Справа № 136/2233/23
Провадження № 22-ц/801/692/2024
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Іванець О. Д.
Доповідач:Ковальчук О. В.
23 квітня 2024 рокуСправа № 136/2233/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів : Сала Т. Б., Панасюка О. С.,
за участі секретаря Луцишина О. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 17 січня 2024 року у м. Липовці суддею цього суду ОСОБА_3 , дата складання його повного тексту невідома,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 із позовом про зменшення розміру аліментів. Позов мотивований тим, що 31 травня 2013 року Липовецьким районним судом Вінницької області у справі №136/923/13-ц ухвалено рішення, яким з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 14 травня 2013 року, і до повноліття дитини. На підставі даного рішення видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження. 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 . В період перебування у цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача з дружиною ОСОБА_6 народився син ОСОБА_7 .
Пославшись на те, що сімейний стан ОСОБА_1 змінився, він просив суд зменшити розмір стягуваних аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 та стягувати з нього аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частки, заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили, і до досягнення повноліття дитиною.
17 січня 2024 року рішенням Липовецького районного суду Вінницької області у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, позивач, пославшись неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Зокрема скаржник посилається на те, що у позивача дійсно відбулись зміни у матеріальному та сімейному стані, які стосуються збільшення кількості осіб, що перебувають на його утриманні, тому суд мав дійти висновку про задоволення позову. Суд постановив не вмотивоване та необґрунтоване рішення, не зазначив встановлені фактичні обставини, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, не вказав докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення, не надав мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному позивачем.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Належним чином повідомлені учасники справи у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились.
Згідно положень ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У постанові від 22 травня 2023 року у справі № 523/13340/20 Верховний Суд вказав, що якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він вправі, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Таким чином колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності належним чином повідомлених учасників справи, оскільки неявка учасників справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи, а відкладення її розгляду призведе до порушення строків розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи наведені норми права, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення її учасників.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з огляду на таке.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що 31 травня 2016 року Липовецьким районним судом Вінницької області видано виконавчий лист №136/923/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 14 травня 2013 року, і до повноліття дитини (а. с. 9).
30 листопада 2018 року позивач із ОСОБА_6 уклав шлюб, що видно із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а. с. 7), а ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а. с. 8).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частиною 2 ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частина 3 ст. 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
За положеннями ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
В ч. 1 ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Пленум Верховного Суду України у п. 23 Постанови від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» звертав увагу судів, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням, або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Враховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Керуючись наведеними нормами матеріального права, встановивши те, що ОСОБА_1 не надав жодних доказів зміни (погіршення) його матеріального становища та не довів неможливості надання ним матеріальної допомоги у розмірі частки від його доходу для неповнолітньої доньки у зв'язку із створенням нової сім'ї та народження у ній дитини, а зміна його сімейного стану через народження іншої дитини без підтвердження погіршення його матеріального становища, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що у позивача дійсно відбулись зміни у матеріальному та сімейному стані, які стосуються збільшення кількості осіб, що перебувають на його утриманні, а тому суд мав дійти висновку про задоволення позову, не приймаються до уваги апеляційним судом, оскільки позивач не надав суду доказів того, що він не в змозі після укладення іншого шлюбу та народження у ньому дитини утримувати свою доньку ОСОБА_4 . Такі обставини не є беззаперечною підставою для зменшення розміру стягуваних аліментів, оскільки він може мати при цьому достатній рівень матеріального забезпечення, який дозволяє йому утримувати обох дітей та нинішню жінку. Жодних доказів, з яких можна було б встановити розмір його доходу чи заробітної плати, він не надав.
Доводи скаржника про те, що суд постановив не вмотивоване та необґрунтоване рішення, не зазначив встановлені фактичні обставини, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, не вказав докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення, не надав мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному позивачем, є безпідставними, оскільки ці доводи не відповідають дійсності, адже суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення навів мотиви, з яких він дійшов висновку про відмову у позові, правильно визначив зміст спірних правовідносин, розглянув дану справу, дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 17 січня 2024 року - без змін.
Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді Т. Б. Сало
О. С. Панасюк