Справа № 554/6955/23 Номер провадження 22-ц/814/1252/24Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н.В. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
11 квітня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л.
імена (найменування) сторін:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянув в порядку письмового провадження в м. Полтава апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2023 року, ухвалене суддею Тімошенко Н.В.
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на період навчання,-
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на період навчання в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 12.09.2022 року та до закінчення навчання, але не більше як до досягнення нею 23 років.
В обґрунтування вимог зазначила, що вона з 12.09.2022 є студенткою 1 курсу денної форми навчання в Вищому навчальному закладі «Міжрегіональна академія управління персоналом».
Вказала, що відповідач, який є її батьком, матеріальної допомоги на її утримання не надає.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на період навчання задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь повнолітньої доньки ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1/6 частини всіх доходів видів його заробітку (доходу), щомісячно починаючи з 01.08.2023 року та до закінчення навчання у Вищому навчальному закладі «Міжрегіональна академія управління персоналом» - 31.08.2025, але не більше ніж до досягнення нею 23 років.
Рішення суду мотивоване обґрунтованістю та доведеністю факту існування у позивача потреби в матеріальній допомозі. Разом з тим, позивачем не надано доказів, які б свідчили про фінансову спроможність відповідача надавати допомогу на її утримання у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), тому, враховуючи взаємний обов'язок батьків утримувати повнолітню доньку, яка продовжує навчання, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліменти на її утримання на період навчання у розмірі 1/6 частини від всіх видів доходів.
Окрім того, відмовлено в задоволенні стягнення з відповідача аліментів з 12.09.2022 (початок навчання), оскільки за даний період з відповідача на її утримання стягнуто аліменти рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16.07.2013 року, тому враховуючи вимоги ст. 191 СК України аліменти мають присуджуватися від дня пред'явлення позову, тобто з 01.08.2023.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , просила рішення місцевого суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні аліментів саме з 12.09.2022 є незаконним, оскільки відповідачем не надано до матеріалів справи доказів виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16.07.2013 року.
Судом першої інстанції не враховано ті обставини, що позивач проживає разом з матір'ю та перебуває на її повному матеріальному утриманні, а стягнення аліментів у розмірі 1/6 частини всіх доходів відповідача порушує законні права та інтереси позивача.
Окрім того, вказала, що найголовнішим фактором для стягнення аліментів на період навчання саме у розмірі 1/4 частини всіх доходів відповідача є те, що зростає оплата за навчання, що підтверджено долученим до апеляційної скарги наказом про збільшення оплати за навчання.
Від ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано взяв до уваги той факт, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 липня 2013 року з нього були стягнути аліменти на утримання доньки ОСОБА_1 починаючи з 14.06.2013 і до досягнення нею повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому позовні вимоги про стягнення аліментів з 12.09.2022 є безпідставними.
Враховуючи його майновий стан, відсутність відомостей про майновий стан позивачки та її матері, відсутність документального підтвердження витрат позивачки (крім витрат на навчання), просив рішення суду залишити без змін та стягувати аліменти на утримання доньки у розмірі 1/6 частини всіх його доходів.
Окрім того, вказав, що долучені до апеляційної скарги нові докази (наказ про збільшення оплати за навчання), подані з порушенням вимог ст. 367 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 9).
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16.07.2013 року з відповідача на користь ОСОБА_3 стягнуті аліменти на утримання доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в твердій грошовій сумі у розмірі 800 грн. щомісячно, починаючи з 14.06.2013 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 26-27).
ОСОБА_1 навчається на 2 курсі денної форми навчання у Вищому навчальному закладі «Міжрегіональна Академія управління персоналом». Термін навчання: з 12.09.2022 року по 31.08.2025 року. Вартість навчання за рік становить 24000 грн.
Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Частиною 3 ст. 199 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Відповідно до ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Стягнення із батьків аліментів на утримання повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.
Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16 (провадження № 61-12782св18) дійшов висновку про те, що Сімейним Кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків, брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Також при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 (провадження № 61-17937св21) Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу).
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Аналогічна правова позиція висловлена у Постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 225/1447/16-ц та від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц.
Сімейний кодекс України виходить із принципів рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов'язані обоє батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх син (дочка).
Звертаючись до суду з позовною заявою про стягнення аліментів на період навчання, позивачу необхідно надати всі наявні докази, що підтверджують необхідність отримання такого утримання, наприклад: довідка про вартість навчання, в разі якщо дитина навчається на контрактній формі навчання, докази, що підтверджують вартість проживання в гуртожитку чи договір оренди іншого житла, виписка з банківського рахунку дитини, чи будь-які інші докази на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у нього потреби в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо).
Доказів на підтвердження вартості витрат, пов'язаних з навчанням (вартості підручників, посібників для навчання, вартості іншого приладдя, проїзду до навчального закладу, тощо) позивач не надала.
Позовна заява містить лише вимогу про стягнення аліментів, перелік норм права, але жодним чином не обґрунтовано розмір стягуваних аліментів.
Даних щодо майнового стану матері ОСОБА_1 - ОСОБА_4 матеріали справи не містять.
Таким чином, суд першої інстанції вирішуючи спір, дослідивши наявні в матеріалах справи докази майнового стану відповідача, його працездатний вік, з огляду на взаємний обов'язок батьків утримувати повнолітню дитину, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання у розмірі 1/6 частини від всіх його доходів, що відповідає встановленим судом обставинам справи, наданим сторонами доказам та положенням СК України.
Доводи апеляційної скарги, відносно того, що відрахування аліментів повинно здійснюватися з 12.09.2022 (початку навчання) є необґрунтованими, оскільки до досягнення позивачем повноліття - 25.03.2023, аліменти на її утримання стягувалися на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16.07.2013 року.
Згідно із статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
До апеляційної скарги ОСОБА_1 долучено копію наказу Вищого навчального закладу «Міжрегіональна Академія управління персоналом» від 17.08.2023 про підвищення вартості навчання.
Проте, вищевказаний доказ, не може бути прийнятий судом з огляду на наступне.
У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об?єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів («DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).
Таким чином, долучені до апеляційної скарги нові докази колегія суддів до уваги не приймає, оскільки рішення суду першої інстанції прийняте без їх врахування та апелянтом не вказано поважних причин їх неподачі до місцевого суду.
Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду апеляційна скарга не містить.
Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного вище та змісту процесуальних норм, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами права, які місцевим судом правильно застосовані, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О. Ю. Кузнєцова
Судді: С. А. Гальонкін
Г. Л. Карпушин