пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
23 квітня 2024 року Справа № 903/174/24
Господарський суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича
секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна
за участю представників сторін:
від позивача: Розгон О.В. - посадова інструкція юрисконсульта відділу юридичної та договірної роботи, положення про відділ юридичної та договірної роботи
від відповідача: Мисюк Г.І. - довіреність від 24.01.2024 №29
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/174/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» до Комунального підприємства «Луцькводоканал» про стягнення 10366993,27 грн,
12.02.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут” надіслало до суду позовну заяву до Комунального підприємства “Луцькводоканал” про стягнення 10366993,27 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №ПУП 23/33/479 від 28.09.2023.
Ухвалою суду від 26.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвала суду доставлена до електронного кабінету позивача та відповідача 26.02.2024 о 22:39 год, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (а.с.62).
Отже, строк для подання відзивів до 12.03.2024.
11.03.2024 відповідач надіслав н електронну адресу суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що виникнення заборгованості є виключно наслідком складного фінансового становища, в якому опинився відповідач.
18.03.2024 представник позивача сформувала в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій вказала, що ТОВ «Волиньелектрозбут» виконало зобов'язання згідно умов Договору №ПУП 23/33/479 від 28 вересня 2023 року своєчасно та у повному обсязі. А підстави, викладені у відзиві на позовну заяву, якими Відповідач обґрунтовує неможливість виконання договірних зобов'язань, пов'язані виключно з його господарською діяльністю і не стосуються правовідносин між ТОВ «ВЕЗ» та КП «Луцькводоканал».
21.03.2024 відповідач надіслав н електронну адресу суду заперечення на відзив, в яких вказав, що Комунальне підприємство «Луцькводоканал» з розумінням ставиться до того, що несплата коштів за спожиту електричну енергію безпосередньо впливає на можливість Позивача проводити платежі, необхідні для здійснення ним діяльності з постачання електричної енергії. Позовні вимогти про оплату рахунку за грудень 2023 року в сумі 10366993,27 грн. визнає у повному обсязі.
При цьому, наголошує, що несплата вказаних вище коштів жодним чином не пов'язана з небажанням підприємства виконувати взяті на себе договірні зобов'язання.У своєму відзиві на позовну заяву комунальне підприємство «Луцькводоканал» повідомило, що виникнення заборгованості перед ТОВ «Волиньелектрозбут» є виключно наслідком складного фінансового становища, в якому опинилось підприємство, що викликано суто об'єктивними причинами, та обгрунтувало такі причини.
Протокольною ухвалою від 26.03.2024 суд закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 26.03.2024 на 12:00 год.
В судовому засіданні представниця позивача просила суд позов задовольнити повністю.
Представниця відповідача в судовому засіданні вказала, що позов визнає повністю.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №429 від 14.06.2018 ТОВ «ВОЛИНЬЕЛЕКТРОЗБУТ» (далі - ТОВ «ВЕЗ», Позивач, Постачальник) надано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
Окрім цього, ТОВ «ВЕЗ» виконує функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території (адміністративні межі Волинської області) з 01 січня 2019 року згідно з Законом України «Про ринок електричної енергії» (зі змінами).
28 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» та Комунальним підприємством «Луцькводоканал» (далі - КП «Луцькводоканал», Відповідач, Споживач, Боржник) укладено Договір №ПУП 23/33/479 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору цей договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно побутовим, малим непобутовим споживачам та бюджетним установам постачальником універсальних послуг та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання Споживача до цього Договору, згідно із заявою-приєднання, яка є додатком 1 до цього Договору.
Постачання електричної енергії здійснювалось на умовах Публічної комерційної пропозиції №2.5.1. «Гарантована надія» (Додаток 2 до Договору) (далі - комерційна пропозиція).
У відповідності до п.2.1. Договору Постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Споживач розраховується з постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору (пункти 5.1 Договору).
Розрахунковим періодом згідно умов Договору є календарний місяць. Оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої Споживачем (пункти 5.8, 5.10 Договору).
Згідно умов комерційної пропозиції, а саме, розділу «Порядок оплати»: остаточний розрахунок проводиться за фактично поставлену електроенергію згідно з даними комерційного обліку з врахуванням проведених авансових платежів протягом 5 (п'яти) робочих днів від дня отримання рахунку споживачем.
Для проведення розрахунків ТОВ «ВЕЗ» на ім'я споживача відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .
На виконання умов Договору, ТОВ «ВЕЗ» забезпечило безперебійне постачання електричної енергії для потреб об'єктів Відповідача у грудні 2023 року на загальну суму 11900698,45 грн., що підтверджується сформованим актом приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії та рахунком на оплату, а саме:
- Актом №559-0021000/12/1 від 31.12.2023 приймання-передачі реалізованої електричної енергії у грудні 2023 року в обсязі 1 565 766 кВт/год на суму 11 900 698,45 грн.;
- Рахунком №559-0021000/12/1;
Зазначені вище Акт приймання-передачі та Рахунок отримані Відповідачем наручно у Луцькому центрі обслуговування клієнтів ТОВ «Волиньелектрозбут» (м. Луцьк, вул. Єршова, 11-А), про що свідчить відривний корінень про отримання рахунку 26 грудня 2023 року представником КП «Луцькводоканал».
Згідно п.5.16. Договору Споживач протягом 3 (трьох) робочих днів від дня отримання пакету розрахункових документів (рахунок, два примірника акта приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії, тощо) зобов'язаний надати Постачальнику підписаний Акт приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії (далі по тексту - Акт). У випадку, якщо протягом зазначеного періоду Постачальник не отримає підписаний споживачем примірник акта або обгрунтованої відмови, акт вважається погодженим та підписаним Споживачем.
Проте, Споживач, у визначений п.5.16. Договору строк, не повернув ТОВ «ВЕЗ» підписаний примірник акта та не надав мотивованої відмови від його підписання, з огляду на що зазначений Акт вважається погодженим та підписаним КП «Луцькводоканал».
Відповідач, порушивши виконання умов Договору в частині повної та своєчасн оплати (п.5.10. Договору), здійснив часткову оплату вартості фактично спожитої електричн енергії за грудень 2023 року, зокрема, 27.12.2023 року було сплачено лише 1 533 705,18 грн.
З огляду на це, станом на дату звернення до суду з позовною заявою, у Відповідач існує заборгованість перед ТОВ «ВЕЗ» у сумі 10 366 993,27 грн.
02.02.2024 ТОВ «ВЕЗ» звернулось до ПрАТ «Волиньобленерго», як оператор системи розподілу електроенергії, із листом №621 з проханням надати інформацію про історію споживання електричної енергії КП «Луцькводоканал» (ЄДРПОУ 03339489) 01.12.2023 року по 01.01.2024 року.
ПрАТ «Волиньобленерго» у листах-відповідях №23-4/230 від 05.02.2024 року, №23- 4/231 від 05.02.2024 року, №14/7-70 від 08.02.2024 року повідомило ТОВ «ВЕЗ», що за період з 01.12.2023 року по 01.01.2024 року Комунальним підприємством «Луцькводоканал» спожито 1 565 766 кВт/год.
Таким чином, факт споживання електроенергії Відповідачем за спірний період підтверджується листами ПрАТ «Волиньобленерго».
З метою досудового врегулювання спору, ТОВ «ВЕЗ» звернулось до Відповідача Претензією №11 від 04.01.2024 року (далі - Претензія) з вимогою щодо оплати існуюче заборгованості за фактично використану електроенергію.
Пунктом 5.2.1 ПРРЕЕ передбачено наступні права електропостачальника: на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів; звернення до оператора системи щодо відключення (обмеженню електроживлення споживача; на стягнення пені та застосування інших санкцій за несвоєчасну оплату спожитої електричної енергії відповідно до вимог законодавства; на всі види забезпечення виконання зобов'язань споживачем щодо оплати договірних обсягів споживання електричної енергії у формі і видах, передбачених законодавством України.
У свою чергу Споживач у відповідності п.5.5.5 ПРРЕЕ зобов'язаний сплачувати з електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів, а також з умови неповної оплати за спожиту електричну енергію припинити власне електроспоживання від умов договору.
Боржник свої зобов'язання належним чином не виконав, за фактично спожиту електричну енергію, сума заборгованості в розмірі 10366993,27 грн.
Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
Згідно п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст.67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторонами у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами частин 1, 2 ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
За змістом ч. 1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).
Згідно зі статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 10366993,27 грн. заборгованості.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 155504,90 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Крім того, згідно ст. 7 ЗУ "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи вищевикладене, в даному випадку Товариству з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» слід повернути з Державного бюджету України 77752,45 грн. судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжної інструкції №207 від 08.02.2024 на суму 155504,90 грн, у зв'язку із визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Луцькводоканал» (вул.Дубнівська,26, м.Луцьк, 43010, код ЄДРПОУ 03339489) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» (вул. Єршова,11-А, м.Луцьк, 43026, код ЄДРПОУ 42159289) 10366993,27 грн (десять мільйонів триста шістдесят шість тисяч дев'ятсот дев'яносто три гривні 27 коп) заборгованості, а також 77752,45 грн (сімдесят сім тисяч сімсот п'ятдесят дві гривні 45 коп.) витрат по сплаті судового збору.
3. Головному управлінню державної казначейської служби України у Волинській області повернути із Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» (вул. Єршова,11-А, м.Луцьк, 43026, код ЄДРПОУ 42159289) судовий збір в сумі 77752,45 грн (сімдесят сім тисяч сімсот п'ятдесят дві гривні 45 коп.), що сплачений згідно платіжної інструкції №207 від 08.02.2024 на суму 155504,90 грн (оригінал міститься в матеріалах справи).
4. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення складено 23.04.2024.
Суддя І. О. Гарбар