16 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 461/5247/22
провадження № 51-5470км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_8 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022140000000378, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 Кримінального Кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Галицького районного суду м. Львова від 27 березня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим за ч. 2 ст. 307 КК України і засуджено до покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з установленням йому іспитового строку тривалістю 3 роки.
Згідно з ч. 1 ст. 76 КК України ухвалено покласти на засудженого ОСОБА_6 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без дозволу уповноваженого органу з питань пробації.
Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат та застави майна.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
Обвинувачений ОСОБА_6 , діючи всупереч вимогам ст. 7 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15 лютого 1995 року (з наступними змінами і доповненнями), ст. 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15 лютого 1995 року (з наступними змінами та доповненнями), маючи умисел на незаконне придбання, перевезення, зберігання з метою збуту та збут особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено - канабісу, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, але не пізніше 04 серпня 2021 року незаконно придбав речовину рослинного походження, яка є канабісом та відноситься до особливо небезпечного наркотичного засобу, обіг якого заборонено, у невстановленої досудовим розслідуванням особи, перевіз та незаконно зберігав її за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 з метою збуту та 04 серпня 2021 року вчинив незаконний збут наркотичного засобу - канабісу, за викладених у вироку обставин.
Таким чином, ОСОБА_6 вчинив незаконне придбання, перевезення, зберігання з метою збуту та збут особливо небезпечного наркотичного засобу, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України.
Крім цього, 05 і 06 серпня 2021 року та 07 червня 2022 року ОСОБА_6 вчинив 7 епізодів незаконного придбання, перевезення, зберігання з метою збуту та збут особливо небезпечного наркотичного засобу, повторно, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України, за обставин, викладених у вироку.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 червня 2023 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_8 - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор Львівської обласної прокуратури ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу апеляційного суду від 20 червня 2023 року стосовно ОСОБА_6 у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та його особі через м'якість, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). На думку прокурора, під час розгляду справи в апеляційному суді не надано відповідної оцінки доводам апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції не дотримався вимог кримінального та процесуального законів, не врахував у повній мірі і не надав об'єктивної та всебічної оцінки всім обставинам, які мають значення для призначення особі покарання, а саме ступеню тяжкості вчинених злочинів, обставинам вчинення кримінальних правопорушень і даним про особу обвинуваченого, належних і достатніх мотивів застосування ст. 69 КК України. Зазначає, що апеляційним судом було проігноровано доводи прокурора про те, що під час досудового розслідування та на момент завершення такого ОСОБА_6 свою вину у інкримінованих злочинах не визнавав та жодних показів органу досудового розслідування не надавав, що в свою чергу спростовує мотиви суду щодо активного сприяння розкриттю злочинів та щирого каяття у їх вчиненні та не відповідає фактичним обставинам справи. На думку прокурора, той факт, що лише в судовому засіданні ОСОБА_6 змінив свою позицію до інкримінованих злочинів та надав пояснення з приводу висунутого обвинувачення, жодним чином не може свідчити про щире каяття, а відтак рішення про застосування ст. 69 КК України не можна визнати обґрунтованим. Стверджує, що апеляційним судом також не надано належної оцінки тому, що ОСОБА_6 вчинив вісім задокументованих епізодів незаконного придбання, перевезення, зберігання з метою збуту та збут особливо небезпечного наркотичного засобу, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів, і які останній вчиняв повторно протягом 2021-2022 років. Прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції погодився з твердженням місцевого суду про наявність обставини, що пом'якшує покарання, а саме наявність на утриманні малолітньої дитини, однак не надав належної оцінку тому, що вищезгадані особливо небезпечні наркотичні засоби ОСОБА_6 , незважаючи на наявність малолітньою дитини, зберігав з метою збуту за адресою проживання. На думку прокурора, наведені обставини у їх сукупності виключно негативно характеризують особу ОСОБА_6 та не свідчать про істотне зниження ступеню тяжкості вчинених злочинів і не можуть бути достатніми підставами для звільнення останнього від реального відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, а навпаки свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, враховуючи зростання злочинів у сфері назаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів на території м. Львова та області.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник в інтересах ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 - без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 .
Засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора ОСОБА_8 підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 та кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 307 КК України, у касаційній скарзі прокурор не оспорює.
Водночас, перевіряючи ухвалу апеляційного суду в межах касаційних вимог прокурора, колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам ст. 370 КПК України.
Крім того, за правилами ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляції, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Проте апеляційний суд під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції зазначених вимог закону не дотримався.
Так, прокурор в апеляційній скарзі просив вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна. В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначав, що суд першої інстанції необґрунтовано визнав як обставини, що пом'якшують покарання, його щире каяття та активне сприяння у розкритті злочинів, оскільки під час досудового розслідування ОСОБА_6 вину у вчиненому не визнавав та показання не надавав. Прокурор вважав, що підстав для призначення обвинуваченому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, а також звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, немає.
Зазначеним доводам прокурора апеляційний суд належної оцінки не дав, переконливих висновків про залишення без змін вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 не навів.
Як вбачається з вироку, місцевий суд, призначаючи покарання ОСОБА_6 , врахував ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, які відносяться до тяжких злочинів, особу обвинуваченого, який на момент вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебував, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_9 - ОСОБА_10 , 2012 року народження, та здійснює догляд за своїм важко хворим батьком ОСОБА_11 , який потребує лікування, а також те, що обвинувачений є волонтером благодійного фонду «Юа.Х'юман», а також офіційно працює кур'єром.
Суд також зробив висновок про необхідність обрання обвинуваченому ОСОБА_6 міри покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст. 69 КК України.
Місцевий суд з урахуванням ступеню тяжкості вчинених обвинуваченим ОСОБА_6 злочинів, конкретних обставин справи, відношення обвинуваченого до своїх дій, факту активного сприяння розкриттю злочинів та інших обставин, що пом'якшують його покарання, зробив висновок, що покарання у виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 307 КК України нижче встановленого санкцією статті, з урахуванням ч. 1 ст. 69 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Також місцевий суд вважав за можливе звільнити його від відбування покарання з випробуванням із застосуванням ст. 75 КК України, оскільки його виправлення та перевиховання можливі без ізоляції від суспільства. Місцевий суд вважав достатніми підставами для звільнення обвинуваченого від реального відбування покарання те, що він має міцні соціальні зв'язки та репутацію, зокрема офіційно працевлаштований, має на утриманні неповнолітню дитину, доглядає за батьком, хворим на хворобу Паркінсона. З урахуванням наведеного суд вважав за можливе застосувати стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 положення ст. 69 КК України, призначивши основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією інкримінованої статті, та положення ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку та з покладанням на нього відповідних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, послався на поняття судової дискреції, та зазначив, що з урахуванням обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з огляду на дані про особу обвинуваченого, який офіційно працевлаштований, є волонтером, має на утриманні неповнолітню дитину, здійснює догляд за своїм важко хворим батьком, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про можливість призначення обвинуваченому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. Крім того, колегія суддів апеляційного суду погодилася із висновком суду першої інстанції про можливість виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів в умовах без ізоляції від суспільства та звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Однак із таким висновком апеляційного суду не можна погодитись.
За правилами ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Апеляційний суд, погоджуючись із рішенням місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, повною мірою не врахував ступінь тяжкості вчинених засудженим кримінальних правопорушень, конкретних обставин справи, а саме того, що ОСОБА_6 вчинив вісім задокументованих епізодів незаконного придбання, перевезення, зберігання з метою збуту та збут особливо небезпечного наркотичного засобу, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів і які останній вчиняв повторно протягом 2021-2022 років. Апеляційний суд безпідставно проігнорував доводи прокурора про те, що під час досудового розслідування та на момент завершення такого ОСОБА_6 свою вину в інкримінованих злочинах не визнавав та жодних показів органу досудового розслідування не надавав, що в свою чергу спростовує мотиви суду щодо активного сприяння розкриттю злочинів та щирого каяття у їх вчиненні. Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із твердженням місцевого суду про наявність обставини, що пом'якшує покарання, - перебування на утриманні малолітньої дитини, не надав належної оцінку тому, що особливо небезпечні наркотичні засоби ОСОБА_6 , незважаючи на наявність малолітньої дитини, зберігав з метою збуту за адресою свого проживання, що негативно характеризує ОСОБА_6 та не свідчить про істотне зниження ступеню тяжкості вчинених ним злочинів і не може бути однією із достатніх підстав для звільнення останнього від реального відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
Наведені обставини, на які прокурор посилався в апеляційній скарзі, залишились поза увагою суду апеляційної інстанції.
Переглядаючи вирок за апеляцією прокурора, апеляційний суд доводів, викладених у апеляційній скарзі прокурора, належним чином не перевірив, свого висновку щодо можливості виправлення у разі застосування ст. 75 КК України належним чином не обґрунтував, тим самим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
За таких обставин, на думку колегії суддів Верховного Суду, звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України не може вважатися необхідним і достатнім для його виправлення без відбування покарання.
З огляду на викладене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставах пунктів 1 і 2 ч. 1 ст. 438 КПК України як така, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно взяти наведене до уваги, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, та з додержанням вимог кримінального процесуального закону ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
При цьому апеляційному суду слід мати на увазі, що за тих самих обставин справи та даних про особу засудженого застосування щодо ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України необхідно вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Ураховуючи наведене, касаційна скарга прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_8 підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 червня 2023 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3