Рішення від 03.04.2024 по справі 910/15043/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.04.2024Справа № 910/15043/21 (910/14816/23)

За позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" Сердюк Марини Миколаївни (01033, м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 58/10, 2й поверх)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вул. Пожарського, 3; ідентифікаційний код 30160757);

2) Приватної акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "АЕ - Агроексім Лімітед" ("AE-Agroexim Limited") (1045, Республіка Кіпр, м. Нікосія, вул. Дигені Актіра, 8, оф. 403; реєстраційний номер НЕ205587)

про визнання правочинів недійсними

в межах справи №910/15043/21

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вінстар" (04074, м. Київ, вул. Резервна, 8, оф. 13, ідентифікаційний номер 44630056)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вул. Пожарського,3, ідентифікаційний номер 30160757)

про банкрутство

Суддя Мандичев Д.В.

Секретар судового засідання Улахли О.М.

Представники сторін:

від позивача - Сердюк М.М.,

від відповідача-1 - Опанасик В.В.,

від відповідача-2 - Мітрюшин Д.Ф.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/15043/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс".

Розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" арбітражна керуюча Сердюк Марина Миколаївна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" та Приватної акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "АЕ - Агроексім Лімітед" ("AE-Agroexim Limited") про визнання недійсними Договору № 13-1430/КАМ-Ю про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" від 28.11.2013, укладеного між AE-Agroexim Limited та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"; визнання недійсним Договору № 609/2014/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" від 17.07.2014, укладеного між AE-Agroexim Limited та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" з підстав їх фіктивності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 позовну заяву залишено без руху.

До Господарського суду міста Києва надійшли докази усунення недоліків, встановлених в ухвалі суду від 25.09.2023.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено на 08.11.2023.

08.11.2023 до суду надійшов відзив відповідача-2 на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2023 вирішено здійснювати розгляд справи № 910/15043/21 (910/14816/23) за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 20.12.23.

08.12.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення позивача.

У зв'язку з тим, що 20.12.2023 суддя Мандичев Д.В. перебуватиме у щорічній відпустці, суд ухвалою від 14.12.2023 призначив підготовче засідання на 31.01.2024.

31.01.2024 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача-1 про долучення до матеріалів справи заяви про застосування строків позовної давності та письмових пояснень.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.01.2024 відкладено підготовче засідання на 28.02.2024.

28.02.2024 до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без її участі.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.02.2024 закрито підготовче провадження у справі № 910/15043/21 (910/14816/23) та призначено справу до розгляду по суті на 03.04.2024.

03.04.2024 від арбітражної керуючої Сердюк Марини Миколаївни надійшли письмові пояснення.

У судовому засіданні 03.04.2024 арбітражна керуюча Сердюк М.М. просила позов задовольнити.

Представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечував.

Представник відповідача-2 також просив відмовити в задоволенні позову.

Одночасно судом розглянуто викладене у відзиві на позов зауваження Приватної акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю «АЕ - АГРОЕКСІМ ЛІМІТЕД» («АЕ - AGROEXIM LIMITED») про необхідність залишення без розгляду позову в частині підстав, що стосуються укладення спірних договорів за відсутності повноважень у предстаників сторін. Як зазначив відповідач, дані обставини розглядаються судом у межах справи № 910/15043/21 (910/13298/23).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

У той же час, зі змісту позовних вимог у справі № 910/15043/21 (910/13298/23) слідує, що правовими підставами оскарження Договору від 28.11.2013 №13-1430/КАМ-Ю є вчинення останнього з порушенням частини 3 статті 238 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 не мала права підписувати зазначений договір від Компанії «АЕ - Агроексім Лімітед» одночасно будучи представником ТОВ «Комплекс Агромарс».

Натомість, у межах даної справи № 910/15043/21 (910/14816/23) вказаний договір оспорюється з підстав вчинення останнього між пов'язаними особами через своїх представників, що свідчить про вчинення ОСОБА_1 правочину у власних інтересах.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду (у частині) на підставі пункту 3 частини 1 статті 226 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.11.2013 між Приватною акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю "АЕ-Агроексім Лімітед" ("AE-Agroexim Limited") (далі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (далі - Покупець) укладено Договір №13-1430/КАМ-Ю про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс".

Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу частки Продавець в порядку та на умовах даного Договору та чинного законодавства України зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець, в порядку та на умовах, передбачених даним договором та чинним законодавством України, зобов'язується прийняти та оплатити частину в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агромарс" у розмірі 54 961 078,09 грн., що являє 19,46% від загальної частки статутного капіталу Товариства.

Згідно з п. 2.2. Договору купівлі-продажу частки договірна вартість частки складає 5 397 623,20 Євро.

Відповідно до п. 2.3. Договору купівлі-продажу частки розрахунок згідно даного договору здійснюється шляхом перерахування Покупцем грошових коштів у валюті Договору в сумі, зазначеній в п. 2.2. Договору, на рахунок Продавця, протягом 12 місяців з моменту підписання даного Договору.

Пунктом 3.1. Договору купівлі-продажу частки визначено, що право власності на частку, яка є предметом даного договору, від продавця до Покупця переходить з моменту державної реєстрації Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс".

24.11.2014 сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Договору №13-1430/КАМ-Ю, якою сторони погодили внести зміни до Договору №13-1430/КАМ-Ю про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" від 28.11.2013 шляхом викладення п. 2.3. Договору в новій редакції: "2.3. Розрахунок згідно даного Договору здійснювати шляхом перерахування Покупцем грошових коштів у валюті Договору в сумі, зазначеній в п. 2.2. Договору, на рахунок Продавця до 01.02.2021 року.".

Крім того, 17.07.2014 між Приватною акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю "АЕ-Агроексім Лімітед" ("AE-Agroexim Limited") (далі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (далі - Покупець) укладено Договір №609/2014/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс".

Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу частки Продавець в порядку та на умовах даного Договору та чинного законодавства України зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець, в порядку та на умовах, передбачених даним договором та чинним законодавством України, зобов'язується прийняти та оплатити частину в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агромарс" у розмірі 51 209 813,46 грн., що являє 17,44206% від загальної частки статутного капіталу Товариства.

Згідно з п. 2.2. Договору купівлі-продажу частки договірна вартість частки складає 4 720 665,00 Євро.

Відповідно до п. 2.3. Договору купівлі-продажу частки розрахунок згідно даного договору здійснюється шляхом перерахування Покупцем грошових коштів у валюті Договору в сумі, зазначеній в п. 2.2. Договору, на рахунок Продавця, протягом 12 місяців з моменту підписання даного Договору.

Пунктом 3.1. Договору купівлі-продажу частки визначено, що право власності на частку, яка є предметом даного договору, від продавця до Покупця переходить з моменту державної реєстрації Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс".

24.11.2014 сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Договору №609/2014/КАМ/О, якою сторони погодили внести зміни до Договору №609/2014/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" та продовжити строк розрахунку згідно договору до 01.02.2021.

Звернувшись із даним позовом до суду, арбітражна керуюча Сердюк М. М. на обґрунтування фраудаторності договорів купівлі-продажу частки від 28.11.2013 №13-1430/КАМ-Ю, від 17.07.2014 №609/2014/КАМ/О зазначила, що в період укладення оскаржуваних договорів ТОВ "Комплекс Агромарс" не здійснювалися дії щодо продажу нерозподіленої частки в статутному капіталі, а навпаки вчинялися дії щодо її збільшення шляхом придбання нових часток, що в такий спосіб призвело до зменшення розміру статутного капіталу та неможливості задоволення вимог кредиторів. При цьому, спірні договори купівлі-продажу частки укладені між пов'язаними особами через своїх представників, що свідчить про створення фіктивної заборгованості.

У відзиві на позов ТОВ "Комплекс Агромарс" звернуло увагу, що спірні договори укладені до виникнення заборгованості перед вказаними позивачем кредиторами. До того ж, оспорювані правочини не стосуються здійснення господарської діяльності товариством, а регулюють корпоративні правовідносини. Поряд із цим, представники сторін, що підписували спірні договори, мали необхідний обсяг повноважень. Також відповідач просив застосувати строк позовної давності до пред'явлених позовних вимог.

Заперечуючи проти позову, Приватна акціонерна компанія з обмеженою відповідальністю «АЕ-Агроексім Лімітед» («AE-Agroexim Limited») у відзиві на позов вказала, що у 2012-2014 роках здійснювала інвестування в формі внеску до статутного капіталу ТОВ «Комплекс Агромарс» майна (обладнання). Після укладення спірних договорів здійснювався перерозподіл часток у статутному капіталі, про що вносилися відомості в державний реєстр. Крім того, оскаржувані правочини вчинені за 7-8 років до відкриття провадження у справі про банкрутство. При цьому, укладення спірних договорів під час дії кредитних договорів не призвело до втрати неплатоспроможності, та ТОВ «Комплекс Агромарс» продовжувало виконувати свої зобов'язання перед банками-кредиторами. Також відповідач навів пояснення щодо наявності в ОСОБА_1 відповідних повноважень на вчинення спірних договорів від імені Компанії «АЕ-Агроексім Лімітед», та просив застосувати строк позовної давності.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позовної заяви з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

У правовідносинах банкрутства оспорювання правочинів боржника вчинених на шкоду кредитора врегульовано спеціальними нормами статті 42 КУзПБ, що не виключає можливості визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 уточнено висновок, викладений у постанові від 02.06.2021 № 904/7905/16, про те, що при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За висновком Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №911/1012/13, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

Оскільки на момент укладення оспорюваних правочинів 28.11.2013 та 17.07.2014 провадження у справі про банкрутство ТОВ "Комплекс Агромарс" відкрито не було, положення ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосуванню не підлягають.

Аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма статті 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з частиною 1 статті 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

Відтак, положення статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21 (920/868/21)).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вул. Пожарського,3, ідентифікаційний номер 30160757).

Разом із цим, оспорювані в межах даної справи договори купівлі-продажу частки від 28.11.2013 №13-143-/КАМ-Ю, від 17.07.2014 №609/2014/КАМ/О укладені до трирічного періоду, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство, відтак приписи статті 42 КУзПБ до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11.07.2023 у справі № 910/1539/21 (910/7148/22).

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі N 755/17944/18 (провадження N 61-17511св19) вказано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов'язку перед кредитором.

У зв'язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об'єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб'єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов'язання.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 920/10/21 (920/868/21).

Судом установлено, що за своєю правовою природою оспорювані договори купівлі-продажу частки від 28.11.2013 №13-1430/КАМ-Ю, від 17.07.2014 №609/2014/КАМ/О відносятьсядо до договорів купівлі-продажу.

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Із умов договору купівлі-продажу частки від 28.11.2013 №13-1430/КАМ-Ю слідує, що вартість відчужваної частки в розмірі 54 961 078,09 грн., що на момент укладення договору складало 19,46% від загальної частки статутного капіталу ТОВ «Комплекс Агромарс», визначена сторонами в сумі 5 397 623,20 євро.

За положеннями договору купівлі-продажу частки від 17.07.2014 №609/2014/КАМ/О вартість відчужваної частки в розмірі 51 209 813,46 грн., що на момент укладення договору складало 17,44206 % від загальної частки статутного капіталу ТОВ «Комплекс Агромарс», складала за домовленістю сторін 4 720 665,00 євро.

Із матеріалів справи слідує, що впродовж 2012-2014 років Компанією «АЕ - Агроексім Лімітед» передано ряд об'єктів рухомого майна (обладнання) у формі здійснення внеску до статутного капіталу ТОВ "Комплекс Агромарс" на загальну суму 5 397 623,20 євро за період квітень 2012 року - лютий 2013 року, та на суму 4 720 665,00 євро за період грудень 2012 року - липень 2014 року.

У частинах 1, 2 статті 13 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) вказано, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Факт здійснення іноземних інвестицій підтверджується Інформаційними повідомленнями Компанії «АЕ - Агроексім Лімітед», зареєстрованими за період 2012-2014 роки Департаментом економічного розвитку і торгівлі Київської обласної державної адміністрації відповідно до положень статті 13 Закону України «Про режим іноземного інвестування» у редакції, що була чинною на момент виникнення відповідних правовідносин.

Також у період 2012-2014 роки Компанією «АЕ - Агроексім Лімітед» та ТОВ "Комплекс Агромарс" підписані Акти приймання-передачі внеску до статутного капіталу, що засвідчували передачу майна із визначенням грошової оцінки вкладу.

Крім того, до матеріалів справи надані довідки про зарахування на баланс ТОВ «Комплекс Агромарс» рухомого майна, як внеску в статутний капітал, митні декларації, інвойси щодо оплати, транспортні документи типу CMR, що підтверджують факт поставки майна, що передане до статутного капіталу ТОВ «Комплекс Агромарс».

Отже, вищеописаними доказами підтверджується формування Компанією «АЕ - Агроексім Лімітед» статутного капіталу ТОВ «Комплекс Агромарс» за рахунок майна (обладнання) упродовж 2012-2014 років.

При цьому, як убачається з наведених обставин, продаж частки статутного капіталу ТОВ «Комплекс Агромарс» за спірними договорами здійснений за ціною, що становила вартість внесеного Компанією «АЕ - Агроексім Лімітед» майна (обладнання), як вкладу до статутного капіталу ТОВ «Комплекс Агромарс».

На виконання умов Договору № 13-1430/КАМ-Ю ТОВ «Комплекс Агромарс» у період грудень 2013 року - серпень 2014 року сплатило на рахунок Компанії «АЕ-Агроексім Лімітед» 2 443 000,00 євро, заборгувавши 2 954 623,20 євро.

Поряд із цим, стверджуючи про фраудаторність спірних правочинів унаслідок набуття боржником за фактом їх укладення кредиторської заборгованості з оплати за придбану частку в статутному капіталі ТОВ «Комплекс Агромарс», арбітражна керуюча Сердюк М.М. наголошувала на зменшенні в такий спосіб розміру статутного капіталу та вартості майна ТОВ «Комплекс Агромарс».

Судом досліджено, що згідно з протоколом від 16.02.2012 № 88 загальних зборів учасників ТОВ "Комплекс Агромарс" частка "АЕ-Агроексім Лімітед" ("AE-Agroexim Limited") у статутному капіталі товариства складає 120 035 151,37 грн., що відповідає 21,49 %.

Так, протоколом від 16.02.2012 № 88 загальних зборів учасників ТОВ "Комплекс Агромарс" затверджено статут ТОВ "Комплекс Агромарс", в пунктах 10.2, 10.4 якого встановлено, що розмір статутного капіталу становить 203 186 598,93 грн., який розподіляється між учасниками наступним чином: ТОВ "Комплекс Агромарс" - 66,82 % (135 773 299,80 грн.); "АП Агропауер Лімітед" (A.P. Agro-Power Limited") - 0,63 % (1 288 135,31 грн.); "АЕ-Агроексім Лімітед" ("AE-Agroexim Limited") - 32,55 % (66 125 163,82 грн.).

28.11.2013 проведено загальні збори учасників ТОВ "Комплекс Агромарс", рішення яких оформлені протоколами № 143, № 144.

Відповідно до прийнятого рішення, оформленого протоколом від 28.11.2013 № 143, вирішено викупити в компанії "АЕ-Агроексім Лімітед" ("AE-Agroexim Limited") частку в статутному фонді (капіталі) ТОВ "Комплекс Агромарс" у розмірі 19,46 % від загального розміру статутного фонду (капіталу) за 5 397 623,20 євро.

По другому питанню порядку денного, згідно з протоколом від 28.11.2013 № 144, вирішено затвердити наступний порядок розподілу часток учасників у статутному капіталі ТОВ "Комплекс Агромарс": ТОВ "Концерн Комплекс" - 48,08 % (135 773 299,80 грн.); ТОВ "Комплекс Агромарс" - 35,45 % (100 089 142,53 грн.); "АЕ-Агроексім Лімітед" ("AE-Agroexim Limited") - 16,47 % (46 513 662,97 грн.).

Відтак, протоколом від 28.11.2013 № 144 загальних зборів учасників ТОВ "Комплекс Агромарс" затверджено статут ТОВ "Комплекс Агромарс", у пунктах 10.2, 10.4 якого зазначено, що розмір статутного капіталу становить 282 376 105,30 грн., що розподіляється між учасниками наступним чином: ТОВ "Концерн Комплекс" - 48,08 % (135 773 299,80 грн.); ТОВ "Комплекс Агромарс" - 35,45 % (100 089 142,53 грн.); "АЕ-Агроексім Лімітед" ("AE-Agroexim Limited") - 16,47 % (46 513 662,97 грн.).

Протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Комплекс Агромарс" від 17.07.2014 № 168 погоджено викуп ТОВ "Комплекс Агромарс" частки "АЕ-Агроексім Лімітед" ("AE-Agroexim Limited") та затверджено новий розподіл часток учасників у статутному капіталі: "АЕ-Агроексім Лімітед" ("AE-Agroexim Limited") - 0,00487 % (14 292,88 грн.); ОСОБА_2 - 0,30633 % (899 390,00 грн.); ОСОБА_1 - 0,30641 % (899 610,00 грн.); нерозподілена між учасниками частка - 99,38239 % (291 786 300,79 грн.).

Також, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Комплекс Агромарс" від 17.07.2014 № 168 затверджено статут ТОВ "Комплекс Агромарс" у новій редакції, відповідно до пунктів 10.2, 10.4 якого розмір статутного капіталу становить 293 599 593,67 грн., що розподіляється наступним чином: ТОВ "Комплекс Агромарс" (придбана товариством частка учасника) - 99,38239 % (291 786 300,79 грн.); "АЕ-Агроексім Лімітед" ("AE-Agroexim Limited") - 0,00487 % (14 292,88 грн.); ОСОБА_2 - 0,30633 % (899 390,00 грн.); ОСОБА_1 - 0,30641 % (899 610,00 грн.).

Надалі, протоколом від 18.11.2014 № 173 загальних зборів учасників ТОВ "Комплекс Агромарс" затверджений статут ТОВ "Комплекс Агромарс", згідно з пунктами 10.2, 10.4 якого статутний капітал товариства становить 7 866 349,81 грн., який розподіляється між учасниками наступним чином: "АЕ-Агроексім Лімітед" ("AE-Agroexim Limited") - 77,13043 % (6 067 349,81 грн.); ОСОБА_2 - 11,43338% (899 390,00 грн.); ОСОБА_1 - 11,43618% (899 610,00 грн.).

Отже, реальність вчинених відповідачами дій на виконання оспорюваних договорів із відчуження "АЕ-Агроексім Лімітед" ("AE-Agroexim Limited") частки в статутному капіталі ТОВ «Комплекс Агромарс» підтверджується прийнятими в подальшому протоколами загальних зборів ТОВ «Комплекс Агромарс» та внесеними до його статуту змінами шляхом затвердження в нових редакціях.

До того ж, відомості щодо проведення державної реєстрації зміни розмірів часток статутного капіталу ТОВ «Комплекс Агромарс» відображені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що пітверджується відповідними виписками.

За положеннями статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 28.11.2013 дату укладення Договору № 13-1430/КАМ-Ю, розмір статутного капіталу ТОВ «Комплекс Агромарс» складав 282 376 105,30 грн., який розподілявся між засновників (учасників) ТОВ «Комплекс Агромарс» наступним чином: - ТОВ «Концерн комплекс» - 135 773 299,80 грн; - Компанія «АЕ - Агроексім Лімітед» - 101 474 741,06 грн; - ТОВ «Комплекс Агромарс» - 45 128 064,44 грн.

Після проведення 18.12.2013 державної перереєстрації частки, станом на 19.12.2013 розмір статутного капіталу ТОВ «Комплекс Агромарс» складав 282 376 105,30 грн., який розподілявся між засновників (учасників) ТОВ «Комплекс Агромарс» вже наступним чином: - ТОВ «Концерн комплекс» - 135 773 299,80 грн (без змін); - Компанія «АЕ - Агроексім Лімітед» - 46 513 662,97 грн (зменшено на 54 961 078,09 грн); - ТОВ «Комплекс Агромарс» - 100 089 142,53 грн (збільшено на 54 961 078,09 грн).

Станом на дату укладення Договору № 609/2014/КАМ/О - 17.07.2014, розмір статутного капіталу ТОВ «Комплекс Агромарс» складав 293 599 593,67 грн., який розподілявся між засновників (учасників) ТОВ «Комплекс Агромарс» наступним чином: - Компанія «АЕ - Агроексім Лімітед» - 51 224 106,34 грн; - ТОВ «Комплекс Агромарс» - 240 576 487,33 грн; - ОСОБА_2 - 899 390,00 грн; - ОСОБА_1 - 899 610,00 грн.

Так, Компанія «АЕ - Агроексім Лімітед» 02.09.2014 здійснила перереєстрацію частки, що є предметом Договору № 609/2014/КАМ/О на користь покупця ТОВ «Комплекс Агромарс».

У зв'язку з цим, станом на 03.09.2014 розмір статутного капіталу ТОВ «Комплекс Агромарс» складав 293 599 593,67 грн., який розподілявся між засновників (учасників) ТОВ «Комплекс Агромарс» вже наступним чином: - Компанія «АЕ - Агроексім Лімітед» - 14 292,88 грн (зменшено на 51 209 813,46 грн); - ТОВ «Комплекс Агромарс» - 291 786 300,79 грн (збільшено на 51 209 813,46 грн); - ОСОБА_2 - 899 390,00 грн (без змін); - ОСОБА_1 - 899 610,00 грн (без змін).

Щодо зауважень арбітражної керуючої Сердюк М. М. про відсутність доказів вчинення боржником будь-яких активних дій із продажу нерозподіленої частки в статутному капіталі, із вчиненням дій щодо її збільшення шляхом придбання нових часток, суд зауважує, що жодних доказів впливу відповідної обставини на спричинення неплатоспроможності ТОВ "Комплекс Агромарс" та неможливості виконувати свої зобов'язання арбітражною керуючою не надано.

Також судом ураховані посилання арбітражної керуючої Сердюк М. М. на те, що спірні договори купівлі-продажу частки укладені між пов'язаними особами через своїх представників, що свідчить про створення фіктивної заборгованості.

Згідно з підпунктом 14.1.159 Податкового кодексу України пов'язані особи - це юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови чи економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, і які відповідають будь-якій із перерахованих у цьому ж підпункті ознак.

Договір купівлі-продажу частки від 28.11.2013 № 13-1430/КАМ-Ю укладений між Компанією «АЕ - АГРОЕКСІМ ЛІМІТЕД» в особі ОСОБА_1 , яка діяла на підставі довіреності від 28.03.2013, та ТОВ «Комплекс Агромарс» в особі ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності, виданої директором ТОВ «Комплекс Агромарс» ОСОБА_1 .

Однак, як зазначено судом вище, рішення про викуп частки в статутному капіталі ТОВ «Комплекс Агромарс», що належить Компанії «АЕ - АГРОЕКСІМ ЛІМІТЕД», приймалося вищим органом управління ТОВ «Комплекс Агромарс» - загальними зборами учасників.

Таким чином, обставини щодо перебування ОСОБА_1 на час укладення спірних договорів на посаді директора ТОВ «Комплекс Агромарс» не свідчить про укладення договору із пов'язаними особами через своїх представників, оскільки відповідне рішення про укладення договору від 28.11.2013 №13-1430/КАМ-Ю погоджено вищим органом управління ТОВ «Комплекс Агромарс».

При цьому, обставини щодо перебування в різні періоди часу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (як підписанта договору від 17.07.2014 №609/2014/КАМ/О від імені ТОВ «Комплекс Агромарс») представниками Компанії «АЕ - АГРОЕКСІМ ЛІМІТЕД» не є підставою для визнання таких осіб пов'язаними саме станом на дату укладення договору від 17.07.2014 №609/2014/КАМ/О.

Одночасно, арбітражна керуюча Сердюк М. М. стверджувала, що на момент вчинення спірних договорів купівлі-продажу частки від 28.11.2013 №13-1430/КАМ-Ю, від 17.07.2014 №609/2014/КАМ/О у ТОВ "Комплекс Агромарс" існували грошові зобов'язання, зокрема, перед банками за кредитними договорами: №114-КД від 16.08.2010, укладеного з АТ "ПУМБ", за яким сума кредиту становила 142624028,00 грн. зі строком повернення до 25.07.2023; №НК 857 від 30.11.2015, укладеного з АТ "Таскомбанк", за яким сума кредиту складала 7546311,08 доларів США зі строком повернення до 30.11.2020; №103 від 20.06.2014, укладеного з ПАТ "Кредобанк", за яким сума кредиту 1338896,61 доларів США підлягала поверненню до 31.12.2020.

Проте, на момент укладення оспорюваних договорів від 28.11.2013 №13-1430/КАМ-Ю, від 17.07.2014 №609/2014/КАМ/О ТОВ «Комплекс Агромарс» здійснювало господарську діяльність, та доказів його перебування в неспроможному фінансовому стані на відповідний час укладення спірних договорів матеріали справи не містять.

Так, строк виконання зобовязань із повернення ТОВ «Комплекс Агромарс» кредитних коштів - 2020 рік та 2023 рік, спливав відповідно через шість та десять років від дня укладення спірних договорів купівлі-продажу частки від 28.11.2013 №13-1430/КАМ-Ю, від 17.07.2014 №609/2014/КАМ/О.

Разом із цим, матеріали справи не містять доказів того, що у відповідний період після укладення спірних правочинів ТОВ «Комплекс Агромарс» перестало виконувати зобовязання за кредитними договорами, а в подальшому така кредитна заборгованість продовжила накопичуватися до виникнення стану неплатоспроможності товариства.

Суд зауважує, що саме по собі укладення договорів купівлі-продажу частки в статутному капіталі за наявності чинних кредитних договорів не є безумовною ознакою фраудаторності таких правочинів.

До того ж, кредитний договір № НК 857 від 30.11.2015, укладений з АТ "Таскомбанк", за яким сума кредиту складала 7546311,08 доларів США зі строком повернення до 30.11.2020, укладений значно пізніше - 30.11.2015, ніж оспорювані договори від 28.11.2013, 17.07.2014.

Відтак, вказаний кредитний договір не може братися до уваги при дослідженні обставин щодо вчинення спірних договорів на шкоду кредиторам.

Отже, наданими до матеріалів справи доказами не підтверджується наявність ознак формування штучної кредиторської заборгованості сторонами спірних договорів купівлі-продажу частки від 28.11.2013 №13-1430/КАМ-Ю, від 17.07.2014 №609/2014/КАМ/О із метою унеможливлення задоволення вимог кредиторів АТ "ПУМБ", АТ "Таскомбанк", ПАТ "Кредобанк".

Ураховуючи викладене вище, надавши оцінку всім наявним у справі доказам у їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав вважати оспорювані правочини фраудаторними.

Щодо заяв відповідачів про застосування строку позовної давності, суд зауважує наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Оскільки заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають, підстави для застосування строків позовної давності відсутні.

Інші доводи учасників справи судом розглянуті, проте на результат вирішення спору не вплинули. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).

Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22.04.2024

Суддя Мандичев Д.В.