15 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 702/960/17
провадження № 51-4071км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
засуджених ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),
перекладача ОСОБА_10 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузасудженого ОСОБА_11 на вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від
19 липня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 28 лютого
2019 року щодо
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Молдови, раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 187; ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 липня 2018 року ОСОБА_8 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115КК засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років із конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності; за ч. 4 ст. 187 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років; за ч. 3 ст. 289 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років із конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.
Указаним вироком за вчинення зазначених та інших злочинів засуджено ОСОБА_9 , судові рішення щодо якого не оскаржуються.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , за попередньою змовою між собою, ІНФОРМАЦІЯ_3 близько 22:30, перебуваючи в якості пасажирів в автомобілі «TOYOTA Avensis», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2, під час руху по автодорозі сполученням Монастирище - Халаїдове, Черкаської області, здійснили розбійний напад на останнього, з застосуванням насильства небезпечного для життя та здоров'я використовуючи заздалегідь придбані ножі. Засуджений ОСОБА_12 здійснив поріз в ділянці шиї ОСОБА_13 , після чого наказав останньому вийти з автомобіля.
ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , за попередньою змовою між собою, поблизу автомобіля «TOYOTA Avensis», державний номерний знак НОМЕР_1 , використовуючи заздалегідь придбані ножі, діючи умисно та цілеспрямовано, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, спрямованих на позбавлення життя особи та заволодіння чужим майном, і бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків завдали потерпілому численну кількість ножових ударів по різних частинах тіла.
Своїми умисними діями ОСОБА_12 і ОСОБА_8 спричинили ОСОБА_13 тілесні ушкодження у вигляді: рани справа на межі середньої та нижньої третини шиї по передньобічній поверхні; рани справа на межі нижньої третини шиї та тулуба по передньобічній поверхні; рани передньоверхньої поверхні правого плечового суглоба; рани в проекції 4 - 5 ребер зліва по колото грудній лінії; рани в проєкції 5 - 6 ребер зліва по середньоключичній лінії; рани в ділянці передньої черевної стінки по серединній лінії; рани справа в проєкції 9 - 10 ребер між середньою та задньоюпахвовою лініями, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 18 вересня 2017 року № 05-7-02/256 виникли від дії колючоріжучих предметів і мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя; рани в ділянці нижньої третини правого передпліччя по задній поверхні, яка згідно з висновком вищевказаної експертизи утворилася від дії твердого тупого предмета та належить до ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинило короткочасний розлад здоров'я; рани в проєкції лівої реберної дуги по середньо-ключичній лінії; рани в проєкції правої реберної дуги по середньоключичній лінії; рани в нижній третині правого передпліччя по передній зовнішній поверхні; рани в нижній третині правого передпліччя по передній внутрішній поверхні; рани в основі 1 та 2 пальця правої кисті; рани в ділянці задньої внутрішньої поверхні нижньої третини правого передпліччя; рани в ділянці верхньої третини правого передпліччя по задньобічній поверхні; рани в ділянці передньобічної поверхні правого колінного суглоба, яка утворилася від дії твердих тупих предметів та належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; глибокого садна тильної поверхні правої кисті; садна у верхній третині правого колінного суглоба по бічній поверхні; синця в середній третині правого передпліччя по передній поверхні, яка утворилася від дії твердих тупих предметів та належать до легких тілесних ушкоджень.
Смерть ОСОБА_13 настала внаслідок численних колото-різаних ран шиї, грудної клітки, передньої черевної стінки, верхніх і нижніх кінцівок з ушкодженням загальної сонної артерії, правої та лівої легень серця й органів черевної порожнини, що у своєму перебігу ускладнилися двостороннім гемотораксом та гемоперитонеумом, зовнішньою кровотечею і геморагічним шоком.
Після цього засуджені ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , діючи умисно, з корисливих спонукань, з метою реалізації свого злочинного наміру, спрямованого на протиправне збагачення за рахунок чужого майна, належною ОСОБА_13 , заволоділи його грошовими коштами в сумі 3000 грн та автомобілем «TOYOTA Avensis», державний номерний знак НОМЕР_1 , вартість якого становила 248 550 грн, залишивши непритомного потерпілого ОСОБА_13 на автодорозі сполученням Монастирище - Халаїдове.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 28 лютого 2019 року вирок місцевого суду змінено.
Виключено з вироку вказівку суду про застосування додаткового покарання щодо ОСОБА_9 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК.
На підставі ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) автомобіль «TOYOTA Avensis», державний номерний знак НОМЕР_1 , передано за належністю потерпілій ОСОБА_14 .
У решті вирок залишено без змін.
Вимоги та доводи, викладені в касаційній скарзі та запереченні на неї
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок місцевого суду й ухвалу суду апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд у місцевому суді. Покликається на те, що суд першої інстанції залучив перекладача, адже засуджений є громадянином Молдови й не розуміє української мови, однак перекладач у судовому засіданні не здійснював перекладу, а тому засуджений не в повній мірі розумів, що відбувається під час судового розгляду. Вважає, що вищевказані порушення призвели до недотримання його прав та свобод. Також наголошує, що суд спотворив обставини справи та не взяв до уваги заявлених ним фактів про порушення його конституційних прав. До того ж, засуджений ставить питання про неправильне застосування ч. 5 ст. 72 КК, оскільки, на його думку, суди не враховали судової практики Верховного Суду.
Прокурор ОСОБА_15 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а рішення судів - без зміни. Наголошує, що рішення є законними, обґрунтованими й такими, що винесені з урахуванням норм кримінального процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
Захисники та засуджені підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор не підтримав доводів, зазначених у касаційній скарзі засудженого, і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засуджених, захисників та прокурора, перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, установлених судами попередніх інстанцій, оскільки виступає судом права, а не факту, на підставі чого доводи про невідповідність фактичних обставин кримінальних правопорушень судовим рішенням касаційній перевірці не підлягають.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За змістом ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, правильність кваліфікації його дій за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК, а також визначений вид та розмір призначеного покарання в касаційній скарзі засудженого не оспорюється.
Доводи касаційної скарги про порушення судами права ОСОБА_8 на захист у зв'язку з неналежним виконанням перекладачем своїх обов'язків є необґрунтованими.
Як визначено ст. 29 КПК, кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою. Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Згідно з ч. 3 вказаної статті КПК слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. п. «е» п. 3 ст. 6) та практики ЄСПЛ перекладач необхідний у кримінальному процесі, якщо особа не розуміє або не розмовляє мовою судочинства в обсязі, достатньому для розуміння перебігу судового процесу та участі в розв'язанні питання, яке для неї мало вирішальне значення, або особа за рівнем володіння мовою не здатна на ведення свого захисту та висувати на розгляд суду свою версію без допомоги перекладача.
Розуміння зазначених обставин охоплює виключно їх мовно-комунікативний аспект, але не стосується правового механізму здійснення захисту, оскільки перекладач надає комунікативну, а не правову допомогу, що є функцією захисника.
Для констатації факту порушення права особи на захист через незабезпечення обвинуваченого послугами перекладача установлення зазначених обставин має бути «поза розумним сумнівом».
При цьому чинниками для з'ясування розуміння особою зазначених обставин Конвенція та практика ЄСПЛ визначають: 1) тривалість проживання у державі ведення судочинства; 2) рівень освіти, час і місце її здобуття; мова навчання; 3) рід занять, спосіб життя та обсяг комунікації.
Як установив суд і це вбачається із матеріалів кримінального провадження,
ОСОБА_8 є громадянином Молдови, тому відповідно до положень КПК має право на перекладача. У зв'язку з цим під час судового розгляду в місцевому суді йому було надано перекладача, який, як зафіксовано в журналі судового засідання та звукозаписом, у судових засіданнях місцевого суду здійснював усний переклад з української мови російською, яку він добре розумів. Зі звукозаписів з'ясовано, що ОСОБА_8 повністю розумів переклад запитань суду, клопотань і заяв інших учасників судового розгляду. Крім того, будь-яких заперечень чи заяв щодо заміни перекладача від нього не надходило.
Аналогічно, відповідно до звукозаписів, було залучено перекладача під час апеляційного розгляду кримінального провадження. Жодних заперечень, відводів чи заяв щодо заміни перекладача від ОСОБА_8 не надходило.
З огляду на викладене, та на виконання вимог закону розгляд справи щодо ОСОБА_8 в судах попередніх інстанцій здійснювався державною мовою із залученням перекладача. Верховний Суд дійшов висновку про відсутність істотних порушень кримінального процесуального закону, про які зазначається в касаційній скарзі.
Твердження засудженого про незарахування йому строку попереднього ув'язнення є непереконливими та не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння, а ч. 3 цієї статті установлено, що часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.
Частиною 5 ст. 72 КК в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» визначено, що зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року № 13-31кс18 (справа № 663/537/17), у разі якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом України від 18 травня 2017 року № 2046-VIIІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення» (далі - Закон № 2046-VIII), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIIІ. У такому разі цей Закон має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону № 2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч. 2 ст. 5 КК не допускається.
За оскаржуваним вироком від 19 липня 2018 року ОСОБА_8 вчинив кримінальні правопорушення 27 червня 2017 року.
Таким чином, оскільки ОСОБА_8 вчинив кримінальні правопорушення, за сукупністю яких йому вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 липня 2018року на підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено остаточне покарання, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIIІ, судові інстанції не мали підстав для застосування правил ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII в частині зарахування у строк покарання засудженому строку попереднього ув'язнення.
Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає приписам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би вели до зміни чи скасування судових рішень, суд касаційної інстанції не вбачає.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 липня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 28 лютого 2019 року щодо ОСОБА_11 залишити без зміни, акасаційну скаргу засудженого ? без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3