Справа № 944/562/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/240/24 Доповідач: ОСОБА_2
16 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на вирок Яворівського районного суду Львівської області від 7 лютого 2024 року про обвинувачення останнього у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
вищевказаним вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 358 КК України та призначено покарання, у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень; ч. 4 ст. 358 КК України та призначено покарання, у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Вирішено питання з речовими доказами.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 на початку січня місяця 2024 року, (точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено), достовірно знаючи та усвідомлюючи, що в Україні введено та діє правовий режим воєнного стану, який Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 08.11.2023 № 3429-ІХ, продовжено з 05год. 30хв. 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, а також мобілізацію до Збройних Сил України із встановленням обмежень щодо заборони виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, з метою подальшого особистого використання документу під час перетину державного кордону України, а саме отримання права на виїзд за межі території України, перебуваючи за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_2 , керуючись прямим умислом на підроблення офіційних документів - тимчасового посвідчення військовозобов'язаного, довідки військово-лікарської комісії, використовуючи реквізити « ІНФОРМАЦІЯ_2 , код НОМЕР_1 » за допомогою відповідної комп'ютерної техніки та інших засобів, умисно виготовив підроблені офіційні документи, а саме: тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 від 19.01.2023, довідку військово-лікарської комісії №344 від 19.01.2023, видані на його ім'я, внісши до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 від 19.01.2023 завідомо недостовірні відомості щодо визнання непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за ст. 4-А, гр.II, (наказу МОУ №402 від 14.08.2008), печатки із написами « ІНФОРМАЦІЯ_3 , код НОМЕР_1 », штампів із написами «Взято на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 .», «Знято з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 », вклеївши свою фотокартку з метою ідентифікації особи та проставив підписи посадових осіб, а також внісши до довідки військово-лікарської комісії №344 від 19.01.2023 завідомо недостовірні відомості щодо визнання непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі ст.4-а, графи II розкладу хвороб, печатки із написами « ІНФОРМАЦІЯ_3 », «Лікар ОСОБА_9 , ОСОБА_10 » та проставив підписи посадових осіб, що надає право виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану, що відповідно документально підтверджено.
Своїми діями ОСОБА_7 вчинив підроблення іншого офіційного документа, який видається та посвідчується установою, яка має право видавати та посвідчувати такі документи, і який надає права та звільняє від обов'язку, з метою його використання, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.358 КК України.
В подальшому, 18 січня 2024 року об 20год. 26 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи в міжнародному пункті пропуску «Грушів», що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, керуючись прямим умислом спрямованим на використання завідомо підроблених документів, достовірно знаючи та усвідомлюючи, що тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 від 19.01.2023 та довідка військово-лікарської комісії №344 від 19.01.2023, видані на його ім'я, є підробленими та містять завідомо недостовірні відомості щодо визнання непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку, використав вищевказані завідомо підроблені документи шляхом їх пред'явлення та надання інспектору прикордонної служби ОСОБА_11 , з метою подальшого перетину державного кордону України.
Своїми діями, ОСОБА_7 вчинив використання завідомо підробленого документа, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.358 КК України.
Не погоджуючись із цим рішенням суду, адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить вирок Яворівського районного суду Львівської області від 7 лютого 2024 року скасувати, призначити ОСОБА_7 покарання: за ч. 1 ст. 358 КК України - у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 гривень; за ч. 4 ст. 358 КК України - у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 3400 гривень.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник покликається на те, що з оскарженим вироком ОСОБА_7 не згоден, вважає його занадто суворим та таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного. Вказує, що обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, є визнання вини, його щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень (проступків). За час проведення досудового розслідування ОСОБА_7 вже багаторазово пошкодував про вчинене кримінальне правопорушення; навчений та покараний наріканням оточуючих людей ОСОБА_7 у скоєному проявив щиросердне розкаяння. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
Апелянт звертає увагу, що до матеріалів справи долучені нотаріально завірені копії свідоцтва про народження дітей обвинуваченого, його характеристика з місця роботи та документи, які підтверджують здійснення ним волонтерської допомоги підрозділам, що входять до структури Міністерства оборони України, проте у тексті вироку вказаним документам та особі обвинуваченого не було надано жодної оцінки. Крім цього, не враховано, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, працевлаштований, має позитивну характеристику та здійснює волонтерську діяльність, на його утриманні перебуває дружина та двоє малолітніх дітей.
За вказаних обставин, на переконання сторони захисту, у суду була можливість призначити ОСОБА_7 менш суворе покарання.
Також захисник звертає увагу, що суддею ОСОБА_1 обвинуваченому призначений максимально можливий штраф у межах санкції ч. 1 ст. 358 КК України, при цьому в аналогічних справах інші судді цього ж суду призначають набагато менший розмір штрафу. Крім цього, вважає, що суддею ОСОБА_1 не здійснюється належним чином дослідження характеризуючи доказів особи обвинуваченого (адже застосовано один і той самий розмір штрафу до всіх осіб).
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 подану апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити.
Прокурор ОСОБА_8 просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, зазначивши, що така не ґрунтується на вимогах закону.
Заслухавши доповідача, позицію учасників процесу, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції розглянув це кримінальне провадження відповідно до вимог ст. 382 КПК України.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України підтверджується матеріалами кримінального провадження та учасниками процесу не оспорюються, тому відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, колегія суддів переглядає вирок суду в межах апеляційної скарги, тобто в частині призначеного обвинуваченому покарання.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
При розгляді кримінального провадження та ухваленні вироку суд першої інстанції в частині призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , на думку колегії суддів, дотримався вказаних вимог закону.
Так, відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому враховуються ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Статтею ст. 50 КК України установлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов'язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3 визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину й його обставин.
Призначаючи покарання у виді штрафу або виправних робіт і визначаючи розмір та строки відповідного покарання, суди мають враховувати майновий стан підсудного, наявність на його утриманні неповнолітніх дітей, батьків похилого віку тощо (пункт 2 вказаної вище постанови).
При призначенні покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції виконав вимоги статей 50, 65 КК України та врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є кримінальними проступками, їх особливості й обставини вчинення, мотив і мету кримінальних проступків; особу винного, зокрема те, що він до кримінальної відповідальності притягується вперше, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, його поведінку під час та після вчинення неправомірних дій, ставлення до вчиненого; щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень як обставини, що пом'якшують покарання; відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Суд першої інстанції врахував усі обставини, що пом'якшують покарання, в тому числі і ті, на які покликається захисник, та визначив покарання в мінімальних межах, встановлених у санкціях ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, тому призначене ОСОБА_7 покарання не може вважатися надто суворим, є достатнім для виправлення обвинуваченого.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що санкцією ч. 1 ст. 358 КК України передбачено покарання у виді штрафу до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційний нагляд на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.
Проте суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_7 найменш суворого виду покарання, а саме штрафу.
Встановлений судом розмір штрафу відповідає матеріальному та сімейному становищу обвинуваченого ОСОБА_7 і не може бути визнаний суворим покаранням за вчинення правопорушень.
При цьому доводи апелянта про наявність у ОСОБА_7 постійного місця проживання, неповнолітніх дітей на утриманні, здійснення ним волонтерської допомоги не є тими обставинами, які дозволяють призначити обвинуваченому мінімально можливий у цій ситуації розмір штрафу.
Апеляційний суд звертає увагу, що вчинені ОСОБА_7 проступки, які полягали у підробленні офіційних документів щодо визнання непридатним до військової служби та виключення з військового обліку, а також використанні цих документів з метою подальшого перетину державного кордону України, мають підвищений ступінь суспільної небезпеки, адже вчинені в умовах воєнного стану та мобілізації, коли Україна потребує захисту свого суверенітету та суспільства у цілому, коли країна знаходиться в умовах військової агресії ворога та під загрозою перебуває життя кожного її громадянина. Саме тому в Україні діє заборона залишення її меж чоловіками призовного віку, яку намагався оминути обвинувачений.
На переконання колегії суддів, злочинні дії ОСОБА_7 сприяють демотивації суспільства, посилюють відчуття, що гарантована ст. 21 Конституції України засада рівності конституційних прав і свобод громадянина, має лише декларативний характер.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що призначення ОСОБА_7 штрафу у розмірі 3400 гривень, як про це просить сторона захисту, не сприятиме його виправленню, як і не зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Таким чином, визначена ст. 50 КК України мета покарання не буде досягнута.
Стосовно покликань захисника на те, які види та розміри покарань застосовує суддя ОСОБА_1 , зокрема, за кримінальні правопорушення, передбачені ст. 358 КК України, то такі колегія суддів до уваги не бере, адже при призначенні покарання застосовується принцип його індивідуалізації, а саме враховується ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про обставини справи та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Як вбачається з матеріалів справи, вказаний принцип при призначенні покарання ОСОБА_7 судом був дотриманий, у вироку наведено всі обставини, які характеризують як кримінальні проступки обвинуваченого, так і його особу. Крім цього, враховано обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання ОСОБА_7 .
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що сама лише незгода сторони захисту із призначеним покаранням не може слугувати підставою для призначення ОСОБА_7 більш м'якого розміру покарання.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. ст. 50, 65 КК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну оскаржуваного вироку, при апеляційному розгляді кримінального провадження не встановлено.
Ураховуючи вищенаведене, на переконання колегії суддів апеляційного суду, оскаржений вирок є законним й обґрунтованим, а тому підстав для задоволення апеляційних вимог немає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів
вирок Яворівського районного суду Львівської області від 7 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в його інтересах - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4