17 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 552/4614/22
провадження № 61-10795св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куштим Марина Анатоліївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Череватенко Ірина Миколаївна, на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07липня 2023 року у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Дорош А. І., Чумак О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куштим М. А. (далі - приватний нотаріус Куштим М. А.), про розірвання договору довічного утримання.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 28 листопада 2018 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Куштим М. А., зареєстрований у реєстрі за № 3259 (далі - договір довічного утримання (догляду),від 28 листопада 2018 року № 3259), за умовами якого він передав у власність відповідачу квартиру АДРЕСА_1
Посилаючись на те, що відповідач належно не виконує умов укладеного між сторонами договору, зокрема не здійснює за ним догляд, не сплачує грошових коштів, не утримує квартиру, внаслідок чого утворилась заборгованість зі сплати за комунальні послуги, а також не забезпечує його продуктами харчування та ліками, позивач просив суд розірвати договір довічного утримання (догляду) від 28 листопада 2018 року № 3259.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 12 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір довічного утримання (догляду) від 28 листопада 2018 року № 3259, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач є особою похилого віку, йому встановлено зрілу катаракту обох очей, вторинну глаукому 1У С правого ока, а тому він потребує стороннього догляду та підтримки, яку йому надають сусіди ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Відповідач умов укладеного між сторонами договору довічного утримання (догляду) від 28 листопада 2018 року № 3259 не виконує. Зокрема, не надає позивачу матеріальної допомоги та не здійснює догляду за ним.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, 26 червня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Полтавського апеляційного суду із апеляційною скаргою.
У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду із заявою про забезпечення позову, у якій просив вжити заходи забезпечення позову, шляхом заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 .
На обґрунтування заяви зазначав, що предметом спору є розірвання договору довічного утримання від 28 листопада 2018 року № 3259, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідачу квартиру
АДРЕСА_1 .
У зв'язку із задоволенням позову ОСОБА_1 та розірванням оспорюваного договору, квартира повернулася у його власність. Відповідачу стало відомо, що позивач має намір здійснити державну реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно та надалі відчужити його.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2023 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову залишено без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Водночас у цій справі заява про забезпечення позову подана не позивачем, а відповідачем, а тому, з огляду на процесуальний статус заявника, заява задоволенню не підлягає.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Череватенко І. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про забезпечення позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову з тих підстав, що з такою заявою має право звертатися лише позивач, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до частини першої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Тобто із заявою про забезпечення позову має право звернутися позивач, відповідач та третя особа, якщо невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від ОСОБА_1 , у якому він просив касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2023 року залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Череватенко І. М., на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Череватенко І. М., з підстав, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано з Полтавського апеляційного суду виділені матеріали цивільної справи № 552/4614/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У вересні 2023 року виділені матеріали справи № 552/4614/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з частиною першою статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
Аналізуючи наведені норми процесуального права, необхідно дійти висновку, що закон не містить прямої заборони щодо звернення відповідача із заявою про забезпечення позову, а тому наявність або відсутність правових підстав для задоволення такої заяви, підлягає встановленню судом у загальному порядку.
Вирішуючи заяву ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, а тому помилково виходив лише з тих підстав, що відповідач не наділений правом звертатися до суду із заявою про забезпечення позову.
У контексті наведеного доводи касаційної скарги про те, що відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову з тих підстав, що з такою заявою має право звертатися лише позивач, суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину першу статті 149 ЦПК України, є обґрунтованими.
Що стосується суті заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Заборона вчиняти певні дії, як процесуальний захід забезпечення позову, має на меті обмежити активну поведінку особи, щодо якої вживається такий захід, шляхом встановлення судом певного зобов'язання особи, яке покликане забезпечити виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову і забезпечує ефективний захист, поновлення порушених прав позивача.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які дають підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
Зазначене дає підстави для висновку, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного спору.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції із заявою про забезпечення позову, заявник посилався на те, що рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 травня 2023 року, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання (догляду) від 28 листопада 2018 року № 3259, набрало законної сили, і позивач, до вирішення справи апеляційним судом, має намір у порядку його виконання зареєструвати право власності на спірну квартиру та відчужити її на користь третіх осіб.
Тобто фактично доводи заявника зводяться до необхідності зупинення виконання оскаржуваного ним судового рішення, що у розумінні статті 150 ЦПК України не є заходом забезпечення позову, якийза своєю суттю має бути спрямований на реальне і повне відновлення майнових прав учасників цивільного процесу, порушених внаслідок неправомірних дій інших осіб. Тобто гарантувати належне і правильне виконання судового рішення.
Таким чином, суду апеляційної інстанції належало відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у зв'язку з невідповідністю його доводів вимогам обґрунтованості обраного способу забезпечення позову, який, зважаючи на зміст позовних вимог, не спрямований на забезпечення належного і правильного виконання судового рішення.
За вказаних обставин, оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає зміні з викладенням мотивів відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у редакції цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою, другою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
У зв'язку з наведеним ухвала суду апеляційної інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову підлягає зміні.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Череватенко Ірина Миколаївна, задовольнити частково.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець