Справа № 569/1452/24
19 квітня 2024 року м. Рівне
Рівненський міський суд в особі судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт по кримінальному провадженні №12023181010003478 від 28.12.2023 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Гоща, Рівненської області, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , неодруженого, непрацюючого, з базовою середньою освітою, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 , -
ОСОБА_3 , порушуючи порядок, встановлений ст. ст. 6, 7 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовин і прекурсори», маючи умисел на незаконне придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту, незаконно придбав в листопаді місяці 2023 року, на території незавершеного будівництва, по вул. Степна Дем'янчука, в м. Рівне, шляхом привласнення знайденого, особливо небезпечну психотропну речовину PVP, особливо небезпечну психотропну речовину МДМА, обіг яких заборонено відповідно до списку 2 таблиці 1 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №770 від 06.05.2000, психотропну речовину амфетамін, обіг якої обмежено відповідно до списку 2 таблиці 2 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №770 від 06.05.2000 та незаконно зберігав за місцем проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , у полімерному пакеті у вигляді кристалічної речовини синього кольору, у полімерному пакеті у вигляді кристалічної речовини рожевого кольору, у полімерному пакеті у вигляді 58 пігулок зеленого кольору, у полімерному пакеті у вигляді 58 пігулок сірого кольору, у двох полімерних пакетах у вигляді порошкоподібної речовини білого кольору з жовтуватим відтінком, без мети збуту, до моменту проведення 27.12.2023 о 17.55 год., обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , в ході проведення якого працівниками поліції було виявлено та вилучено полімерний пакет у вигляді кристалічної речовини синього кольору, полімерний пакет у вигляді кристалічної речовини рожевого кольору, які згідно висновку експерта містять у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину - PVP, в особливо великих розмірах, загальною масою 224,663 г., обіг якої заборонений, полімерний пакет у вигляді 58 пігулок зеленого кольору, полімерний пакет у вигляді 58 пігулок сірого кольору, які згідно висновку експерта містять у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину - МДМА, в особливо великих розмірах, загальною масою 22,168 г., обіг якої заборонений, два полімерні пакети у вигляді порошкоподібної речовини білого кольору з жовтуватим відтінком, які згідно висновку експерта містять у своєму складі психотропну речовину - амфетамін, у великих розмірах, загальною масою 5,353 г., обіг якої обмежено.
Таким чином, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч. 3 ст. 309 КК України - як своїми умисними діями, які виразились незаконному придбанні та зберіганні психотропної речовини, у великих розмірах, особливо небезпечної психотропної речовини, в особливо великих розмірах, без мети збуту.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд за клопотанням учасників судового розгляду, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням характеризуючих даних на обвинуваченого.
Судом з'ясовано, що обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин та наслідки їх не оспорювання. Сумнівів у добровільності та істинності їх позиції у суду немає. Крім того суд роз'яснив, що учасники судового розгляду будуть позбавлені права оспорювати у апеляційному порядку ті фактичні обставини справи, які в судовому засіданні не досліджувались, і які ніким не оспорюються.
ОСОБА_3 у судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого йому правопорушення визнав повністю, щиро покаявся, кваліфікацію правопорушення не оспорював та підтвердив факти незаконного придбання та зберігання без мети збуту психотропних речовин за місцем свого проживання, до моменту проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 . Додатково вказав, що жодного умислу на продаж вказаних наркотичних засобів не мав. Просить судового його не карати.
Постановою слідчого СВ Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_6 від 17.01.2023 визнано речовими доказами та приєднано до матеріалів кримінального провадження - психотропну речовину - PVP, в особливо великих розмірах, загальною масою 224,663 г, яку разом із первинними упаковками вкладено до сейф пакету «Україна МВС Експертна сліжба» №2255903, психотропну речовину - амфетамін, у великих розмірах, загальною масою 5,353 г., яку разом із первинними упаковками вкладено до сейф пакету «Україна МВС Експертна служба» №2385043, особливо небезпечну психотропну речовину - МДМА, в особливо великих розмірах, загальною масою 22,168 г., які разом із первинними упаковками вкладено до сейф пакету «Україна МВС Експертна служба» №2255906, мобільний телефон марки «iPhone», ІМЕІ: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , із сім карткою з абонентським номером - НОМЕР_3 та 4 банківські картки, які після проведення огляду було поміщено до сейф пакету НПУ КІV 4111531. Вказані речові докази передано на зберігання в камеру схову речових доказів Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області по квитанції №728 (558), №778 (1733).
Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду від 29.12.2023 накладено арешт на вилучені в ході проведення 27.12.2023 обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_3 , мобільний телефон марки «iPhone», ІМЕІ: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , із сім карткою з абонентським номером - НОМЕР_3 та 4 банківські картки, шляхом встановлення заборони власнику ОСОБА_3 та будь-якій іншій особі користуватися та розпоряджатися зазначеним майном до прийняття кінцевого рішення у кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 1 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 КПК сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 22 КПК встановлено, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Так, положеннями ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
При цьому, мета вчинення кримінального правопорушення згідно зі ст. 91 КПК України є однією з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів. Так, про умисел на збут наркотичних засобів, психотропних речовин чиїх аналогів може свідчити як відповідна домовленість із особою, яка придбала ці засоби чи речовини, так й інші обставини, зокрема: великий або особливо великий їх розмір; спосіб упакування та розфасування; поведінка суб'єкта злочину; те, що особа сама наркотичні засоби або психотропні речовини не вживає, але виготовляє та зберігає їх тощо. При цьому, якщо висновок суду про наявність умислу особи на збут наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів ґрунтується на великому або особливо великому розмірі відповідної речовини, її упакуванні та розфасуванні, то у такому випадку повинні бути досліджені обставини, за яких особа придбала відповідний засіб чи речовину, в тому числі, чи залежало від волі особи те, який розмір речовини опиниться у володінні особи, та її розфасування. Зокрема, якщо особа здійснює свідоме придбання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів у значному розмірі (шляхом купівлі, обміну, безоплатно), виготовляє їх, зберігає у відповідному фасуванні, що об'єктивно перевищує потреби такої особи у власному вживанні, то в такому випадку може мати місце умисел на збут. Якщо ж волею особи не обумовлено того, скільки наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів опиниться у її володінні (як у випадку зі знахідкою), то у такому разі умисел на збут потребує більш ретельного дослідження.
Разом з тим, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням (зазначена позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі N 195/1563/16-к, від 21січня 2020 року у справі N 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі N 760/23459/17).
Таким чином, суди повинні ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
Із урахуванням наведеного, дослідження усіх обставин кримінального провадження, а також Постанови Верховного Суду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 07.04.2021 № 203/337/19, суд дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_3 умислу щодо збуту психотропних речовин.
Так, за результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 мало місце та містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України, та останній у його вчиненні винен.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує, що вказане правопорушення відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.
Що стосується особи обвинуваченого, то суд враховує, що він має постійне місце проживання, де характеризується посередньо, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, неофіційно займається суспільно-корисною працею, його молодий вік, раніше не судимий, за час розгляду кримінального провадження в суді до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд вважає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Обтяжуючих обставин суд не встановив.
Витрати на залучення експертів становлять 13 631, 04 гривень.
25.01.2024 ухвалою судді Рівненського міського суду відносно ОСОБА_3 , застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби, терміном 60 днів, а саме до 24.03.2024, який на даний час закінчився.
Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2013 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. У кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Як слідує з п. 3 даної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину його обставини його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчиненого групою осіб і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Статтею 17 Закону України від 23.02.2016 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику суду, як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005, так і в справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005, Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» п. 38 рішення від 16.10.2008 ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий тягар для особи».
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно Постанови Верховного Суду від 18.09.2019 - каяттям є негативно забарвлене почуття, що поєднує в собі співчуття або жаль з приводу свого вчинку і почуття провини за його наслідки.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Водночас при призначенні покарання суд враховує всі інші фактори, що мають місце як у момент вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, так і після нього. Ці фактори мають стати показником позитивних чи негативних тенденцій виправлення винного, зниження його рівня деліктоздатності й засвідчити своєрідний процес декриміналізації ОСОБА_3 , а саме те, що він займається суспільно-корисною працею, змінив свою поведінку, відсутність умислу на збут психотропних речовин.
Обвинувачений щиро покаявся з приводу вчиненого, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, висловив жаль з приводу вчиненого, та вказав, що в подальшому подібних протиправних діянь вчиняти не буде.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступені тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально - вольову діяльність суду. В рамках якої і приймається рішення про можливість застосування такого чи іншого покарання.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Суд не є каральним органом, суд потрібен для відновлення справедливості та встановлення вини особи, яка вчинила правопорушення. У разі встановлення такої вини - притягнення особи до відповідальності, з метою виховання в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого правопорушення, обставини його вчинення, особу винного та обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, а обтяжуючих обставин не встановлено, то суд прийшов до переконання, що обвинуваченому має бути призначене покарання без ізоляції від суспільства у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком, оскільки саме такий вид покарання є адекватний характеру вчинення обвинуваченим кримінально-караних дій, і буде необхідний й достатній для його виправлення та попередження нових правопорушень.
Суд також вважає, що таке покарання відповідатиме тяжкості правопорушення, та не буде становити «особистий надмірний тягар для обвинуваченого та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства вимогам захисту основоположних прав особи". За цих же обставин, суд не вбачає підстав для призначення обвинуваченому покарання більш м'якого, ніж передбачено законом. Крім того, призначене покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, і воно випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року.
Питання речових доказів та скасування арешту майна вирішити відповідно до ст. ст. 100, 174 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 100, 370,374 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 (два) роки, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_3 такі обов'язки:
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Речові докази по справі, а саме: психотропну речовину - PVP, загальною масою 224,663 г., психотропну речовину - амфетамін, загальною масою 5,353 г., психотропну речовину - МДМА, загальною масою 22,168 г., після набрання законної сили вироком - знищити; мобільний телефон марки «iPhone», ІМЕІ: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , із сім карткою з абонентським номером - НОМЕР_3 та 4 банківські картки, після набрання законної сили вироком - повернути власнику ОСОБА_3 .
Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави 13 631 (тринадцять тисяч шістсот тридцять одну) гривню 04 копійки - витрати на залучення експерта.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 починається з моменту проголошення вироку.
Вирок може бути оскаржений обвинуваченим, прокурором шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення згідно з положеннями статей 394 і 424 цього Кодексу.
Вирок суду набирає законної сили, якщо інше не передбачене цим Кодексом після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок, який набрав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для всіх фізичних чи юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.
Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя -