Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа №711/3188/24
Провадження №2-з/711/32/24
22 квітня 2024 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого-судді Скляренко В.М.
при секретарі Копаєвій Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву представників ОСОБА_1 - адвокатів Дубинського Віктора Михайловича, ОСОБА_2 - про забезпечення позову до подачі позовної заяви, -
ОСОБА_1 , в особі своїх представників - адвокатів Дубинського В.М., ОСОБА_2 , звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси із заявою, в якій просить вжити судом заходи забезпечення позову шляхом винесення ухвали про накладення арешту на земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , розміром 361 кв.м. з кадастровим номером № 7110136400:02:032:0084, яка згідно Договору дарування земельної ділянки від 24 грудня 2012 року належить ОСОБА_3 .
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову у заяві вказується, що гр. ОСОБА_1 протягом десяти діб має намір подати позов до Черкаської міської ради та до ОСОБА_3 про визнання приватизації частково недійсною та витребування майна з незаконного чужого володіння.
Предметом позову є земельна ділянка, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
У квітні 2024 року стало достовірно відомо про намагання гр. ОСОБА_3 терміново продати свою частину земельної ділянки із своєю частиною домоволодіння, що межує із позивачкою та знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Про продаж цієї спірної земельної ділянки стало відомо з публікації про її реалізацію за 230000 доларів США, розміщеної на ОЛХ з поміщенням на ньому фотографії будинку ОСОБА_3 № АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 361 кв. м.
Земельна ділянка гр. ОСОБА_3 з незрозумілих гр. ОСОБА_1 причин знаходиться під його житловим будинком.
На її ( ОСОБА_1 ) намагання досудового врегулювання спірних правовідносин гр. ОСОБА_3 самостійно вирішив її продати. Таке рішення він прийняв після того, як гр. ОСОБА_1 йому повідомила, що для вирішення даного спору вона за захистом своїх прав вимушена буде звернутися до суду.
Таким чином, вважають за необхідне терміново звернутися до суду із заявою про забезпечення позову до його подання, оскільки до пред'явлення такого позову гр. ОСОБА_3 може реалізувати предмет позову, що спричинить, у випадку задоволення судом позову, не виконання судового рішення.
Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову суд приходить до наступних висновків.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.
Системний аналіз положень ст.ст. 149, 150 ЦПК України свідчить, що, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню через вжиття таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками справи.
За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Як роз'яснено у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.
За змістом ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Слід зазначити, що всупереч викладених вище норм процесуального законодавства представниками ОСОБА_1 не додано до заяви про забезпечення позову належних, з точки зору допустимості, доказів на підтвердження доводів щодо порушення прав ОСОБА_1 з боку відповідача ОСОБА_3 чи інших осіб.
При цьому, суд враховує, що згідно наданих суду доказів, позивачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки АДРЕСА_2 (кадастровий номер земельної ділянки 7110136400-02-032-0045), що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку серія ЯА №310444 від 16.03.2005 року.
Відповідач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , загальною площею 361 кв.м. по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 7110136400-02-032-0084), яка набута ним у власність на підставі договору дарування земельної ділянки від 24.12.2012 року, укладеним між ним та попереднім власником - ОСОБА_4 . Попереднім власником така земельна ділянка була набута у власність на підставі договору від 27.10.2005 року за №7680 та рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.06.2007 року, що стверджується державним актом про право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №623210, виданим управлінням земельних ресурсів у м. Черкаси 16.11.2007 року.
Як зазначає позивачка у заяві про забезпечення позову, земельна ділянка відповідача знаходиться під його ж житловим будинком, який набутий останнім у власність на підставі договору дарування частини житлового будинку від 24.12.2012 року.
Доказів того, що набуттям відповідачем у власність земельної ділянки № НОМЕР_1 , загальною площею 361 кв.м. по АДРЕСА_1 чи приватизацією такої земельної попередніми її власниками, було порушено право позивачки суду не надано, як і не наведено належних обґрунтувань для забезпечення майбутнього позову, зокрема, в чому саме полягає порушення прав позивачки, яка є власником суміжної земельної ділянки № НОМЕР_2 .
Крім того, суд звертає увагу, що представниками ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено належними доказами і того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона має намір звернутися до суду.
Суд зауважує, що потенційна можливість вчинення відповідачем ОСОБА_3 дій, які можуть перешкоджати позивачці ОСОБА_1 в реалізації своїх прав, без наведення відповідного обґрунтування, підтвердженого належними доказами, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, до його подачі, шляхом накладення арешту на земельну ділянку АДРЕСА_3 (кадастровий номер № 7110136400:02:032:0084), яка згідно договору дарування земельної ділянки від 24 грудня 2012 року належить ОСОБА_3 .
Припущення ОСОБА_1 про наміри гр. ОСОБА_3 продати вказану вище земельну ділянку, яка належить йому на праві власності, та на яку позивачка просить накласти арешт, не є достатньою правовою підставою для забезпечення майбутнього позову, який має намір подати гр. ОСОБА_1 , та не свідчить про подальше можливе ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього рішення суду про визнання приватизації частково недійсною та витребування майна з незаконного чужого володіння.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що гр. ОСОБА_1 та її представниками не доведено належними й допустимими доказами, у визначений законом спосіб, необхідності вжиття визначених ними заходів забезпечення майбутнього позову, а відтак, підстав для задоволення даної заяви про забезпечення такого позову немає.
За таких підстав, з урахуванням обґрунтувань заяви про забезпечення позову та доданих до неї доказів, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви представників ОСОБА_1 - адвокатів Дубинського В.М., ОСОБА_2 про забезпечення позову до подачі позовної заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.149, 150, 153 Цивільного процесуального кодексу України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного-процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову», суд, -
У задоволенні заяви представників ОСОБА_1 - адвокатів Дубинського Віктора Михайловича, ОСОБА_2 - про забезпечення позову до подачі позовної заяви - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її підписання.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст ухвали складений 22 квітня 2024 року.
Головуючий: В.М. Скляренко