Справа № 551/1449/23
23 квітня 2024 року Шишацький районний суд Полтавської області в складі:
головуючого - судді Сиволапа Д.С.,
секретаря судових засідань Барабан Ю.С.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
її представника адвоката Стахурлова І.І. (приймає участь в судовому засіданні дистанційно з використанням власних технічних засобів);
розглянувши заочно, за правилами загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Шишаки Миргородського району Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями в порядку спадкування,
27 грудня 2023 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Шишацького районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання за кожним з них після смерті ОСОБА_4 права власності на певні частки у житловому будинку по АДРЕСА_1 .
Зокрема просили визнати за дружиною спадкодавця ОСОБА_1 право власності на 4/6 частини вказаного будинку, а за дітьми спадкодавця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/6 його частини.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача ОСОБА_1 та її померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіку ОСОБА_4 на праві спільної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 , який був побудований за спільні кошти подружжя в період з 1992 по 2018 рік, однак право на вказаний будинок не було зареєстровано за життя ОСОБА_4 .
Позивач ОСОБА_1 вважає, що їй у вказаному будинку належить 4/6 частини, з яких 1/2 частина це її частка у вказаному будинку, як одного з подружжя, яким він був збудований під час шлюбу та за спільні кошти та 1/3 частина - частка в порядку спадкування частини будинку, що належала померлому чоловіка. За іншими двома спадкоємцями ОСОБА_4 позивачі просили визнати право власності на 1/6 частину будинку за кожним, тобто в розмірі 1/3 частини від частки спадкодавця в даному будинку.
В зв'язку з неможливістю успадкування права власності на вказаний будинок в нотаріальному порядку через відсутність правовстановлюючих документів на нього, позивачі звернулись за захистом своїх прав до суду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, заявлені нею та її сином ОСОБА_2 , просила їх задовольнити, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення у справі. Аналогічну позицію висловив її представник адвокат Стахурлова І.І.
Будучи належним чином повідомленим по час та місце розгляду справи у відповідності до положень до п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК, відповідач ОСОБА_3 двічі поспіль не з'явився в підготовче та двічі поспіль - у судове засідання, по причини неявки суд не повідомив. Заяв та клопотань, в тому числі відзиву на позову заяву, від нього не надходило.
За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в заочному порядку на підставі наявних доказів.
Заслухавши пояснення позивача, допитавши свідків, дослідивши наявні матеріали справи суд встановив наступні юридичні факти та правовідносини, які їх супроводжують.
Так, позивач ОСОБА_1 пояснила суду, що в період з 1998 року 2023 рік вона спільно проживала з ОСОБА_4 у належній позивачу квартирі. ОСОБА_4 на виділеній йому під будівництво земельній ділянці в період з 1992 по 1998 року побудував гараж з різного роду прибудовами (кімната відпочинку, сауна тощо). Фактично дана будівля станом на 2003 рік мала вигляд «будівельної коробки» без жодних внутрішніх робіт у ній та була непридатна для проживання.
В листопаді 2003 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , вони спільним коштом та спільними зусиллями зробили ремонт у розташованій над гаражем кімнаті, сауну переробили на кухню та почали проживати у даному приміщенні. За час спільного проживання вони постійно працювали над поліпшенням даного будинку. Зокрема основну частину будівельних робіт вони завершили в 2018 році, додатково облаштувавши на першому будинку дві житлові кімнати. За твердженням позивача саме після завершенням даного виду робіт побудований ОСОБА_4 гараж їх спільними зусиллями фактично перетворився у житловий будинок.
З серпня 2017 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували своє місце проживання в даному будинку та проживають у ньому до теперішнього часу. В 2008 році поряд з будинком були збудовані окремі господарські будівлі: гараж та сарай.
В червні 2023 року ОСОБА_4 помер, не встигнувши належним чином зареєструвати право власності на вищевказаний будинок. Позивачі та відповідач прийняли спадщину, подавши відповідні заяви.
Відповідач у справі ОСОБА_3 є сином спадкодавця ОСОБА_4 від першого шлюбу. Він в будівництві будинку та господарських будівель участі не приймав, у даному будинку ніколи не проживав, однак претендує на 1/3 його частину в порядку спадкування після смерті батька, заперечуючи наявність у позивача ОСОБА_1 права на 1/2 частину будинку, як спільного майна подружжя.
Позивачу ОСОБА_1 не відомо чи був прийнятий будинок в експлуатацію, однак всі наявні у неї документи щодо його будівництва вона додала до позовної заяви. Чому в технічному паспорті на будинок вказано, що він та господарські будівлі збудовані в 1990 році їй не відомо.
Аналогічні показання щодо часу будівництві спірного будинку та спільної участі в його будівниці та приведені його до житлового стану ОСОБА_4 та його дружиною ОСОБА_1 надали допитані судом свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які підтримували з вищевказаною сім'єю близькі стосунки.
З наявних письмових доказів судом встановлено наступне.
31 серпня 1989 року виконавчим комітетом Шишацької районної ради народних депутатів Полтавської області під номером 87 зареєстровано «Паспорт на забудову садиби в сільському населеному пункті Української РСР». Відповідно до даного паспорту забудовником є ОСОБА_4 . Місце забудови: Полтавська область, Шишацький район, с. Яреськи. Земельна ділянка під забудову площею 0,09 га виділена колгоспом ім. Довженка постановою від 22 березня 1989 року № 2, площею 0,09га рішенням виконкому Яреськівської сільської ради від 14 квітня 1989 року № 49. На вказаній земельній ділянці дозволено будівництво житлового будинку по типовому проекту № 183-000-163, житловою площею 44 кв.м., на 3 кімнати, будівельний об'єм 345 куб.м. та господарського сараю з гаражем. Строк будівництва з 31 серпня 1989 року по 31 серпня 1992 року (а.с.14-15).
Також виконавчим комітетом Яреськівської сільської ради ОСОБА_4 видано дозвіл без номеру та дати про проведення будівельних робіт на земельній ділянці 900 кв.м., що відведена під забудову відповідно до рішення виконкому Яреськівської сільської ради від 14 квітня 1989 року № 49. Дозвіл дійсний до серпня 1992 року (а.с.13).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.12.2023 № 359830128 та інших правовстановлюючих документів ОСОБА_4 належить земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0901га, з кадастровим номером 5325786001:01:001:1361, яка знаходить по АДРЕСА_1 та була передана йому у власність на підставі рішення 24 (позачергової) сесії 5 скликання Яреськівської ради від 19 вересня 2009 року (Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку ЯИ № 694336 від 10.02.2010) (а.с. 10-12).
20 листопада 2003 року ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.6)
16 березня 2004 року у ОСОБА_4 та ОСОБА_1 народився син ОСОБА_2 (позивач 2 у справі) (а.с.6).
Також сином ОСОБА_4 від попереднього шлюбу є відповідач у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що сторонами не оспорюється.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер у віці 60 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.7).
09 грудня 2023 року приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Пушкаренко Валентині Миколаївні відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частину в спільному майні подружжя у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1 через відсутність правовстановлюючих документів на дане нерухоме майно.
Зі змісту даної постанови вбачається, що 06 вересня 2023 року вказаним нотаріусом заведено спадкову справу № 72/2023 щодо майна померлого ОСОБА_4 . Спадщину після нього прийняли дружина ОСОБА_1 , сини: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 50-51).
Згідно наданого позивачами технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 , який виготовлений станом на 09 червня 2017 року за замовленням ОСОБА_4 . Приватним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» на земельній ділянці розташований двоповерховий житловий будинок з гаражем (літ. А-2) загальною площею 137,1 кв. м., житловою площею 40,4 кв.м., який має по одній кімнаті на кожному поверху, а також окремо розташовані сарай з гаражем (літер. Б, В). Дата будівництва всіх цих об'єктів 1990 рік. Відсоток зносу 25% (а.с. 19-21).
Згідно довідки ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» від 20.06.2017 № 5707 у відповідності до матеріалів даного підприємства реєстрація права власності на вказаний житловий будинок не проводилась (а.с.16).
З пояснень позивача та показань свідків вбачається, що будівництво будинку фактично було розпочато в 1992 році та остаточно закінчено в 2018 році. Тобто на момент виконання значної частини будівельних робіт діяли норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.
Частиною 2 ст. 36 вказаного Закону встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт. Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (ч. 8 ст. 39 цього Закону).
В супереч обов'язку доказування позивачами не надано суду жодних доказів того, що спірний житловий будинок був прийнятий в експлуатацію компетентними державними органами, побудований з дотриманням відповідних будівельних норм і правил та є придатним для проживання у ньому.
Навпаки у суду є підстави вважати, що будівництво даного житлового будинку з гаражем було проведено без дотримання положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та підзаконних нормативних актів в сфері регулювання містобудівної діяльності. Зокрема будівництво будинку було здійснено зі значним порушенням (на 26 років) відповідних термінів, зазначених у будівельному паспорті та дозволі на проведення будівельних робіт.
При цьому характеристики спірного житлового будинку, наведені в технічному паспорті явно не відповідають його характеристикам, наведених у будівельному паспорті та типовому проекті № НОМЕР_3 , який мається в загальному доступі в мережі Інтернет.
Зокрема, будівельним паспортом та проектом передбачалось будівництво одноповерхового трикімнатного будинку житловою площею 44 кв.м., загальною площею 85,78 кв. м., будівельним об'ємом 345 куб.м. Натомість, замість цього було збудовано двоповерховий двокімнатний житловий будинок, житловою площею 40,4 кв.м, загальною площею 137,1 кв.м. та будівельним об'ємом 510 кв.м.
Тобто недотримані проекті вимоги щодо поверховості збудованого будинку, кількості житлових кімнат у ньому. Попри вимоги проекту в збудованому будинку розміщено автомобільний гараж площею 33,1 кв.м., а загальна площа та будівельний об'єм збудованого будинку в 1,5 рази перевищують проекті показники.
При цьому будинок побудований на місці де згідно будівельного паспорту повинен знаходитись, сарай, а господарські будівлі - там де за планом повинен знаходитись будинок (а.с. 15, 19зв).
В розпорядження суду не надані докази того, що вказаний житловий будинок, який по суті є переробленим гаражем, відповідає будівельним нормам і є придатним і безпечним для проживання у ньому.
За таких обставин, суд вважає, що спірний житловий будинок належить до категорії самочинного будівництва, як такий, що побудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил, без дотримання дозвільного документу та затвердженого проекту (ч.1 ст. 376 ЦПК України).
Надаючи правову оцінку можливості поділу даного житлового будинку між колишнім подружжям шляхом визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину в якості її частки в спільному майні подружжя, суд, керуючись нормами ч.4 ст. 263 ЦПК України, використовує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12 квітня 2023 року (справа № 511/2303/19, провадження № 14-56цс22), якій є цілком релевантних до даних правовідносин.
У даній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне.
«Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (стаття 190 цього Кодексу).
До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).
У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Набуття права власності на об'єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).
Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041, визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб'єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна.
Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.
Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21), від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22) та ін.
Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).
Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання».
Надаючи правову оцінку позовним вимогам про можливість визнання за спадкоємцями ОСОБА_4 права власності в порядку спадкування за законом на його частку у спірному житловому будинку, суд також керувався сталою судовою практикою Верховного Суду про те, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень ст. 376 та ст. 1218 ЦК, за змістом яких у разі здійснення спадкодавцем самочинного будівництва до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. (Постанова Верховного Суду від 28.04.2022 у справі № 359/9695/17, провадження № 61-18743св2).
Отже, суд вважає, що спірний новостворений житловий будинок, який дотепер не прийнятий до експлуатації та право власності на якій не зареєстровано за жодною особою, не може бути предметом поділу між колишнім подружжям та об'єктом спадкування як нерухоме майно.
З огляду на вищенаведені висновки Верховного Суду за позивачами в порядку поділу майна колишнього подружжям та в порядку спадкування частки ОСОБА_4 може бути визнано право власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи вказаного будинку.
Зважаючи та те, що такі позовні вимоги перед судом не заявлялись та в його розпорядженні відсутні точні характеристики матеріалів чи обладнання, використаних при будівництві спірного будинку, суд виходячи з принципу диспозитивності позбавлений можливості задовольнити позовні вимоги, навіть частково.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 258-259, 263-265, 268, 280-284, 353 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 - відмовити в повному обсязі.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його проголошення не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути переглянуто Шишацьким районним судом Полтавської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено відповідачем до Полтавського апеляційного суду в 30 денний строк з дня постановлення судом ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Полтавського апеляційного суду в 30 денний строк з дня його проголошення.
Повний текст рішення суду виготовлено та вручено (направлено) учасникам справи 23 квітня 2024 року.
Головуючий - суддя Д.С. Сиволап