необхідно звернути увагу, що у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.
Скаржник ОСОБА_2 оскаржує бездіяльність слідчого, яка полягає у нездійсненні розгляду поданого нею клопотання від 21.03.2024 в рамках кримінального провадження № 42017220000000097, яке слідчий мав би розглянути у строк не більше трьох днів з моменту отримання, тобто до 28.03.2024 включно. Таким чином, саме з цієї дати і розпочався десятиденний строк для подачі скарги саме на бездіяльність слідчого щодо нездійснення розгляду даного клопотання. Однак, скаргу до слідчого судді ОСОБА_2 було подано лише 23.04.2024, тобто по спливу передбаченого законом строку для її подання. При цьому, в змісті поданої скарги особа, яка її подала, жодним чином не порушує питання про необхідність поновлення цього строку, не вказує поважних причин через які вказаний строк було пропущено.
Так, слідчий суддя констатує, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження постанови слідчого перебуває в межах дискреційних повноважень суду, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм провадження (рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Шевченко проти України" (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року).
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 304 КПК України скарга повертається, якщо скарга подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
З норм ст.26 КПК України випливає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Виходячи з положень ст.ст.22, 26 КПК України на особу, яка подає скаргу, покладається обов'язок доведення перед слідчим суддею факту того, що скаргу подала особа, яка має на це право; скарга підлягає розгляду в цьому суді, скарга подана у встановлений строк та на дію чи бездіяльність, рішення, що підлягають оскарженню до слідчого судді.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження; не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вказані висновки суду не є порушенням права на справедливий судовий захист та не можуть вважатися обмеженням права доступу до суду.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч. 7 ст. 304 КПК України повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 309 КПК України,-
Скаргу потерпілої ОСОБА_2 на бездіяльність слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, у кримінальному провадженні № 42017220000000097 від 02.02.2017, яка полягає у не розгляді клопотання в строк і порядку, що передбачені ст.220 КПК України - повернути особі, яка її подала.
Повернення скарги не позбавляє особи, яка її подала, права повторного звернення до слідчого судді в порядку, передбаченому КПК України.
Копію ухвали про повернення скарги невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя