СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2-н/759/330/24
ун. № 759/8103/24
23 квітня 2024 року м. Київ
Суддя Святошинського районного суду м. Києва Горбенко Н.О., розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надання послуг ЖКГ, -
У квітні 2024 року ТОВ «Інвестбудгаличина» через свого представника - адвоката Хапко Ю.Б., звернулось до Святошинського районного суду м. Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надання послуг ЖКГ.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2024 року визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Справу передано судді 22.04.2024 року.
Дослідивши матеріали поданої заяви, суд встановив наступне.
Питання, пов'язані із видачею судового наказу, врегульовано у розділі ІІ ЦПК України. Отже, при вирішенні питання щодо можливості видачі судового наказу, суд керується положеннями вказаного розділу ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Крім того, ч. 3 ст. 19 ЦПК України встановлює, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Пунктом 3 частини 1 статті 161 ЦПК України встановлено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.
Вимоги до змісту заяви про видачу судового наказу наведені ст. 163 ЦПК України.
Проаналізувавши матеріали поданої заяви, співставивши їх із вимогами у вищезазначеній статті, суд дійшов висновку, що наявні підстави для відмови у видачі судового наказу, зважаючи на наступне.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 163 ЦПК України, якщо заяву подано в електронній формі до боржника, який має зареєстровану офіційну електронну адресу, заявник у подальшому повинен подавати будь-які процесуальні та інші документи, пов'язані з розглядом його заяви виключно в електронній формі.
Крім того, суд вважає необхідним звернути увагу на аналогію в даному випадку норм ЦПК України, які стосуються можливості учасника справи звернутись до суду в електронній формі.
Так, враховуючи положення абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України, а також ч. 2 ст. 169 ЦПК України, у разі подання до суду заяви та документів, що додаються до неї в електронній формі, заявник зобов'язаний додати до заяви доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.
Також суд наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 169 ЦПК України після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові до його електронного кабінету, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом з описом вкладеного.
Заява подана за допомогою системи «Електронний суд».
Частинами 5 - 7 ст. 43 ЦПК України встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
У разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.
Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Із наведених норм вбачається, що належним доказом направлення документів учасникам провадження може бути лише бланк опису вкладення, завірений відповідним відділенням зв'язку, разом з фінансовим чеком про відправлення.
Із інформації про задеклароване / зареєстроване місце проживання особи за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб Голосіївської РДА встановлено, що ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Заявник направив заяву про видачу судового наказу ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_2 , що встановлено із опису вкладення у цінний лист від 15.04.2024 року.
Таким чином, заявником заява про видачу судового наказу направлена не на адресу зареєстрованого місця проживання боржника, що спричинить не отримання боржником копії заяви про видачу судового наказу із доданими до неї документами.
Суд звертає увагу, що по тексту заяви представником заявника зазначено, що адреса місцезнаходження нерухомого майна боржника: АДРЕСА_2 .
Наявний у матеріалах справи попередній договір купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2017 року, укладений між ТОВ «Інвестбудгаличина» та ОСОБА_1 щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 . Договір про компенсацію витрат від 04 червня 2021 року укладений щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 .
Однак, до матеріалів заяви доєднано довідку про нарахування та сплату послуг за утримання житла та комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 .
Заявник не надає суду жодних доказів на підтвердження того, що вказані адреси відносяться до одного і того самого нерухомого майна.
Тобто, розрахунок заборгованості стосується іншої адреси, щодо якої ОСОБА_1 договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком не укладав.
Таким чином, із встановлених судом даних вбачається, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 уклав із ТОВ «Інвестбудгаличина» договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, який би стосувався квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Крім того, у пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2011 року №14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» зазначено, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги.
Як визначено у пункті 6 частини 1статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (частини 1 та 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтею 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов'язує.
Тягар утримання майна згідно статті 322 Цивільного кодексу України покладається на власника. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
До матеріалів заяви долучено попередній договір купівлі-продажу квартири від 28.12.2017 року.
Однак, у відповідності до ч. 1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Однак, основник договір купівлі-продажу квартири, що укладений між заявником та боржником, до матеріалів справи не приєднаний.
Аналізуючи зміст поданих до заяви документів, суд встановив відсутність доказів того, що ОСОБА_1 дійсно є власником квартири АДРЕСА_4 .
Судом також отримано інформацію щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб Голосіївської РДА. Так, встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що не збігається із адресою, за якою пред'явлена вимога про стягнення заборгованості та надано розрахунок заборгованості.
Отже, в даному випадку із поданої заяви про видачу судового наказу та наданих до неї копії документів не вбачається доказів, які підтверджують право власності ОСОБА_1 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , чи факт проживання у ній боржника.
Отже, із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги.
П. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України встановлює, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (ч. 1 ст. 166 ЦПК України).
Частиною 2 статті 167 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Отже, суд приходить до висновку про необхідність відмови заявнику у видачі судового наказу на підставі п. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160-167, 260 ЦПК України, суд -
Відмовити у видачі судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надання послуг ЖКГ.
Ухвалу суду надіслати заявнику, роз'яснивши право звернення з тими самими вимогами у порядку позовного провадження.
Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її отримання шляхом подання апеляційної скарги.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Суддя Н.О. Горбенко