23 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 908/3497/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т. М. (головуючої), Бенедисюка І. М., Ємця А. А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» (далі - АТ «ДТЕК Дніпроенерго», скаржник)
на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.01.2024
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2024
за зустрічним позовом Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго»
до відповідача за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
про визнання наявним право
та за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
до відповідача Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго»
про стягнення 320 602 693,22 грн,
АТ «ДТЕК Дніпроенерго» 09.04.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі № 908/3497/23, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Крім того, у прохальній частині касаційної скарги просить відстрочити сплату судового збору до розгляду даної касаційної скарги.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 908/3497/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуюча, Бенедисюка І. М., Ємця А. А.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги АТ «ДТЕК Дніпроенерго» у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.01.2024 у справі № 908/3497/23 зустрічну позовну заяву АТ «ДТЕК Дніпроенерго» до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «Укренерго» про визнання у АТ «ДТЕК Дніпроенерго» наявним права не сплачувати вартість послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) обслуговування за період з січня 2023 року до 20 жовтня 2023 року на користь ПрАТ «Укренерго» за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0421-03015 від 04.05.2019 (зі змінами та доповненнями) повернуто АТ «ДТЕК Дніпроенерго».
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі № 908/3497/23 апеляційну скаргу АТ «ДТЕК Дніпроенерго» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.01.2024 у справі № 908/3497/23 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.01.2024 у справі № 908/3497/23 залишено без змін.
Оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що, оскільки позивач за зустрічним позовом не усунув недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі господарського суду Запорізької області від 27.12.2023, щодо оплати у визначеному законом порядку та розмірі судового збору за подання позовної заяви, позовну заяву повернуто на підставі частини четвертої статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), згідно з ухвалою від 15.01.2024 у справі № 908/3497/23.
Касаційна скарга з посиланням на абзац другий частини другої статті 287 ГПК України обґрунтована порушенням судами попередніх інстанцій статей 2, 86, 236 ГПК України, оскільки суди не надали належної оцінки доводам АТ «ДТЕК Дніпроенерго» щодо тяжкого фінансового стану та взагалі не дослідили повно та всебічно обставин виникнення у нього скрутного матеріального становища, які зумовлюють можливість відстрочення сплати судового збору. Внаслідок цього суди зробили передчасний та помилковий висновок в оскаржуваному рішенні про начебто відсутність підстав для прийняття зустрічного позову, а тому, оскаржувані рішення не відповідають вимогам статті 236 ГПК України та є такими, що створило штучні перешкоди АТ «ДТЕК Дніпроенерго» у реалізації ним гарантованого права на доступ до правосуддя, що є неприпустимим у правовій державі.
За приписами частини першої статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу.
З огляду на викладене оскаржуваною постановою зі справи, переглянута ухвала про повернення позовної заяви (пункт 6 частини першої статті 255 ГПК України), яка належить до переліку судових рішень, на які учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки), мають право подати касаційну скаргу (пункт 2 частини першої статті 287 ГПК України).
Дослідивши матеріали касаційної скарги, щодо оскарження ухвали Господарського суду Запорізької області від 15.01.2024 про повернення позовної заяви та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі № 908/3497/23, Суд зазначає таке.
Як встановлено судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові:
«до господарського суду Запорізької області 24.11.2023 надійшла позовна заява від 13.11.2023 ПрАТ «Укренерго» до АТ «ДТЕК Дніпроенерго» про стягнення 320 602 693, 22 грн заборгованості за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0421-03015 від 04.05.2019, в тому числі 312 247 462, 32 грн основного боргу за надані послуги за січень - жовтень 2023 року, 4 939 562, 53 грн. інфляційних втрат та 3 415 668, 37 грн 3 % річних;
до господарського суду Запорізької області 25.12.2023 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшла зустрічна позовна заява, яка сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 24.12.2023, АТ «ДТЕК Дніпроенерго» до ПрАТ «Укренерго» про визнання у АТ «ДТЕК Дніпроенерго» наявним право не сплачувати вартість послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) обслуговування за період з січня 2023 року до 20 жовтня 2023 року на користь ПрАТ «Укренерго» за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0421-03015 від 04.05.2019 (зі змінами та доповненнями);
ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.12.2023 відмовлено АТ «ДТЕК Дніпроенерго» в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви у справі № 908/3497/23 до моменту прийняття судом рішення у справі, через відсутність умов, визначених статтею 8 Закону України «Про судовий збір» для відстрочення сплати судового збору;
ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.12.2023 у справі № 908/3497/23 зустрічну позовну заяву залишено без руху, позивачу за зустрічним позовом надано строк терміном не пізніше 10 днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви, а саме: сплатити судовий збір в розмірі 2 684, 00 грн (належні докази сплати надати суду в оригіналі);
з наявної в матеріалах справи Довідки про доставку електронного листа вбачається, що документ в електронному вигляді ухвала суду від 27.12.2023 про залишення позову без руху доставлена до електронного кабінету АТ «ДТЕК Дніпроенерго» 28.12.2023.
ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.01.2024 зустрічну позовну заяву, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 24.12.2023, (вх. № 4183/08-07/23 від 25.12.2023) АТ «ДТЕК Дніпроенерго» до ПрАТ «Укренерго» про визнання у АТ «ДТЕК Дніпроенерго» наявним право не сплачувати вартість послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) обслуговування за період з січня 2023 року до 20 жовтня 2023 року на користь ПрАТ «Укренерго» за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0421-03015 від 04.05.2019 (зі змінами та доповненнями) повернуто АТ «ДТЕК Дніпроенерго», оскільки, позивачем за зустрічним позовом не усунуті недоліки зустрічної позовної заяви згідно з ухвали господарського суду Запорізької області від 27.12.2023 у справі № 908/3497/23».
Приписами статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічні положення закріплено і в частині першій статті 17 ГПК України за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ )як джерело права.
У своїй практиці ЕСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Зокрема, у нижче наведених справах ЄСПЛ, виснував:
- «Право на судовий розгляд» не є абсолютним ані у кримінальному, ані у цивільному процесі. Воно має встановлені обмеження («Девеєр проти Бельгії» (Deweer v. Belgium), § 49; «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [ВП], § 67);
- проте, такі обмеження не мусять перешкоджати реалізації цього права ані у спосіб, ані у обсязі, що можуть становити загрозу самій його суті. Вони мають переслідувати законну мету, а між вжитими засобами і метою, що переслідується, має існувати розумний пропорційний зв'язок («Герін проти Франції» (Guйrin v. France) [ВП], § 37; «Омар проти Франції» (Omar v. France) [ВП], § 34, де процитовано взірцеві справи щодо цивільного судочинства);
- подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
За практикою ЄСПЛ, обмеження права на доступ до суду можуть бути наслідком процесуальних правил, зокрема, щодо умов прийнятності заяви про порушення провадження.
Верховний Суд також виходить з того, що практика ЄСПЛ щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 § 1 Конвенціїї, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду.
Так, у справі «Трегубенко проти України» заявник скаржився, що остаточне і обов'язкове судове рішення, винесене на його користь, було скасовано в порядку нагляду, а також що судове провадження в його справі було несправедливим. Крім того, заявник скаржився, що йому було відмовлено у доступі до суду для визначення його цивільних прав.
Слід зазначити, що на час розгляду цієї справи глава 42 Цивільного процесуального кодексу України передбачала можливість перегляду остаточних і обов'язкових рішень суду в порядку нагляду.
Розглянувши обставини цієї справи, Суд зауважив, що, дозволяючи внесення протесту згідно з цим правилом, Верховний Суд України звів нанівець увесь судовий розгляд, що завершився прийняттям остаточного та обов'язкового рішення, і тому порушив принцип res judicata щодо рішення, яке, крім того, вже було частково виконано.
У своїй практиці Суд дотримується тієї думки, що це питання має розглядатися з урахуванням принципу юридичної визначеності, а не просто як втручання з боку виконавчої влади. Тому у вказаній справі Суд дійшов висновку, що, застосовувавши процедуру нагляду з метою скасування судового рішення, винесеного на користь заявника, Пленум Верховного Суду України порушив принцип юридичної визначеності та право заявника на доступ до суду, гарантоване статтею 6 § 1 Конвенції.
Аналогічного висновку щодо скасування остаточного судового рішення, Суд дійшов у справах «Науменко проти України», «Полтораченко проти України» та «Тімотієвич проти України». Суд визнав, що у згаданих справах, в яких мали місце скасування рішень, які набули статусу остаточних та мали обов'язковий характер, було порушено статтю 6 § 1 Конвенції.
ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2010 «Дія 97 проти України» зазначив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.
Отже, рішення ЄСПЛ Верховний Суд застосовує у даній справі як джерело права з огляду на частину першу статті 3, частин першої, другої, четвертої статті 11 ГПК України, статтю 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Приписами пункту 3 частини другої статті 46 ГПК України передбачено, що відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 113 ГПК України).
Відповідно до частини першої статті 180 ГПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 180 ГПК України зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу. До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною четвертою цієї статті, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною першою статті 174 ГПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з частиною другою статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, що узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Водночас відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною другою цієї статті зазначено, що Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання, зокрема щодо звільнення, зменшення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення, розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених в статті 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус.
Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8 вказаного Закону, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб'єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 висловлена наступна правова позиція:
у пункті 39 «Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена»;
у пункті 41 «Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним».
Водночас відповідно до положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою. (Пункти 61, 70 постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 906/308/20).
Предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, а є визнання у АТ «ДТЕК Дніпроенерго» наявним право не сплачувати вартість послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) обслуговування на користь ПрАТ «Укренерго» за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Верховний Суд зазначає, що за приписами статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.
Щодо право застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» у контексті розстрочки, відстрочки та звільнення від сплати судового збору щодо юридичних осіб Велика Палата Верховного Суду висловлювалася послідовно і неодноразово.
Верховний Суд звертає увагу на пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 «При цьому, як уже зазначалось, із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю».
Верховний Суд зазначає, що оскільки ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.12.2023 розглянуто клопотання АТ «ДТЕК Дніпроенерго» про відстрочення сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви у справі № 908/3497/23 до моменту прийняття судом рішення у справі та ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.12.2023 у справі № 908/3497/23 зустрічну позовну заяву залишено без руху та позивачу за зустрічним позовом надано строк терміном не пізніше 10 днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви, сплатити судовий збір, яку доставлено до електронного кабінету АТ «ДТЕК Дніпроенерго» 28.12.2023 о 22:20 (згідно з довідкою Касаційного господарського суду від 17.04.2024 про доставку документа в кабінет Електронного суду), а відтак строк на усунення недоліків, з урахуванням присів статей 116, 242 ГПК України, спливав 08.01.2024, проте не виконавши вимог щодо сплати судового збору до 08.01.2024 ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.01.2024 зустрічну позовну заяву АТ «ДТЕК Дніпроенерго» до ПрАТ «Укренерго» про визнання у АТ «ДТЕК Дніпроенерго» наявним права не сплачувати вартість послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) обслуговування за період з січня 2023 року до 20 жовтня 2023 року на користь ПрАТ «Укренерго» за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0421-03015 від 04.05.2019 (зі змінами та доповненнями) повернуто АТ «ДТЕК Дніпроенерго» з тих підстав, що ним не усунуто недолік щодо сплати судового збору за її подання.
Відповідно до частини четвертої статті 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Враховуючи те, що ухвалою місцевого суду від 15.01.2024, залишеною без змін постановою апеляційного суду від 02.04.2024, зустрічну позовну заяву повернуто АТ «ДТЕК Дніпроенерго» у зв'язку з тим, що позивачем за зустрічним позовом не усунуто недоліки щодо надання суду доказів сплати судового збору, місцевий суд у цьому випадку скористався своїм правом, наданим йому процесуальним законом (частина четверта статті 174 ГПК України), що не може вважатися порушенням норм процесуального права, яке тягне за собою наслідки у вигляді скасування відповідного судового акта.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків попередніх судових інстанцій та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування вище вказаних норм права під час прийняття оскаржуваної ухвали місцевого суду від 15.01.2024, залишеної без змін постановою апеляційного суду від 02.04.2024, у цій справі щодо повернення зустрічної позовної заяви АТ «ДТЕК Дніпроенерго».
Право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини»).
Верховний Суд окремо зазначає, що зустрічний позов може розглядатись одночасно з первісним позовом, але це не нівелює права подати його окремо від первісного позову на загальних підставах визначених ГПК України.
Отже, правильне застосування попередніми судовими інстанціями норм ГПК України під час прийняття оскаржуваної ухвали від 15.01.2024 щодо повернення зустрічної позовної заяви, залишеною без змін постановою від 02.04.2024, у цій справі є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення цих норм, як і вважати, що було створено штучні перешкоди АТ «ДТЕК Дніпроенерго» у реалізації ним гарантованого права на доступ до правосуддя, адже скаржник не позбавлений права подати окремий позов у порядку, спосіб передбачений ГПК України.
Відповідно до частини другої статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Враховуючи викладене, колегія суддів визнає касаційну скаргу необґрунтованою та відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «ДТЕК Дніпроенерго» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.01.2024 про повернення позовної заяви та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2024 на підставі частини другої статті 293 ГПК України, оскільки у даній справі правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження на підставі частини другої статті 293 ГПК України (є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення), клопотання скаржника не розглядається.
Керуючись статтями 174, 234, 235, частиною другою статті 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі № 908/3497/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя А. Ємець