Справа № 697/812/24
№ пров. 2-о/697/57/2024
22.04.2024 р. м. Канів
Суддя Канівського міськрайонного суду Черкаської області Колісник Л.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення юридичного факту,
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просить встановити факт про те, що він є батьком багатодітної родини та утримує трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , 2019 р.н., ОСОБА_3 , 2009 р.н., який є сином дружини від попереднього шлюбу та ОСОБА_4 , 2012 р.н., яка є донькою дружини від попереднього шлюбу.
Вимоги заяви обґрунтовано тим, що з 25.02.2022 заявник є мобілізованим до ЗСУ. За наслідками отриманих ним поранень під час виконання завдань по стриманню збройної агресії, заявнику встановлено обмежену придатність до військової служби та визначено подальше проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заявник є одруженим, у нього на утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, що є підставою для звільнення його з військової служби. Заявник усно звернувся до керівництва ІНФОРМАЦІЯ_3 місто Харків по питанню його звільнення, але отримав усну відповідь, що звільнення з військової служби можливо лише в разі надання рішення суду про те, що у заявника на утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей.
Вирішуючи питання про відкриття провадження, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 293 ЦПК України визначено категорії справ, які суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п. 1, 3 постанови від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У тому разі, коли буде виявлено, що з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Сутністю провадження у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення є те, що у ньому відсутній спір про право, об'єктом судового захисту є охоронюваний законом інтерес, предметом судової діяльності є встановлення визначених юридичних фактів з метою подальшого здійснення заявниками своїх суб'єктивних прав.
Спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.
Суд вважає, що із заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення юридичного факту вбачається спір про право.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18.
За змістом положень ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
В частині 3 статті 155 СК України (здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків) зазначено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Частиною 2 статті 157 СК України закріплено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років (такі чоловіки можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди тільки за місцем проживання).
Законами та Конституцією України визначається, що військова служба - це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни.
Відповідно до Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №389 від 03.06.2013, військові комісаріати є місцевими органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації в особливий період людських і транспортних ресурсів на відповідній території.
Суд зауважує, що окреме провадження - це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.
Можна зробити висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Враховуючи наведені обставини, норми сімейного законодавства, та те, що заявником не було залучено до участі у справі військовий комісаріат, як і не було відповідного звернення до цього органу, який передує зверненню до суду у відповідності вимог ЦПК України, а також відсутні відомості про визнання права заявника на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстави, визначеної п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що свідчить про наявність спору про суб'єктивне матеріальне права та відповідно виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження.
Визначаючи, чи пов'язується з встановленням зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов'язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України, за змістом якої регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
Із аналізу наведених мотивів випливає, що встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника безпосередньо стосується проходження військової служби, зокрема реалізації права на звільнення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 (справа № 362/643/21) зазначено, що військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів.
Тобто встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника за своїми правовими наслідками призведе до публічно-правових відносин заявника з державою.
Встановлення цього факту не пов'язане з будь-якими цивільними правами та обов'язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням.
Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимога про встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника пов'язана з публічно-правовими відносинами заявника з державою щодо права на звільнення з військової служби, тому ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За предметом та можливими правовими наслідками цей потенційний спір може існувати у сфері публічно-правових відносин, а отже, підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.
Вимоги ОСОБА_1 пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 290/289/22-ц.
Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За таких обставин вважаю за необхідне, у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту, а саме факту перебування на утриманні неповнолітніх трьох дітей - відмовити.
Керуючись ст. 315 ЦПК України, суддя -
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення юридичного факту.
Роз'яснити заявнику право на звернення з даними вимогами в порядку позовного провадження.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її складення.
Суддя Л. О. Колісник