79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
22.04.2024 Справа № 914/420/24
Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши справу
за позовом: Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління»
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Гринчишина Івана Ярославовича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради
про: стягнення 5 760,00 грн.,
без виклику учасників,
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» до відповідача: Фізичної особи-підприємця Гринчишина Івана Ярославовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради про стягнення 5 760,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.02.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору. Вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
Дана ухвала суду була надіслана позивачу та третій особі в їх електронний кабінет, про отримання якої матеріали справи містять відповідну довідку, підписану відповідальним працівником.
Про розгляд справи відповідач належним чином повідомлений на адресу, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходиться у вільному доступі.
Таким чином, судом було вчинено всіх можливих за даних обставин дій щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття судового провадження у даній справі.
Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін від сторін у встановлений законом строк не надано.
28.02.2024р. через систему «Електронний суд» від третьої особи надійшли письмові пояснення (вх.№5884/24).
Суть спору та правова позиція учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач самовільно, без отримання дозвільної документації встановив тимчасову споруду по вул. Городоцькій, 32 у м. Львові та на вимогу Галицької РДА ЛМР добровільно не усунув виявлені порушення, чим порушив вимоги Закону України «Про благоустрій населених пунктів». Виконуючи рішення виконавчого комітету ЛМР, позивач 09.02.2022р. здійснив демонтаж встановленої тимчасової споруди із залученням підрядної служби ФОП Кухарського Олександра Вікторовича, у результаті чого позивачу було завдано майнової шкоди, яка полягає у понесенні витрат, пов'язаних з демонтажем та доставкою на майданчик тимчасового зберігання тимчасової споруди.
Відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів.
Третя особа у наданих суду письмових поясненнях позовні вимоги підтримала повністю.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
24.12.2021р. виконавчим комітетом Львівської міської ради було прийняте рішення №1198 «Про демонтаж тимчасових споруд у Галицькому районі». Пунктами 1, 2 вказаного рішення виконавчий комітет вирішив демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності на вул.Городоцькій 32 та визначити уповноваженою особою на виконання демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» спільно з Галицькою районною адміністрацією.
Листом від 29.12.2021р. №31-вих-124191 Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради було надіслано відповідачу лист з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.12.2021р. № 1198 «Про демонтаж тимчасових споруд у Галицькому районі» з повідомленням про необхідність демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду.
Однак, відповідач на вказаний лист не відреагував та не демонтував самовільно встановлену тимчасову споруду в добровільному порядку.
Підпунктом 2 Рішення зобов'язано комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» здійснити демонтаж за участю представника Галицької районної адміністрації.
Виконуючи рішення виконавчого комітету, позивач 09.02.2022р. здійснив демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди на вул. Городоцькій, 32 із залученням підрядної служби ФОП Кухарського Олександра Вікторовича, про що складено відповідний Акт.
У Специфікації до Договору про виконання робіт №08/02/22 від 25.08.2022р. передбачена плата за демонтаж самовільно встановлених (розміщених) об'єктів (малих архітектурних форм) та доставка їх на майданчик тимчасового зберігання в розмірі 900 грн. за кв. м. без ПДВ.
Надання послуг демонтажу та їх оплата підтверджується актом виконаних робіт №09/02 від 09.02.2022р., рахунком на оплату від 09.02.2022р. №0902, відповідною накладною від 09.02.2022р.
Позивач стверджує, що в результаті здійсненого демонтажу йому було завдано майнової шкоди, яка полягала у понесенні витрат, пов'язаних з демонтажем та доставкою на майданчик тимчасового зберігання тимчасової споруди в розмірі 5 760, 00 грн., які включають 20% ПДВ, так як позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника ПДВ № 100266158.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (положення ч.4 ст.11 ЦК України).
Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Повноваження сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів та розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
Відповідно до частини 1, 2 та 4 ст. 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Благоустрій здійснюється в обов'язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста). Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.
Згідно з п.2.1 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва, та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.2011р., підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди. Розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється (п.2.30 Порядку).
Ухвалою Львівської міської ради № 4526 від 23.04.2015р. (зі змінами від 26.12.2019р.) затверджено Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові.
Відповідно до п.2.1 Порядку, розміщення тимчасових споруд здійснюється замовником відповідно до паспорту прив'язки, плану земельної ділянки та договору оренди земельної ділянки або договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою; місце встановлення тимчасових споруд повинно відповідати адресі, вказаній у паспорті прив'язки, та плану земельної ділянки або схемі прив'язки. Тимчасові споруди розміщуються і функціонують відповідно до вимог чинного законодавства України та інших нормативних актів, прийнятих у межах компетенції органами державної влади та органами місцевого самоврядування (п.2.3).
Відповідно до п.1.3 Порядку, самовільно встановлена тимчасова споруда - тимчасова споруда, яка встановлена за відсутності одного із документів, передбачених цим положенням: ухвали міської ради, договору оренди земельної ділянки чи договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою, паспорту прив'язки ТС.
Демонтажу підлягають, зокрема, самовільно встановлені тимчасові споруди (п.7.1 Порядку). Порядок оформлення районною адміністрацією документації про демонтаж передбачено пунктом 7.1 Порядку.
Згідно пункту 2.2.4 Статуту комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління», одним із напрямків його діяльності є «виконання функцій визначених окремими ухвалами міської ради, рішеннями виконавчого комітету; розпорядженнями міського голови, наказами та дорученнями департаменту містобудування.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Зважаючи на те, що вимоги про демонтаж тимчасової споруди відповідачем у добровільному порядку виконано не було, на виконання рішення виконавчого комітету ЛМР, позивачем спільно із районною адміністрацією, а також із залученням підрядника проведено демонтаж тимчасової споруди, що підтверджується наявними в матеріалах справи актом проведення демонтажу тимчасової конструкції та актом наданих послуг, виставленим відповідним рахунком.
Статтею 22 Цивільного кодексу України (надалі- ЦК України) визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
При цьому, відповідно до ч.2 ст.623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина завдавача шкоди. Причому в деліктних правовідносинах на позивача покладається обов'язок з доведення наявності шкоди, протиправності поведінки заподіювача шкоди, а також причинного зв'язку між такою протиправною поведінкою та шкодою. Водночас на заподіювача шкоди покладається обов'язок щодо доведення відсутності його вини у заподіянні цієї шкоди. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009р. у справі №25/207).
Позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника ПДВ №100266158, яке було додано до позовної заяви.
При поступленні на рахунок підприємства відшкодованих витрат, КП «Адміністративно-технічне управління» змушене буде сплатити 20 % ПДВ у бюджет.
Податок на додану вартість (далі - ПДВ) це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент).
Відповідно до статті 193 Податкового кодексу України ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: 20 відсотків.
Відповідно до підпункту «б» п. 14.1.185 ст. 185 Податкового кодексу України з метою оподаткування постачанням послуг, зокрема, є постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку.
Згідно зі ст. 37.2 розділу 5 ПК України, податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони митної справи пов'язує сплату ним податку.
Статтею 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. До складу договірної вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних та нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.
Щодо застосування податку на додану вартість при визначені розміру понесених позивачем витрат, то у листі ДФС України №23363/6/99-99-15-03-02-15 від 28.10.2016р. зазначено, що якщо кошти надходять до платника податків в рахунок оплати вартості поставлених таким платником товарів/послуг, в тому числі які постачаються в рамках виконання програми благоустрою міста чи інших подібних програм, які для цілей оподаткування ПДВ є об'єктом оподаткування, то на дату зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку платник зобов'язаний визначити податкові зобов'язання виходячи з вартості таких товарів/послуг.
Отже, нарахування комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління» 20 % податку на додану вартість відповідає вимогам законодавства.
Матеріалами справи підтверджується факт самовільного встановлення відповідачем тимчасової споруди по вулиці Городоцькій, 32 у місті Львові, невиконання вимоги щодо добровільного усунення допущених порушень, здійснення позивачем та третьою особою на виконання рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.12.2021р. №1198 демонтажу тимчасової споруди, факт понесення витрат у розмірі 4 800,00 грн (без ПДВ).
Загальна сума понесених позивачем витрат з урахуванням ПДВ становить 5 760,00 грн.
Станом на момент прийняття рішення докази відшкодування відповідачем витрат позивача у матеріалах справи відсутні.
Відтак, право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є порушеним та підлягає захисту.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають до задоволення.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №1257 від 18.01.2024р. на суму 3 028,00 грн.
Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гринчишина Івана Ярославовича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» (місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, площа Міцкевича, будинок 6/7; ідентифікаційний код -13804591) 5 760,00 грн. витрат, пов'язаних з проведенням демонтажу тимчасової споруди на вулиці Городоцькій, 32 у місті Львові та 3 028,00 грн. судового збору.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Суддя Король М.Р.