Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" квітня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/431/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Німецький проект" (місцезнаходження: 61022, місто Харків, вул. Клочківська, будинок 93; ЄДРПОУ: 43456290)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Формула комфорта" (місцезнаходження: 61022, місто Харків, вулиця Клочківська, будинок 93; код ЄДРПОУ: 43594630)
про стягнення 200 000,00 грн.
без виклику учасників справи
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Німецький проект" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Формула комфорта" - (відповідач) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 200 000,00 грн. Також до стягнення заявлено витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028, 00 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від "26" лютого 2024 р. позовну заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Німецький проект" прийнято до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у справі № 922/431/24, справу № 922/431/24 розглядати без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.
01.03.2024 до Господарського суду Харківської області від відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх.№5680 від 01.03.2024).
Відзив на позовну заяву подано відповідачем в строк, встановлений судом, а тому судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву (вх.№5680 від 01.03.2024).
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що між сторонами було укладено договір, відповідно до якого позивачем здійснювалися платежі, позивач добровільно перераховував кошти на рахунок відповідача. Крім того, відповідач вказує на те, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч.1. ст.1212 ЦК України. З огляду на вищевказане, ТОВ "Формула Комфорта" просить суд в задоволенні позову ОСББ "Німецький проект" відмовити повністю. Також у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, в порядку п.8 ч.1 ст 164 ГПК України, суму судових витрат, які він очікує понести у зв'язку із розглядом спарви у розмірі 20 000,00 грн.
05.03.2024 до Господарського суду Харківської області від позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив (вх.№5981 від 05.03.2024).
Відповідь на відзив подано до суду у строк, встановлений судом, а тому суд приймає до розгляду та долучає до матеріалів справи відповідь на відзив (вх.№5981 від 05.03.2024).
У вказаній відповіді на відзив, позивач посилається на наступне. По- перше, посилаючись на рішення Господарського суду Харківської області №922/3374/23 від 20.11.2023 (яке залишено без змін Постановою Східного апеляційного Господарського суду від 23.01.2024) спірні приміщення (котельні) є приміщеннями загального користування, а отже є спільним майном співлвасників багатоквартирного будинку, такі приміщення не могли бути набуті у власність та зареєстровані за відповідачем на праві власності як окремі нежитлові приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. По - друге, позивач вказує на те, що відповідачем до відзиву не надано договору або актів виконаних робіт/наданих послуг, що на думку позивача, свідчить про відсутність такого договору. На підставі вищевказаного, позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши справу № 922/431/24 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Відповідно до Протоколу № 1 установчих зборів ОСББ "Німецький проект" від 13 січня 2020 року ОСОБА_1 , яка нині є керівником ТОВ «Формула Комфорта» обрано до правління об'єднання та Головою об'єднання.
17.01.2020 року ОСББ "Німецький проект" було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Німецький проект" створено відповідно до Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно зі статутом ОСББ "Німецький проект" метою створення об'єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов'язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим статутом.
Для забезпечення теплопостачання багатоквартирного будинку, а також здійснення багатьох інших питань, пов'язаних з експлуатацією та обслуговуванням мереж теплотрас, сантехнічного трубопроводу, теплового та іншого обладнання, спрямованого на забезпечення належної експлуатації багатоквартирного будинку за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 93 та побутового обслуговування його мешканців, відповідно до вимог проектної та технічної документації щодо будинку за вказаною адресою були передбачені та побудовані у вказаному житловому будинку котельня № 1 площею 57,2 кв.м (приміщення котельної № 1 у секції № 1) та котельня № 2 площею 106,7 кв.м (приміщення котельної № 2 у секції № 7).
31.12.2021 приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим С.Д. рішеннями про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 63119938 від 28.01.2022, індексний номер: 63121502 від 28.01.2022 за ТОВ "Формула Комфорта" було зареєстровано право власності на Котельню № 1 - група нежитлових приміщень поверху надбудови № І, № ІІ та № ІІІ у житловому будинку літ. "А - 9 - 12" площа (кв.м): 57.2 та на Котельню № 2 - група нежитлових приміщень поверху надбудови № IV -:- VIII у житловому будинку літ. "А - 9 - 12" площа (кв.м): 106.7 за адресою: Харківська область, м. Харків, вулиця Клочківська, будинок 93.
Рішенням Господарського суду Харківської області у справі №922/3374/23 від 20.11.2023 (яке залишено без змін Постановою Східного апеляційного Господарського суду від 23.01.2024) скасовано реєстрацію на приміщення Котельної № 1 у секції № 1, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - Котельня № 1 група нежитлових приміщень поверху надбудови № І, № ІІ та № ІІІ у житловому будинку літ. А-9-12 загальною площею 57.2 кв.м за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 93 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2568483063120) за ТОВ "Формула Комфорта", скасовано реєстрацію на приміщення Котельної № 2 у секції № 7, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - Котельня № 2 група нежитлових приміщень поверху надбудови № ІV -:- VIII у житловому будинку літ. А-9-12 загальною площею 106.7 кв.м за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 93 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2568542263120) за ТОВ "Формула Комфорта". У даному рішенні судом встановлено, що спірні приміщення є приміщеннями загального користування (допоміжними), а отже є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку, такі приміщення не могли бути набуті у власність та зареєстровані за відповідачем на праві власності як окремі нежитлові приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Отже, спірні приміщення вибули з власності співвласників багатоквартирного будинку поза їх волі, що в свою чергу є порушенням прав та інтересів власників квартир вказаного багатоквартирного будинку.
Як зазначає позивач, за час безпідставного користування власністю ОСББ «Німецький проект» на рахунок відповідача були зараховані грошові кошти (а.с.8):
27.03.2023 року у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч грн 00 коп), призначення платежу: сплата за оренду котелень згідно Договору №1 від 09.12.2022 р.;
13.03.2023 року у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч грн 00 коп), призначення платежу: сплата за оренду котелень згідно Договору №1 від 09.12.2022 р.;
20.02.2023 року у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч грн 00 коп), призначення платежу: сплата за оренду котелень згідно Договору №1 від 09.12.2022 р.;
09.02.2023 року у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч грн 00 коп), призначення платежу: сплата за оренду котелень згідно Договору №1 від 09.12.2022 р..
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві стверджує, що жодні Договори з відповідачем, а також акти виконаних робіт у позивача відсутні. Крім того, як встановлено рішенням суду, що набуло законної сили, відповідач безпідставно заволодів майном позивача, а отже завідомо створив для останнього неіснуюче зобов'язання щодо сплати орендних платежів за користування.
Обставини щодо стягнення вказаних коштів в примусовому порядку стали підставою для звернення Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Німецький проект" до суду з даним позовом.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 202, статті 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).
Згідно приписів статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Разом з тим, статтею 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Водночас відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 208 ЦК України визначає, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням передбачених цим Кодексом особливостей.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Стаття 793 ЦК України визначає, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.
Відповідно до пп. 14.1.129 - 1 ПКУ об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції.
Отже, системний аналіз наведених положень законодавства та обставин справи свідчить, що позивач та відповідач зобов'язані були укласти між собою договір оренди нерухомого майна (котелень) виключно у письмовій формі.
Як вже зазначалося судом вище, з матеріалів справи вбачається, що в призначенні платежів позивача на рахунок відповідача вказано: сплата за оренду котелень зідно договору №1 від 09.12.2022.
Позивач в позовній заяві та відповіді на відзив вказує на відсутність договірних зобов'язань між ОСББ "Німецький проект" та ТОВ "Формула Комфорта" та безпідставне отримання віддповідачем коштів на загальну суму 200 000,00 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти безпідставного отримання коштів зазначає, що між сторонами було укладено Договір, відповідно до якого позивачем здійснювались платежі, вказує на те, що договір дійсний та оскаржений не був. Проте, самого тексту договору, складеного та підписаного сторонами у вигляді єдиного письмового документу, в якому погоджені всі івстотні умови оренди, не надає.
З матеріалів справи вбачається, що будь яких договорів у формі єдиного документу сторонами не складалося, доказів цього матеріали справи не містять, між сторонами відсутній обмін листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, які б могли підтвердити існування між позивачем та відповідачем домовленостей щодо укладаня договору оренди.
Як уже зазначалося судом, договір оренди нерухомого майна міг бути укладений між позивачем та відповідачем виключно у письмовій формі. Це зумовлено як суб'єктним складом договору так і самим предметом договору.
Крім того, відповідно до ч.1, 2 ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).
Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.
Акт приймання-передачі, як документ, є посвідченням юридичних фактів, спрямованих на відображення дій суб'єктів права, які вчиняються з наміром створити певні правовідносини, зокрема посвідчують факт здійснення передачі орендованого нерухомого майна (котелень). Суд зазначає, що Акт прийому-передачі не є самостійний документом, проте є доказом виконання певної дії, а саме дії по передачі орендованого нерухомого майна.
Проте, в матеріалах справи відсутній акт прийому - передачі відповідних котелень, за оренду яких позивачем вносилась орендна плата.
Відповідачем не надано суду належним чином завірених копій або оригіналів вказаних документів в підтвердження укладання між сторонам спірного договору, хоча сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Тобто, не усувається обов'язок відповідача заперечувати проти доводів позивача про неукладення договору шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого позивачем аргументу (зокрема, надання договору, який, як стверджує відповідач було укладено з позивачем).
Стандарти доказування - це певний об'єктивний критерій, на підставі якого суд оцінює докази для встановлення фактів справи , а властивості доказів - це невід'ємні його ознаки, за умови наявності яких певні відомості здобувають якість доказу та, навпаки, при відсутності хоча б однієї з них відомості не мають доказового значення.
Стандарти доказування не передбачають обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вирогідним, ніж протилежний. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 908/1879/17.
Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Суд вказує на те, що самі по собі факт чи обставина не є доказом, оскільки обізнаність чи необізнаність особами, що здійснюють судовий розгляд, жодним чином не впливає на підставу існування самого факту чи обставини. Головною метою, що матиме значення для вирішення справи, є доведення до таких осіб існування цього факту чи цієї обставини за допомогою доказів та доказування, яке полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Аналізуючи судову практику Верховного Суду, можна констатувати, що у справах господарської юрисдикції Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та зазначає, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Судом зауважувалось, що стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. У разі коли сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певних обставин, суд робить висновок про їх недоведеність (постанови Верховного Суду у справах № 922/1163/18 від 27.02.2019; № 909/105/15 від 29.08.2018; № 910/23428/17 від 29.08.2018; № 910/8763/17 від 31.01.2018).
Оцінивши наявні в справі докази, суд зазначає, що стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Також тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву не додано жодного доказу, який би міг свідчити про те, що Договір, на існування якого, як на підставу для перерахування грошових коштів в сумі 200 000,00 грн., посилається відповідач, було укладено між сторонами.
Крім того, заперечення відповідача повинні бути доведені «поза розумним сумнівом». У цьому разі розумний сумнів не є сумнівом, що базується на чисто теоретичній можливості чи викликаний для уникнення негативних висновків. Суд повинен спиратися на всі елементи наданих йому доказів чи у разі потреби на ті, які він зможе офіційно отримати (Справа ЄСПЛ «Грецька справа», № 3321/67, 3322/67, 3323/67, 3344/67, доповідь Комісії від 5 листопада 1969 р.; рішення ЄСПЛ по справі «Вільваража та інші проти Об'єднаного Королівства» від 30 жовтня 1991 р. № 215, § 107; рішення ЄСПЛ по справі «Науменко проти України» від 10 лютого 2004 року § 109.
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи шляхом покладання тягаря доказування на сторони, а суд при ухвалені рішення, застосовуючи, серед іншого (норми права та закону, внутрішнє переконання), стандарти доказування, та забезпечити оперативність, економність й гнучкість процедури розгляду справ.
Разом з тим, цей принцип не зобов'язує суд вважати обставину, яку стверджує сторона, встановленою і доведеною, тому що таку обставину слід довести таким чином, аби, як правило, дотриматись стандарту переваги більш вагомих доказів. Тобто, коли висновок про наявність факту твердження видається більш правдоподібним, ніж протилежне, у світлі наданих доказів.
Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Отже, виходячи з обставин справи, враховуючи позиції сторін та надані ними докази, керуючись внутрішнім переконанням, яке грутується на всебічному, повному та неупередженому дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку, що між сторонами не було укладено договору оренди нерухомого майна №1 від 09.12.2022 у встановленому законом порядку та формі. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Предметом даного спору є вимога ОСББ "Німецький проект" про стягнення з ТОВ "Формула Комфорта" безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 200 000, 00 грн.
Підставою вимог позивач визначив відсутність підстав для отримання ТОВ "Формула Комфорта" сплачених коштів, оскільки по-перше жодні договори з відповідачем не укладалися, по - друге, відповідно до рішення Господарського суду Харківської області №922/3374/23 від 20.11.2023 відповідач безпідставно володів майном позивача, створивши для ОСББ "Німецький проет" неіснуюче зобов'язання щодо сплати орендних платежів за користування котельними.
Отже, виходячи з предмету та підстав позову , суд має встановити наявнісь або відсутність договірного характеру правовідносин , що існували між сторонами і на підставі яких відбулось перерахування позивачем відповідачу спірних коштів.
Судом встановлено, що доказів наявності договірних відносин між сторонами матеріали справи не містять, на підтвердження наявності договору оренди відповідач не надав ні самого тексту договору, складеного та підписаного сторонами у вигляді єдиного письмового документу, в якому погоджені всі істотні умови оренди, ні актів примання-передачі в оренду та з оренди приміщень котелень, ні доказів відображення господарської операції відповідачем у податковому та бухгалтерському обліку.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність правової підстави для перерахування 200 000,00 грн. позивачем на користь відповідача.
Відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, урегульовані нормами, закріпленими у главі 83 Цивільного кодексу України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз положень статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов'язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна(відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Такі висновки щодо застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України та, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 911/1101/21, від 06 червня 2022 року у справі № 903/142/21 та в інших.
Отже, основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
З урахуванням того, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів, оскільки відсутні підстави для отримання відповідачем сплаченої суми 200 000,00 грн, у цій справі підлягають встановленню підстави набуття відповідачем таких коштів, тобто в порядку виконання договірного зобов'язання або за відсутності правової підстави, оскільки договірний характер правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо) виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.
Як було встановлено вище, суд дійшов висновку, що між сторонами не було укладено договору оренди нерухомого майна №1 від 09.12.2022 у встановленому законом порядку та формі.
Наведене свідчить, що 200 000,00 грн орендної оплати були сплачені та набуті відповідачем за відсутності належної підстави - договору оренди.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 6.10. постанови від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17 дійшла висновку про те, що необхідною умовою для застосування пункту 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.
Виходячи з наведеного вище, станом на дату звернення з даним позовом, у цій справі була відсутня правова підстава щодо сплати позивачем коштів у розмірі 200 000,00 грн.
Таким чином, за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів укладення між сторонами, а саме, між ОССБ "Німецький проект" та ТОВ "Формула Комфорта" договору в письмовій формі, досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов договору, сплачені позивачем кошти на даний час відповідач утримує без достатньої правової підстави. Доказів повернення відповідачем одержаної суми матеріали справи також не містять.
Крім того, суд враховує обставини, які встановлені Господарським судом Харківської області у рішенні у справі №922/3374/23 від 20.11.2023 (яке залишено без змін Постановою Східного апеляційного Господарського суду від 23.01.2024), а саме, що спірні приміщення є приміщеннями загального користування (допоміжними), а отже є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку, такі приміщення не могли бути набуті у власність та зареєстровані за відповідачем на праві власності як окремі нежитлові приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Отже, спірні приміщення вибули з власності співвласників багатоквартирного будинку поза їх волі, що в свою чергу є порушенням прав та інтересів власників квартир вказаного багатоквартирного будинку. Вказаним рішенням суду скасовано реєстрацію на приміщення Котельної № 1 у секції № 1, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - Котельня № 1 група нежитлових приміщень поверху надбудови № І, № ІІ та № ІІІ у житловому будинку літ. А-9-12 загальною площею 57.2 кв.м за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 93 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2568483063120) за ТОВ "Формула Комфорта", скасовано реєстрацію на приміщення Котельної № 2 у секції № 7, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - Котельня № 2 група нежитлових приміщень поверху надбудови № ІV -:- VIII у житловому будинку літ. А-9-12 загальною площею 106.7 кв.м за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 93 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2568542263120) за ТОВ "Формула Комфорта".
З огляду на наведене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України 200 000, 00 грн. безпідставно збережених коштів.
Крім того, суд зазначає, надаючи оцінку предмету та підставам позову, суд повинен здійснювати правильну правову кваліфікацію таких правовідносин та застосовувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, а не змінювати підстави позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 Суд висловив наступну правову позицію: "суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту".
Разом з тим, суд не має права самостійно змінювати предмет і підстави позову, адже це могло б свідчити про порушення принципів рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін і диспозитивності (подібний висновок викладений Верховний Судом у постанові від 02.02.2023 у справі №922/2507/18).
Відтак, надаючи оцінку предмету та підставам позову, суд повинен здійснювати правильну правову кваліфікацію таких правовідносин та застосовувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, а не змінювати підстави позову.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду 07.11.2023 у справі № 910/2376/22.
У справі, що розглядається, предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача коштів та відсутністю правових підстав для утримання відповідачем вказаних коштів та необхідністю їх повернення позивачеві, оскільки Договір укладено не було. Позовна заява містить посилання на приписи статті 1212,1213 ЦК України, а отже позивачем правильно обрано правові підстави позову, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Так, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Позовні вимоги у даній справі задоволено в повному обсязі, а відтак витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн. покладаються судом на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 42, 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Німецький проект" задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Формула комфорта" (місцезнаходження: 61022, місто Харків, вулиця Клочківська, будинок 93; код ЄДРПОУ: 43594630) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Німецький проект" (місцезнаходження: 61022, місто Харків, вул. Клочківська, будинок 93; ЄДРПОУ: 43456290) безпідставно збережені кошти в розмірі 200 000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 028,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "23" квітня 2024 р.
Суддя В.В. Рильова
Справа №922/431/24