Справа 556/992/24
Номер провадження 2-а/556/23/2024
18.04.2024
Володимирецький районний суд Рівненської області в складі
головуючої судді - Котик Л.О.,
при секретарі - Соловей Г.С.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - офіцера громади - старшого лейтенанта поліції ВП №1 Вараського РВП у Рівненській області Шемехно П.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володимирець справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до офіцера громади - старшого лейтенанта поліції ВП №1 Вараського РВП у Рівненській області Шемехно Павла Петровича, Головного Управління Національної поліції в Рівненській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Володимирецького районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 - офіцера громади, старшого лейтенанта поліції ВП №1 Вараського РВП у Рівненській області, Головного Управління Національної поліції в Рівненській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Позовні вимоги мотивує тим, що 08.12.2023, коли ОСОБА_1 перебував у автомобілі, марки «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 по вул. Горького в смт Володимирець, до нього під'їхали працівники поліції та з їх слів, він порушив правила дорожнього руху, керував транспортним засобом, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, не маючи поліса обов'язкового цивільного страхування транспортного засобу. Після цього працівниками поліції складено протокол про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП. Про те, що останній порушив ч.4 ст.126 КУпАП працівники поліції взагалі не повідомляли.
Через два місяці, після даного спілкування з працівниками поліції, а саме 02.02.2023, ОСОБА_1 отримав повідомлення про запрошення до підрозділу поліції для розгляду адміністративного правопорушення на 10 год. 07 лютого 2024 року, за вищевказаними подіями.
Вранці, о 09 год 40 хв, 07.02.2024, позивач зареєстрував у Володимирецькому відділі поліції заяву про перенесення розгляду адміністративної справи на іншу дату у зв'язку з потребою правової допомоги. Проте, через пів години після цього , 07.02.2024, ОСОБА_1 знову отримав особисто від т.в.о. начальника поліції ОСОБА_3 повідомлення №0-9/216/01.2024 під 07.02.2024, що йому необхідно заявитися того ж дня, 07.02.2024, о 17 годині до відділу поліції для проведення розгляду справи про адміністративне правопорушення. Також було вказано, що у разі неприбуття на вказаний час, проведення розгляду справи відбудеться без його участі та участі його захисника.
Оскільки за такий короткий проміжок часу ОСОБА_1 не зміг реалізувати своє право на захист, а тому о 14 год 40 хв, 07.02.2024, у Володимирецькому відділі поліції для забезпечення свого Конституційного права на захист, повторно зареєстрував клопотання про надання права на захист та перенесення розгляду адміністративної справи на іншу дату у зв'язку з потребою правової допомоги.
Проте, 07.02.2024, увечері того ж дня, працівники поліції особисто привезли позивачу додому та вручили відповідь на його клопотання, де зазначено, що ОСОБА_1 надано достатнього часу для залучення фахівця в галузі права і всі подальші наміри свідчать про спроби уникнення адміністративної відповідальності, оскільки його друге клопотання «написане за допомогою особи з уже наданням правової допомоги». Також рекомендують прибути у час зазначений в попередньому листі, тобто 07.02.2024 року о 17 год. У дійсності у позивача не було можливості за такий короткий термін часу укласти угоду з адвокатом про надання правової допомоги і про те, що справа про притягнення до адміністративної відповідальності буде розглядатися 08.02.2024 його ніхто не повідомляв.
Таким чином, грубо порушуючи та ігноруючи його попередні клопотання, не дотримуючись його Конституційних прав на отримання правової допомоги та реалізації права на захист , листом від 08.03.2024 Т.в.о. заступника начальника поліції ОСОБА_4 позивача повідомлено про те, що його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП і винесено постанову, серії БАД №472195 від 08.02.2024 року та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн. Про дану постанову дізнався лише 29.03.2024, коли зателефонували з поліції.
Позивач вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.4 ст 126 КУпАП є незаконним та необгрунтованим, а оскаржувана постанова є протиправною, такою, що підлягає скасуванню.
Вважає, що викладене у постанові не відповідає дійсності, жодних доказів, що саме ОСОБА_1 був за кермом автомобіля, зокрема відеофіксації, працівниками поліції не надано.
Також позивач зазначає, що жодного порушення правил дорожнього руху не вчиняв, докази його провини відсутні. Вважає, що факт порушення ним ПДР, ґрунтується на припущеннях та не підтверджений належними та допустимими доказами. Постанова винесена з порушенням вимог чинного законодавства щодо її змісту та процедури складення, а отже є незаконною, а тому підлягає скасуванню.
Просить позов задовольнити.
Вказаний позов надійшов до суду 05 квітня 2024 року.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 09 квітня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Належним чином повідомлений відповідач - Головне Управління національної поліції в Рівненській області, в судове засідання не з"явилися, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не заявлено.
В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, надав пояснення в межах пред'явленого позову.
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та суду пояснив, що 08 грудня 2024 року, о 13 год. 37 хв. в смт Володимирець по вул. Горького був зупинений транспортний засіб, марки «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 , за кермом якого був ОСОБА_1 , останній був з явними ознаками алкогольного сп"яніння, не мав поліса обов"язкового цивільного страхування транспортного засобу. 08 лютого 2024 року за вищевказаним фактом було винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 та ч.4 ст.126 КУпАП. Дана постанова є законною. Окрім того, у ОСОБА_1 було достатньо часу, щоб укласти угоду з адвокатом, однак останній цим правом не скористався. Про розгляд справи 08.02.2024 не змогли повідомити позивача, і закінчувалися строки притягнення до адміністративної відповідальності. Просив відмовити у задоволенні позову.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до на наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно постанови, серії БАД №472195 від 08.02.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, винесеної офіцером громади старшим лейтенантом поліції ВП №1 Вараського РВП у Рівненській області, ОСОБА_2 , 08 грудня 2023 року, о 13 год. 37 хв. в смт Володимирець по вул. Горького водій здійснював рух на транспортному засобі, марки «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 , при цьому 02.07.2023 рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області у справі №3/556/422/2023 був позбавлений права керування транспортним засобом строком на один рік, чим порушив п.2.1а Правил дорожнього руху та п.2.1 ґ Правил дорожнього руху, згідно бази МТСБУ відсутній поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п.п.2.1 "у" Правил дорожнього руху України.
Вказаною постановою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126, ч. 4 ст. 126 КУпАП та на нього, з урахуванням ст.36 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає таке.
Згідно з п.8 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 цього Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього рухуУкраїни (далі -ПДРУкраїни), затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001(із змінами та доповненнями).
Відповідно до п.1.1 ПДР України - ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно з ст.14 Закону України "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.9 ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно ч.1 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ч. 4 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За правилами ст. 36 КУпАП, при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, та використовуючи визначений ст.62 Конституції України принцип презумції невинуватості, відповідно до якого усі сумніви щодо доведеності вини особи, тлумачаться на її користь, суд вважає, що відповідачем не доведено, що позивач вчинив інкриміновані йому адміністративні правопорушення.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією України та Законами України.
Згідно статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Відповідно до ст. ст. 1, 13 Закону України «Про Національну поліцію», поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23, п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції.
Положеннями ст.222 КУпАП визначено перелік адміністративних правопорушень, розгляд яких здійснюється безпосередньо органами Національної поліції, зокрема, це справи передбачені ,ч.5 ст.121, ч. 2 ст. 122, ст.125 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
У відповідності до вимог частини третьої статті 254 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених в тому числі і статтею 126 КУпАП.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Однак вищевказану постанову винесено після двох місяців, з моменту виявлення правопорушення, що є грубим порушенням чинного законодавства
Згідно зі ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
За положеннями ст.ст. 249 КУпАП , розгляд адміністративної справи проводиться відкрито і за місцем його вчинення.
Також судом встановлено, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 виявив бажання скористатись правовою допомогою, про що надав відповідачу відповідне письмове клопотання.
Однак, інспектором не вжито жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги.
А як зазначено у Постанові Верховного Суду від 18.02.2020 р. у справі № 524/9827/16-а,ненадання інспектором можливості реалізувати клопотання особи про надання правової допомоги під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Ураховуючи положення статей 7, 9, 245, 251, 280 КУпАП, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Водночас важливим є дотримання посадовою особою порядку притягнення до адміністративної відповідальності, установленого КУпАП.
Як зазначено в Постанові Верховного Суду від 09.10.2019 року у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, справа №337/3816/16-а, суд під час розгляду справи, зокрема щодо правомірності рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинен перевірити чи були вчинені позивачем відповідні дії, що стали підставою для прийняття такого рішення, та чи є підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності. Дотримання посадовою особою порядку притягнення до адміністративної відповідальності є важливою складовою дотримання прав особи, яка притягається до відповідальності, а тому також має бути оцінена судом.
Положеннями ст. 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У постановах Верховного Суду від 26 квітня 2018 року в справі №200/5590/17, від 17 липня 2019 року в справі №295/3099/17, від 13 лютого 2020 року в справі №524/9716/16-а, Верховний Суд звернув увагу на те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.
Таким чином, з цієї правової норми та правового висновку Верховного Суду вбачається, що законодавцем встановлено презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Положеннями ст. 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" , передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 537/2088/17, де вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.
Згідно до Постанови Верховного Суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №338/1/17 (провадження №К/9901/15804/18) візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху, відповідно до ст. 251 КУпАП працівники поліції мають надати, зокрема, відеозапис події, фотокартки.
Згідно вимог статей 31, 40 Закону України "Про національну поліцію", поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Відповідно до п.п. 1 п. 2 розділ 1 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року № 1026, застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.
Згідно зі ст. 283 КУпАП, постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову;дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Також в судовому засіданні було встановлено, що показання свідків правопорушення (у разі його вчинення) відповідачем не відбиралися, оскільки до матеріалів справи копії таких показань не надано, посилання на показання свідків в оскаржуваній постанові відсутні.
Окрім того, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду ( Постанова Верховного Суду від 29.04.2020 р. у справі № 161/5372/17), цінність свідка полягає в його безпосередньому об'єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об'єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами. Суд зауважив, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися факти, які з огляду на закон або звичай установлюються в документах. КАС/ВС вказав, що обставини, що підтверджуються показаннями свідка повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні.
Однак у даній справі основним та єдиним доказом вчинення правопорушення стали пояснення зацікавленої особи - відповідача, який є працівником поліції, а тому ці пояснення не можуть бути допустимим доказом.
Також у Постанові Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 204/8036/16-а зазначено, що виключно водій, а не особа, яка сидить з кермом, підлягає відповідальності за порушення Правил дорожнього руху.
В даній справі ОСОБА_1 стверджує, що не керував транспортним засобом, оскільки ще з літа 2023 року позбавлений правом керування транспортним засобом.
Так у постанові про накладення адміністративного стягнення не зафіксовано на підставі яких документів працівником поліції було встановлено, що позивач є суб'єктом відповідальності за вказане правопорушення. Крім того, в оскаржуваній постанові, при зазначені суті адміністративного правопорушення, вказано, що водій здійснював рух на транспортному засобі, однак прізвище водія не вказано.
Наявність усіх ознак адміністративного правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Однак відповідачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення саме позивачем порушення правил дорожнього руху, та не доведено що позивач є суб'єктом відповідальності за вказане правопорушення.
Також, суд звертає увагу на те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі N 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі N 295/3099/17.
А як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126, ч.4 ст.126 КУпАП, є недоведеним.
Згідно ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону Укради» «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справа «Пол і Одрі Едвардс проти Об'єднаного Королівства» від 14 березня 2002 року (заява №46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватися необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішення.
ЄСПЛ у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008 (заява N 16437/04), «Берктай проти Туреччини» від 01.03.2001 (заява 22493/93), «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 ( заява 263/2859/21), неодноразово вказує. що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення « за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумцій. У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 (серія А, № 25), «Коробов проти України» від 21.10.2011 року (Заява № 39598/03), Європейський суд з прав людини зазначає що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом, така доведеність може випливати із співіснуванням достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, та у п. 36 рішення Європейського суду з прав людини в справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), від 1 липня 2003 року № 37801/97 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в
даному випадку - інспектором патрульної поліції при прийнятті та складанні
постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець
саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні. Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення щодо позивача проведений без дотримання законодавчих вимог щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Обов'язок доказування вини у справах про адміністративне правопорушення та доведення правомірності прийнятого рішення покладено на відповідача. Однак доказів правомірності прийнятої постанови відповідачем до суду не надано.
Враховуючи викладене, відсутність достатніх доказів вчинення позивачем вказаних правопорушень, обґрунтування вини сформовано на доказах, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про скасування рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи викладене, навні всі підстави вважати, що постанова по справі про адміністративне правопорушення, серії БАД №472195 від 08 лютого 2024 року, винесена незаконно, з порушенням норм законодавства, порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та норм КУпАП, з порушенням законних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що призвело до незаконного притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення. Відповідно до п.п.41 42 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23 рп/2010 у справі № 1-34/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України ( 254к/96-ВР ) має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України ( 254к/96-ВР ) і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України) Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Однак,аналізуючи вищенаведені законодавчі акти та фактичні обставини даної справи, суд вважає, що відповідач не довів правомірність прийнятої ним постанови про накладенняадміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, БАД №472195 від 08 лютого 2024 року, винесену офіцером громади старшого лейтенанта поліції ВП №1 Вараського РВП у Рівненській області Шемехно Павлом Петровичем, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не подав належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а тому з цих підстав позовні вимоги необхідно задовольнити, а постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою було накладено на позивача адміністративне стягнення скасувати, провадження у справі закрити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17, з відступленням від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16), за системного, цільового та граматичного тлумачення законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень ст.ст.287,288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за подання позовної заяви він складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
А тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції у Рівненській області слід стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 605 гривень 60 копійок.
Керуючись ст.ст. 122, 245, 246, 251, 256, 268, 276, 287-289, 293 КУпАП, ст.ст. 2, 9, 21, 72-78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 251, 269, 286 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до офіцера громади - старшого лейтенанта поліції ВП №1 Вараського РВП у Рівненській області Шемехно Павла Петровича, Головного Управління Національної поліції в Рівненській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, задовольнити .
Скасувати Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД №472195 від 08 лютого 2024 року, винесену офіцером громади - старшим лейтенантом поліції ВП №1 Вараського РВП у Рівненській області Шемехно Павлом Петровичем, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та закрити провадженні в справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції у Рівненській області (код ЄРДРПОУ 40108604) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збів в розмірі 605 гривень 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Володимирецький районний суд Рівненської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня складання повного тексту рішення. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених, частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Повний текст рішення проголошено 22 квітня 2024 року.
Суддя: Котик Л.О.
Учасники процесу:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 - офіцер громади старшого лейтенанта поліції ВП №1 Вараського РВП у Рівненській області, місцезнаходження: селище Володимирець, вул. Грушевського, 63); Головне Управління Національної поліції в Рівненській області, місцезнаходження: вул. М.Хвильового, 2, м. Рівне, 33000.