Провадження № 33/821/204/24 Справа № 694/2818/23 Категорія: ч.1 ст. 130 КУпАПГоловуючий у І інстанції Сакун Д. І. Доповідач в апеляційній інстанції Соломка І. А.
19 квітня 2024 року м. Черкаси
Суддя Черкаського апеляційного суду Соломка І.А., при секретарі Бєлан О.В., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення №694/2818/23 щодо ОСОБА_1 , що надійшли з Звенигородського районного суду Черкаської області за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дубового І.А., -
Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 лютого 2024 року
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, непрацюючого, проживаючого по АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік; постановлено стягнути на користь держави судовий збір у сумі 536 гривень 80 коп.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 11.11.2023 року о 16.37 год. по вул. Кримського, 95, у м. Звенигородка Черкаської області, керував автомобілем «Chevrolet Aveo», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме різкий запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження огляду на стан сп'яніння відмовився, чим порушив вимоги 2.5 ПДР України, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись з постановою суду, вважаючи її безпідставною та не аргументованою, винесеною в результаті неповного дослідження всіх обставин справи, представник ОСОБА_1 - адвокат Дубовий І.А. подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 22.02.2024, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбченого ч.1 ст.130 КУпАП, та прийняти нове рішення, яким провадження у справі закрити за відсутності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Апеляційні вимоги мотивував тим, що суд першої інстанції проігнорував показання свідка ОСОБА_2 про те, що саме він керував автомобілем 11.11.2023 коли вони з вітчимом ОСОБА_1 їхали до аптеки, після їх зупинки працівниками поліції він злякався , так як він не досяг 18 років та у нього відсутнє посвідчення водія, тому пересів на заднє сидіння, а ОСОБА_1 сів за кермо автомобіля, проте суд не надав цим свідченням жодного аналізу чи спростування.
Зазначив, що органами національної поліції не надано жодного доказу руху ОСОБА_1 на транспортному засобі, адже на відео, яке надано з нагрудних камер поліцейських, можна побачити тільки спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції і в процесі спілкування ОСОБА_1 деякий час перебував на місці водія, проте доказів руху транспортного засобу в період, коли ним керував саме ОСОБА_1 , працівниками поліції до суду не надано.
Апелянт вважає, що відеозапис, здійснений працівниками поліції щодо подій від 11.11.2023 за участі ОСОБА_1 , не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення, оскільки в протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено за допомогою якого технічного засобу здійснювалася фіксація події, тобто не вказана ні його марка, ні модель.
Зазначає, що відеозапис з нагрудної камери працівників поліції не є безперервним та містить ознаки монтування (втручання), що є порушенням п.5 «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото і кінозйомки, відеозапису», а тому такий відеозапис не може бути використаний як доказ вчинення адміністративного правопорушення.
Апелянт вважає, що відео з відеореєстратора з патрульного автомобіля поліції є неналежної якості, з нього не можна зрозуміти, яка марка та номерний знак транспортного засобу, що рухається, відсутній звук, а тому неможливо встановити , що це саме той транспортний засіб в якому знаходився ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції .
Обгрутовуючи свої апеляційні вимоги представник ОСОБА_1 - адвокат Дубовий І.А. послався на КУпАП, Конституції України, та інші нормативно-правові акти.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 пояснив, що він не керував автомобілем «Chevrolet Aveo», д.н.з. НОМЕР_1 , ним керував його неповнолітній пасинок, а він просто пересів за кермо автомобіля та сидів на місці водія, так як у пасинка були відсутні права водія.
Заслухавши думку ОСОБА_1 та його представника - адвоката Дубового І.А., які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Згідно ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пункт 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.
Так, відповідно до вимог ст.251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд, у відповідності до приписів ст.252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Висновки суду про доведеність вини та наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, ґрунтуються на належних та допустимих доказах, які містяться в матеріалах справи і сумнівів щодо їх обґрунтованості не викликають.
Незважаючи на позицію представника ОСОБА_1 - адвоката Дубового І.А., викладену в апеляційній скарзі, про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, його вина підтверджується зібраними у справі і перевіреними в судовому засіданні доказами, зокрема:
- даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №048026 від 11.11.2023 року;
- даними акту огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів з якого вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння;
- даним відеозапису, з якого вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції належно встановлені обставини, які дають обґрунтоване право притягнути ОСОБА_1 до відповідальності за ознаками вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не повно дослідив всі обставини справи та необгрунтував постанову є неспроможними, оскільки в суді апеляційної інстанції не знайшли свого об'єктивного підтвердження.
Проведення огляду на стан сп'яніння здійснюється в порядку, встановленому статтею 266 КУпАП, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 р. №1452/735 (далі Інструкція) та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 р. №1103 (зі змінами) (далі Порядок), відповідно до яких особи, які керують транспортними засобами, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, підлягають оглядові на стан сп'яніння, який проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків, а у разі незгоди водія на проведення такого огляду або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я, які мають право на проведення такого огляду, не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення.
Так, згідно п.7 розділу І Інструкції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до пункту 8 Порядку, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків, складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Отже, відмова водія від проходження огляду на стан сп'яніння, зокрема, алкогольного сп'яніння, на місці зупинки транспортного засобу та в закладі охорони здоров'я є підставою притягнення особи до відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП.
Судом апеляційної інстанції був переглянутий диск з відеозаписом події від 11.11.2023 з якого вбачається, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Chevrolet Aveo», д.н.з. НОМЕР_1 , порушив ПДР України, зокрема правила проїзду перехрестя, а саме не надав переваги в русі транспортному засобу, що рухався праворуч від водія, а тому даний автомобіль був зупинений працівниками поліції, для з'ясування обставин. Під час зупинки вказаного автомобіля працівниками поліції також було встановлено відсутність у водія ОСОБА_1 страхового полісу на автомобіль, та виявлено, що державний номерний знак автомобіля закрито сіткою, а тому працівниками поліції відносно ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАБ №177627 за ч.1 ст.121-3, ч.1 ст.126, ч.1 ст.122 КУпАП (а.с.7).
При спілкуванні працівників поліції з ОСОБА_1 у останнього були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння і йому неодноразово було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, зокрема, за допомогою приладу «Драгер» та у медичному закладі, на що останній категорично відмовився, посилаючись на те, що просто не хоче проходити такий огляд, оскільки алкогольних напоїв не вживав.
Працівниками поліції ОСОБА_1 було роз'яснено, що через відмову пройти освідування на алкогольне сп'яніння у встановленому законом порядку, відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпА, та роз'ясненено його права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП.
Слід зауважити, що як вбачається з відеозапису, у розмові з поліцейськими ОСОБА_1 сумнівався у тому, що він, керуючи автомобілем, порушив ПДР України, на що йому працівники поліції надали для перегляду відеозапис з реєстратора їх автомобіля з якогого вбачається, що автомобіль «Chevrolet Aveo», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , виїжджаючи на головну дорогу, порушив правила проїзду перехрестя, а саме : не надав переваги в русі транспортному засобу, що рухався праворуч від водія, чим створив аварійну ситуацію, а тому він і був зупинений працівниками поліції. Цей відеозапис спростовує як доводи апелянта про те, що працівниками поліції не надано жодного доказу руху ОСОБА_1 на транспортному засобі, так і доводи апелянта щодо неналежної якості відео з відеореєстратора з патрульного автомобіля, оскільки ОСОБА_1 , переглядаючи відеозапис з відеореєстратора автомобіля не заперечив, що він керував автомобілем «Chevrolet Aveo», на запитання працівника поліції, чому так швидко їхав, пояснив, що поспішав, оскільки його чекає людина біля «Асорті», також на телефонний дзвінок, який йому надійшов, у розмові з невідомою особою пояснив, що його зупинили поліцейські, отже сумнівів у тому, що саме ОСОБА_1 керував автомобілем «Chevrolet Aveo», д.н.з. НОМЕР_1 , у апеляційного суду немає.
Після складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом та при цьому відмовився від його підпису, письмові пояснення надавати також відмовився
Разом з тим, слід зуважити, що водійське посвідчення у ОСОБА_1 предметно вилучено не було через те, що він його пред'явив за допомогою програми «Дія». При цьому, як вбачається з відеозапису події, ОСОБА_1 був відсторонений від керування транспортим засобом.
З переглянутого відеозапису вбачається, що процедура огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння поліцейськими не була порушена, йому було запропоновано пройти огляд на місці зупинки за допомогою технічного засобу «Драгер», однак у зв'язку з відмовою йому було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі, від якого ОСОБА_1 також відмовився, тому суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність складання поліцейським протоколу за порушення ним саме п. 2.5 Правил дорожнього руху України, з чим погоджується і апеляційний суд.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував показання свідка ОСОБА_2 (пасинка ОСОБА_1 ) про те, що саме він керував автомобілем 11.11.2023, а потім пересів на заднє сидіння, а ОСОБА_1 сів за кермо автомобіля, є необгрунтованими, оскільки суд першої інстації дав їм вірну оцінку та не взяв їх до уваги, так як такі покази свідка ОСОБА_2 спростовуються відеозаписом події від 11.11.2023, з якого вбачається, що автомобіль «Chevrolet Aveo», д.н.з. НОМЕР_1 , був зупинений поліцейськими і на момент, коли до нього підійшов поліцейський - за кермом перебував саме ОСОБА_1 . Крім того на місці зупинки поліцейськими автомобіля та у спілкуванні з ОСОБА_1 останній не озвучував вказану версію події, і вона виникла лише під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Посилання апелянта на те, що відео з бодікамер працівників поліції не є безперервним та містить ознаки мотування, а тому не може вважатися належним та допустимим доказом, є необгрунтованими, оскільки суд при розгляді справи аналізує лише той об'єм доказів, який наданий суду. Факт відсутності безперервного відео не змінює відомостей та даних в тій частині, які були надані для дослідження суду та узгоджуються з іншими доказами у справі в їх сукупності. Окрім того, обов'язок поліцейського вести відеозйомку безперервно не є абсолютним та відповідно до вимог п. п. 5, 8 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поліцейський має право відступити від цих вимог за певних умов.
Враховуючи наявність зафіксованих відеокамерами поліцейських даних, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів відомості протоколу про адміністративне правопорушення. Зазначені відомості походять з різних джерел, логічно та послідовно доповнюють та не протирічать один одному, що свідчить про їх об'єктивність.
Твердження апелянта про те, що у протоколі про адміністративне правопрушення не зазначено за допомогою якого технічного приладу здійснювалася фіксація події, не вказана його марка, модель, не можуть слугувати підставою для скасування законного рішення суду.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королвства» від 29.06.2007 р. Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Тому, доводи апелянта про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, є необґрунтованими та спростовуються як переглянутим апеляційним судом відеозаписом події від 11.11.2023 за участі ОСОБА_1 , так і іншими матеріалами справи.
Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі, щодо невизнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення розцінюється апеляційним судом як спосіб захисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
З урахуванням всіх обставин справи, в тому числі і тих, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, підстав для скасування постанови місцевого суду і закриття провадження по справі щодо правопорушника за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, немає.
Адміністративне стягнення судом накладено з дотриманням правил, передбачених вимогами ст.ст.33, 34, 35 КУпАП, з урахуванням всіх обставин адміністративного провадження та особи правопорушника, є розмірним до вчиненого і справедливим.
Враховуючи вищевикладене, вважаю, що постанова Звенигородського районного суду Черкаської області від 22.02.2024 відносно ОСОБА_1 є законною та обгрунтованою, підстави для її скасування чи зміни відсутні.
Керуючись ст.294 КУпАП, суддя, -
Постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 лютого 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дубового І.А. - без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя І.А. Соломка