м. Вінниця
23 квітня 2024 р. Справа № 120/4542/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення шкоди
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення шкоди.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує протиправною на його думку бездіяльністю відповідача щодо нарахування та виплати йому матеріальної шкоди у розмірі, завданої частиною третьою статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VІІІ, визнаної неконституційною, що складається з розмірів недоплаченої суми пенсії, не виплаченої ОСОБА_1 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком за вирахуванням фактично виплачених сум за період з 01.01.2015 по 31.12.2020.
Ухвалою суду від 15.04.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано особі, яка її подала, строк для усунення вказаних недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску цього строку.
18.04.2024 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку.
Заява мотивована тим, що спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, відносно пенсій, які не отримані з вини суб'єкта владних повноважень, не містить строків звернення до суду.
Проте, суд не знаходить підстав для визнання вказаних позивачем причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, зважаючи на наступне.
Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, питання, пов'язані з обчисленням строку звернення до адміністративного суду, його поновленням, а також наслідки пропуску такого строку чітко врегульовано вищевказаними положеннями законодавства.
Окрім цього, частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язує учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. На цьому ж наголошено і у частині першій статті 45 цього ж Кодексу, якою передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Отже, наведені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України конкретизують характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 у справі № 826/22361/15.
Питання, пов'язані з оцінкою поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, неодноразово вирішувалось й Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19 висловлено правову позицію про те, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
На думку суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України № 1-р (ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі № 3-333/2018 (4498/18).
Суд зазначає, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо перерахунку пенсії та стягнення шкоди, заподіяної прийняттям неконституційного правового акта пов'язані між собою, і позивачем обрано обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання.
Так, пунктом 1 рішення Конституційного Суду України № 1-р (ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі №3-333/2018 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 4 вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII.
Вказане рішення опубліковано у «Віснику Конституційного Суду України» № 3/2021 від 11.06.2021.
Враховуючи вищевказане, суд зазначає, що саме з цієї дати слід обчислювати строк на звернення до суду з адміністративним позовом.
З матеріалів справи слідує, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду 09.04.2024, тобто з пропуском шестимісячного строку на звернення до суду.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Під час розгляду даної справи представником позивача не наведено вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації належного права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права.
При цьому, суд не приймає до уваги доводи представника позивача, що спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, відносно пенсій, які не отримані з вини суб'єкта владних повноважень, не містить строків звернення до суду
Таким чином, враховуючи приписи ч. 1 ст. 123 КАС України, суд пропонує позивачу подати до суду обґрунтовану заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав поважності пропуску цього строку та відповідних доказів.
Частинами першою-третьою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість продовження строку для виконання вимог ухвали суду від 15.04.2024 про залишення позову без руху, - протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду
Керуючись ст.ст. 121, 248, 256 КАС України, -
Продовжити ОСОБА_1 процесуальний строк, встановлений ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.04.2024, для усунення недоліків позовної заяви, - на 10 календарних днів з дня отримання копії цієї ухвали, протягом якого позивачу необхідно надати суду:
- обґрунтовану заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав поважності пропуску цього строку та докази поважності причин його пропуску (у кількості примірників відповідно до кількості учасників справи та для суду).
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Чернюк Алла Юріївна