14 березня 2024 року Справа № 915/1347/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Артьомові І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Міністерства юстиції України, вул. Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 00015622)
електронна пошта: vdmk@mіnjust.gov.ua
vpid@mіnjust.gov.ua
до відповідача Місцевого благодійного фонду "Захист труда", вул. Фалеєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000 (код ЄДРПОУ 24059951)
до відповідача Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України, вул. Фалеєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000 (код ЄДРПОУ 23039039)
електронна пошта вказана у ЄДРЮОФОПГФ: _kpu@_mail.ru
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Комуністична партія України, вул. Борисоглібська, буд. 7, м. Київ, 04070 (код ЄДРПОУ 00049147);
електронна пошта вказана у ЄДРЮОФОПГФ: CK-KPU@KPU.KIEV.UA
про визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації
за участю представників сторін:
представник позивача: Дівущак А.Ю.
представник відповідача Місцевого благодійного фонду "Захист труда" : Тюкін В.Р.
представник відповідача Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України: не з'явився
представник третьої особи : не з'явився
До Господарського суду Миколаївської області звернулось Міністерство юстиції України з позовною заявою до відповідачів Місцевого благодійного фонду "Захист труда" та Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України, в якій просить суд:
1. Визнати недійсним договір дарування нерухомого майна, будівлю загальною площею 122, 6 кв.м., що знаходиться за адресою вул. Миру, 4, м. Очаків, Миколаївської області, укладеного 08.07.2015 між Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України та Місцевим благодійним фондом "Захист труда", посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко О. М. та зареєстрований за № 1397.
2. Скасувати державну реєстрацію прав Місцевого благодійного фонду "Захист труда" на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Миру, 4, м. Очаків, Миколаївської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 670295048103.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.09.2023 задоволено заяву Міністерства юстиції України про вжиття заходів забезпечення позову (вх. № 11351/23 від 30.08.2023). Вжито заходи забезпечення позову у справі № 915/1347/23.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 16.10.2023.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2023 підготовче засідання у справі відкладено на 13.11.2023.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2023 підготовче засідання у справі відкладено на 12.12.2023.
Підготовче засідання по справі Господарського суду Миколаївської області № 915/1347/23, призначене на 12 грудня 2023 року об 11:00 не відбулось, оскільки приблизно об 11:00 год. до Господарського суду Миколаївської області надійшло повідомлення про замінування будівлі суду, у зв'язку з чим усі працівники суду були евакуйовані.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.12.2023 призначено підготовче засідання на 25.12.2023.
Підготовче засідання по справі Господарського суду Миколаївської області № 915/1347/23, призначене на 25 грудня 2023 року об 11:20 не відбулось, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення даного засідання, зокрема, у період з 10:33 по 12:37 у Миколаївській області тривала повітряна тривога.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2023 призначено підготовче засідання на 19.01.2024.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 06.02.2024.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 14.03.2024.
В судове засідання 14.03.2024 відповідач Миколаївська обласна організація Комуністичної партії України та третя особа явку повноважних представників не забезпечили, про дату та час засідання повідомлялись в порядку ст. 120 ГПК України.
Ухвали Господарського суду Миколаївської області від 13.09.2023, від 16.10.2023, від 16.11.2023, від 12.12.2023, від 25.12.2023, від 19.01.2024, направлені на адресу Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України, вул. Фалеєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000, повернуті до суду з відміткою відділення поштового зав'язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
Додатково ухвали суду направлені на електронну пошту відповідача Миколаївської обласної Комуністичної партії України, яка зазначена в ЄДРЮОФОПГФ. а саме: _kpu@_mail.ru.
Ухвали Господарського суду Миколаївської області від 13.09.2023, від 16.10.2023, від 16.11.2023, від 12.12.2023, від 25.12.2023, від 19.01.2024, направлені на адресу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Комуністичної партії України, вул. Борисоглібська, буд. 7, м. Київ, 04070 (код ЄДРПОУ 00049147), повернуті до суду з відміткою відділення поштового зав'язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
Додатково ухвали суду направлені на електронну пошту третьої особи Комуністичної партії України, яка зазначена в ЄДРЮОФОПГФ. а саме: CK-KPU@KPU.KIEV.UA.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону).
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
В рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України».)
В рішенні від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття необхідних та достатніх заходів з метою повідомлення відповідача та третьої особи про розгляд справи та можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача та третьої особи.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 5.02.2024 № 49/2024 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
В судовому засіданні 14.03.2024 судом відповідно до ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено, що рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили 27.02.2022, позов Міністерства юстиції України до Комуністичної партії України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмета спору: Служби безпеки України, Всеукраїнського об'єднання "Свобода", Радикальної партії Олега Ляшка, Громадської організації "Воля-Громада-Козацтво", Української республіканської партії, ОСОБА_3, за участю Офісу Генерального прокурора про заборону діяльності політичної партії задоволено.
Заборонено діяльність Комуністичної партії України. Передано майно, кошти та інші активи Партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
Позивач зазначає, що після відкриття 11.07.2014 судом провадження в адміністративній справі про заборону Партії Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України на підставі оспорюваного договору дарування відчужено нерухоме майно, тобто укладення оспорюваного договору спрямоване не на укладення договору дарування, а на уникнення передачі майна у державну власність, що свідчить про укладення між відповідачами фіктивного договору, який підлягає визнанню недійсним в судовому порядку (ст. 203, 215, 234 ЦК України).
Посилаючись на приписи Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", позивач також просить суд скасувати державну реєстрацію прав на спірне нерухоме майно.
Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 203, 215, 234 ЦК України, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Законом України "Про політичні парті в Україні" та судовою практикою.
2.2. Правова позиція відповідача Місцевого благодійного фонду "Захист труда".
04.12.2023 на адресу Господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 15941/23 від 04.12.2023).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.01.2024 відзив відповідача залишено без розгляду та вирішено на підставі ч. 10 ст. 165 ГПК України здійснювати розгляд справи за наявними матеріалами. Мотиви прийняття відповідного процесуального рішення зазначено в ухвалі від 19.01.2024.
В підготовчому засіданні 19.01.2024, а також в судових засіданнях 06.02.2024 та 14.03.2024 представник відповідача усно заперечив проти позову, просив суд в позові відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив наступне:
- нерухоме майно належало Комуністичній партії України та не було у власності Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України. Остання не могла на час укладення договору знати про наслідки у виді конфіскації майна, які набудуть чинності через сім років, а обтяження майна на час укладення оспорюваного договору не було;
- 21.05.2015 набув чинності Закон України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", у зв'язку з чим майно не потрібно було Комуністичній партії України і відповідач Миколаївська обласна організація Комуністичної партії України дійшов висновку про дарування майна благодійному фонду;
- відповідач Місцевий благодійний фонд "Захист труда" володіє майном більше 10 років, здійснює благодійну діяльність, сплачує податки, користується майном відповідно до призначення, тобто наслідки договору є такими, що настали. Вказане свідчить про безпідставність тверджень позивача про фіктивність договору;
- позивач не зазначив процедуру передачі майна у власність держави, відтак, наслідки недійсності договору призведуть до передачі майна до третьої особи Комуністичної партії України;
- метою укладання договору є виконання статутних документів Комуністичної партії України. Так, 20.05.2015 р. Президією Центрального комітету Компартії України відповідно до положень Статуту було прийнято рішення у вигляді постанови про відчуження шляхом дарування нерухомого майна (будівлі загальною площею 122, 6 кв. м., що знаходиться за адресою вул. Миру, 4, м. Очаків, Миколаївської області). На вчинення зазначених дій був уповноважений ОСОБА_1 . Договір підписано не ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 . В свою чергу ОСОБА_2 не був керівником Компартії України та не мав впливу на рішення, що приймались Президією Центрального Комітету Компартії України;
- на час укладання оспорюваного договору не було передбачено конфіскації майна, а ліквідація юридичної особи з відповідними наслідками та конфіскація майна є різними юридичними діями.
2.3. Правова позиція відповідача Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України.
Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
2.4. Правова позиція третьої особи.
Третя особа не скористалась наданим правом на подання письмових пояснень (ст. 168 ГПК України).
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
В 2014 році Міністерство юстиції України звернулось до суду з позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України, у зв'язку з порушенням партією ст. 5 Закону України "Про політичні партії в Україні", чинної на момент подання позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2014 відкрито провадження у справі № 826/9751/14 за позовом Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України про заборону діяльності політичної партії.
Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022, задоволено адміністративний позов Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служби безпеки України, Всеукраїнського об'єднання "Свобода", Радикальної партії Олега Ляшка, Громадської організації "Воля-Громада-Козацтво", Української республіканської партії, ОСОБА_3 , за участю Офісу Генерального прокурора про заборону політичної партії
Заборонено діяльність Комуністичної партії України (ідентифікаційний код юридичної особи: 00049147), адреса вул. Борисоглібська, 7, м. Київ, 04070.
Передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
Ухвалою КАС ВС від 28.11.2022 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комуністичної партії України на рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2022 року у справі № 826/9751/14.
Наказом Міністерства юстиції України № 4964/5 від 07.11.2022 відповідно до приписів ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні" затверджено "Перелік майна, коштів та інших активів забороненої судом Комуністичної партії України (ідентифікаційний код юридичної особи 00049147), її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, що передається у власність держави", відповідно до додатку до якого серед майна, що передається у власність держави, відсутні об'єкти нерухомого майна, розташовані на території Миколаївської обл.
Судом також встановлено, що 08.07.2015 між ОСОБА_1 , що діяв від імені Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України на підставі довіреності, посвідченої 25.06.2015 Душейко О.М., приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу за реєстровим № 1291 (представник дарувальника) та Місцевим благодійним фондом «Захист труда» в особі президента ОСОБА_2 , що діяв на підставі Статуту (представник обдаровуваного) укладено договір дарування квартири від 08.07.2015, який підписано та скріплено печатками сторін.
Договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М. та зареєстровано в реєстрі за № 1397.
Відповідно до п. 1 договору дарувальник, Миколаївська обласна організація Комуністичної партії України, передає безоплатно у власність (дарує), а обдаровуваний. Місцевий благодійний фонд «Захист труда», приймає у дар будівлю, що розташована за адресою: Миколаївська обл.., Очаківський р-н, м. Очаків, вул. Миру, буд. 4 (чотири), загальною площею 122,6 кв.м., яка складається з: I, IV- коридори; ІІ, ІІІ, VІІ, VІІІ, ІХ, Х - кабінети, ІV, V - підсобні приміщення.
Відповідно до п. 2 договору відчужувана будівля належить дарувальнику на праві власності на підставі договору дарування № 1 укладеного 02.05.2002 року між Науково-виробничою фірмою «АНТ» та Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України, зареєстровано 20.05.2002 року Очаківською філією Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу № 1 за реєстровим № 35.
Право власності на будівлю зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.07.2015 року Реєстраційною службою Очаківською міськрайонного управління юстиції Миколаївської області за № 10241262, витяг № 39934261 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданий 01.07.2015 року Реєстраційною службою Очаківського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, державний реєстратор Северинова Л.В,
Реєстраційний помер об'єкта нерухомого майна: 670295048103.
Відповідно до п. 7 договору представники дарувальника та обдаровуваного підтвердили, що не визнані недієздатними або обмежено дієздатними; укладення цього договору відповідає інтересам сторін, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає нашій внутрішній волі, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
Відповідно до інформаційної довідки № 242923593 від 15.08.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - будівлі загальною площею 122,6 кв.м, яка розташована за адресою вул. Миру, буд. 4, м. Очаків, Миколаївська обл. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 670295048103) станом на 01.07.2015 право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна зареєстровано за Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України.
В подальшому 08.07.2015 право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна зареєстровано за Місцевим благодійним фондом «Захист труда» на підставі договору дарування № 1397 від 08.07.2015, укладеним між Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України та Місцевим благодійним фондом «Захист труда».
Відповідно до інформації з ЄДРЮОФОПГФ керівником Місцевого благодійного фонду «Захист Труда» (код ЄДРПОУ 24059951) з 02.12.1996 є ОСОБА_2 .
Відповідно до інформації з ЄДРЮОФОПГФ керівником (представником, головою комісії з припинення) Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ 23039039) є ОСОБА_2 .
На підтвердження факту обрання ОСОБА_2 до керівних органів Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України до матеріалів справи подано протоколи з'їзду Комуністичної партії України (протокол з'їзду Комуністичної партії України від 19.06.1993, постанова 44 з'їзду Комуністичної партії України від 19.06.2011). Так, ОСОБА_2 обраний до президії з'їзду Комуністичної партії України, що підтверджується протоколом з'їзду комуністичної партії України від 19.06.1993, та був членом Центрального комітету Компартії України відповідно до постанови 44 з'їзду Комуністичної партії України від 19.06.2011.
ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №9 17/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні" (в редакції від 21.05.2015) політична партія може бути за адміністративним позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України.
Заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про політичні партії в Україні" політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому цим та іншими законами України.
02.06.2015 суб'єктом права законодавчої ініціативи внесено проект Закону про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за № 2983 від 02.06.2015 (номер та дата акту: №835-VIII від 26.11.2015), яким до Закону України "Про політичні партії в Україні" внесено зміни.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні" (в редакції від 26.11.2015) заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських, районних організацій і первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії, а також прийняття центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, та його територіальними органами рішень про припинення політичної партії та її структурних утворень відповідно.
У разі якщо в рішенні суду про заборону діяльності політичної партії не призначена комісія з припинення (ліквідаційна комісія) політичної партії, її структурних утворень, які мають статус юридичної особи, в рішенні про припинення політичної партії, її структурних утворень визначається як голова комісії з припинення (ліквідаційної комісії) політичної партії, її структурних утворень керівник органу управління або особа, яка згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, якщо інше не встановлено рішенням суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні" (чинна редакція) у разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається у рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМУ № 896 від 12.08.2022 затверджено "Порядок переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень", який визначає механізм виконання рішення суду про заборону політичної партії в частині переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень (далі - майно політичної партії).
Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави (далі - рішення суду), Мін'юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін'юст.
Відповідно до п. 3 Порядку за результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін'юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави (далі - перелік майна).
У переліку майна зазначаються загальні характеристики такого майна (місцезнаходження, загальна площа об'єктів нерухомості, відомості про виявлені рахунки політичної партії, цільове призначення та кадастрові номери земельних ділянок, розміри часток у статутних капіталах юридичних осіб тощо).
У разі виявлення майна політичної партії після затвердження переліку майна Мін'юст невідкладно вносить до нього відповідні зміни.
Відповідно до п. 4 Порядку у разі коли перелік майна містить відомості про цінні папери, корпоративні права, нерухоме або рухоме майно (крім об'єктів права інтелектуальної власності, земельних ділянок та коштів), то уповноваженим органом управління таким майном є Фонд державного майна.
Мін'юст протягом 10 робочих днів з дня затвердження переліку майна надсилає його копію та копію рішення суду Фонду державного майна як уповноваженому органу управління цим майном.
Фонд державного майна після отримання від Мін'юсту копії переліку майна та копії рішення суду протягом 10 робочих днів вживає заходів до державної реєстрації речових прав на таке майно та/або заходів з прийняття до сфери свого управління відповідних цінних паперів, корпоративних прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ч. 1 ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.
Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 720 ЦК України сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.
Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
Аналогічний спосіб захисту прав передбачено ст. 20 ГК України.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова КГС ВС від 19.09.2023 № 910/19668/21).
ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова КЦС ВС від 10.05.2023 № 715/310/22 (61-9464св22)).
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тлумачення ст. 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;
наявність підстав для оспорення правочину;
встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова КЦС ВС від 10.05.2023 № 715/310/22 (61-9464св22)).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі (постанова об'єднаної палати КГС ВС від 26.05.2023 № 905/77/21; постанова КГС ВС від 19.09.2023 № 910/19668/21; постанова КЦС ВС від 04.10.2023 № 291/1450/21).
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (постанова об'єднаної палати КГС ВС від 26.05.2023 № 905/77/21).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова КГС ВС від 19.09.2023 № 910/19668/21; постанова КЦС ВС від 04.10.2023 № 291/1450/21).
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17).
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова об'єднаної палати КГС ВС від 26.05.2023 № 905/77/21).
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків (постанова КЦС ВС від 17.01.2024 № 522/5850/19).
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним (постанова ВП ВС від 03.07. 2019 у справі № 369/11268/16-ц, постанова КЦС ВС від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17)
Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України (постанова ВП ВС від 03.07.2019 в справі № 369/11268/16-ц).
З огляду на сталу практику Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності (постанова КЦС ВС від 17.01.2024 № 522/5850/19).
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може (постанова КЦС ВС від 17.01.2024 № 522/5850/19).
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20); постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18)).
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України (постанова КЦС ВС від 22.02.2024 № 464/7832/21).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Верховний Суд вже звертав увагу, що правочин, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України».
Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (ст. 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст. 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (ч. 1 та 2 ст. 228 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторного правочину навіть до пред'явлення позову про стягнення боргу, зазначивши наступне: «…договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора». До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Такі особливості встановлено, зокрема, частиною другою статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за змістом якої записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав (постанова ВП ВС від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).
Згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов'язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об'єкт.
Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. За відсутності такого рішення суду реалізувати рішення суду про визнання правочинів недійсними, тобто відновити порушені права позивача, буде неможливо (постанова ВП ВС від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).
Об'єднана палата наголошує, що, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України) (постанова об'єднаної палати КГС ВС від 26.05.2023 № 905/77/21; постанова КГС ВС від 19.09.2023 № 910/19668/21).
Водночас об'єднана палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформувала висновок про те, що:
"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.
Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.""
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
V. ВИСНОВКИ СУДУ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Предметом позову у даній справі є вимоги про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна та скасування державної реєстрації прав Місцевого благодійного фонду "Захист труда" на спірне нерухоме майно.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо невідповідності оспорюваного договору дарування нерухомого майна вимогам законодавства, оскільки оспорюваний договір укладено між відповідачами після відкриття 11.07.2014 судом провадження в адміністративній справі про заборону діяльності Комуністичної партії України, тобто укладення оспорюваного договору спрямоване не на укладення договору дарування, а на уникнення передачі майна у державну власність, що свідчить про укладення між відповідачами фіктивного договору, який підлягає визнанню недійсним в судовому порядку (ст. 203, 215, 234 ЦК України).
Судом встановлено, що в 2014 році Міністерство юстиції України звернулось до суду з позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України, у зв'язку з порушенням партією ст. 5 Закону України "Про політичні партії в Україні", чинної на момент подання позовної заяви (ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2014 відкрито провадження у справі № 826/9751/14).
Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022, задоволено адміністративний позов. Заборонено діяльність Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ 00049147) та передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
Як встановлено судом вище, після відкриття провадження в адміністративній справі № 826/9751/14 між Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України та Місцевим благодійним фондом «Захист труда» укладено договір дарування нерухомого майна від 08.07.2015, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко О. М. та зареєстрований за № 1397.
Отже, позивач Міністерство юстиції України не є стороною оспорюваного договору, проте є в розумінні ст. 215 ЦК України заінтересованою особою, яка має право на звернення до суду із позовом про визнання недійсним договору, оскільки саме на Міністерство юстиції України покладені повноваження щодо вжиття заходів до розшуку майна забороненої політичної партії, складення та затвердження переліку майна політичної партії, переданого у власність держави. Таким чином, суд дійшов висновку, що Міністерство юстиції України є належним позивачем у спірних правовідносинах, а позовні вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно спрямовані на подальшу передачу майна у власність держави (повернення майна у власність Комуністичної партії України з метою подальшого його передання у власність держави).
Як зазначено судом вище, заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії (ч. 2 ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні" в редакції від 21.05.2015).
Перехід належного політичній партії та її структурним утворенням майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує Міністерство юстиції України, яке виступає кредитором у спірних правовідносинах.
Оспорюваний договір дарування від 08.07.2015 укладено після відкриття провадження в адміністративній справі № 826/9751/14 про заборону діяльності Комуністичної партії України (після 11.07.2014), що свідчить про те, що з моменту відкриття провадження в адміністративній справі про заборону діяльності Комуністичної партії України як сама Комуністична партія України, так і її структурні утворення розуміли та усвідомлювали, що задоволення позову про заборону діяльності політичної партії матиме наслідком припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії, що в свою чергу зумовлює позбавлення права вільно розпоряджатись належним майном.
Судом також враховано, що відповідно до інформації з ЄДРЮОФОПГФ керівником (представником, головою комісії з припинення) Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ 23039039), а також одночасно керівником Місцевого благодійного фонду «Захист Труда» (код ЄДРПОУ 24059951) з 02.12.1996 є одна й та сама особа - ОСОБА_2, що свідчить про пов'язаність осіб правочину, невідповідність волі зовнішньому її прояву про реальний перехід права власності на нерухоме майно та спрямованість на приховання майна від виконання майбутнього судового рішення по справі № 826/9751/14, що, в свою чергу, свідчить про недобросовісність сторін правочину та зловживання правом на шкоду іншій особі (державі) (ст. 3, 13 ЦК України).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вчинення такого правочину є порушенням ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
Оскільки під час розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині визнання оспорюваного договору дарування від 08.07.2015 недійсним, то в силу ст. 216 ЦК України вказаний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. За таких обставин, керуючись ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно також підлягають задоволенню.
Позов підлягає задоволенню.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 4 026, 00 грн. згідно ст. 129 ГПК України покласти на відповідача Місцевий благодійний фонд "Захист труда".
Судовий збір в розмірі 1 342, 00 грн. згідно ст. 129 ГПК України покласти на відповідача Миколаївську обласну організацію Комуністичної партії України.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним договір дарування нерухомого майна, будівлю загальною площею 122, 6 кв.м., що знаходиться за адресою вул. Миру, 4, м. Очаків, Миколаївської області , укладеного 08.07.2015 між Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України, вул. Фалеєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000 (код ЄДРПОУ 23039039) та Місцевим благодійним фондом "Захист труда", вул. Фалеєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000 (код ЄДРПОУ 24059951), посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко О. М. та зареєстрований за № 1397.
3. Скасувати державну реєстрацію прав Місцевого благодійного фонду "Захист труда", вул. Фалеєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000 (код ЄДРПОУ 24059951) на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Миру, 4, м. Очаків, Миколаївської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 670295048103.
4. Стягнути з відповідача Місцевого благодійного фонду "Захист труда", вул. Фалеєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000 (код ЄДРПОУ 24059951) на користь позивача Міністерства юстиції України, вул. Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 00015622):
- 4 026, 00 грн. (чотири тисячі двадцять шість грн. 00 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
5. Стягнути з відповідача Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України, вул. Фалеєвська, буд. 12, м. Миколаїв, 54000 (код ЄДРПОУ 23039039) на користь позивача Міністерства юстиції України, вул. Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 00015622):
- 1 342, 00 грн. (одна тисяча триста сорок дві грн. 00 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
6. Накази видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено 22.04.2024
Суддя Е.М. Олейняш